Інформаційний вірус

Здається, саме час у шкільну програму запроваджувати курс "Інформаційна безпека", де розповідати не стільки про боротьбу з комп’ютерними вірусами, скільки виробляти у наших дітей навички (1) вибору джерел інформації та її пошуку, (2) відокремлення фактів за рівнем довіри та обробки отриманих даних, (3) формування адекватних висновків та позиції щодо певних питань.

Тоді є надія, що покоління, що виросте і не буде стадом баранів, якими сьогодні завдяки новим інформаційним методам, підходам та словам-покручам вже майже стали їхні батьки.

Вже з сьогоднішнього дня (якщо хто ще не адаптувався) пропоную почати налагоджувати в голові таку собі систему фільтрації та синхронного перекладу з мови ЗМІ на людську. Пропоную наступні актуальні терміни, популярність яких може легко довести пошукова система Google.

Експерт: це людина, яка погодилася поставити своє прізвище поряд з брехнею, яку слід нав’язати суспільству. Замінюємо на "двірник дядя Вася", чи що там вам до вподоби.

Зрозуміло, що сьогодні кожна людина (часто проти власного бажання!) отримує інформацію про безліч об’єктів, щодо яких безпосередній збір фактів чи формування висновків неможливі або надто важкі.

Що ми робимо, коли нам потрібне молоко? Йдемо до супермаркету і купуємо продукт потрібної жирності в зручній для нас упаковці. Ми так чинимо тому, що завести та утримувати корову на балконі неможливо або надто дорого.

Схожий процес відбувається, коли ми купуємо інформацію про правильне харчування, про влаштування даху на будинку чи про проблему голоду в Африці.

Якщо витратити купу часу на вивчення різних джерел, зможемо скласти якусь власну думку, чому сьогодні в Африці від голоду кожен день вмирають діти. Але очевидно, що 99,9% з нас або не мають необхідної кваліфікації, або просто не будуть витрачати на це свій час, а придбають думку якогось з "експертів".

Причому, якщо думки експертів (як це часто буває!) розходяться, то навіть вибір який саме товар купити є досить складним. У більшості випадків ми повіримо тій позиції, яка найчастіше буде нам повторена різними каналами.

Звідси пропозиція: відфільтровуйте все, що кажуть експерти, довіряйте лише фахівцям!

Вибираючи людину – виробника вашої позиції, слід ігнорувати усіх, після прізвища яких стоїть "директор-філіалу-брюсельского-альтернативного-інституту-міжнародних-європейсько-філософсько-соціально-маркетингово-експертних-досліджень".

Так само можна сміливо ігнорувати думку політиків, політологів та інших експертів, позиція яких завжди зрозуміла ще до прочитання їхньої думки. Тобто якщо цікавитеся причинами газового конфлікту, то читайте спеціалізовані журнали та сайти, знайомтеся з думкою фахівців (не директорів!) "Нафтогазу" та "Газпрому".

Запитуйте досвідчених спеціалістів з досвідом роботи у даній сфері, бажано тих, з якими ви маєте особистий контакт. Якщо хочете мати думку щодо війни між Ізраїлем та Палестиною, то не слід навіть починати читати думку людини, яка жодного разу не була в жодній з цих країн.

Цікавитеся перспективами курсу гривні до долара? Думайте, кого слухати.

Добре поінформоване джерело: термін використовується, коли не змогли знайти якогось "Експерта", або в останнього стався сезонний напад совісті. Замінюємо на "Ходять неперевірені чутки".

Як тільки ви чуєте чи бачите фразу "як нам повідомило добре поінформоване джерело", відразу вмикайте фільтр. Немає інформації про джерело – немає жодної відповідальності за зміст повідомлення. Не варто витрачати свій час на знайомство з такою думкою.

Політик: особливий вид "експерта", який просто не може мати власної думки, бо висловивши її, він відразу втратить партійний квиток, депутатський мандат, бізнес чи навіть життя. Завжди замінюємо на "прес-секретар партії XXX.

Продовженням попередньої думки є порада не сприймати жодного висновку представників будь-яких політиків, що не стосується партійних питань. Тобто поки вони розповідають про партію, програми, лідерів – це можна послухати. Коли переходять до газу, НАТО чи мови – перемикайте ТВ на "Криве дзеркало" (це хоча б відповідає жанру).

Обов’язково пам’ятайте: у політиків абсолютно офіційно слово "правда" означає "інформація, яку неможливо або дуже важко спростувати".

Тобто правда політиків жодного відношення до побутового сприйняття цього слова не має. Не обговорюючи чи це добре, пропоную просто врахувати це як факт.

Коли політик вас переконує, що бюджет прекрасний, або навпаки – жахливий, то ви, як людина, що дуже мало знає про бюджет країни, таку оцінку просто відфільтровуйте в інформаційний смітник, незалежно від того, чи голосували ви за цю партію та чи подобається вам ця людина.

Нехай про бюджет розповідають економісти, що його готують, а не депутати, які тиснуть кнопку, керуючись помахом руки диригента.

Конфлікт: замінюємо, в залежності від контексту.

Якщо вас у темному під’їзді перестріне міцний парубок, дасть по пиці і відбере гроші, то навряд чи ви, зателефонувавши у міліцію, скажете, що у вас стався "конфлікт перерозподілу особистого майна", а волатимете, що вас щойно пограбували!

З журналістами все трохи інакше. Вони звикли користуватися словами-покручами, і дехто навіть вже не помічає різниці.

Тобто якщо одні люди стріляють в інших, то це війна, а не конфлікт. Лише тільки ви вимовите "війна між Росією та Грузією", то відразу спливе весь асоціативний ряд: трупи, горе, біль, знищені міста, мародери, катування, партизани – усе те, що ще живе у пам’яті нашого народу.

А коли вжити слово "конфлікт", то згадується баба Палажка та баба Параска, якщо хтось знайомий з українською класикою.

Якщо сказати, що "Росія влаштувала терористичний акт з застосуванням шантажу проти України та Європи", то це звучатиме багато ближче до істини, ніж "газовий конфлікт". Бо хіба це конфлікт, коли половина Європи в найхолодніший період року залишається без газу?

Світова криза: замінюємо, в залежності від контексту.

Сьогодні "світова фінансова криза" у нас є винною в усьому: від холодних батарей та невивезеного сміття до заморожених депозитів і повеней в Львівській області.

Зручно прикривати фінансовою кризою недбалість та корупцію, рятувати від відповідальності рейдерів та злодіїв, перерозподіляти майно та привласнювати гроші інвесторів. Я останнім часом встановив відповідний фільтр на більшість посилань на кризу, що переповнюють ЗМІ.

Коли ми скажемо, що "організована злочинна група в складі А, Б та В провела оборудку з підвищення вартості, а потім стрімкого знецінення національної валюти, обікравши мільйони українських громадян на мільярди гривень", то це звучить хоч і довше, але набагато зрозуміліше, ніж "інфляція внаслідок світової кризи".

Якщо отримати повідомлення, що "олігарх Х, оплативши розповсюдження чуток про кризу у банку N, зміг придбати даний банк за 10% вартості на початок року", то це викликає більше розуміння, ніж "банк Х внаслідок необережної кредитної політики не витримав удару фінансової кризи".

Подібних слів-покручів, що наче інформаційний вірус вражають наш розум, можна пригадати багато. Впевнений, що користуючись наведеними прикладами, кожен читач зможе з часом сформувати власний словник для трансляції журналістських повідомлень в зрозумілу повсякденну мову.

Нові слова-покручі генеруються і впроваджуються в використання ледь не щодня, тому процес пошуку відповідників є постійним і неминучим.

Цензура, як захист від вірусу

Як це не дивно, але без цензури свобода слова перетворюється на безвідповідальність за слова. Цензура конче необхідна, щоб публічні образи президента, прем’єра, країни, мови, народу не ставали нормою.

Щоб кожен журналіст знав і розумів свою відповідальність за кожне сказане чи несказане слово, щоб наші діти не були вимушені дивитися щодня порно-кліпи з порно-музикою, слухати дотепи Сімпсонів та Комеді Клаб. Спробую пояснити.

Часто на звинувачення у брехні, що лунає з ТВ, чи пишеться у газетах, можна почути, що це і є "свобода слова". Чи так це насправді?

Коли я купую в магазині зіпсовану ковбасу, то я не лише маю право більш не відвідувати цей магазин, я ще маю право: повернути гроші; написати скаргу в управління у справах захисту прав споживачів; поскаржитися в санепідемстанцію. А у випадку шкоди здоров’ю стягти через суд відповідну компенсацію.

Коли ж мене обманює з екрану ТВ знаний експерт чи політик, то все, що я можу, це перемкнути канал чи не голосувати за цю партію. Але ж це в принципі невірно! Усі телеканали, газети, радіо, журнали, сайти є комерційними структурами, що заробляють гроші, постачаючи мені відповідну інформацію, тобто надаючи послугу, часто за конкретні гроші.

Чому ж тоді ніхто не відповідає за "зіпсовану ковбасу"? Якщо жоден магазин не може продати мені холодильник без гарантії, то чому інформація, що мені постачається "експертами" ніким не перевіряється?

Чому на будь-якому товарі за 10 копійок має бути вказано виробника, а вкрай важливу інформацію повідомляють в ефірі з посиланням на "поінформоване джерело"?

Коли виробник фену порекомендує мені в керівництві з експлуатації вмикати його в 220Вт, замість 110, і від того згорить будинок, то чи буде це свободою слова?

А коли "експерт" в журналі N рекомендує усім брати кредити тільки в доларах, або повідомляє, що курс гривні до євро стане через тиждень 20 (чи навпаки, 2), і мільйони людей втрачають на цьому гроші, то це свобода слова?

Чому якщо хтось повідомить в ефірі, що, на його думку, аеропорт А заміновано, то нестиме за це кримінальну відповідальність, а якщо скаже, що скоро банк Б стане банкрутом, то це – експертна думка. Мені це не зовсім зрозуміло.

Якщо копати глибше, то виникає взагалі принципове запитання, чи можуть бути комерційні ЗМІ суб’єктом "свободи слова"?

В Конституції визначено, що усі перелічені там права і свободи стосуються людини і громадянина, тобто фізичної особи, але аж ніяк не комерційної організації, чи навіть журналіста, якщо він виконує роботу, яку йому наказали зробити, отримуючи за це зарплату.

Комерційна організація, що надає суспільству інформаційні послуги, має бути жорстко контрольована державою та суспільством, і за якість та зміст наданої послуги нести конкретну фінансову відповідальність, а не просто отримати громадський осуд.

А кожен журналіст, що пише статтю на замовлення певної партії, олігарха чи просто редактора, що загрожує журналістові звільненням, має разом з виданням відповідати за зміст того, що він написав, та за усі наслідки, що виникли в наслідок його роботи.

Не менш важливим є те, що і досі у нас в країні повний безлад з розумінням, кому взагалі належить те чи інше ЗМІ, який справжній тираж того чи іншого видання, тощо.

Нарешті Міністерство інформації відкрило публічний доступ на сайті до даних про засновників друкованих видань. Нажаль, часто цього замало, особливо коли газету засновано юридичною особою.

Слід ще обов’язково навести інформацію про її конкретних власників.

Адже окрім власних доморощених генераторів думок, ми ще маємо в Україні безліч рупорів різних світових сил, що кожного дня, при повній бездіяльності держави, вносять розкол в наш народ, роблять суспільство атомарним та нездатним до реального опору будь-якій внутрішній та зовнішній загрозі, знецінюють традиційну мораль, розвалюють систему освіти, культуру, науку, армію.

І опиратися такому впливу стає реально все важче і важче. А нове покоління, якщо нам прямо зараз не почати боротися з цим злом та готувати дітей до життя в суспільстві інформаційного протистояння, боюся, може втратити імунітет, і взагалі перестане опиратися новій інформаційній зброї, поступово грузнучи в цьому інформаційному болоті.

 

Сергій Редчиць, для УП