Університет в Україні: між модерною "макдональдизацією" та феодальною "кабакізацією"

Коли намагаються пояснити сучасну світову кризу, то найчастіше використовують поняття "глобалізація", чарівне слово яким можна пояснити все, завжди і по-різному. Одні вважають, що всі проблеми через неї, інші, що завдяки їй відбувається відродження, розширення свободи.

Аналогічно, коли хочуть пояснити сучасну ситуацію в українській освіті, зокрема вищій школі, використовують слова "Болонська система", різні власні і невласні імена міністрів освіти. Однак ні одне з цих слів не може пояснити ситуацію в освіті без поняття "глобалізація", яке не має досі єдиної консенсусної дефініції та розуміння.

Дослідники, які походять з відмінних наукових сфер, розходяться практично по усіх параметрах, за якими можна спробувати схопити це поняття: причини виникнення, хронологія, політика, вплив, наслідки тощо.

Не дивно, що поняття "глобалізація" має багато слів – смислових двійників (наприклад, американізація, вестернізація), серед яких також використовується поняття запроваджене американським соціологом Рітцером – макдональдизація (The McDonaldization of Society, 1993).

Всі ці смислові двійники насправді відображають лише певний аспект (позитивний і/або негативний) глобалізації. На думку Рітцера, принципи якими користується мережа ресторанів швидкого харчування МакДональдс перейшли у більшість соціальних сфер сучасного світу.

За його визначенням, макдональдизація – це процес, за яким принципи ресторану швидкої їжі починають домінувати у все більше та більше секторах американського суспільства як і решти світу. Макдональдизація за Рітцером характеризується чотирма принципами:

1.Ефективність – використання оптимального методу для здійснення чи досягнення будь-чого (обслуговування, приготування тощо): наприклад, щоб зі стану голоду перейти в стан ситості (особливо в час тотальної зайнятості).

2.Обчислюваність – наголос на кількісних аспектах продуктів (порція) і послуг (час для отримання продукту, швидкість обслуговування), що однак призводить до ігнорування якості (БігМак – великий Мак, а не смачний).

3.Передбачуваність – гарантування, що продукти і послуги будуть такими ж незалежно від часу і місця.

4.Контроль над людьми через використання не пов’язаних з людиною технологій (не людина визначає чи повна чашка чаю, а машина), а це призводить до декваліфікації, оскільки кваліфікація людей замінюється новими технологіями.

Не зважаючи на те, що макдональдизація як раціональна система має багато переваг, існує негативний момент, який властивий для таких систем, а саме так звана ірраціональність раціональності, яка внутрішньо пов’язана з процесом макдональдизації.

Здавалося б, раціональні системи повинні призводити до раціональних наслідків, однак відбувається протилежне. Наприклад, макдональдизовані системи мають тенденцію негативно впливати на навколишнє середовище і дегуманізувати соціальні відносини та середовища. Отже, макдональдизація є амбівалентним процесом.

Застосовуючи чотири принципи макдональдизації за Рітцером, можемо чітко побачити, що макдональдизація вищої освіти відбулась і відбувається, а здатність протистояти цьому є незначною.

І це стосується як пострадянського простору так і західного. Як зазначають науковці (Наєс (D.Hayes) і Винярд (R.Wynyard), західні університети стали більш ефективними, більш передбачуваними і більш контрольованими. Вони здатні запропонувати більшу кількість спеціальностей для більшої кількості студентів на фоні незмінності ресурсної бази вишів.

Відмінність між вишами тепер визначається за кількісними показниками, а не якісними, а отже система стає обчислюваною: складаються рейтинги університетів, факультетів, які показують співвідношення між ними за такими показниками як кількість курсів, викладачів, досліджень, публікацій тощо.

Стандартизація змісту програм, вимог, процедур показує, що вища освіта стає більш передбачувана. Контроль над тим, що відбувається в університетах встановлюється через введення мінімальних вимог до викладачів і системи інституту підвищення кваліфікації.

Відбувається бюрократизація академічного життя: запровадження контролю за якістю вищої освіти спричинило до ситуації, коли значна частина робочого часу працівників займає підготовка і подання різноманітного звітування та заповнення значної кількості формулярів та планів.

Цікаво, що макдональдизація не зустрічає ніякого активного опору зі сторони академічної спільноти не лише в Україні, але й на Заході.

На думку Рітцера, освітня діяльність сьогодні надмірно і недоречно макдональдизована. Освітній процес функціонував би значно краще, якби діяльність університету була демакдональдизована.

Сучасний університет все більш стає місцем дегуманізації, де студенти і працівники відчувають себе машинами, що керуються бюрократичною системою.

Однак повністю макдональдизувати університет не вдасться, і він все таки зберігатиме багато традиційних компонентів не-макдональдизованого вільного університету (наприклад, інтенсивні індивідуальні (або в малих групах) заняття викладача зі студентами).

На думку згаданих вже Хаєса та Винярда, МакУніверситет не є чимось неминучим, а швидше випадковим та тимчасовим і є результатом потреби забрати мільйони молодих людей з обмеженого ринку праці. Це також справляє стимулюючий ефект на економіку, оскільки через значне безробіття дозволяє дати раду з великою кількістю потенційної групи непрацюючих.

Все сказане можна віднести і до ситуації у вищій освіті в Україні, адже всі чотири ознаки макдональдизації є очевидні: збільшення ефективності надання освітніх послуг, стандартизація та квантифікація учбового процесу та звітності, контроль бюрократії та інше.

Однак ситуація у вищій освіті в Україні є номінально (структурно) подібною до західної, а внутрішньо є доволі відмінним процесом, який автор дозволить собі назвати "кабакізацією" – процесом, за яким принципи функціонування кабаків починають домінувати у чи не усіх секторах пострадянського суспільства.

Всі ми прекрасно відчуваємо різницю між кабаком і МакДональдсом. Якщо перший кабак був збудований в 16 столітті російським царем Іваном Грозним задля пияцтва відданих йому і таких, що зреклися своїх сімей опричників (лише там можна було вживати горілку), то МакДональдс від початку був задуманий як місце для сімейного відпочинку.

(Зверніть увагу, всі застілля сучасного виша, наприклад, після захисту, більше нагадують кабак, ніж заклад швидкого харчування – без сімей та з алкоголем).

Між кабаком та МакДональдсом багато подібностей (обидва є закладами харчування з подібною структурою, наявністю менеджменту, меню, тощо), однак позитивних рис у ресторанів швидкої їжі значно більше.

Кабак, з певною іронією, можна вважати давнім прототипом сучасного МакДональдса. Там так само зважають на ефективність, передбачуваність і суворий контроль. Однак якщо у першому це дійсно не викликає сумніву, то у другому дані принципи зазнають суттєвих змін.

Ефективність у обслуговуванні більшої кількості людей призводить до погіршення сервісу, наявність цін та меню не дозволяє справді спрогнозувати ні рахунок, ні якість страв. Кабак витворився і був задуманий, застосовуючи термін Бодріяра, як симулякр раю, місце у якому люди могли відчувати себе героями, мачо шляхом вживання алкоголю.

Аналогічно інституції вищої освіти перетворились на місця, де будь-хто за гроші може відчути себе суперспеціалістом, супернауковцем, супердоцентом у будь-якій сфері без будь-яких інтелектуальних зусиль: платиш і ти вже здав іспит/залік, а можна й відразу отримати диплом про освіту, науковий ступінь чи вчене звання.

В кабаку замовляє музику той хто платить, як і у сучасних пострадянських вишах, які стали фінансово залежними від студентів-контрактників. Це призводить до ситуації, в якій університети не зацікавлені у об’єктивному оцінюванні студентів, оскільки це передбачає скорочення кількості контрактників.

Тож відбувається девальвація оцінювання.

Але інфляція оцінок, ступенів, звань призводить до ситуації, де кожен у програші, адже ніхто не хоче користуватися послугами лікаря чи юриста з купленим дипломом. Однак виші все більше перетворюються у інституції, у яких плата стає таким же ж ритуалом як чайові у кабаку (зверніть увагу у мережах закладів швидкого харчування не прийнято давати чайові).

Мабуть багато викладачів погодяться, що часто вони почуваються офіціантами в кабаку, який обслуговує студентів.

Тому чотири риси макдональдизації під час домінування кабакізації часто перетворюються у свої смислові протилежності:

1) ефективність – все більша кількість студентів та науковців отримують липові дипломи, ступені та звання;

2) обчислюваність – важливою стає кількість, а не якість курсів, кількісна, а не якісна звітність викладача;

3) передбачуваність – пострадянські дипломи досі не котуються у цивілізованому світі, оскільки відома їхня якість, яка не залежить від часу отримання диплому чи імені університету;

4) контроль – наявність модулів та тестів, не усунули суб’єктивного фактору: викладач може доставити, поміняти бали чи оцінку; контролюючі органи перетворюються у органи вирішування оцінок, а не якості викладання.

Науковці Хаєс і Винярд бачать майбутнє МакУніверситету не в тому, що студенти будуть вивчати курси з отримання знання заради нього самого, а курси, які ефективно вправлятимуть студента у вибудові почуття власної гідності.

Такий університет вони називають терапевтичним університетом, завдання якого є сприяння процесу індивідуалізації студента, його психологічній зрілості та досягнення цілісності особистості.

Зависання пострадянської вищої освіти між макдональдизацією та кабакізацією показує необхідність шокового реформування вищої освіти в Україні, яка дозволить уникнути негативних наслідків як першого так і другого.

Зволікання призводить до витворення унікальної форми пострадянського університету – маккабакуніверситету, у якому немає місця ні для творчості, ні для науки, ні для почуття власної гідності студента чи викладача, а є лише симулякр здобуття освіти із зовнішніми атрибутами (документами з печатками), а не внутрішнім сенсом.

 

Остап Одушкін, філософський факультет ЛНУ імені Івана Франка, для УП