Епоха бутафорії та симулякрів
Театр починається не лише з вішалки, але і з декорацій. Театральні декорації – неодмінний атрибут будь-якої вистави, її прикраса і доповнення до того, що відбувається на сцені. Деколи декорації такі важливі, що без них вистава втрачає свою яскравість.
Розвиток мистецтва став не тільки поштовхом для виникнення оригінальних театральних жанрів в галузі кіноіндустрії, але і причиною попиту та вдосконалення бутафорних декорацій та муляжів, які використовувалися в цих галузях мистецтва.
В той же час, театральні глядачі розуміють, що більшість предметів реквізиту (скульптура, посуд, меблі, зброя, прикраси), які застосовують на сцені, не справжні, а лише в якнайбільшій мірі відображення та копії предметів з життя.
Розвиток цифрових технологій та засобів візуалізації взагалі не дає змоги глядачам сучасного кіно та інших сфер мистецтва визначити "справжність" як окремих предметів на екрані, так і всього, що демонструється глядачеві.
А вдале застосування методу бутафорії було взяте на озброєння капіталістичним виробництвом. Адже на виготовлення точної (бутафорної) копії предметів йшла менша витрата енергії і ресурсу. Це стало одним з практичних каталізаторів запозичення цього театрального методу виготовлення декорацій для застосування його в масовій промисловості.
Театральні декорації перейшли в реальне життя. А головні поняття філософії Жана Бодріяра – симуляція та симулякр (simulo) – стали візитною карткою сучасного постмодерну.
Симуляція, або ж її елемент – симулякр – це образ або форма, яка існує без свого оригіналу. Наприклад, Бодріяр назвав симулякром війну 1991 року в Персидській затоці, в тому сенсі, що в тих, хто спостерігав за цією війною по CNN, не було жодної можливості дізнатися, чи було там щось насправді, або це просто танець картинок і пропагандистських репортажів на екранах телевізорів.
"Форма" та "символ" є репрезентантами сучасної епохи – "Епохи бутафорії та симулякрів".
В широкому розумінні, "метод бутафорії" став не тільки принципом, але і світоглядною основою суспільства – новою філософією та стилем життя людей, незалежно від місця проживання на планеті і розташування на рівнях суспільної ієрархії.
Прикладом чого можуть стати досить відомі для кожного з нас поняття, як: "формальність" і "символічність". В той же час, "символічність", в даному випадку, вживається не в розумінні мистецького напрямку, який базується на ідеалістичній філософії Шопенгауера, "теорії невідомого" Гартмана і поглядах Ніцше.
Вони якраз проголосили основою мистецької творчості символ, тобто таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх та потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва.
"Формальність" і "символічність" в даному випадку – це одні з тих понять, які більшість людей досить часто чує та застосовує у повсякденному житті, це риси бутафорії. Під ними ми розуміємо якесь явище, яке має місце de jure, але зовсім не існує de facto.
Наприклад: якщо за певних обставин ми вирішуємо скоротити процедуру проходження медичного огляду, або ж вступу до вишу, то таку процедуру ми називаємо "формальною", але це тільки прості приклади "формальності", в дійсності більшість вчинків та дій сучасної людини – це "формальність" і бутафорія.
Тобто тих, які відтворюють повний процес з його складовими тільки певною мірою.
Те ж саме можна спостерігати і в політиці ("формальне" голосування, "формальна" влада, незалежність), у стосунках ("формальна" турбота, справедливість, чесність, довіра, дружба, вдячність, допомога, наука, "формальне" привітання, почуття, кохання, вірування, навчання), наразі навіть релігія набирає рис "формальності" як для самої церкви, так і для мирян.
В кожному з цих прикладів формально створюється образ того, що названо, хоча це лише назва, або бутафорія, за якою нічого не приховується і не відповідає істині.
Більшість публічних людей та політиків під час інтерв’ю і офіційних виступів висловлюються готовими шаблонами, конструкціями – "бутафорною формою", яку вони застосовують не вдаючись у подробиці сказаного, не розуміючи його сутті, або ж підмінюючи його значення.
"Принцип бутафорії" набирає популярності в суспільстві навіть на рівні комунікації – є "форма" або певний шаблон, який вживається без наповнення та суті. Реальне життя стає театром, де кожен з нас актор, а речі навколо нас перетворюються на декорації.
У вузькому розумінні, "метод бутафорії" став домінуючим у виробництві як товарів масового вжитку, так і різноманітних послуг. Капіталістичні товарно-грошові відносини та нове індустріальне суспільство з домінуванням ринкової економіки впливає на сучасне суспільство двояко: позитивно та негативно.
З одного боку, капіталізм експлуатацією робітників призвів до класової боротьби, що в свою чергу призвело до більшої свободи робітничому класу. А з другого, утворив велике суспільство споживачів.
В капіталістичних відносинах у виробників пріоритети виробництва направлені на виготовлення максимальної кількості товарів, в той же час з якнайменшою затратою трудового ресурсу та економією сировини, яка йде на виробництво, або ж її заміну на більш дешевшу сировину.
У такому виробництві переважає ціль – кількість, але не якість. Прикладом цього виробництва є китайська легка промисловість, яка заполонила увесь світ "бутафорними" речами, "декораціями", які ми із задоволенням купуємо. Або ж генно-модифіковані продукти, які тільки за формою відповідають справжнім.
Хтось може дорікнути: генно-модифіковані продукти рятують людство від голоду. Можливо... Але наразі ескалація голоду переважає в країнах Південної Азії (звіт Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, червень 2009), а генно-модифіковані продукти в більшості споживають в країнах з розвиненими технологіями.
Проблема не в тому, що китайська чи якась інша легка промисловість виробляє "бутафорію", тобто речі по 8 гривень (приміром, християнські іконки, які зображені на пластмасових дисках), проблема в тому, що ми створюємо попит на цю продукцію.
Проблема в падінні естетичних вимог до виготовлення товарів, їхньої якості та вульгаризації.
В даній статті автор не ставить за мету вдаватись у деталі економічних відносин та пояснити процес промислового виробництва. Ні. Перш за все економічну сторону я привів для того, щоб навести приклад, як ці відносини впливають на суспільство, які стереотипи та форми відносин вони формують.
В той же час, це не є єдиним і визначальним фактором у поширенні "бутафорних форм", – це тільки одна з декількох рис, яка сприяє поширенню цього явища.
Наразі у всьому світі набирає поширення масова культура, що і є певним чином споживання "бутафорії" і наслідком такого виробництва. В умовах постіндустріального суспільства практично повсюдно традиційна культура, пов'язана з сільським укладом, пішла в минуле.
Утвердилися інші стандарти. Незрівнянно більше число людей зайняте тепер виробництвом і споживанням продуктів масової культури. Така культура є виробником бутафорії, виробником "форми", яку штучно створюють заради того, щоб заробити грошей.
Тобто, театральним декораціям надали реальності постмодерного життя. Яке, в свою чергу, стверджує марність змін на краще та тяжіє до стилізації та переінакшення. Людство в більшій мірі задовольняється бутафорією та симулякрами, які виробляє для свого задоволення.
Людина постмодерну певною мірою нагадує сороку, яка з цікавістю кидається на все, що блищить. Суспільство цінує та культивує як об’єкт моди "форму", яка нічого за собою не приховує.
Можливо хтось заперечить, стверджуючи: для чого вдаватися в складнощі? Життя і так складне, потрібно дивитися на все простіше та не обтяжувати себе чимось складним…
Можливо...
Більшість людей іде легким шляхом. Через те, що він простіший, дешевший, зрозуміліший, не задає додаткових запитань. Для нього не потрібно докладати надмірних зусиль, намагатися зрозуміти суть, а треба лише задовольнятися існуючим шаблоном, сприйняти його як належне і вірити в нього.
Але такий шлях – це обман, який ми пасивно сприймаємо, це бутафорія за якою прихована пустота. Ми підсвідомо погоджуємося та споживаємо те, що нас дурить, що тільки на перший погляд є цінністю.
Для суспільства більш прийнятними і цікавими є яскравість, блиск, колорит предметів, які приваблюють наш зір, але не завжди дають душевну радість.
Постмодерне суспільство з масовим споживанням, гламурною модою, штучними репрезентаціями – це ознаки "Ери бутафорії та симулякрів". Тобто ери занепаду і духовної кризи.
Вона змінює та пропагує "нові" оманливі цінності, які розбещують і ламають духовний стрижень людини. Рівень етики, естетики, попиту на релігійно-духовні цінності і навіть простої побутової культури – людство знижує, а можливо і взагалі його втрачає. Люди нівелюють місце цінностей в реальності, їхній зв’язок з соціальними і культурними факторами.
 |
Олександр Саліженко, для УП
