Ленін вже давно нікому не потрібне, Вітренки-Симоненки не цитують Леніна — просто соромно його цитувати. І невигідно.
Безглуздий символ вождя з протягнутою рукою — після катастрофічного відступництва його учнів і послідовників — то емблема посткомунізму. Епоха забруднення.
Розкрадання комуністами соціялістичної власности — символ самоїдства. А вождь мав славу людоїда ще за життя. І та соціяльна шизофренія інфікує скалічене суспільство.
Молодь метається в безвиході. Молодь прийшла жити! А як жити серед сміття, безсоромности і нікчемности того, що зветься владою? І як зрозуміти прагнення до влади людей, які не мають ладу в собі і не хочуть ладу навколо себе?
Як виявити себе в активності? Те питання постає перед кожним молодим поколінням. Молодь завжди незгідна з тим, що їй залишили…
А нині не погоджується просто здоровий глузд. Завжди починають з того, що вимітають хату, викидають зайві речі, миють і наводять лад.
Указ президента України про усунення символів тоталітарного режиму не міг не бути підтриманий на рівні здорового глузду, але ж був заблокований на рівні хворого, який не визнає себе хворим і опирається лікуванню.
Така ситуація плодить апатію в молоді, а в активній частині викликає обурення і намагання щось почати.
Біля метро "Либідська" пам’ятник чекістам заляпаний фарбою, його відмивають. Але ніколи не відмиють крови, в якій ті кати народу — по шию.
На пам’ятник Петровському біля Парламентської бібліотеки виливають помиї і фарбу, а він, нікому не потрібний, псує пейзаж.
Пам’ятник Леніну навпроти Бесарабського ринку на тлі розкішних забудов виглядає карикатурно. Такою ж карикатурою за триста метрів від нього ще один Ленін в метро "Театральна" виблискує мідним чолом — в супроводі смішних цитат. Кожен день тут можна почути слова обурення і спостерігати реакцію відрази.
Усе це провокує постійно реакцію протесту з боку молоді, на яку ця шизофренія тисне. З тією символікою можна було покінчити за одну ніч, як це зробили комуністи з пам’ятниками своєму вождеві Сталіну.
У нас це розтягнули у "в’яло протікаючу шизофренію" на два десятиліття…
Ранком 30 червня група юнаків взялася самодіяльно демонтувати пам’ятник Леніну. Їх зупинила міліція. Але, як казав Горбачов, "процес пішов, і його не зупинити"…
Звичайно, судитимуть їх "ленінці". В правовій країні це могло б вилитися в початок суду над комунізмом, і то в Україні, де злочини комунізму були особливо важкими, особливо таємними і безпрецедентними.
Інтернет дає в руки цілі томи звинувачень Леніна-людоїда.
Адвокати можуть подати матеріяли про Леніна — підступного ворога Української держави.
З боку Церков можна подати матеріяли про Леніна не просто атеїста, а убивцю священнослужителів і грабіжника храмів.
А ще з Нюрнберзького процесу засвітилися матеріяли про Леніна-організатора концлагерів і учителя великих злочинців ХХ віку.
Але усе це було б можливо підняти у справжньому суді зі справжніми захисниками, які розуміють, що захищають.
І при наявності справжніх політичних партій, які взяли б на себе відповідальність і підтримали б тих юнаків, які діяли спонтанно, відчуваючи за собою "тисячі таких самих, як я" (Франко).
За нинішнього політичного маразму найімовірніший банальний сценарій, коли встановлюватимуть, хто приніс драбину, хто молота, і хто почав довбати Леніна. Пилати умиватимуть руки, а "патріоти" говоритимуть про букву закону.
Але хлопці розпочали свої біографії. І то не тим, що били ідола, а тим, що робили те одверто і не ховаючись. Громадянська акція починається там, де людина знає, куди вона йде і чим ризикує задля чесних переконань.
Не забуваймо, що діється навколо. Не забуваймо, що не так давно раби в Україні побудували пам’ятник засновниці кріпацького рабства, епідемія політичних гасел оживає перед виборами, а цілі загони платних і безплатних українофобів діють за програмою отруєння атмосфери.
Національний опір в Україні діє стихійно, але повсюдно. Майже всі його прояви і в совєтські часи були наївними, а проте вписалися в історію, яка запам’ятовує іскри і розвіває попіл. А щодо ідола Леніна, то я почав скидати того ідола приблизно у віці тих хлопців…
 |
Автор Євген Сверстюк
