Кандидати-депутати

Наближення президентських виборів у черговий раз надмірно політизує українське суспільство. Кожен майбутній кандидат не втомлюється наголошувати на власній унікальності та необхідності для держави.

Разом з тим, далеко не кожен готовий назвати конкретні факти власного значущого впливу на процеси державного будівництва. Український політикум досі не навчився чітко артикулювати ключові програмові положення, підмінюючи їх популістськими гаслами.

Вочевидь, споживач політичної інформації привчений до узагальнених тез і абстрактних понять замість конкретних фактів та положень.

Значна кількість майбутніх учасників президентських виборів є народними депутатами. Кожен із них має змогу впливати на нормоустановчі процеси у державі. Тим не менш, далеко не кожен прагне реалізовувати власні програмні положення через інститут законотворчості.

Навряд чи більшість українських виборців знають наскільки ефективно працюють в Верховній Раді обличчя з рекламних бордів.

Справжнім законотворцем-трудоголіком серед кандидатів виявився Анатолій Гриценко, який за час роботи ВР шостого скликання встиг запропонувати 54 законопроекти, з яких 15 були ухвалені.

47 разів він виступав з трибуни та 37 разів з місця. Гриценко дозволив собі "прогуляти" 85 засідань парламенту. Для екс-міністра оборони пріоритетною лишилася галузь національної безпеки, оборони та соціального захисту військових.

Зокрема, він опікується станом оснащення Збройних Сил, переводом армії на контрактну основу, виділенням житла для сімей військових, пропонує встановити державне оборонне замовлення.

Крім армійської сфери, "перший непрохідний" підготував законопроекти щодо посилення протидії хабарництву, вдосконалення системи оподаткування та скасування державного техогляду транспортних засобів, створення Служби правопорядку Міністерства внутрішніх справ.

Другим за кількістю запропонованих законопроектів став лідер фракції КПУ Петро Симоненко (44 проекти, з них 6 прийнято). Разом з тим, він є активним оратором – 199 виступів з місця та 75 з трибуни. Депутат був відсутнім всього на 16 засіданнях ВРУ.

Ідеї голови КПУ, втілені у його проектах, творять протиріччя. Приміром, Симоненко пропонує проведення референдуму щодо НАТО, і, одночасно, нейтральний статус України.

У економічній та соціальній сфері головний комуніст України послідовний: державна монополія на виробництво горілчано-лікерної та тютюнової продукції, мораторій на підвищення тарифів ЖКГ та цін на ліки, повернення знецінених заощаджень.

Симоненко пропонує повернути у державну власність ТОВ "Херсонський машинобудівний завод" та ЗАТ "Коростенський фарфор". Також лідер КПУ виступає за введення прогресивної ставки податку на прибуток громадян.

Парламент підтримав Симоненка у його ностальгічному прагненні відзначити 90-річчя Комсомолу України.

Депутат зберігає вірність радянській концепції Другої світової (ВВв), пропонуючи колегам до розгляду питання про соціальний захист осіб, "які потерпіли від дій ОУН-УПА".

Наступним є Арсеній Яценюк. Його законодавчий доробок становить 35 проектів, з яких 25 ухвалили (втім 20 з них – це постанови щодо організаційних та кадрових питань).

Яценюк мало виступав – усього 3 виступи з місця і 2 з трибуни (без урахування його напруженої спікерської праці). Яценюк пропустив 97 засідань Верховної Ради, мотивуючи це неефективністю парламентської діяльності.

В економічному доробку – пропозиція встановлення мораторію на приватизацію державних та комунальних підприємств до прийняття Державної програми приватизації і державна монополія на ринку природного газу.

Лідер соцопитувань, голова фракції Партії Регіонів Віктор Янукович не проявляє значного ентузіазму у роботі парламенту: 28 законопроектів (2 прийнятих), 4 виступи з місця та 13 з трибуни, 29 пропущених засідань.

У законотворчій діяльності лідер ПР працює в основному в економічній сфері: він пропонував зниження митних ставок, визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, встановлення мінімальної зарплатні на рівні прожиткового мінімуму, зниження податкового тиску.

Янукович особливо опікується бюджетними коштами: його законопроекти стосуються контролю за державними закупівлями, за рекапіталізацією банків, за використанням коштів Стабілізаційного фонду.

Чинний спікер парламенту Володимир Литвин є автором 41 законопроекту, з яких 13 були прийняті. Він 68 разів виступав з місця, 29 – з трибуни та пропустив 15 засідань.

У центрі уваги депутата – соціальна та гуманітарна сфери. Зокрема, подані проекти щодо держрегулювання цін на соціально значущі товари, запропоновано мораторій на підвищення тарифів ЖКГ, мораторій на закриття шкіл у селах.

Голова ВР висунув низку ідей щодо відзначень річниць і ювілеїв: 65-річчя Корсунь-Шевченківської битви, 90-річчя від дня народження Сухомлинського, 100-річчя від дня народження Гаркавого, 110-ї річниці з часу заснування Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут".

Крім того, Литвин пропонує надати статус держслужбовців медичним, педагогічним та науково-педагогічним працівникам. Спікер був ініціатором проекту про перерахування одноденної зарплатні депутатів ВР для потерпілих від вибуху у місті Євпаторія.

Позафракційна Інна Богословська написала лише 12 законопроектів, з яких лише один набув чинності. 19 виступів з трибуни і стільки ж з місця, 54 пропущених засідання.

Депутат пропонувала зменшити податок з власників транспортних засобів та встановити жорсткий контроль за державними закупівлями. Богословська стала ініціатором створення Тимчасової слідчої комісії ВРУ з питань функціонування газотранспортної системи України та забезпечення газом споживачів у 2008-2009 роках.

Крім того, вона виступила з радикальною позицією – карати довічним ув'язненням розповсюджувачів наркотичних та психотропних засобів.

Депутат виступила з вимогою скасувати систему ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання).

Отже кандидати-депутати Верховної Ради, учасники президентської гонитви, здебільшого зневажають парламентською трибуною для відстоювання власних ідей та позицій державотворчого характеру. Верховна Рада для них грає лишень роль майданчику для самореклами, створення гучних інформаційних приводів, політичних торгів та домовленостей.

Виникає запитання – якщо вони не здатні скористатися парламентськими важелями впливу на життєдіяльність країни, чи допоможе їм президентське крісло?

 

Стас Соколов, експерт фундації "Відкрите суспільство"