"Я не належу до тих, хто дає обіцянки, яких потім неможливо дотриматись. Тому ми повинні вирішувати фактичні питання наближення України до Європи, щоб досягнути прогресу на цьому шляху". Ці слова були сказані Ангелою Меркель влітку минулого року.
Майже всі її висловлювання щодо перспектив України на шляху до НАТО та ЄС є дипломатичним уникненням будь-яких конкретних обіцянок. "Так" і "ні" в її відповідях надто тісно спаяні в одне ціле, і все ж радше скепсис, аніж оптимізм, слугує обрамуванням таким заявам.
Після Бухарестського самміту НАТО (квітень 2008-го), на якому Німеччина фактично унеможливила приєднання нашої держави до Плану дій про членство, Меркель невтомно повторювала одне й те саме: "Ми залишаємо двері відкритими".
"Ми й раніше казали, що Україна та Грузія можуть стати членами Альянсу, якщо вони цього хочуть. Ця позиція залишається в силі", – підкреслювала вона.
При цьому Меркель додавала, що Київ ще "має здійснити багато реформ". Україна обов’язково стане членом НАТО, казала Меркель. От тільки дата вступу залежать від самої України – обходила вона запитання про терміни.
Власне, не погодитись з Меркель тяжко: Україна мусить ґрунтовно попрацювати над своєю зовнішньополітичною складовою. Проте свою вельми обережну позицію у цьому питанні Німеччина задекларувала.
Приблизно так само виглядає й ситуація зі вступом України до Євросоюзу.
У тому ж таки липні 2008-го, обговорюючи з Ющенком угоду між Україною та ЄС, Меркель зазначила, що цей документ "можна класифікувати як угоду про співпрацю. І це означає суттєвий крок вперед". Однак, розуміючи, що "суттєвий крок" може бути прочитаний як надто великі аванси, вона тут же відкоригувала сказане: "Не слід плутати це з конкретними перспективами вступу до ЄС".
А "конкретні перспективи вступу до ЄС" залишаються на сьогодні не надто чітко окресленими. Цікаво, що вже у лютому цього року Меркель взагалі порадила Україні "укріплювати партнерські і стратегічні відносини" не лише з Європою, а й з Росією. Оскільки від останньої Україні ніде не дітися – бодай в силу свого географічного положення. "Довгострокова перспектива України залежить від відносин з Росією", – зауважила вона.
Втім, Росія – Росією, а Євросоюз готовий допомогти Україні, зокрема, вийти з економічної кризи. Одна з останніх за хронологією заяв Меркель прозвучала на самміті ЄС-США у Празі, де пані канцлер звернула увагу колег, що Україна знаходиться нині "у важкому становищі" через "фінансові труднощі". Таким чином, Німеччина в особі свого канцлера про Україну пам’ятає і, можливо, навіть любить. Хоча й дистанційно та не без певних застережень.
Так чи інакше, але вибори до Бундестагу (як і кожна знакова політична подія в житті країни) не можуть не позначитися на зовнішньополітичному курсі ФРН. Щоправда, минуло замало часу, аби говорити про відчутні зміни. До того ж, по відношенню до України вони навряд чи будуть радикальними.
Ангела Меркель залишається при владі, але при цьому змінюється формат правлячої коаліції. Незручний для чинного канцлера альянс – правих з лівими (спілка ХДС/ХСС з німецькими соціал-демократами) – відходить у минуле. Нова коаліція об’єднає правих з правими, чи то пак консерваторів з лібералами – партія Меркель (як переможниця виборів, що зібрала третину голосів) зможе укласти парламентський союз з "Вільними демократами" Гідо Вестервелє, які отримали понад 14 відсотків голосів.
Відтак Німеччина вийде на інакший рівень стосунків з рештою світу. Колишній коаліційний партнер Меркель Вальтер Штайнмайєр, лідер Соціал-демократичної партії Німеччини – як, власне, і попередній очільник СДПН Герхард Шредер – не мав надто сентиментальних почуттів до України.
Шредер досить жорстко висловлювався проти членства України в НАТО, вважаючи, що від пост-радянських країн Альянс не матиме жодної користі. Тим часом як Вестервелє налаштований інакше.
Він вже зробив заяву про те, що будуватиме стосунки зі Східною Європою (а отже, й з Україною зокрема) на принципово нових засадах. Пункт про просування України до Євросоюзу закріплений у передвиборчій програмі "Вільних демократів". Це має для нас важливе значення, особливо якщо Вестервелє очолить зовнішньополітичне відомство ФРН.
Зрозуміло, що політику коаліції ХДС/ХСС із "Вільними демократами" все одно визначатиме Ангела Меркель. Проте й персону Вестервелє та погляди, які обстоює лідер "Вільних демократів", не варто скидати з рахунків.
Тим паче, якщо відмінусували чинник тиску, який була змушена відчувати Меркель з боку Штайнмайєра, балансуючи у Бундестазі між протиріччями з соціал-демократами і необхідністю відстоювати коаліцію та шукати компроміс.
До того ж Меркель, йдучи на свою останню каденцію, вочевидь, захоче залишити по собі певні знакові речі. Сприяння всебічному розвиткові України може бути в числі таких речей. Україна і Німеччина як дві європейські країни все одно рано чи пізно опиняться пліч-о-пліч й у Євросоюзі, й у НАТО. Для нас, звісно, краще потрапити у європейські структури "рано". Чи то пак – вчасно.
Однак тут (і в цьому Меркель права) все залежатиме від України. Думаю, що до виборів президента наша держава залишатиметься не надто визначним партнером як на європейській мапі Німеччини, так і у сприйнятті решти країн. Світ чекає на зміни у нашій політиці, зміни у верхівці влади. І тільки після них формуватиметься нове ставлення щодо України.
 |
Андрій Шкіль, народний депутат від БЮТ
