Читайте На що схожа електоральна карта України та Українське повернення в обличчях
А тепер, найголовніше – карта, яка реально показує від чого залежить українська електоральна географія. Особливо вразливим не раджу читати.
Придивіться до цієї карти, яка вільно розміщена на Вікіпедії.
Бачите, та ж сама картинка, що й під час виборів 2002-2010-тих років. Дивіться – цифри зменшуються із Львівської області до Криму і Донецька.
 |
Друга характерна риса усіх виборів – Чернівецька та Закарпатська області помітно відрізняються меншим відсотком, ніж сусідні Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська. Можете порівняти за таблицею виборів:
| Область | За Україну в складі СРСР 17.03.1991 | Підтримка Кравчука 1994 | Підтримка Кучми 1999 | Підтримка Нашої України 2002 | Підтримка Ющенка 2004 |
| Львівська | 16,4% | 93,77% | 91,59% | 63,92% | 93,74% |
| Івано-Франківська | 19,3% | 94,46% | 92,3% | 74,61% | 95,72% |
| Тернопільська | 19,3% | 94,80% | 92,17% | 69,01% | 96,03% |
| Закарпатська | 60,2% | 70,52% | 84,63% | 36.50% | 67,45% |
| Чернівецька | 60,8% | 61,82% | 73,21% | 46,27% | 79,75% |
Далі дивіться та ж сама виборча лінія поділу, яка вирізняє яскраво жовті області від "блідих" областей (різниця між тими й іншими по всій лінії складає від 20 до 43%).
Під час виборів 2004 року по всій лінії така різниця складала від 31 до 49% тих хто голосував за Ющенка, а у 2010 році – від 32% до 49% тих хто голосував за Тимошенко.
Третій момент, з поміж "блідих" вирізняється Херсонська область, яка найближче до "яскраво жовтого табору" (відмінність в межах 11-15%). Так само Херсонська область стоїть найближче до проукраїнського табору під час усіх виборів.
П’ята особливість всіх виборів – найбільш бліді Донецька, Луганська області та Крим. Так само як з підтримкою Кравчука (1994), Ющенка (2004), Тимошенко (2010).
Навіть побіжний погляд на карту ясно свідчить про абсолютно пряму аналогію з електоральною географією України. Але в тому то справа, що це карта не виборів, на ній за результатами всеукраїнського перепису позначено відсотки тих, хто вважає, що його рідна мова – українська.
Як то кажуть – no comments. Думайте самі.
Скажу лише те, що в Україні лише одна установа проводить протягом усієї історії незалежної України ґрунтовні і постійні дослідження щодо зв’язку політичного вибору та національної, мовної складової – Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).
Президент КМІСу, професор НаУКМА Валерій Хмелько говорить: "соціологічні дослідження, які проводяться в Україні фіксують наявність трьох мовно-етнічних груп: україномовні українці (44-45% населення України), російськомовні українці (30%), російськомовні росіяни (15-16%)".
За його словами, за результатами соціологічного дослідження, яке проводилося Київським міжнародним інститутом соціології у грудні 2001 року, російськомовна частина населення (це стосується як російськомовних росіян, так і російськомовних українців) справді більш негативно оцінювали незалежність, ніж україномовні українці.
Якби зараз проходив референдум стосовно незалежності, як би ви вчинили?
| Україномовні українці | Російськомовні українці | Російськомовні росіяни | |
| Проголосував би ЗА незалежність | 60,2 | 42,8 | 22,6 |
| Проголосував би ПРОТИ незалежності | 15,7 | 29,7 | 45,2 |
| Не брав би участі у голосуванні | 11,8 | 16,0 | 20,9 |
| Важко сказати | 12,2 | 11,5 | 11,3 |
Фахівці КМІСу відзначають, що з цих даних видно, що російськомовні українці займають проміжну позицію між двома полюсами – україномовними українцями і росіянами.
Ця тенденція прослідковується у всіх питаннях щодо національно-політичного самовизначення. Разом з тим, російськомовні українці досить часто є більш близькими у політичному виборі саме до росіян, а не до україномовних українців.
Україномовна частина населення відрізняється від російськомовної у визначенні геополітичних пріоритетів, ставленні до ЄС і об’єднання з колишніми республіками СРСР.
Щодо російської мови, російськомовні українці також ближче до росіян, ніж до україномовних українців.
Висновок КМІСу – незалежність, геополітичне визначення України, статус російської мови – це ті питання, які розрізняють україномовних українців, російськомовних українців і російськомовних росіян.
Завідувач соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України Вишняк, проаналізувавши 13 річних моніторингів Інституту соціології у 6 політичних регіонах України, теж дійшов до висновку, що за усі роки незалежності українців розділяли тільки два питання – російська мова та відносини з Росією.
Президент КМІСу Валерій Хмелько ("Дзеркало тижня" 24-30 червня 2006): "Проведений аналіз переконливо підводить до висновку: політикам вдається розколювати Україну під час виборів на дві частини через те, що ці частини мають протилежне співвідношення моноетнічних українців, з одного боку, та біетнічних російсько-українців і моноетнічних росіян, з іншого…
Як показав розподіл голосів на виборах, те, кому саме люди довіряють вирішення соціальних та економічних проблем, залежить не від відмінностей у тонкощах соціальних і економічних програм різних не лівих політичних сил. Довіра виборців, як з’ясувалося, залежить від поділюваних з політиками національних почуттів.
Саме національні почуття моноетнічних українців схиляють їх до довіри більше тим політикам, які переконують, що життя покращиться через вступ України до Євросоюзу та захист української мови і культури.
А національні почуття російсько-українців і моноетнічних росіян схиляють їх до довіри більше тим політикам, які переконують, що життя покращиться, якщо Україна не буде приєднуватися до НАТО, а приєднається до союзу Росії і Білорусі, до ЄЕП та надасть російській мові статус державної…
Немає сумніву, що така ситуація значною мірою є наслідком історично довготривалої політики русифікації".
Академік НАНУ, директор Інституту проблем національної безпеки при РНБО України Горбулін три місяці тому так підсумував: "Суттєво утрируючи, основним змістом сьогоднішньої української політики за останні 20 років можна назвати триваючу боротьбу двох націоналізмів, двох націоналістичних рухів: великоросійського та українського.
Ці сили виступають під різними прапорами та в різних масках, вдягаються в тоги імперців та ліберальних космополітів, істинно православних та національно свідомих... У ідентифікації сил, що протистоять одна одній, поважливе і принципове лише одне.
Українські націоналісти різного толку розглядають Україну як окрему геополітичну суть і намагаються, безумовно, з далеко не однаковою мірою послідовності, успішності і ефективності виходити з її інтересів.
Тоді як великороси – свідомо або несвідомо бачать в нашій країні більш-менш своєрідну провінцію Росії, незалежність якої – якесь історичне непорозуміння, помилка, яку, тим або іншим шляхом слід виправити щонайшвидше… Ця боротьба охоплює всі сфери суспільного життя".
Фінал очевидний для будь-якого політолога. В нас не існує політичної боротьби та політики в європейському розумінні. Тези про економічні переваги, успіхи в економіці чи чорні плями в біографіях є лише зовнішньою, невеликою ширмою для тих, хто не думає.
Цього за 5 років так і не зрозумів Ющенко.
Слюсар, пенсіонерка, студент в Полтаві та Харкові знають, розуміють і не розуміють щось однаково, але голосуватимуть абсолютно протилежно.
Питання того, за кого голосуватимуть в Україні, і чия коаліція відбудеться в парламенті залежить виключно від мовно-етнічних ознак і динаміці в цьому питанні.
Саме тому Партія регіонів, ПСПУ, КПУ наполегливо протидіють тенденції повернення українців до культурних, національних корінь та всіляко підтримують поширення російської культури. Це питання не смаків, а перспектив політичного майбутнього а отже і влади і капіталу.
А хто ми і з ким ми в цій грі? Приймайте рішення самі.
 |
Станіслав Біличенко, для УП
