Вироки міліціонерам-подільникам генерала Пукача у справі Гонгадзе

65 переглядів
14
Вівторок, 14 вересня 2010, 14:33

Генпрокуратура визнала єдиним замовником убивства Георгія Гонгадзе міністра-самогубцю Юрія Кравченка.

Про це ідеться у постанові слідчого про притягнення до відповідальності за вбивство Гонгадзе колишнього керівника міліцейської наружки, генерала Олексія Пукача.

З 15 вересня знайомитися з матеріалами справи Пукача можуть потерпілі, далі - сам генерал-перевертень, після чого справа має бути передана до суду.

Ще у березні 2008 року судові вироки отримали три подільника Пукача - співробітники міліцейської наружки Протасов, Костенко і Попович. Їх було засуджено до 12 і 13 років ув'язнення.

Це покарання залишив у силі Верховний суд.

Сам генерал у 2008 році, коли судили його підлеглих, перебував у бігах.

Але вже тоді його було визнано безпосереднім виконавцем убивства. В матеріалах суду 2008 року Пукач фігурує як "невстановлена особа - керівник Головного управління кримінального пошуку МВС України".

Досі ніде в пресі не публікувалися повні вироки подільникам Пукача.

"Українська правда" публікує рішення Верховного суду щодо трьох міліціонерів "наружки" Протасова, Костенка і Поповича, які брали участь у вбивстві Гонгадзе, а також щодо ще двох міліціонерів-підлеглих Пукача Мариняка і Наумця, які брали участь у викраденні громадського діяча Олексія Подольського.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Синявського О.Г.,

суддів

за участі прокурорів

захисників

представника потерпілої

засуджених

Коротких О.А. та Гриціва М.І.,

Шилова В.Д., Волошина Р.Ф., Григоренка Ю.В., Чевгуза В.С., Лаптієва М.Г.,

Теличенко В.В.

Протасова М.К., Костенка В.М. та Поповича О.В.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 08 липня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників Чевгуза В.С., Григоренка Ю.В., Лаптієва М.Г., засуджених Протасова М.К.,        Костенка В.М. та Поповича О.В. на вирок апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2008 року,

встановила:

цим вироком

ПРОТАСОВА МИКОЛУ КИРИЛОВИЧА, 16 травня 1953 року народження, уродженця міста Барвінкове Харківської області, мешканця міста Києва, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за:

- ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки;

- п. і ст. 93 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 12 років.

На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань Протасову М.К. визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 37 КК України 1960 року Протасова М.К. позбавлено спеціального звання - полковника міліції.

КОСТЕНКА ВАЛЕРІЯ МИКОЛАЙОВИЧА, 24 серпня 1974 року народження, уродженця та мешканця міста Києва, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за:

- ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки;

- п. і ст. 93 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 11 років.

На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань Костенкові В.М. визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 37 КК України 1960 року Костенка В.М. позбавлено спеціального звання - полковника міліції.

ПОПОВИЧА ОЛЕКСАНДРА ВІТАЛІЙОВИЧА, 07 серпня 1973 року народження, уродженця села Криштопівка Драбівського району Черкаської області, мешканця міста Києва, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за:

- ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки;

- п. і ст. 93 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 11 років.

На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань Поповичу О.В. визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 37 КК України 1960 року Поповича О.В. позбавлено спеціального звання - майора міліції.

Постановлено стягнути судові витрати на користь експертних установ з Поповича О.В. в сумі 6 861 гривня 92 копійки, Костенка В.М. в розмірі 7 162 гривні 69 копійок, а з Протасова М.К. гроші в сумі 40 596 гривень 36 копійок та 505 доларів США, на які в ході досудового слідства було накладено арешт, звернено на користь держави в рахунок погашення судових витрат у сумі 10 474 євро 25 центи за проведення експертних досліджень фахівцем Інституту судової медицини Університету Мюнхена.

Як установив суд, злочини було скоєно за таких обставин.

Протасов М.К., обіймаючи з 03 серпня 2000 року посаду помічника начальника чергової частини управління організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку МВС України (далі ГУКП МВСУ), Костенко В.М. - з 15 липня 2000 року посаду начальника відділення, а Попович О.В. - з 11 травня 2000 року посаду оперативного уповноваженого того ж спеціального підрозділу міліції, 15 вересня 2000 з ініціативи та вказівки особи, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження (далі - невстановленої особи), керівника зазначеного підрозділу, були залучені до здійснення негласних оперативних заходів у місті Києві щодо журналіста Гонгадзе Г.Р., який протягом 1999-2000 років опублікував низку статей та провів ряд аналітичних теле- та радіопрограм з критикою дій найвищих посадових осіб держави. У другій половині дня, перебуваючи в службовому автомобіля ГУКП МВСУ "Хюндай-Соната", невстановлена особам запропонувала Протасову М.К., Костенкові В.М. та Поповичу О.В., який знаходився за кермом автомобіля, безпідставно затримати Гонгадзе Г.Р.

Хоча об'єктивних даних, які б свідчили про протиправну поведінку Гонгадзе Г.Р., вчинення ним злочину або готування до нього, не було, засуджені, діючи з особистої зацікавленості та кар'єрних спонукань, догоджаючи невстановленій особі, усупереч вимогам ст.ст. 10-13 Закону України "Про міліцію", ст.ст. 6-10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", відомчого наказу МВС України, яким передбачені права та обов'язки працівників міліції при проведенні заходів кримінального пошуку, погодилися спільно вчинити запропоноване затримання. При цьому вони усвідомлювали, що реалізація такого затримання явно виходить за межі наданих їм прав та повноважень і завдасть істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правами громадянина на свободу та особисту недоторканність.

Оскільки того дня не вдалося затримати Гонгадзе Г.Р., невстановлена особа та засуджені вирішили завершити задумане наступного дня.

16 вересня 2000 року близько 22 години 30 хвилин, діючи відповідно до запропонованого невстановленою особою плану, з розподілом ролей кожного із учасників групи, після того, як Гонгадзе Г.Р. вийшов з будинку № 7 на бульварі Лесі України, Попович О.В. під'їхав до нього на службовому автомобілі "Хюндай-Соната" й під виглядом попутного транспорту погодитися підвезти додому. Він навмисно запропонував Гонгадзе Г.Р. розміститися на задньому сидіння, куди згодом за задумом по обидва боки від нього сіли Протасов М.К. та Костенко В.М. Невстановлена особа сіла на переднє сидіння. Після затримання автомобіль за вказівкою невстановленою особи поїхав за межі міста.

По дорозі Протасов М.К. та Костенко В.М. завели руки Гонгадзе Г.Р. за спину та нахили голову вперед, а невстановлена особа гумовим кийком завдала йому декілька ударів по тілу. На неодноразові повідомлення затриманого про своє ім'я, прізвище, професію, його запевнення про непричетність до злочину та прохання відпустити, або ж надати можливість передати дружині ключі від квартири, засуджені не реагували. Близько 23 години 45 хвилин вони приїхали в село Сухоліси Білоцерківського району Київської області, де з подвір'я будинку № 32 на вулиці 30 річчя Перемоги, невстановлена особа взяла мотузку та лопату, які поклала до багажника автомобіля. Після цього за вказівкою останньої приїхали в безлюдне місце - ліс, що знаходиться неподалік згаданого села.

Близько 00 годин 10 хвилин 17 вересня 2000 року, перебуваючи під дією тих же мотивів, засуджені та невстановлена особа попередньо змовились групою осіб умисно вбити Гонгадзе Г.Р. З цією метою   Попович О.М. неподалік від місця зупинки автомобіля став копати яму. Протасов М.К. та Костенко В.М. вивели Гонгадзе Г.Р. з автомобіля, зняли з нього куртку, взуття й повалили на землю. Невстановлена особа та Протасов М.К. стали утримувати його на землі, а Костенко В.М. в той час зв'язав мотузкою руки і ноги. Потім вони втрьох віднесли тіло до ями. Невстановлена особа запхнула в рот Гонгадзе Г.Р. носову хусточку й далі стала стискати шию руками. Протасов М.К. в той час утримував потерпілого за плечі. За вказівкою невстановленої особи Попович О.В. зняв із Гонгадзе Г.Р. ремінь й передав невстановленій особі, яка з нього зробила зашморг, накинула його на шию Гонгадзе Г.Р. й стала затягувати його. Долаючи опір останнього, Костенко В.М. тримав його за ноги, Протасов М.К. продовжував тримати за плечі, а Попович О.В. завдав декілька ударів ногою в живіт. Внаслідок механічної странгуляційної асфіксії, яка розвинулась від здавлення шиї, Гонгадзе Г.Р. помер.

Після цього засуджені облили труп пальним й підпалили його, а потім рештки тіла закопали. По дорозі додому позбулися частини речей, які належали убитому.

У касаційних скаргах:

- засуджений Попович О.В. заперечує наявність між ним та іншими засудженими попереднього зговору на умисне вбивство, у зв'язку з чим просить вирок змінити й призначити йому покарання за фактично вчинені дії;

- захисник Лаптієв М.Г. просить змінити вирок щодо його підзахисного Поповича О.В.; виключити з нього кваліфікацію дій останнього за п. і ст. 93 КК України та пом'якшити покарання;

- засуджений Костенко В.М., не заперечуючи фактичних обставин справи, просить вирок змінити й пом'якшити йому покарання;

- захисник Григоренко Ю.В. зазначає, що суд не врахував випадкової появи його підзахисного Костенка В.М. у складі групи, яка провела затримання Гонгадзе Г.Р., та визнання ним вини у вчиненні цього діяння. Вважає, що у справі немає доказів наявності попереднього зговору між засудженими на умисне вбивства Гонгадзе Г.Р. У зв'язку з цим просить вирок змінити, закрити справу відносно Костенка В.М. за п. і ст. 93 КК України та пом'якшити йому покарання;

- засуджений Протасов М.К. теж заперечив існування попереднього зговору на умисне вбивство Гонгадзе Г.Р. На його думку, суд не врахував, що на момент скоєння злочину він по суті діяв як фізична особа, оскільки в ті дні був у відпустці й не знаходився при виконанні своїх службових обов'язків. При визначенні покарання суд фактично не зважив на стан його здоров'я, зокрема, хвороби серця, крові, що він є інвалідом 2 групи, позитивні характеристики, відсутність судимостей. Вважає також, що неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат. Доповнив, що через неправильне позбавлення його спеціального звання, він позбавлений можливості отримати статус ветерана органів внутрішніх справ. Просить вирок змінити, закрити справу за ч. 3 ст. 166 КК України, перекваліфікувати його дії на ст. 94 КК України й призначити найм'якіше покарання;

- захисник Чевгуз В.С., посилаючись на доводи, аналогічні тим, що зазначені в касаційній скарзі засудженого Протасова М.К., теж просить вирок змінити й прийняти рішення подібне тому, що зазначене в касаційній скарзі його підзахисного. Також зазначає, що, зважаючи на однакові дії засуджених, суд мав би застосувати солідарний спосіб стягнення судових витрат.

На касаційні скарги від прокурорів, які брали участь у розгляді справи судом першої інстанції, надійшли заперечення, у яких вони, посилаючись на фактичні обставини справи та роль кожного із засуджених у настанні злочинного результату, просять касаційні скарги залишити без задоволення. У запереченні представник потерпілої Теличенко В.В., не оспорюючи фактичні обставини та зважаючи на другорядну роль засуджених у злочинах, вважає, що їм слід призначити більш м'якше покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування захисників Григоренка Ю.В., Чевгуза В.С., Лаптієва М.Г., засуджених Протасова М.К., Костенка В.М. та Поповича О.В., які просять зміни вирок й ухвалити рішення відповідно до прохань, зазначених у касаційних скаргах, думку представника потерпілої Теличенко В.В., висновки прокурорів Шилова В.Д. та Волошина Р.Ф., що аналогічні тій позиції, яку кожен з них висловив у запереченнях на касаційні скарги, дослідивши матеріали, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Під час досудового слідства та судового розгляду справи засуджені Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В. визнали фактичні обставини умисного вбивства Гонгадзе Г.Р., вчиненого з їх участю, й у своїх показаннях неодноразово, послідовно, детально, в об'єктивно можливому та необхідному обсязі розповіли про час, місце, спосіб, обстановку злочину, роль кожного з них під час його скоєння. Не заперечили вони й того, що, будучи працівниками міліції та, відповідно, службовими особами, які здійснюють функції представників влади, за наведених у вироку обставин вчинили умисні дії, що явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, якими спричинили істотну шкоду державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам Гонгадзе Г.Р. Призналися, що при здійсненні цих повноважень застосовували до потерпілого насильство, болісні та такі, що ображають його особисту гідність, дії та спричинили тяжкі наслідки.

Те, що засуджені вчинили інкриміновані їм злочини, окрім їхніх визнавальних показань, підтверджується також сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, дійсність, правдивість та достатність яких ніким не оспорюються, у тому числі й у касаційних скаргах захисників та засуджених.

Зокрема, посилаючись на показання потерпілих Гонгадзе О.Т., Гонгадзе М.В., свідків Притули О.Ю., Буджурової Л.Р., Аланія К.Л., Язловецького В.В., Степанчук Л.В., Яримбаша А.О., суд обґрунтував коли, у якому саме місці та за яких обставин зник Гонгадзе Г.Р.; у який одяг він був одягнутий, які речі тримав у руках та мав при собі, що незадовго до захоплення та вбивства їв.

Свідченнями потерпілих, свідків Притули О.Ю., Мостової Ю.В., Шолоха С.В., оглянутими в судовому засіданні офіційними документами, відео матеріалами, суд мотивував, що стеження та незаконне затримання Гонгадзе Г.Р. було зумовлене його журналістською діяльністю протягом 1999-2000 років, критичними за змістом публікаціями проти тодішнього Президента України та про прояви корупції у владі, проведеними з тих же питань аналітичні програми на радіо та телебаченні, заснуванням Інтернет видання "Українська правда" й оприлюдненням на ньому фактів зловживання владою.

Оглядом відкритого листа Гонгадзе Г.Р. від 14 липня 2000 року, адресованого Генеральному прокурору України, про стеження за ним працівниками органу внутрішніх справ, показаннями названих у вироку свідків з числа працівників ГУКП МВС України доказано, що влітку та у вересні 2000 року, зокрема 15-16 числа, за вказівкою невстановленої особи працівники зазначеного спеціального підрозділу міліції, дійсно незаконно слідкували за Гонгадзе Г.Р., а потім невстановлена особа разом із засудженими з використанням службового автомобіля затримали його та вивезли за межі Києва.

На підставі показань свідків Шушка С.В., Шушка В.В., які побачили неподалік лісової дороги в Улашівському лісництві Таращанського району Київської області частину руки людини, що стирчала з-під землі, даних огляду цього місця від 03 листопада 2000 року, показань свідків Белінського С.І., Велієва В.В., Обозового С.І., Усманова О.Х. свідків Воротинцева І.М., Чумаченко В.І., Шевченка М.І., Гречишкіна І.О.,  Кучера О.М., результатів ґрунтознавчих експертиз та інших даних, суд з'ясував, що в названому свідками Шушками місці було перезахоронено з іншого місця обезголовлений труп чоловіка, встановив низку індивідуально-особливих ознак, на підставі яких пізніше труп було персоналізовано, а також утвердився в правдивості свідчень засуджених.

Зокрема, на трупі було виявлено перстень і браслет, а у місці його захоронення - фрагменти ланцюжка та кулон, які відповідно за розміром, місцем та способом виготовлення, металом, композиційною характеристикою та іншими ознаками, впізнали свідки Притула О.Ю., Аланія К.Л., Малазонія Л.Т., Добровольська Л.Г. За даними криміналістичних експертиз виявлені прикраси піддавалися дії помірно-високої температури. При розтині тіла були виявлені неперетравлені повністю об'єкти рослинного походження, зокрема, насіння та м'якоть плоду рослини роду кавуна, залишки листя капусти. Дані висновків цієї експертизи збігаються з показаннями свідків Притули О.Ю. й Язловецького В.В. про найменування продуктів харчування, які особа, труп якої було виявлено у лісі, незадовго до смерті спожила. Тоді ж на правій руці трупа були виявлені осколки та загоєні травми. При порівнянні рентгенограм тієї руки, зроблених у різний час під час проведення експертиз, видно, що вони аналогічні рентгенограмам тієї ж руки, які були зроблені за життя Гонгадзе Г.Р. й представлені експертам його матір'ю - потерпілою Гонгадзе О.Т. Результати висновку вибухотехнічної експертизи, по суті, підтверджують показання потерпілих, свідків        Притули О.Ю. і Аланія К.І. про походження виявлених та вилучених з руки осколків.

З урахуванням наведених та інших доказів, а також посилаючись на численні судово-медичні експертизи, у тому числі на дані молекулярно-генетичних експертних досліджень, які проводилися у різний час та із залученням іноземних фахівців, суд встановив, що виявлений в Улашівському лісництві труп належить Гонгадзе Г.Р.

Даними комплексної судово-медичної експертизи суд обґрунтував, що смерть останнього настала незадовго до його викрадення від механічної странгуляційної асфіксії, спосіб та механізм спричинення якої відповідає обстановці й характеру дій, які засуджені описали у своїх показаннях. На тілі також були виявлені ушкодження, які свідчать про посмертне відділення голови від тулуба та дію на тіло термічного фактору - полум'я.

Колегія суддів відзначає, що висновки, яких дійшов суд, були зроблені на підставі тривалого, ретельного, повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи. Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду, чи суперечливих доказів, які б суд невмотивовано відкинув.

Усе зазначене дає підстави вважати, що суд постановив законний та обґрунтований вирок.

Кваліфікація дій засуджених Протасова М.К., Костенка В.М. та Поповича О.І. за ч. 3 ст. 166, п. і ст. 93 КК України 1960 року є правильною.

Доводи засудженого Протасова М.К. та його захисника Чевгуза В.С. про відсутність в діях першого ознак перевищення службових повноважень не випливають з фактичних обставин справи, а тому не можуть бути підставами для зміни вироку.

Як убачається з матеріалів справи, на день скоєння злочину     Протасов М.К. працював у спеціальному підрозділі МВС України. Прямим його начальником була невстановлена особа, з ініціативи та вказівки якої він 15-17 вересня 2000 року був залучений до виконання обов'язків співробітника зазначеного підрозділу, які входили в коло його владних та службових повноважень. Знаходження на роботі в ті дні, як і характер фактично вчинених ним дій, що передували вбивству Гонгадзе Г.Р., Протасов М.К. не заперечив. Ця обставина стверджується також показаннями інших засуджених, а також свідками з числа працівників ГУКП МВСУ. З особової справи засудженого, його власних показань та даних комплексної судової психолого-психіатричної характеристики видно, що Протасов М.К. був обізнаний не тільки зі своїми безпосередніми функціональними обов'язками помічника чергової частини, але й з повноваженнями працівника міліції, в тому числі працівника кримінального пошуку, які регламентовані профільними нормативними актами. Він розумів значення дій, які вчинювалися засудженими й ним самим, міг оцінювати їх характер, передбачати правові наслідки. Отож, за даних обставин справи, суд дійшов правильного висновку, що       Протасов М.К., добре знаючи обсяг своєї службової та владної компетентності, будучи при виконанні обов'язків представника влади, очевидно й усвідомлено вийшов за її межі наданих йому службових повноважень і протиправно перевищив їх.

Перевищенням службових повноважень Протасов М.К., як правильно зазначив суд, дискредитував звання працівника міліції. Ці дії не сумісні як з його посадовим становищем, так і зі спеціальним званням, яке йому було присвоєно, в тому числі й як подяка за участь у злочинах. Зважаючи на такі обставини суд обґрунтовано позбавив засудженого спеціального звання. Зазначені з цього приводу доводи Протасова М.К. та його захисника не спростовують правильності висновків суду.

Посилання засудженого Протасова М.К. на те, що без спеціального звання він не зможе користуватися пільгами, передбаченими для ветеранів органів внутрішніх справи, знаходяться поза межами оцінки предмета судового розгляду, а тому не мають правового значення при перевірці правильності оскарженого ним рішення.

При визначенні розміру стягнення судових витрати суд керувався вимогами ст. 93 КК України, якими передбачений частковий порядок їх відшкодування. При його визначенні було враховано ступінь вини кожного із засуджених та їх майновий стан. За даних обставин твердження захисника Чевгуза В.С. про застосування солідарного способу відшкодування витрат, а також засудженого Протасова М.К. про безпідставність обернення в рахунок погашення судових витрат коштів, виплачених йому у зв'язку з виходом у відставку, не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Індивідуальні, характерологічні, емоційно-вольові особливості особи кожного із засуджених, хронологія, характер та послідовність дій, які розгорталися 15-17 вересня 2000 року, особливо від часу захоплення Гонгадзе Г.Р. й до його вбивства, вказують на те, що Протасов М.К., Костенко В.М. та Попович О.В. не могли не розуміти, що незаконно затримують Гонгадзе Г.Р., що накази невстановленої особи є очевидно незаконними, а, отже, й необов'язковими до виконання. Між тим, усвідомлюючи протиправність своїх дій та дій своїх спільників, вони, фактично, погодилися виконували вказівки ініціатора злочинів, й, діючи спільно, узгоджено та цілеспрямовано, умисно позбавили життя     Гонгадзе Г.Р.

За таких обставин кваліфікація інкримінованого засудженим убивства за ознакою вчинення його за попереднім зговором є правильною та обґрунтованою. Кримінально-правова оцінка дій засуджених за цією ознакою у вироку належним чином мотивована, її висновки опираються на зібрані у справі докази.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає необґрунтованими та непереконливими твердження засуджених Поповича О.В., Протасова М.К., захисників Григоренка Ю.В., Чевгуза В.С. та Лаптієва М.Г. про відсутність в діях засуджених зазначеної кваліфікуючої ознаки.

При визначенні покарання кожному із засуджених суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу засуджених, обставини, що впливають на покарання. Зокрема, було надано значення тому, що засуджені вчинили два злочини, які законом віднесені до категорії тяжких діянь. Кожне із цих посягань супроводжувалося застосуванням насильства, внаслідок якого із життя пішла молода людина. Щодо особи засуджених суд врахував їх вік, освіту, соціальний стан, стан здоров'я, несудимість, позитивну характеристику з місця проживання, а стосовно Костенка В.М. - й з місця військової служби, стаж роботи, відсутність негативних наслідків, що негативно характеризували їх до злочинів, наявність на утриманні Поповича О.В. неповнолітньої дитини. Як обставини, що пом'якшують покарання, суд визнав сприяння засуджених розкриттю злочину; стосовно Протасова М.К. - те, що він має хвороби, які потребують відповідного лікування; Поповича О.В. та Костенка В.М. - те, що вони засудили свої протиправні дії та висловили готовність понести за них передбачене законом покарання.

З урахуванням наведеного вище, з додержанням вимог ст. 65 КК України, суд у межах санкцій статей звинувачення обрав кожному із засуджених покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Тому доводи касаційних скарг про обрання засудженим невиправдано суворого покарання є необґрунтованими.

Порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

вирок апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2008 року щодо Протасова Миколи Кириловича, Костенка Віталія Миколайовича, Поповича Олександра Віталійовича залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Лаптієва М.Г., Чевгуза В.С., Григоренка Ю.В., засуджених Протасова М.К., Костенка В.М., Поповича О.В. - без задоволення.

Судді:

Синявський О.Г.                   Коротких О.А.                       Гриців М.І.

 

 

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого-судді

Кармазіна Ю.М.,

суддів

 Кліменко М.Р. і Таран Т.С.

за участю прокурорів

Лобаня Д.М. і Сухарєва О.М.

захисників

Лаптієва М.Г. і Чевгуза В.С.

потерпілого

Подольського О.І.

та його представника Теличенко В.В., а також

засуджених

Наумця М.П. і Мариняка О.Ф.

розглянула в судовому засіданні 14 серпня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого  Подольського О.І., засуджених Наумця М.П. і Мариняка О.Ф. та їх захисників Лаптієва М.Г. і Чевгуза В.С. на вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2007 року, яким

Наумець  Микола Петрович, 15 вересня 1963 року народження, громадянин України, такий, що раніше не судився,

   і     

Мариняк Олег Федорович, 8 листопада 1971 року народження, громадянин України, такий, що раніше не судився,

засуджені за ст. 365 ч. 2 КК України на три роки позбавлення волі кожний з позбавленням права обіймати будь-які атестовані посади в органах внутрішніх справ з виконанням функцій представника влади строком на три роки кожного.

На підставі ст. 54 КК України Наумця М.П. позбавлено спеціального звання "полковник міліції", а Мариняка О.Ф. - "майор міліції".

Доля речових доказів у справі вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Наумець М. и Мариняк О. засуджені за перевищення влади і службових повноважень, яке супроводжувалось незаконним затриманням потерпілого Подольського О., насильством над ним та болісними  і такими, що ображають його особисту гідність, діями.

Як установив суд злочин було вчинено за наступних обставин.

Наумець М., будучи майором міліції і обіймаючи посаду заступника начальника 2-го відділу Управління організації боротьби з небезпечними злочинами та організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ КП МВС України), а Мариняк О. - старшим лейтенантом і обіймаючи посаду оперативного уповноваженого 1-го відділу  цього ж підрозділу МВС України, 9 червня 2000 року за вказівкою особи, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження у зв'язку з її розшуком, були залучені до проведення оперативних заходів у районі Львівської площі, що в м. Києві, які здійснювались щодо громадянина Подольського О., який, будучи членом громадського об'єднання "МИ", активно займався громадською діяльністю і в 1999-2000 р.р. опублікував та розповсюдив ряд критичних статей на адресу діючого на той час Президента України, посадових осіб МВС України, а також в яких стверджував про наявність корупції у вищих ешелонах влади України.

Під час виконання службового завдання Наумець М., Мариняк О. і особа, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, перебуваючи в службовому автомобілі "Хюндай Соната", приблизно о 22-ій годині 30 хвилин отримали інформацію про те, що Подольський О. перебуває на Львівській площі і зупиняє таксі.

Особа, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, запропонувала Наумцю М. і Мариняку О. вчинити щодо Подольського О. протиправні дії, а саме: затримати його і з метою залякування вивезти за межі м. Києва та побити.

Діючи з особистої зацікавленості, не бажаючи ускладнювати стосунки з керівництвом і зокрема з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи, яка була їх керівником, розраховуючи здобути в неї прихильність та отримати підвищення по службі, Наумець М. і Мариняк О., діючи всупереч вимогам ст. ст. 10-13 Закону України "Про міліцію", ст. ст. 6-10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність",  наказу МВС № 005 від 4.06.1992 року, які регламентують права та обов'язки працівників міліції, підстави застосування заходів фізичного впливу та проведення оперативно-розшукової діяльності, в тому числі права та обов'язки підрозділів кримінального пошуку органів внутрішніх справ України, які проводять таку діяльність, погодились спільно вчинити протиправні дії щодо Подольського О. При цьому вони усвідомлювали незаконний характер дій, які пропонувалось їм вчинити, а відповідно і те, що вчинення таких дій явно виходить за межі їх прав та повноважень.

Реалізовуючи спільний злочинний умисел, Наумець М. і Мариняк О. з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, під'їхали до Подольського О. і під виглядом надання послуги по перевезенню заманили його в салон автомобіля. Там вони застосували до нього фізичну  силу  і  вивезли  з  м. Києва  у   поле  до   лісосмуги,  що біля с. Петрівське Прилуцького району Чернігівської області.

Там засуджені з особою, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, з метою залякування потерпілого та змушення його до відмови від участі в громадсько-політичній діяльності продовжили побиття Подолського О., застосовуючи при цьому до нього також і психічне насильство. При цьому Наумець М., взявши потерпілого за волосся, змусив його вилізти на руках із автомобіля та рачкувати до лісосмуги. Такі свої дії Наумець М. супроводжував погрозою потерпілому викопуванням власної могили. Мариняк О., діючи узгоджено з Наумцем М. та з особою, матеріали щодо якої виділено із даної кримінальної справи в окреме провадження, дістав із багажника автомобіля каністру для бензину та лопату,  які продемонстрував Подольському О. на підтвердження висловлених погроз з метою його залякування. В цей же час потерпілому були нанесені удари гумовою палицею по ногах і спині.

Захищаючись від ударів, Подольський О. перевернувся на спину. Наумець М. взяв потерпілого за ремінь на штанях і намагався перевернути на живіт, однак цього йому зробити не вдалося, оскільки ремінь розірвався. Після цього засуджені, діючи узгоджено з особою, матеріали щодо якої виділені із даної кримінальної справи в окреме провадження, продовжили побиття потерпілого, в процесі якого Наумець М. взяв кусок розірваного ременя і з метою залякування став затягувати його на шиї Подольського О.

Внаслідок таких дій засуджених Подольському О. були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та принижена його особиста гідність.

Після вчинення вищезазначених протиправних дій щодо          Подольського О. засуджені залишили його в нічний час у полі та з місця пригоди зникли.

На вирок подані касаційні скарги з доповненнями, в яких:

- потерпілий Подольський О. просить вирок щодо Наумця М. змінити і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а також постановити окремі ухвали на адреси керівництва МВС та Генеральної прокуратури України про порушення Конституції України та інших законів при розслідуванні даної справи. Своє прохання вмотивовує тим, що при призначенні Наумцю М. покарання суд не врахував факту визнання ним вини, щирого каяття і сприяння розкриттю злочину, тощо. Крім того, касатор посилається на те, що при розслідуванні справи були допущені такі порушення закону, про які необхідно було б довести до відома керівництва Міністерства внутрішніх справ і Генеральної прокуратури України;

- засуджений Наумець М. також порушує питання про зміну вироку і призначення покарання, яке не було б пов'язане з реальним позбавленням волі. Своє прохання обґрунтовує тим, що злочин учинив уперше, щиро розкаявся і сприяв його розкриттю. Позбавляючи волі, суд, на його думку, не врахував тієї обставини, що потерпілий просив такого покарання йому не призначати;

- захисник Лаптієв М. просить вирок щодо Наумця М. змінити і, виключивши з нього посилання на обставину, що обтяжує покарання, а саме: наявність попередньої змови між його підзахисним та Мариняком О. на вчинення злочину, застосувати ст. 75 КК України та звільнити від покарання з випробуванням. Посилається на те, що матеріалами справи не доведена наявність у засуджених попередньої змови на вчинення злочину стосовно потерпілого. Стверджує, що його підзахисний в ситуації, що склалась, виконував наказ керівника, запізно усвідомивши його злочинний характер. Вважає, що призначене Наумцю М. покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу, а тому є несправедливим унаслідок суворості;

- засуджений Мариняк О. порушує питання про скасування вироку і закриття провадження у справі за відсутністю в його діяннях складу злочину. Своє прохання вмотивовує тим, що він не є суб'єктом інкримінованого йому злочину, бо виконання владних функцій до його обов'язків не входило. Крім того, також стверджує, що в ситуації, що склалась, діяв за наказом свого безпосереднього керівника і про те, що його дії були протиправними, він не усвідомлював. Вважає, що засуджений Наумець М.П. з потерпілим Подольським О. обмовили його в діях, яких він не вчиняв. Посилається також на те, що досудове і судове слідство проведені однобічно, неповно і необ'єктивно з порушенням його права на захист, що призвело до незаконного засудження;

- захисник Чевгуз В. також просить вирок щодо Мариняка О. скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях підзахисного складу злочину. Своє прохання вмотивовує такими ж, що і його підзахисний доводами. Крім того, вважає, що орган досудового слідства пред'явив Мариняку О. обвинувачення, яке є неконкретним, що стало перешкодою для захисту його прав та законних інтересів.   

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого Подольського О., його представника Теличенко В., засуджених Наумця М. і Мариняка О. та їх захисників Лаптієва М. і Чевгуза В. на підтримання касаційних скарг, думки прокурорів Сухарєва О. і Лобаня Д., які вважали вирок законним та обґрунтованим, а тому заперечували проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засуджених та їх захисників підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винність Наумця М. і Мариняка О. у злочині, за який їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом досліджені всебічно, повно й об'єктивно.

Доводи касаційних скарг захисника Чевгуза В. і засудженого  Мариняка О. про незаконність засудження останнього є безпідставними і спростовуються такими доказами.

Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні Мариняк О. не заперечував своєї участі в захопленні Подольського О. на Львівській площі в м. Києві, вивезенні його за місто в поле автомобілем, яким він керував, і залишенні там у пізній час доби. Проте стверджував, що потерпілого в машині не утримував, а в полі не залякував і не бив. За його показаннями в подіях, що мали місце в ніч на 10 червня 2000 року за участю            Подольського О., функцій представника влади він не здійснював, а виконував указівки (розпорядження) свого керівника, не усвідомлюючи їх злочинного характеру (т. 7, а.с. 156-160; т. 13, а.с. 109-222).

Ретельно дослідивши показання Мариняка О. і співставивши їх з іншими наявними у справі доказами причетності цього засудженого до інкримінованих йому протиправних дій стосовно потерпілого, суд обґрунтовано піддав їх критиці, навівши у вироку з цього приводу переконливі мотиви.

Так, визнаючи Мариняка О. службовою особою, суд виходив із положень, що містяться в ст. 1 Закону України "Про міліцію", відповідно до яких міліція в Україні - державний збройний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Як видно із особової справи Мариняка О. він наказом начальника ГУВС м. Києва № 036 від 20.05.1994 року був призначений на посаду оперативного уповноваженого управління кримінального пошуку цього структурного підрозділу і станом на 9 червня 2000 року обіймав посаду оперуповноваженого Управління організації боротьби з небезпечними злочинами і організованою злочинністю Головного управління кримінального пошуку Міністерства внутрішніх справ України та мав спеціальне звання - старший лейтенант міліції.

Отже, доводи касаційних скарг захисника Чевгуза В. і засудженого Мариняка О. про те, що останній у своїй діяльності владних функцій не здійснював, а тому не мав статусу службової особи, є непереконливими і такими, що не відповідають вищенаведеним даним про його службове становище, оскільки співробітники міліції всіх структурних, у тому числі і спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, є представниками влади.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи цих же касаторів про те, що Мариняк О. протиправних дій щодо потерпілого не вчиняв.

Як видно зі змісту показань засудженого Наумця М. і потерпілого Подольського О., які вони давали на досудовому слідстві і в суді, дії Мариняка О. хоча були і дещо менш активними в порівнянні з діями інших співучасників, проте спрямовувались на захоплення і посадку потерпілого в автомобіль, утримування його в ньому, вивезення з м. Києва за 130 км у безлюдне місце - в поле, залякування Подольського О. там і демонстрацію перед ним з цією метою каністри та лопати, а також застосування фізичної сили - нанесення ударів ногою в тулуб (т. 8, а.с. 116-121; т. 13, а.с. 12-88, 255-294).

Показання вищезазначених осіб про причетність Мариняка О. до побиття потерпілого об'єктивно узгоджуються з даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, згідно з якими на тілі                  Подольського О., в т.ч. і в місці, куди за його показаннями наносив удари Мариняк О., були виявлені тілесні ушкодження, які за висновком експертизи в сукупності відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я (т. 6, а.с. 228-229).

Твердження захисника Чевгуза В. і його підзахисного Мариняка О. про те, що Наумець М. і Подольський О. обмовили його в діях, яких він не вчиняв, є голослівними, оскільки  матеріали справи підстав для підтвердження такої обставини не містять.

Як видно із даних висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 475 від 21.02. 2006 року Мариняк О. ознак будь-яким психічним захворюванням не страждав і тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності під час вчинення інкримінованих йому дій не виявляв і не виявляє, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, яких-небудь психічних вад, через які був би нездатний правильно сприймати факти, що мають значення для справи і давати по них правильні показання, також не виявляв, а тому за вчинене є осудним і застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 7, а.с. 165-166).

Ураховуючи такі дані про психічний стан здоров'я Мариняка О., а також очевидність протиправних дій, вчинених ним у співучасті з іншими учасниками злочину стосовно потерпілого, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги цього засудженого про те, що він не усвідомлював злочинного характеру вказівок і розпоряджень свого керівника, а тому виконував  їх, є видуманими з метою зменшити ступінь своєї участі в подіях, що мали місце в ніч на 10 червня 2000 року.

Матеріали справи не містять даних про те, що при її розслідуванні та розгляді в суді були порушені права і законні інтереси Мариняка О., в т.ч. і право на захист, про що він та його захисник стверджують у касаційних скаргах. Та обставина, що справа розглядалась по першій інстанції апеляційним судом, не може розцінюватись як порушення права              Мариняка О. на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 КПК України апеляційний суд мав такі повноваження.

У сформульованому у вироку обвинуваченні, яке визнане судом доведеним, містяться посилання  суду на конкретні норми законів України "Про міліцію" і "Про оперативно-розшукову діяльність" відповідно від 25.12.1990 року та 18.02.1992 року з наступними змінами та доповненнями до них, а також на відомчий наказ МВС № 005 від 4.06.1992 року, які регламентували права та повноваження засуджених при виконанні ними службових обов'язків і які вони явно перевищили, внаслідок чого заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого. З огляду на це посилання в касаційній скарзі захисника Чевгуза В. на неконкретність обвинувачення, за яким засуджено Мариняка О., є безпідставним.

Доводи касаційних  скарг  захисника  Лаптієва М. і засудженого Наумця М. про те, що він не здавлював ременем шиї Подольського О., спростовуються показаннями потерпілого та даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи, про наявність смугоподібного синяка в цьому місці тіла (т. 13, а.с. 255-294; т. 6, а.с. 228-229).

Що ж стосується доводів касаційних скарг засуджених та їх захисників про необхідність виключення із вироку посилання суду на вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою як на обставину, що обтяжує покарання, то така вимога є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи достатніх доказів наявності такої змови до початку злочину не містять і суд у вироку переконливих мотивів з цього приводу не навів.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість засуджених Мариняка О. і Наумця М. в інкримінованому їм злочині доведена, їх дії за ст. 365 ч. 2 КК України кваліфіковані правильно, а призначене покарання відповідає вимогам закону.

Позбавляючи засуджених волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ст. 365 ч. 2 КК України, суд врахував як ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, так і позитивні дані про їх особи, а також обставини, що пом'якшують покарання, навівши у вироку з цього приводу обґрунтовані мотиви.

Таке покарання, за переконанням колегії суддів, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для застосування ст. 75 КК України і звільнення Наумця М. від покарання з випробуванням, про що йдеться у касаційних скаргах засудженого, його захисника і потерпілого, не вбачається.

Суд своєю окремою постановою звернув увагу Міністра внутрішніх справ на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину. Реагувати додатково на такі порушення ще й окремою ухвалою касаційного суду, про що порушується питання в касаційній скарзі потерпілого, необхідності не має.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи слідчими Генеральної прокуратури України, які б перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено. Тому відсутні підстави для винесення окремої ухвали з цього приводу на ім'я Генерального прокурора України, на чому наполягав потерпілий в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

         касаційні скарги засуджених Мариняка О.Ф. і Наумця М.П. та їх захисників Чевгуза В.С. і Лаптієва М.Г. задовольнити частково, а касаційну скаргу потерпілого Подольського О.І. залишити без задоволення.

         Вирок Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2007 року щодо Наумця Миколи Петровича і Мариняка Олега Федоровича змінити: виключити із мотивувальної частини судового рішення вказівку суду на вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, а також посилання на це, як на обставину, що обтяжує покарання засуджених.

         У решті вирок залишити без зміни.

судді:

      Ю.М. Кармазін                                   М.Р. Кліменко                                 Т.С. Таран

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 62.205.131.---Машинґвер..
Кучманяку й Литвиняку - на осикову гиляку!!!
IP: 194.50.116.---Dozent1945..
... Порушити кримінальну справу проти Ющенка В.А. - за злісне перешкоджання слідству й покривання злочинців
IP: 62.205.131.---Машинґвер..
Dozent1945: ... Порушити кримінальну справу проти Ющенка В.А. - за злісне перешкоджання слідству й покривання злочинців
Так, так! На осикову гиляку - разом з ними і Ющаку!!!
IP: 178.95.131.---Predator X..
http://zemna.ua/2010-06-09-15-25-24/193-2010-09-09-19-51-01 Вбивці журналіста http://golos.in.ua/politic/2009/07/23/100435.html …наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л. Кучму, колишнього главу Адміністрації Президента, нині Голову Верховної Ради України В. Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю. Кравченка, колишнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л. Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146 КК України, тобто організаторами викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки. (Депутатський запит народного депутата України Григорія Омельченка до Генпрокурора України).
IP: 178.95.131.---Predator X..
Покарання замовників вбивства Гонгадзе - тест на громадянську зрілість. Який український соціум успішно і з тріском провалив на виборах Президента ... Громадянське суспільство - це суспільство вимогливе. Там люди мають мужність мати гідність... Тому й не бояться держави. Вони її щиро і дуже потужно фінансують. Після президентських виборів громадяни України захищені значно менше від будь-якого нелегала, без документів і підлягаючого негайній депортації за прострочену візу, в будь-якій країні Євросоюзу. Тому вони там живуть як люди, лікуються, працюють і повертатися не мають наміру... І працюють зовсім не важче, ніж в Україні, проте оплата їх найманої праці не така принизлива. Але суть в тому, що там - і навіть на таких умовах - справді значно безпечніше ... Хто в Україні гарантує, що випадкове затримання міліцією не закінчиться смертю ? Хто з міліціонерів вірить, що його посадять за перевищення владних повноважень ? Середній палець і "фак ю" всім 46-ти мільйонам:
Усі коментарі
Рашн стайл. Антикорупціонерів переслідують "по-новому"
Корейська угода: чи може ЄС допомогти уникнути війни з КНДР
Інновації або смерть: як бізнесу вижити на тонучому кораблі "Україна"
Диспетчер борделю виходить на зміну
Усі публікації