Юлія Тимошенко: Зараз Росія сама робить кожного українця націоналістом

24 перегляди
351
Оксана Денисова, УП
Понеділок, 16 вересня 2013, 18:39

Більше двох років екс-прем'єр Юлія Тимошенко перебуває за гратами. Останнє на часі розгорнуте інтерв'ю лідера опозиції датоване квітнем 2012 року.

У свою чергу "Українська правда" майже рік очікувала на можливість поставили свої запитання, відповіді на які нарешті днями було передано до редакції.

У тексті Тимошенко сама підтверджує відсутність пропозицій щодо лікування у Шаріте, вигороджує своїх розрізнених соратників по опозиції і все ще сподівається на "звільнення з донецького полону". Разом із тим редакція не знайшла у цьому тексті відповідей на питання про поточний стан здоров'я екс-прем'єра та її відносини з Віктором Медведчуком.

- Юліє Володимирівно, ви не давали жодних інтерв’ю більше ніж рік. З чим це пов’язано?

- Дорога моя "Українська правдо", вибачте, якщо я не мала змоги оперативно відписати усі очікувані від мене інтерв’ю.

Мушу визнати, що в’язниця – це інший, потойбічний світ. В’язниця переплавляє, перепрограмовує людей. Всіх по-різному, але цей процес нікого не оминає. В’язниця виховує мінімалізм, лаконічність та вивертає з кожної твоєї клітини ту справжність, яка притаманна людині від народження, але трагічно втрачається з роками під тиском життєвих обставин.

Саме в’язниця позбавила мене бажання комусь щось доводити, конкурувати у написанні вдалих інтерв’ю або кмітливих блогів. Що від цього змінюється? Якщо я можу чимось допомогти своїй країні, я неодмінно це зроблю, але точно не буду змагатися у кількості наданих інтерв’ю.

Останні два роки я намагалася діяти так, як це було можливо. Працювала над об’єднанням опозиції перед останніми парламентськими виборами, вела широку міжнародну комунікацію, організовувала об’єднавчий процес демократичних партій, готувала для цього об’єднання програмну платформу, координувала роботу команд, які ініціюють антикорупційні розслідування проти правлячої "Сім’ї" та її сателітів у тих країнах, де проходять та осідають їх тіньові фінансові потоки.

А ще я з позиції свого нового життєвого досвіду щодня осмислювала, якою мусить бути сучасна, успішна Українська держава, намагалася вижити, вистояти, щоб мати шанс змінити хибний шлях української політики. Зараз я вже розумію, як це зробити.

- Складається враження, що ви свідомо обмежуєте себе у спілкуванні з пресою, оскільки не відвідуєте навіть засідань суду у Харкові, де б ви гарантовано мали таку можливість. А крім того, не відвідуючи засідань, ви гальмуєте можливий розгляд цієї справи у Європейському суді. Чи не змінили ви думки і чи все ще не плануєте брати участь у цих засіданнях?

- Я думала, що офіційна пропаганда може дезорієнтувати лише людей, далеких від політичних кулуарів, але точно не досвідчених журналістів "Української правди". Шкода, що це не так...

Невже можливо серйозно вважати, що я, як Овод у романі Войнич, керую власним розстрілом? Невже можливо підозрювати, що я даю адміністрації президента вказівки, коли мене везти на суд, а коли ні, коли порушувати проти мене чергові кримінальні справи, а коли їх закривати? Ви мені лестите :-)

Коли Віктору Федоровичу потрібно було зробити черговий крок проти мене, то суд повним складом — з усіма секретарями, стенографістками, прокурорами та мантіями — просто приїздив до мене в тюремну камеру Лук’янівського СІЗО та проводив "судове засідання" безпосередньо біля мого лікарняного ліжка.

Турботливі прокурори власноруч підносили мені знеболююче та міряли пульс, щоб я дотягнула до кінця цього дивного засідання, яке тривало більше десяти годин. Це була перша і єдина практика проведення судового засідання безпосередньо у тюремній камері за часів незалежної України. Ви думаєте, що це відбулося за моєї згоди? Ви думаєте, я дала команду так робити?

Влада вже давно і свідомо не доставляє мене на судові засідання з двох причин. По-перше, стало очевидно, що стратегія застосування політичних репресій як засобу ліквідації політичної конкуренції виявилася провальною.

Опозиція від цього стала сильнішою, а ініціатори репресій втратили значну частину авторитету і в Україні, і за її межами. Політичні репресії проявили слабкість та неадекватність Віктора Януковича в очах демократичного світу та мислячої частини нашого суспільства. Можливо, він це теж відчув і поки що взяв паузу та шукає вихід.

Саме тому судові засідання проводяться як пропагандистський захід, хоча реальні процесуальні дії призупинені.

По-друге, мене не доставляють до суду, бо будь-яке судове засідання для політв’язнів стає публічною політичною трибуною.

Який зміст протизаконно позбавляти мене права на телефонні розмови, заклеювати непрозорою плівкою вікна, забороняти виходити на прогулянки, не дозволяти мені проводити короткострокові побачення, наглухо ізольовувати від України та світу, якщо раз на місяць надавати мені можливість спілкуватися з пресою в суді?

Політтехнологи Віктора Федоровича обрали оптимальний режим моєї дискредитації: судові засідання оголошуються, мене туди не привозять, і під час їх проведення без моєї участі принижують моє ім’я. Спочатку Янукович боявся мене лише в політиці, а тепер вже боїться навіть у своїх судах.

Знайте, жоден ув’язнений не може відмовитися від доставки в суд. Якщо б це було можливим, у нас в країні не змогли б винести жодного вироку, не було б жодного засудженого. Всі були б у відмові.

Як тільки Віктор Федорович вирішить, що настав час виносити мені наступний вирок, ви в ту саму мить побачите мене в суді. Скоріше за все , в закритому. Якщо буде його вказівка, вони мене доставлять в суд із застосуванням грубої фізичної сили без будь-якого коливання.

Так, як це вже було зроблено при перевезенні мене з колонії до лікарні. З побоями, синцями та насиллям. Сьогодні я в заручниках у піратів. У мене залишилась єдина свобода — свобода бути собою.

- Прокуратура припинила слідство у справі вбивства Євгена Щербаня. Як ви вважаєте, з якою метою це слідство розпочиналося? Які у Вас були відносини зі Щербанем і за чиїм замовленням, на вашу думку, його вбито?

- Тяжкість кримінальних справ, які проти мене фабрикуються, прямо пропорційна страху Віктора Федоровича програти мені президентські вибори в 2015 році. Справа Щербаня — це його відчайдушна спроба утримати мене у в’язниці пожиттєво.

Не всі помітили, що одночасно з порушенням проти мене справи Щербаня до Верховної Ради було внесено законопроект про відновлення смертної кари за вбивство. Страх президента настільки всеохоплюючий, що він готовий був навіть застосувати до мене розстріл.

Очевидно, йому вчасно пояснили, що навіть для його вседозволеності це неможливо. Але вражає суть його думок та емоцій.

Якщо в 90-х в Донецьку вони холоднокровно вбивали своїх бізнес-конкурентів в аеропортах, в під’їздах та на стадіонах, розчищаючи собі дорогу до великого монопольного бізнесу, то зараз вони, як тирани, прагнуть вже легально страчувати своїх політичних конкурентів для увічнення своєї влади. Зараз вони хочуть вбивати не як у 90-х, краденими АКМ та ТТ, а привласненими судами, підтасованими законами, прокурорами-гопниками та іменем України.

Зараз справа Щербаня проти мене призупинена. Просто Віктор Федорович зрозумів, що поки рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для України, ця справа безперспективна.

Я переконана, що вирок за нею буде досить швидко скасовано в Європейському суді, і це обернеться для президента України черговою всесвітньою поразкою та приниженням. Занадто ця справа абсурдна та грубо сфабрикована.

Можливо, за правилами жанру, мені треба було б зараз кинутись виправдовуватися у своїй непричетності до справи Щербаня, але я цього робити не буду.

Нормальні люди вже давно все зрозуміли про усі кримінальні справи проти мене, і таких людей абсолютна більшість. А іншим я все одно нічого не доведу.

Ви питаєте мене, за чиїм замовленням вбито Щербаня? Вибачте, але я - не експерт з цих питань. Я не хочу заглиблюватися в донецькі бандитські війни 90-х. Страшно знати, що у нас, в Україні, діялось те криваве пекло, в якому вони нищили один одного.

Думаю, що в цьому питанні легко з’ясувати істину. Сам Євген Щербань публічно казав, хто прагнув його смерті. Ось його телеінтерв’ю, яке він дав перед цією трагедією.

- Ви також припинили коментувати важливі для України події, такі, як, наприклад, остання на часі "торгівельна війна" з Росією. Висловіть, будь ласка, свою думку з цього приводу.

- Так, я намагалася не коментувати поточні події. Не хочу засмучувати політологів та аналітиків своїми неформатними коментарями, а більше ніхто, крім них, заяви політиків не читає. В Україні політики переписуються з політологами заявами та коментарями, і я не дуже хочу втручатися в цю сакральну переписку. Не хочу протиставляти загально прийняту думку своїй особливій.

Але якщо ви наполягаєте, я прокоментую "торгівельну війну" з Росією. Я вважаю її третім, передостаннім етапом формування повної незалежності України від колишньої радянської імперії. 

Перший етап ми пройшли в 1991 році, коли отримали політичну незалежність — наш вистражданий державний суверенітет, 22-у річницю якого ми щойно відсвяткували.

Другий етап — це формування нашої енергетичної незалежності. Ми його подолали під час газової кризи 2009-го року, в той момент, коли підписали таку "кляту" газову угоду зі справжніми ринковими цінами на газ.

Я вважаю, що лише перехід на ринкові ціни звільнив нас від газового рабства. І не треба нинішній українській владі так гучно скиглити та кожен рік повзати навколішки перед Газпромом, випрошуючи пільгову ціну. Сусідня Польща вже десятки років споживає російський газ за максимальною ринковою ціною і не принижується, не здає свої національні інтереси в обмін на дешевий газ.

Треба не дешевий газ випрошувати, а нарешті модернізувати країну, технічно оновити українські електростанції, металургійні та хімічні підприємства, які колись майже безкоштовно забрали у держави, повністю реформувати систему теплопостачання, зробити ще багато важливих речей, тільки не принижуватися і не розраховувати на дешевий російський газ.

Я саме так і планувала діяти, починаючи з 2010-го року. Я не розраховувала, що Віктор Федорович стане президентом України і почне торгувати національним суверенітетом, флотом та Севастополем задля дешевого газу для підприємств свого оточення.

Ринкова ціна на газ — це жорсткий примус до модернізації країни, який уже давно був потрібен Україні, а як наслідок – повна енергетична незалежність.

Я вважаю, що скорочення більше ніж удвічі обсягу споживання російського газу за останні три роки, збільшення вдвічі вартості транзиту, організація реверсних поставок природного газу з країн ЄС, початок видобутку сланцевого газу, проектування LNG-терміналу та інші корисні речі — все це позитивні наслідки роботи газових угод, підписаних в 2009-му році.

 І це лише початок. Я вважаю, що до 2020-го року Україна може практично припинити споживання російського газу, а це і є основа такої важкої для нас енергетичної незалежності.

Якщо б не газова угода 2009-го року, Україна ще десятки і десятки років була би газовим "наркоманом" та отримувала б дешевий газ в обмін на безкінечні політичні ультиматуми амбітного сусіда.

Так, ринкова ціна на газ — це боляче, але хто сказав, що свобода це безкоштовний подарунок? Треба мати мужність, щоб її здобувати і щоб за неї платити…Мене завжди дивувала політична істерія навколо газових угод 2009 року – її підняли слабкі та недалекоглядні політики. Я була впевнена, що тільки час доведе справжню силу цих угод.

Крім того, хотіла би нагадати, що потреби українських родин — не промислових підприємств, а саме людей — повністю перекриваються тим газом, який видобувається в Україні.

Його собівартість не перевищує 70 доларів за тисячу кубометрів, і українці не повинні платити за нього завищену ціну. Ціна на російський газ не мала би турбувати людей взагалі, якби Янукович не переклав на плечі українців те, за що мають платити його корумповані клани.

А тепер щодо "торгівельної війни", про яку ви мене питаєте. Те, що ви називаєте "торгівельною війною", я вважаю третім, економічним етапом формування нашої повної незалежності.

Україна в цій "торгівельній війні" через фінансові втрати, через економічний біль розриває пуповину своєї залежності від ризикованих, небезпечних, політизованих ринків збуту, які більше схожі на мінне поле, ніж на зону вільної торгівлі.

Цією "торгівельною війною" Росія примушує нас пройти важку "ломку" остаточного розриву політзалежної виробничої кооперації, яку ми успадкували від Радянського Союзу.

Так, це важко, болісно, але я переконана, що інтеграція у Європу дозволить нам знайти в демократичному світі надійних партнерів по виробництву наших славетних літаків та власного ядерного палива, ми знайдемо, з ким об’єднатися для реалізації наших космічних програм.

Я вірю в наших підприємців, вони гнучкі, динамічні, інтелектуальні. Я знаю, що їм важко працювати в таких політичних та економічних умовах, але вони досить швидко проведуть технічне переоснащення своїх підприємств, знайдуть нові неполітизовані ринки збуту своєї продукції і стануть ще сильнішими, ще більш адаптованими до світової конкуренції.

Зараз, під час цієї "торгівельної війни" ми на віки здобуваємо свою економічну незалежність від такого непрогнозованого північного сусіда.

Не перешкоджайте цьому природному процесу, не піднімайте навколо цього істерії, дайте цій історичній події відбутися. Я не сумніваюся, що з часом наші нормальні торгівельні стосунки з Росією відновляться. Ринок візьме своє. Але це вже будуть економічні стосунки іншої якості, без небезпечної політичної складової, без політичного шантажу та спроб затягнути нас у новітнє рабство.

Я звертаюся до всіх наших підприємців, які зараз утискаються на північному кордоні: не вірте, не чекайте, не просіть. Не втрачайте часу. Модернізуйте свої підприємства. Шукайте нові ринки та будьте непереможними. У ваших руках сьогодні доля економічної незалежності України.

Але є ще деякі важливі наслідки "торгівельної війни", про які зараз практично ніхто не думає. Я впевнена, що під час таких "торгівельних війн" ми здобуваємо не тільки економічну незалежність, а плавно переходимо до формування четвертого і останнього етапу нашої свободи — гуманітарного.

Зараз Росія сама вбиває в українцях ностальгію за минулим "радянським благополуччям", ставить під сумнів щирість братерства трьох слов’янських народів, робить кожного українського громадянина нормальним українським націоналістом, ламає в свідомості проросійськи орієнтованих людей всі ідеологічні компаси минулого, викликає у них позитивний євронастрій.

Цю роботу ніхто ніколи не зміг би зробити для України якісніше та швидше, ніж сама Росія.

Я ще раз підкреслюю, що ми, українці, з часом повернемося з торгівельно-енергетично-гуманітарної війни до дружніх та взаємовигідних стосунків з Росією, але на принципово іншій основі — вже як вільна європейська країна, яка нікому і нічим не зобов’язана.

- Приблизно місяць тому у ЗМІ з’явилася інформація про ваш можливий виїзд на лікування до клініки Шаріте. Наскільки реальним був цей сценарій, від кого ви отримували такі пропозиції, хто вів переговори з боку влади? Чи не вважаєте ви, що зараз цей план стає дедалі більш примарним?

- Я ніколи не отримувала від представників української влади жодної офіційної пропозиції щодо лікування в Німеччині. Відповідно, я не можу коментувати, що вони про це думають і наскільки це може бути реальним.

- Існує інформація, що ваше звільнення вже не є для Європи основною запорукою підписання Україною угоди про Асоціацію. Чи вірите ви досі у своє звільнення?

- Я вірю в підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, і цієї віри для мене досить.

Сьогодні у мене немає сумнівів, що попри глобальну протидію, історичний європейський вибір України вже відбувся, що Україна гарантовано підпише Угоду про асоціацію і швидше, ніж ми думаємо, стане повноправним членом Європейського Союзу. 

Безумовно, розслаблятися не варто, але й сумніватися в тому, що наше європейське самовизначення відбулося, теж немає підстав.

Але ви праві в тому, що за 22 роки незалежності ми побудували таку державу, в якій не існує жодної інституції, жодної сили, жодної системи, яка б могла ефективно, по-справжньому захистити нашу свободу, демократію, справедливість, права людини, власність, фінанси та інтереси держави від неадекватних лідерів.

Сьогодні ми всі покладаємося на допомогу та вплив цивілізованого демократичного світу. Ми самі, на жаль, поки що не здатні протидіяти натиску диктатури. Треба це чесно визнати. Нам ще доведеться після 2015-го року побудувати таку країну, яка вже більше ніколи не буде залежати від вроджених патологій однієї людини та її багаточисельних родичів і друзів.

Країну, яка нарешті повернеться обличчям до цінностей. Сьогодні нас усіх повернули до цінностей далеко не обличчям. 

У другій частині інтерв'ю, яке буде опубліковане згодом, зможете прочитати - про опозицію, партійне будівництво та будні у палаті лікарні, що стала в'язницею.

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 93.74.44.---Alice Taylor26.09.2013 20:50
homo1:
zmaylo:
Іван Франко писав: «Чи маю любити Русь (Україну – прим) як расу - цю расу отяжалілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя, а таку плідну на перевертнів найрізноріднійшого гатунку? Чи маю любити світлу будучність цієї Русі, для світлості якої не бачу ніяких підстав?».
Не виривайте фрази з контексту. В тій-таки статті Франко продовжує: "І якщо щось полегшує мені нести це ярмо (патріотизму), так це те, що бачу руський (український) народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне". (примітки мої)
Джерело: Іван Франко, «Дещо про себе самого» (на жаль, лінк не додам - не можна=)
IP: 82.144.193.---cosmico3025.09.2013 11:03
Розумна жінка! За неї, як Президента, соромно б не було!
IP: 93.74.165.---Валик Аким23.09.2013 09:09
Тимошенко безперечно являється одним із авторитетних і дієвих державних та політичних лідерів держави та країни в цілому. До неї у вязницю продовжують заїзджати видатні політичні та державні лідери різних країн. В той же час з Януковичем мусять спілкуватись по протоколу. І тільки Янукович, який начебто піклується про долю Тимошенко, ніразу її не відвідав, що свідчить про його безпосередню участь в неправомірному і навмисному засудженні її до позбавленя волі, як політичного оппонента та конкурента.
IP: 188.230.74.---abdumanon22.09.2013 20:32
Боюсь только, что с Платоном и Аристотелем не будет у нас демократии. Кастовое общество и правление олигархии у нас уже сейчас есть...
Может пока не поздно, посоветовать Юлии Владимировне почитать СОКРАТА! А заодно Карла Поппера "Открытое общество и его враги".
IP: 91.194.80.---Олександр Башта21.09.2013 18:59
Абсолютно очевидно що вже на даному етапі є Лідер та непересічна особистість - Юлія Тимошенко.
І давайте не будемо кокетувати й заперечувати очевидне.
Якби того не хотілось, чи комусь подобалось а комусь ні, але всеж є реалії життя, які можно спостерігати, захищати чи оббріхувати їх, але реалії від того не зміняться!
Реалія нашого життя така, що, подобається комусь чи ні, але в сьогоденні у нас один реальний, небезпечний для влади януковичів політик- оппозиціонер - це Юлія Тимошенко.
Ви можете її вихваляти та обожнювати, чи обгавкувати, цілувати її, чи плювати в неї...
Але тільки Ю. Тимошенко з нашою підтримкою - реальна загроза злочинній владі януковичів.І тому влада зробить все можливе, щоб залишати Тимошенко за гратами.
Така ось реалія життя нашого в 2013-14 роках
Усі коментарі
Право бути жертвою
Зміни до Конституції, що запускають судову реформу. Як це працюватиме? ІНФОГРАФІКА
Держсекретар Угорщини: "Витягнути голову з піску і поглянути в очі реальності"
День суду. Бенефіс Парубія, допомога залу та "дзвінок другу" Березенка
Усі публікації