Потрібні зміни: зміст і завдання освітніх реформ

1056 переглядів
36
Сергій Квіт, для УП
Вівторок, 27 січня 2015, 13:22

Освітній потенціал – одна з небагатьох конкурентних переваг України на теперішньому переломному етапі нашої історії. Але це лише потенціал. Для того, щоб викладачі й студенти, університети загалом розкрили його та реалізували, необхідно створити відповідні умови.

Ми на порозі подвійного виклику – з одного боку, світ дуже мінливий, освітні тенденції розвиваються безперервно, необхідно рухатися в прискореному темпі, щоб почувати себе на рівних з колегами і конкурентами. З іншого – наші освіта і наука дісталися нам у спадок від ізольованої радянської системи й більше, ніж за 20 років незалежності ми практично не інтегрувалися у світові процеси.

Для того, щоб наздогнати та не відставати, сьогодні потрібно діяти блискавично.

Українські учні виграють міжнародні освітні змагання, наші університети пишаються освітніми традиціями, але жоден з них не входить у першу чи другу сотню престижних рейтингів. Це знову повертає нас до питання нерозкритого потенціалу.

Низька якість освіти, неконкурентноздатність, зношеність фондів, старіння кадрів – цей невтішний перелік проблем можна продовжувати. Разом з тим, Україна витрачає на освіту понад 7% свого ВВП.

Це більше, ніж середній показник серед розвинутих країн. Отже, питання полягає не так у кількості, як у тому, в який спосіб ці кошти витрачаються. Постає замкнене коло: нерозкритий потенціал – низька якість – неконкурентноздатність – неефективне використання.

Також треба розуміти, що український ВВП невисокий, і тому великий відсоток витрат на освіту ще не свідчить про достатність виділених коштів. Між неефективністю та недостатністю фінансування – така дилема характеризує будь-яку галузь сучасної України. Проте це не означає, що реформи не потрібні чи не можливі. Навпаки: сьогодні вони є актуальними я ніколи раніше і всі державні та суспільні зусилля мають бути спрямовані на їх втілення.

Ми не очікуємо, що заплановані зміни задовольнять усіх: переможцями стануть лише ті, хто зможе запропонувати високу якість освіти. Важливо, щоб виграла вся країна, щоб розкрився той сукупний потенціал, який має українське суспільство.

Останнім часом особливо гостро постали кілька важливих питань про зміни, що їх впроваджує Міністерство освіти і науки. Нам важливо, щоб громадськість розуміла перебіг реформ, їх мету та механізми реалізації. Ми переконані, що лише за таких умов можливо досягти успіху в реформах.

АВТОНОМІЯ – ЦЕ ІНСТРУМЕНТ

Найголовнішими досягненнями законодавчої реформи вищої освіти, що була започаткована влітку, стали гарантія автономії українських університетів та створення сучасних механізмів забезпечення якості у вищій освіті.

Віднині ВНЗ самостійно формують свої програми та визначають, які саме дисципліни туди закласти. Більше того, щонайменше чверть від загального обсягу навчальної програми формуватимуть самі студенти, обираючи дисципліни, пропоновані різними кафедрами університетів.

Водночас у багатьох склалося хибне враження, що академічна автономія – це самоціль. Ні, децентралізація процесів формування змісту навчання – лише засіб, який підвищує відповідальність менеджменту університетів, викладачів та студентів за якість вищої освіти.

Жодна міністерська комісія не здатна визначити, як краще навчати та навчатися, це не властиві для чиновників функції. Натомість Міносвіти має визначити очікувані результати навчального процесу та окреслити, що повинен знати та вміти випускник певної спеціальності.

Безперечно, таке завдання Міністерство не може виконати самостійно, а буде залучати до цього професійні асоціації, роботодавців, викладачів та студентів університетів. Проте механізм досягнення визначених результатів – відповідальність автономного навчального закладу.

Контроль за досягненням результату буде здійснюватися паралельно – всередині університетів та ззовні – через Національне агентство із забезпечення якості освіти.

В результаті стануть відкритими й доступними для широкого загалу: система оцінювання знань, описи дисциплін та програм, інформація про фахові досягнення викладачів.

Описана система зможе повноцінно функціонувати і дати якісний результат лише за умов вільної конкуренції на всіх рівнях: як між університетами, так і між викладачами. Мова йде про конкуренцію за академічну якість, до якої більшість нашої академічної громади, на жаль, не звикла.

Проте демографічні процеси, економічний розвиток України та світу будуть змушувати до цього.

МІЖ ПРИМУСОМ ТА ВІЛЬНИМ ВИБОРОМ

Останнім часом до Міністерства надходять звернення та заклики повернутися до попередньої практики й визначити перелік обов’язкових дисциплін для всіх спеціальностей.

Такий перелік існував у межах старого законодавства. Тепер МОН визначає компетенції випускника в межах певного напряму чи спеціальності. Однак досягнення цих компетенцій перекладається на плечі самого університету, автономного у прийнятті професійних рішень.

Треба зазначити, що новий Закон "Про вищу освіту" вже скоротив кількість українських ВНЗ з 802 до 317. До кінця навчального року їх стане набагато менше 300.

Ситуація на ринку освітніх послуг не дасть жодної можливості університетам ухилятися від вирішення невідкладних завдань: яким чином найкраще організувати навчальний процес.

Неякісний ВНЗ приречений на зникнення з освітнього поля України.

До прийняття нового Закону існував перелік з 16 предметів, з яких формувався блок обов’язкових дисциплін. Серед них політологія, соціологія, фізичне виховання, українська мова, історія України, філософія, іноземна мова, безпека життєдіяльності та ін.

Однак реформа вищої освіти більше не передбачає таких функцій Міністерства.

Тому тепер визначення переліку обов’язкових дисциплін – це прерогатива ВНЗ, зрештою, як і право студентів на вибір університету, програми в ньому та певних дисциплін в межах цієї програми.


Як правило, програми європейських та американських університетів передбачають, що студенти вивчають дисципліни гуманітарного профілю.

Чи тому, що університет включив ці дисципліни до складу нормативних, чи тому, що студент мусить певну кількість кредитів ЄКТС (Європейської кредитно-трансферної системи) віддати на опанування вибіркових гуманітарних дисциплін, вибір яких здійснює сам університет.

Яка мета стоїть за цим? В західних університетах, де академічна культура формувалася протягом століть, усвідомлюють, що знання мов, навички ділової комунікації, розуміння ключових філософських ідей чи певних історичних процесів допомагають розвитку професійних компетентностей, професійному, сприяють світоглядному та особистісному зростанню студента.

В цьому контексті українські ВНЗ повинні відійти від принципу надолужити те, чого не встигли засвоїти протягом шкільного навчання.

Вища освіта має пропонувати відмінний від шкільної програми рівень.

Також не треба ставитися до комплексу гуманітарних дисциплін в університетах як до певного ідеологічного засобу впливу на студентів. Цей виховний компонент ми переносимо на рівень середньої школи, де реалізовуватиметься концепція національно-патріотичного виховання, що буде пронизувати весь навчальний процес.


Водночас не можна собі уявити бакалавра сучасного університету без володіння українською та англійською мовами саме на професійному рівні. Такі результати навчання неодмінно стануть складовими стандартів вищої освіти, про які ми писали вище.

Натомість, якими саме курсами мовні кафедри, як зрештою й інші гуманітарні кафедри, будуть забезпечувати оволодіння студентами цих компетентностей – мусять вирішити самі викладачі та вчені ради університетів.

На перешкоді реалізації автономних принципів організації навчального процесу стоять дві проблеми: відсутність досвіду організації вільного вибору предметів та постколоніальна дійсність сучасної України, наслідком чого подекуди виступає непрофесійна й безвідповідальна позиція керівництва ВНЗ. Тому, зважаючи на численні запити університетів і громадськості, на перехідний період МОН підготує відповідні рекомендації.

Насамперед логістика: яким чином і коли у закладах вищої освіти кожного року офіційно відбуватиметься презентація вибіркових предметів кафедрами та викладачами, після чого студенти зможуть на них записатися.

Тепер будь-яка кафедра може пропонувати власні вибіркові курси. Так реалізується принцип міждисциплінарності, без якого не існує сучасного університету. Студенти бакалаврських програм повинні мати у переліку прослуханих курсів англійську мову та предмети українознавчо-філософського блоку.

Для підготовки кадрів вищої кваліфікації збережеться обов’язковість вивчення англійської мови та філософії.

Слід пам’ятати про ще одне завдання особливої ваги, яке можна буде вирішити лише через надання студентові можливості самому формувати траєкторію власного навчання. Мова йде про зменшення з наступного навчального року навчального навантаження викладачів з 900 до 600 годин на рік.

Насамперед для того, щоб вони мали більше часу для оновлення своїх курсів і звернули серйозну увагу на наукову роботу.

Адже немає вищої освіти без науки. Цю аксіому нам також нарешті потрібно засвоїти.

СТИПЕНДІЇ: ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Українська система стипендійного забезпечення має колосальні ресурси – щороку на стипендії виділяється понад 5 млрд. гривень. Але принцип розподілу цих коштів є вкрай неефективним. Головна його вада – брак адресності.

Так, академічна стипендія повинна охоплювати щонайменше 2/3 бюджетників, які навчаються на денній формі. В результаті стипендію "за успіхи у навчанні" отримують 640 тисяч студентів за принципом: усім - потрошку.

Натомість, у Франції академічну стипендію отримують студенти, котрі складають усі екзамени винятково на "відмінно", таких менше 1%. В Польщі цей показник становить 10%. У Великій Британії можливі індивідуальні стипендії лише за визначні успіхи – винаходи, академічні публікації тощо.

Таким чином в Україні академічна стипендія насправді стала різновидом соціальної виплати. Поруч з тим, соціальна стипендія, яку отримує менше, ніж 2% студентів, доступна лише пільговим категоріям, котрі визначені не за потребами, а за певним статусом (наприклад, чорнобильця).

В Європейському Союзі соціальна стипендія розподіляється з урахуванням рівня доходу студента та його сім’ї, при цьому отримувачі допомоги розподіляються на кілька категорій.

Менш захищені отримують більшу соціальну виплату, а люди з більшим, але недостатнім рівнем доходів, відповідно мають право на меншу виплату.

До прикладу, в Ірландії, де середня річна зарплата становить 32 тис. євро, студенти можуть отримувати від 300 до 6000 євро на рік, у Хорватії, де в середньому заробляють 12 тис. євро на рік, допомога студентам може становити від 800 до 1600 євро на рік. Також береться до уваги потреба у гуртожитку або ж відстань між помешканням та університетом тощо.

Деякі країни пропонують податкові пільги батькам, які утримують студентів, чи надають саме батькам невеличкі соціальні виплати в залежності від кількості студентів в родині.

Система цих критеріїв запроваджується з однією чіткою метою – визначити, хто саме зі студентів та скільки саме потребує для того, щоб мати достатньо ресурсів, щоб мешкати у тому місті, в якому знаходиться університет.

Таким чином, країни ЄС забезпечують рівний доступ до вищої освіти не за радянською моделлю "урівнялівки", а за принципом індивідуального підходу.


Водночас ми не маємо забувати про матеріальне заохочення до успішного навчання. І знову повертаємося до відвертої розмови. Чи трійка та четвірка – це успіх?

Якщо ми хочемо стимулювати та винагороджувати справді видатні досягнення студентів, тоді таких вимог недостатньо.

Базовою умовою мають стати відмінні результати сесії. Конкурс на таку стипендію повинен більше нагадувати змагання за стипендію на навчання за кордоном, коли комісія визначає переможців, оцінюючи їх здобутки не лише в навчанні.

Додатковими критеріями можуть слугувати, наприклад: перемоги в міжнародних студентських конкурсах, міжнародна академічна мобільність студента, науково-дослідні ініціативи.

Прагнення лише обмежити кількість студентів, які можуть отримувати таку стипендію, буде малоефективним. Основним стимулом повинен стати її розмір, що його потрібно значно підвищити.

Це наріжні принципи, до яких ми маємо прямувати.

В Міністерстві вже зараз починає працювати робоча група, до складу якої входять, зокрема, представники студентства, фахівці з демографії та економетрики. Ми розуміємо, що зміни потрібно впроваджувати виважено та поступово.

Тому нинішні студенти будуть отримувати ті стипендії, які вони отримують зараз, а нововведення торкнуться майбутніх першокурсників.

ФІНАНСУВАННЯ

Фінансування вищої освіти та наукових досліджень (ці позиції не можна розривати) є інвестиціями у розвиток суспільства та національної економіки.

Наука і освіта, виконуючи важливі соціальні завдання, впливаючи на розвиток людського капіталу, технічного й технологічного розвитку країни, а в перспективі – будуючи суспільство знань, займають важливе місце в розвитку економіки, і не можуть бути дискриміновані чи проігноровані.

МОН рішуче просуватиме ці ідеї через імплементацію відповідних європейських норм і концепцій.

З початку 2015 року українські вищі навчальні заклади та наукові інституції мають право обслуговуватися в банках.

Це означає, що вони самі визначатимуть, як будуть витрачати кошти власного спецфонду. Однак завдання реалізації повної фінансової автономії змушують нас рухатися далі.

Слід відмовитися від пострадянського ставлення до освіти, як до галузі, яка "нічого не вирощує і не виробляє", а тому цілком відноситься лише до витратних статей бюджету.

Велике значення має реформування структури українських університетів та порядку організації наукових досліджень.

В основу визначення критеріїв якості науково-дослідних установ та ВНЗ мають бути покладені науковометричні принципи.

На часі інтеграція науки та освіти через збільшення наукової складової діяльності українських університетів та втягнення академічних інститутів в освітню діяльність через створення, спільно з ВНЗ, магістерських і структурованих докторських програм (аспірантур і докторантур).

Всі наукові дослідження мають фінансуватися на відкритих грантових принципах з єдиного джерела (фонду), коли грантові пропозиції формуються разом університетами та академічними інститутами.

Дана стаття – перша із тих, які пояснюють стратегічну мету реформування освіти. Закон "Про вищу освіту" був прийнятий 1 липня 2014 року.

Сьогодні Міністерство освіти і науки працює над законопроектами "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Тому у наступних публікаціях буде можливість розкрити суть реформ у кожній освітній галузі.

Жанр та обсяг тексту не дозволяють детально та послідовно пояснити весь загал запланованих змін, тому ми свідомо зосередилися лише на основних питаннях. Сподіваємося, що основні засади, які ми тут окреслили, дозволять чіткіше побачити цілі та механізми реформ та, власне, шляхи до розкриття освітнього потенціалу нашої держави.

Сергій Квіт, міністр освіти і науки України, для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 109.95.50.---Sergey Bochkarev..
Valeriy Kotok: Впечатлен вашим отсылом: "школы во всем виноваты!" (не могут научить рассчитать площадь квадрата). Можно ответный вопрос: зачем таких в ВУЗы принимаете? Как при этом они проходят ЗНО? Может во всем королевстве что-то не так, а не только "у соседа снизу по иерархии"?
IP: 188.163.89.---Valeriy Kotok..
Sergey Bochkarev: Valeriy Kotok: Впечатлен вашим отсылом: "школы во всем виноваты!" (не могут научить рассчитать площадь квадрата). Можно ответный вопрос: зачем таких в ВУЗы принимаете? Как при этом они проходят ЗНО? Может во всем королевстве что-то не так, а не только "у соседа снизу по иерархии"?
Нет не во всем конечно, но здание не построишь без фундамента... А по поводу "ПРИЕМА ТАКИХ СТУДЕНТОВ" это вопрос к к укр. центру оценки качества образования (УЦОЯО), тот который и выдает проводит ЗНО... Как такие студенты (бывшие абитуриенты) набрали хотя бы минимум по ЗНО? Ведь сейчас ВУЗы не влияют на вопрос кто придет к ним... все определяется рейтингом т.е. школьным аттестатом + ЗНО
IP: 109.95.50.---Sergey Bochkarev..
Valeriy Kotok: Вообще-то фундаментом, на котором стоит образование, во все времена считалась практическая (трудовая) деятельность, где эти знания можно применить. Однако у нас экономику разгромили, а "система образования" замкнулась сама на себя. На вопрос "зачем учим" большинство может только промямлить "для переходу на наступний ще вищий рівень освіти..." При этом есть такой управленческий закон: чем ниже опускается вся система, тем больше в ней становится уровней иерархии, потому что верхушка иерархии пытается любым способом удержаться на поверхности. МОН, УОЦЯО... Почему меня, человека "не из системы" должно интересовать подобное перепихивание ответственности?
IP: 188.163.89.---Valeriy Kotok..
Sergey Bochkarev Когда в Исландии "задымил" вулкан, кафедра вулканологии в одном из университетов Англии предсказала распространение пылевого облака. При этом, действующих вулканов в Великобритании нет. А в самой Исландии таких спецов не оказалось. Так что ваш тезис "фундаментом, на котором стоит образование, во все времена считалась практическая (трудовая) деятельность, где эти знания можно применить" не всегда применим. Применение всегда найдется. В Японии 70% населения имеет высшее образование, и не работает по специальности всегда, потому что высшее образование само по себе неплохо. Если вы "не из системы" тогда стоит ли вам дискутировать о том, что вы слабо представляете? И второй вопрос, что же вас тогда интересует?
IP: 144.76.166.---Oleg Tereshchenko..
Ідеї, висловлені в статті - супер. Не дивлячись на те, що рівень бюрократії у МОН суттєво зменшився і вирішуються питання, які не вирішувалися десятиріччями, все ж хочеться побажати, щоб вистачило сил боротися із системою і щоб система не поглинула реформи. Потрібно більшість дисциплін віддати на вибір саме студентів, оскільки замість нормативних дисциплін затверджених МОН, в Університетах лобіюються власні (часто низькопробні) обов’язкові дисципліни, що представляють певні, «наближені зручні» кафедри. Ще питання, дуже багато наукових спеціальностей – їх слід скоротити, а паспорти слід укрупнити ураховуючи принцип міждисциплінарості та найкращу західну практику. Контроль Міністерства над процесами слід зберегти.
Усі коментарі
Чи стане Гройсман ще одним камікадзе
Модна євроінтеграція. Як українські дизайнери знайшли ключ до гаманців європейців
"Заграница нам поможет": як український бізнес використовує донорську допомогу
Марк Фейгін: Політика змусить Савченко бути менш різкою, шукати компроміси
Усі публікації