Микола Шейко, журналіст, для УП
Давно відомо: найприбутковіші види бізнесу - найризикованіші, ті, що поза законом у всьому світі. Продаж наркотиків, продаж зброї, продаж людей.
Країна, котра протягом останніх (тобто перших) 20 років незалежності рухалася своїм, "незалежним" від цивілізованого світу шляхом, створила нову економічну реальність. І в цій реальності найприбутковішим видом бізнесу стала ...політика.
Недоцивілізовані бізнесмени першого призову гайнули в політику за недоторканістю, що означало попервах тільки автоматичний захист від закону (а хто тоді міг залишитися безгрішним!). Але завдяки своєму звірячому нюху на здобич і на гроші вони дуже швидко зрозуміли головне: саме у політиці безмежне море можливостей для заробляння грошей.
Відтак невдовзі було створене (формально чи неформально) закрите акціонерне товариство (ЗАТ) "Українська політика (корумпована)" з дольовою участю кількох акціонерів у формі ТзОВ.
Назви цих ТзОВ навряд чи десь зареєстровані, але всім відомі - ТзОВ "Донецькі", "Дніпропетровські", "Харківські", "Закарпатські" тощо.
Найбільшими з них від самого початку були перші два, відтак потуги "Київських", "Львівських" чи будь-яких інших не могли мати вирішального впливу через недостатню кількість "акцій", якими вони володіли.
Отож, щойно легалізувавшись, "підприємство" зайнялося двома головними питаннями - бізнес і безпека.
З бізнесом зрозуміло. Кожний акціонер вклав якісь кошти і очікував на прибутки. За деякими свідченнями, співвідношення від самого початку складалося непогане - десь 1:100. Тобто на вкладені в політику 5 мільйонів можна було реально отримати 500.
Безумовно, з часом кількість акціонерів зросла, дехто серед них навіть виявився звичайнісіньким невдахою, але загалом - прибутки залишилися чималі. Головним інструментом цього бізнесу стала, звичайно ж, корупція.
Другим важливим питанням стала безпека. Це питання об'єднало завдяки інстинкту самозбереження всіх - від махрових демократів до інтелігентів-міліціонерів та манірно-вишуканих голів колгоспів і директорів шахт.
Вся (без жодного винятку!) система почала працювати над одним - за допомогою всіх можливих, в першу чергу, законодавчих важелів убезпечити себе від будь-якого контролю і будь-яких зазіхань з боку суспільства.
Всі кроки, які при цьому робилися, мали на меті досягнення абсолютної безконтрольності, а головне - безкарності. Під контроль ЗАТ поступово перейшло все: податки, митниця, силові структури, суди, підприємства, земля, а в деяких випадках навіть і люди...
Фаховості наших політичних бізнесменів-акціонерів треба віддати належне: як може переконатися будь-хто, на сьогодні у суспільства немає ЖОДНОГО (!) реального важеля впливу на систему, яка склалася в Україні. Ні політичного, ні юридичного, ні якогось іншого.
В якості одного лише штриха пошлюся на дискусію "Політична корупція в Україні: стан, чинники, засоби протидії", яку наприкінці минулого року провів Центр Разумкова спільно з представництвом Фонду Фрідріха Науманна в Україні.
У доповіді, котра була представлена для обговорення, йшлося про те, що "політична корупція набула всеосяжного, тотального характеру. Вона існує на всіх рівнях державного управління, у всіх без винятку органах державної влади, місцевого самоврядування, в судах і правоохоронних органах.
...Політично корупційні відносини між органами влади і їх представниками в політичному середовищі набули рівнозначного характеру з легітимними відносинами, а в деяких випадках практично повністю їх підмінили".
Зрозуміло, що це ще доволі коректні формулювання.
Спроби проводити аналогії чи аналізувати ситуацію в термінах і поняттях традиційного європейського, американського чи навіть азіатського суспільства приречені на невдачу, бо ніде в світі подібного "політичного" ЗАТ немає. І його дії - це не корупція в традиційному розумінні слова. Це - інструмент ведення бізнесу по-українськи.
Щоправда, пересічні українці нібито мають аргумент, яким дуже пишаються і постійно згадують - Майдан 2004-го. Мовляв, показали ж владі, "хто в домі господар", змусили її боятися народного гніву. Заперечу. Нічого подібного не було.
Майдан став можливий лише завдяки тому, що певні елементи системи власної безпеки новоствореного ЗАТ не були допрацьовані, ситуація ще не була повністю під контролем.
На сьогодні всі ці "дірки" в системі безпеки ліквідовані, тому жодний Майдан (загальний чи локальний) не має ніяких шансів вплинути на ситуацію. Підкреслю: навіть якщо якимось неймовірним чином він ще має шанс відбутися. Бо суспільство позбавлене будь-якого, навіть найменшого, реального впливу на ЗАТ "УП (к)".
Під контроль взято все: медіа, суди, силові структури. Всі ці треті, четверті і дев'яті гілки влади. Кожному учаснику товариства дозволено певну кількість отримати і, головне, легалізувати.
За даними, які прозвучали на вже згадуваній дискусії, на першому місці серед тих, хто найактивніше купує нерухомість в нашій країні - судді, далі йдуть податківці, прокурори, міліціонери і лише на п'ятому місці - власне бізнесмени.
Приклади, впевнений, може навести кожний. А резонансна справа одного судді - тільки кістка, кинута суспільству, аби воно взяло участь у покаранні того, хто, судячи з усього, порушив корпоративні правила ЗАТ.
Що ж, натомість, можемо ми?
Хочемо стати підприємцями? Не візьмуся назвати хоча б один серйозний вид бізнесу, яким ми змогли б займатися поза контролем ЗАТ чи одного з його підрозділів. Хіба що якщо наш прибуток - в межах зарплати, хоча б навіть доволі високої. Якщо ж прагнемо більше - тільки під контролем чи за участю (сприянням) когось з акціонерів.
Хочемо пограти у вибори? Будь ласка. Але спочатку пройдуть "загальні збори акціонерів", на яких призначать понад десяток кандидатів (виключно з числа акціонерів), аби задовольнити більшість запитів "народу".
Після того - б'ємося, сваримося у церквах, хто з "наших" кандидатів кращий, а хто гірший, поливаємо їх і одне одного брудом. От тільки при цьому забуваємо - вони (кандидати) належать до акціонерів ЗАТ "Українська політика (к)", а ми - ні.
Вони мають з цього чималий зиск, а ми - хвороби і нервові зриви. І кого б ми не обирали, незалежно від кольору чи ідеології - він все одно працюватиме в першу чергу "на фірму". А вже потім залишки віддасть на благочинність, тобто "народові".
Ми обурені? Що ж, можемо тільки розслабитися і скористатися порадою зі старого анекдоту - отримати задоволення. Ні, ми звичайно маємо право тиснути на клаксони на знак непокори чи навіть жартувати по телебаченню з приводу недолугих політиків.
Можемо навіть писати обурливі статті на різні сайти чи в блоги. Головне - не заходити за паркан зі строгим написом "Стороннім вхід заборонений". Бо мало що може статися...
А якщо хочемо чогось іншого? Тоді у нас два шляхи. Перший простіший - збирати потроху гроші, "купувати акції" і вступати до того ж самого ЗАТ.
Другий - значно важчий. Мусимо братися до справи самі. Шукати однодумців, знаходити і плекати нових лідерів, котрі, потрапивши до тієї ж самої влади, матимуть імунітет до ганебних її проявів. Головне - не забувати про силу громади.
Микола Шейко, журналіст, для УП
