Дайош "русскій мір"?

П'ятниця, 22 жовтня 2010, 10:16

Віталій Бендер, український письменник, журналіст і громадсько-політичний діяч, у своїх споминах "Фронтові дороги" згадує, як в Україні перед війною на екрани вийшов фільм київської кіностудії "Винищувачі", в якому рефреном звучала чудова пісня пілота, що відлітав:

В далекий край товариш відлітає,
Вітрець знайомий вслід за ним побіг.
І рідне місто в синяві зникає,
Зелений сад, знайомий дім, дівочий сміх.

Коли ж мій друг повернеться додому
З польотів дальніх, з бойових доріг,
В кварталах рідних він зустріне знову
Зелений сад, знайомий дім, дівочий сміх.

Пісня, як і кінострічка, швидко здобула шалену популярність на теренах СССР. Але звучали ці поетичні рядки вже в перекладі російською. Савєтскіє гражданє задушевно виспівували на общєпанятном: "В дальокій край таваріщ улєтаєт...".

Не інакше, як хтось з очільників агітпропу чи реперткому з метою "нєдопущєнія проявлєній украінского буржуазного націоналізма" вирішив скористатись досвідом старорежимного одеського градоначальника адмірала Зельоного, який забороняв виконання на концертах народної пісні "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", вимагаючи, щоб артисти співали "Ах, не хаді, Грішка, да і на пікнік". Хтозна.

Але ми не про це. Ми про факт реєстрації у Верховній Раді мовного законопроекту Єфремова-Гриневецького-Симоненка, якому передували численні діяння-нововведення міністра освіти й науки.

У разі ухвалення цього вкрай небезпечного для української державності закону, неминуче почнеться процес її послаблення - на українську мову чекає катастрофа, небуття, вона кане в Лету, бо мільйони громадян на законних підставах ігноруватимуть її, не вивчатимуть. Повториться сумна доля мови ірландської.

Коли президент Франції Ніколя Саркозі стверджує, що Франція - це французька мова, то чому не маємо стверджувати, що Україна - це українська мова? Дружина Владіміра Путіна переконана, що "Росія закінчується там, де закінчується російська мова". А чим гірші ми - українці?

Чи передбачає цей русифікаційний за суттю своєю закон обов'язкове вміння володіти українською мовою такими як Колесников і Ко? Отож бо.

Будь-якій державі байдуже, якою мовою між собою спілкуються громадяни. Але НОРМАЛЬНА держава добре розуміє, що коли йдеться не про етнічне гетто, то ВСІ громадяни мають отримати освіту саме державною мовою. Чи Українська держава зацікавлена в існуванні російського гетто, кримськотатарського, єврейського, польського, угорського, ромського тощо?

У жодному разі. Інакше це буде антидержавна політика.

"Є права особи - людські, є права нацменшин - спілок, а є державне право - право народу залишатися самим собою на своїй споконвічній землі. Це строге режимне право, порушників якого в цивілізованих країнах штрафують як хуліганів і злочинців", - писав Віталій Радчук.

З приходом до влади Партії регіонів московська телепродукція на "Інтері", на Першому національному, на "1+1", на ТРК "Україна" почувається більш ніж привільно. Очевидно, ті, хто відповідає за показ фільмів, розважальних програм, переконані, що всі українці без винятку розуміють російську, тож навіщо витрачати кошти на дублювання.

Про права україномовних не йдеться. Про правову Українську державу не йдеться.

"Наши народи связани нєразривно. Наши народи навсєґда астануца братскімі. Нас аб'єдіняєт савмєстная культура, общіє радості і горє. Мнє так і хочєца сказать: наш єдіний народ".  Говорив це Дмітрій Медведєв, щоправда, не про нас, українців, а про білорусько-російські взаємини. Але хід думок російського президента зрозумілий.

На цьогорічному львівському книжковому форумі у розмові зі мною юна москвичка демонструвала дивовижне, аж до неприхованої ворожості з її боку, небажання розуміти мою українську: "Нє панімаю. Я масквічка!". Химерія якась. Українці розуміють поляків, словаків, чехів, росіян. Поляки на побутовому рівні також розуміють українців, росіян, словаків, чехів.

Натомість росіяни НЕ РОЗУМІЮТЬ української, польської. Не кажучи вже про словацьку, хорватську...

Попри те, що в Україні російськомовних 1200 середніх шкіл, 14 театрів функціонують державним коштом, з якогось добра-дива етнічні росіяни, українські громадяни, вперто вимагають від Української держави забезпечення свого навчання в школах і вузах російською мовою за рахунок бюджету.

Провокативні висловлювання/думки/твердження щодо насильницької українізації (насправді неіснуючої) можна зустріти і в побуті, і серед політиків, і в інтернеті на різноманітних сайтах.

Мовляв, "украинцы (националисты) хотят уничтожить русский в угоду украинскому языку. Нам не хотят оставить возможность даже в местах компактного проживания говорить на родном языке, только на кухне и под подушкой. НЕ ДОЖДЁТЕСЬ!".

Є багатий досвід демократичних США, багатокультурної Канади. Приміром, в американському Чикаго, де мені неодноразово доводилось бувати, є кілька державних шкіл з двомовним навчанням (англійською та іспанською мовами) - у перших трьох класах навчаються іспаномовні діти (переважно діти емігрантів, серед яких багато нелегальних), які не знають англійської.

Після третього класу всі переходять на англійську. У канадській провінції Манітоба в державних школах було аналогічне двомовне навчання (англійською та українською). Крім англійської, деякі предмети мовами національних меншин США і Канади у старших класах викладаються лише в приватних школах.

Натомість чимало етнічних росіян (і не тільки), українських громадян за паспортом, упереваж з числа тих, котрі ніяк не можуть позбутися ностальгії за СССР, туги за привілеями для "самого вєлікого народа", щиро переконані, що Українська держава обов'язково має забезпечити їм здобуття освіти (середньої і вищої) саме російською мовою.

А ще забезпечити перегляд російськомовних телепрограм і фільмів (сюжетно часом не зовсім лояльних до Української держави) на загальнонаціональних телеканалах і в кінотеатрах. І так далі і тому подібне..

А ще їм до вподоби прагнення Дмитра Табачника втілити в життя ідею єдиного підходу до вивчення історії Росії та України, написання спільних підручників для шкіл і вишів...

Разом з тим, непоодинокі й приклади тверезого погляду на складні державотворчі проблеми і процеси: "Меня волнует судьба страны, в которой волей случая я оказался гражданином после развала Союза, и которая при этом гораздо лучше других стран СНГ дала мне возможность жить и развиваться.

У нас не было Чечни, и я не попал на войну, у нас не было и нет скинхедов, у нас гражданских свобод, до прихода нынешней власти, было намного больше, чем в любой другой стране СНГ. Вот почему меня волнует этот этнос - он мирный и нормальный, и пока я гражданин страны Украина, я считаю, что язык должен быть украинский.

Хотя мне это неудобно - я воспитан в семье, где все говорят и говорили на русском, да и будут на нем говорить. Проблема не в статусе языка, а в том, чтоб община сохраняла свою языковую самобытность без каких-либо статусов, почему-то болгары на юге Украины смогли, а мы вот, бедные, загнемся, если у русского не будет статуса государственного".

Ці оприлюднені в інтернеті думки аж ніяк не належать нащадкові колоністів. Це щирі міркування українця російського походження.

Ще один промовистий коментар з інтернету: "Моя знакомая, прожив в Киеве 18 лет и увидев, что я смотрю по телеку фильм на украинском языке, удивилась (мы родом с России) - "ты что, понимаешь?". Я удивилась - а ты нет? Зато когда она уехала в Сан-Хосе, то через год в разговоре по телефону уже иногда не могла подобрать русских слов для выражения мысли.

Езжайте и вы в любую демократическую страну - США, Францию - и обучайте там детей на русском. Посмотрим, что их будет ждать в плане карьеры".

Для тих громадян України, котрі конче прагнуть навчатися рідною мовою (у даному разі, російською) перешкод немає: можна організувати недільні школи, а вищу освіту (вона практично в усіх країнах платна) здобувати у Владивостоці, в Рязані, в Омську або в Москві.

Якщо хтось вважає, що його права хтось утискає - можна виїхати в Росію, отримати російське громадянство, відбути військову повинність на Північному Кавказі, в Чечні.

22 червня 2006 року Владімір Путін підписав указ № 637 "Про заходи з надання сприяння добровільному переселенню в Російську Федерацію співвітчизників, які проживають за кордоном", яким було затверджено відповідну Державну програму, розраховану на 2006-2012 роки.

І що ж? Стали етнічні росіяни масово виїжджати на "історіческую родіну"? Аж ніяк. Бо умови проживання в Україні значно кращі, ніж, скажімо, на Сахаліні, в Рязанській чи Тамбовській областях, на Далекому Сході. Але навіщо в такому разі вдаватися до поширення провокаційних заяв щодо запровадження другої державної мови (російської, звісна річ), запровадження подвійного громадянства?

Є логіка життя, логіка природи: живеш в Україні - вивчай державну мову. Не подобається - спаковуй чємадан, і на вокзал... Жодних образ.

Минулого року, позичивши у Сірка очі, російський глава держави у зверненні до українського президента Віктора Ющенка заявив про "антиросійський курс" українського керівництва. Мовляв, в Україні "триває витіснення російської мови з громадського життя, науки, освіти, культури, ЗМІ, судочинства".

Тим часом "Радіо Свобода" повідомило, що в Росiйськiй Федерації за офіційної кількості українців у майже три мільйони осіб лише 205 людей вивчають українську мову як шкільний предмет i 100 людей - факультативно або в гуртках.

Разом з тим "офіційна кiлькiсть росіян в Україні становить трохи більше 8,3 мільйона. При цьому в Україні існують 983 дошкільних і майже 1,2 тисячі загальноосвітніх навчальних закладів із російською мовою навчання та понад 1,7 тисячі шкіл із українською й російською мовою.

Російську мову як предмет у цих закладах вивчають майже 1,3 мільйона учнів і ще понад 165 тисяч - вивчають російську факультативно або в гуртках".

За незбагненною логікою багатьох росіян, той, хто за Україну, за українську державну мову, той, виходить, проти Росії. Втім дивуватися даремно. Бо логіка тут безсила. Не дає імперськи стурбованим спокійно жити ідея "русскава міра". Дайош "русскій мір" і край. То як маємо діяти? Що маємо чинити?

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука

Четвертий рік функціонування ринку землі: все скуплять латифундисти?

Перезавантажити адвокатуру: справа Шевчука як індикатор несправності системи 

Чи варто бити на сполох через "надто" низьку інфляцію