Мріє – вперед! Або, да здравствуєт, стабільне "пакращення"!

20 переглядів
4
П'ятниця, 11 січня 2013, 15:18
Михайло Мозоль
для УП

І коли всі знають, що король голий...

Призначення нового Кабміну стало логічним завершенням парламентської кампанії 2012 року. Які попередні висновки можна зробити з огляду на кадрові зміни у виконавчій вертикалі?

Чим обернеться оновлення Кабміну для ключових політичних акторів та країни в цілому?

Країна з нетерпінням чекала на оновлення виконавчої вертикалі. Попередній Кабінет міністрів не зміг подолати наслідки економічної кризи, яка добряче вдарила по слабкій українській економіці.

Крилаті фрази прем’єра про легендарних "папєрєдніків", які спочатку сприймалися з усмішкою, за два роки провального реформування всього, що тільки можна було провалити – починаючи від податкової реформи і закінчуючи горезвісними Хюндаями – однозначно свідчили, що країні потрібна не оновлена, а повністю нова, альтернативна виконавча вертикаль.

Чи виправдались ці сподівання після оголошення складу нового Кабінету міністрів?

Очевидно, що ні. Персональний склад уряду помітно змінився, з’явилося багато нових, свіжих облич, однак з огляду на їхні попередні здобутки, марно сподіватися на те, що якість роботи уряду в майбутньому зміниться.

Навіть поверхневий аналіз персонального складу новопризначеного кабінету свідчить про те, що президент намагається підготувати максимально сприятливий грунт для перемоги на наступних виборах.

І попри спроби опозиційних фракцій створити ілюзію політичного опору, перші перемоги Януковича на цьому шляху помітно навіть неозброєним оком.

Першою і найбільш помітною тенденцією, яка проявилася після призначення нового Кабміну став рух у напрямку до повної монополізації політичного простору.

Призначення Арбузова першим віце-прем’єром, і збереження у кріслі Азарова ще раз засвідчують позицію президента навіть показово-символічно зберігати за собою місце головного політичного менеджера.

Більш ніж очевидно, що після ув’язнення опозиційних лідерів, президенту необхідно остерігатися потенційних претендентів серед своїх послідовників, які, у випадку непродуманих політичних ходів, можуть стати реальною альтернативою, в першу чергу, для "ображених" олігархів.

І хоча "реформатори" першого Кабміну Азарова не змогли продемонструвати свою профпридатність, про те жоден з них – ані Хорошковський, ані Порошенко, ані Тігіпко – не збирається залишати політичну сцену.

А це означає, що варіанти для політичних перестановок можливі.

Лібералізація на Інтері, намагання створити пропорошенківську фракцію в парламенті та небажання продовжувати роботу в уряді свідчать про те, що виокремленні вище політики спробують свої сили в нових іпостасях.

І якщо перспективи Тігіпка як політичного лідера після прощання з власною політсилою виглядають досить примарними, то амбіції, ресурси, інтуїція та політичний досвід Порошенка і Хорошковського можуть стати відчутним подразником для претендентів на президентське крісло як в опозиційному, так і владному таборі.

Другою тенденцією, яка свідчить про подальшу концентрацію ресурсних потоків і сповзання України в напрямку авторитаризму, стало закріплення позицій "сім’ї".

"Сім’я" однозначно посилила контроль за ситуацією в державі, і з огляду на це варіанти потенційної зміни глави держави виглядають досить песимістично.

Рейтинг президента, який за останніми опитуваннями складає 26%, не може гарантувати простої і впевненої перемоги, але робота в цьому напрямку починається вже сьогодні, і поки можна стверджувати, що помітного опору в таборі регіоналів вона не викликає.

Економічна ситуація в країні рано чи пізно підштовхуватиме президента до пошуків потенційних цапів-відбувайл. І якщо молоде реформаторське крило, яке повернулося у парламент, може стати у пригоді в процесі підготовки та проведення президентської кампанії 2015 року, то Микола Янович цілком підходить на роль підстаркуватого горе-реформатора.

Умовно кажучи, до неофіційного старту виборчої кампанії він відтягуватиме на себе весь негатив, пов’язаний з економічним негараздами, які будуть пов’язані як з об’єктивними причинами – борговими зобов’язаннями та економічним спадом, так і з потребами концентрації фінансових ресурсів для проведення соціальних проектів безпосередньо напередодні виборів 2015 року.

А за півроку до старту його місце займе перспективний та лояльний Арбузов, на плечі якого ляже тягар реалізації чергового рятувального піар-проекту у вигляді стрибкоподібного соціально-економічного "пакращення".

Не випадковим в цьому випадку, на думку автора, виглядає створення нового міністерства, з такою архаїчно-феодальною назвою – міністерство доходів та зборів – про функції та повноваження якого достеменно невідомо навіть міністру, який його очолить.

Очевидно, це міністерство помітно збільшить контроль за надходженням фінансових ресурсів в "межигірському" напрямку, а також стане інструментом контролю за потенційно проблемними олігархами, які напередодні виборів шукатимуть максимально виграшні варіанти для інвестування.

З іншого боку, з допомогою цього інструменту владній команді вдасться акумулювати необхідні фінансові ресурси для реалізації чергових президентських ініціатив.

Третя тенденція, яка прослідковується з огляду на зміни у виконавчій вертикалі – поступове дистанціювання "наближених" олігархів.

Фірташ та Ахметов залишають за собою представників у виконавчій вертикалі, однак роль цих представників швидше символічна, і не принесе помітних фінансових дивідендів у майбутньому.

Виключенням можна вважати хіба що появу в Кабміні Наталі Королевської, яка, судячи з усього, замість підвищення українських соціальних стандартів до європейського рівня, буде повертати кошти, витрачені в ході найбільш провальної виборчої кампанії.

Стратегічно президент зацікавлений у збережені тісних зв’язків з головними фінансовими донорами ПР, однак платити за цю підтримку йому з кожною виграною кампанією хочеться все менше і менше.

Можна було б припустити, що Рінат Леонідович та Дмитро Васильович і не прагнуть політичного впливу, а задовольнятимуться бізнесовими дивідендами. З огляду на зростання активів останніх, впродовж періоду президентства Януковича, такий варіант можна було б вважати цілком реалістичним.

Однак тверезий розрахунок, завдяки якому Ахметову та Фірташу вдалося досягнути теперішнього рівня економічного та політичного впливу, не можуть не підказувати, що рано чи пізно їхні активи можуть зіштовхнутися з апетитами "сім’ї", і спрогнозувати хто переможе в такому протистоянні не так важко, як це було б ще зо 2 роки тому, коли вони вступали в цю гру.

Четверта тенденція, яка підтвердилась у ході призначення нового Кабміну – це відсутність системної політичної опозиції, яка здатна пропонувати альтернативні рішення.

Опозиція продовжує українську політичну традицію працювати за принципом – чим гірша ситуація в країні, тим кращий результат отримують опоненти влади.

Чи можлива істотна зміна політичної та соціально-економічної ситуації в країні, якщо опозиція бачить головним завданням роботи в парламенті кулачні бої – питання виключно риторичне і не потребує відповіді.

Ні для кого не секрет, що опозиціонери теж готуються до президентської кампанії і розраховують отримати заслужений реванш за свідомо віддану перемогу у 2012-ому. От тільки чи не завадять їм політичні амбіції та цілеспрямована робота владної команди – покаже тільки час.

І на останок, чого чекати громадянам від нового уряду?

На перший погляд, "сімейний" Кабінет буде робити максимально виважені кроки у напрямку стабілізації економічної ситуації в країні. І на допомогу йому вже поспішають як східні, так і західні сусіди, яким надважливо зберегти Україну в якості прогнозованого партнера, зрозуміло, для кожного по-своєму.

Арбузову і кампанії вистачить глузду використати цю ситуацію з максимальним зиском для себе та персонально Януковича, якому напередодні чергових виборів стане у пригоді міжнародне плече.

За тією ж логікою не варто очікувати гучних корупційних скандалів, які серйозно похитнули позиції президента в очах громадськості за два останні роки.

Нова команда не зможе повністю відмовитись від корупційних схем, але прагнутиме максимально утаємничити процес перерозподілу державної власності.

Громадянам же залишається чекати чергової порції передвиборчої соцдопомоги, яка, зрозуміло, істотно не поліпшить їх матеріальне становище, але вкотре стане приводом вірити у те, що покращення настане.

Михайло Мозоль, для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 87.16.221.---bari..
Редактори, помилка в фото і в авторові. Стаття нова, фото і автор - старі. Чи це той же автор під псевдонімом Мозоль?
IP: 188.231.171.---totoneto..
автору краще перейти до розділу “листи дітей товаришу Сталіну”. Шкода часу на читання
IP: 178.92.152.---gordana..
Таке відчуття, що це затишшя перед бурею.
IP: 77.123.42.---Misha Mozol..
totoneto: Автор врахує Ваші побажання, якщо ви поясните, що означає Ваш коментар ;) Бо виглядає, що Ви не до кінця зрозуміли головну ідею тексту ;)
Усі коментарі
Чому в США перевірка доброчесності суддів працює, а у нас – ні
Судам в Україні довіряють лише 8% громадян, тоді як рівень довіри до судів у США становить 68%. Одна з причин криється, очевидно, в тому, кого і як призначають суддями в нас і в Штатах.
Від електрокарів до безпілотників: що піде за робомобілями
Заборону на керовані людиною автомобілі може бути узаконено вже до 2040 року – тільки-но 30% транспорту стануть роботизованими. (рос.)
Як покарати чиновника, який приховує свої доходи? Інструкція
Рух "Сильні громади" ділиться успішним досвідом повідомлення в антикорупційні органи про порушення декларантів за 2016 рік. (рос.)
Пунктуаційна помилка як загроза українсько-болгарським відносинам
Змінивши портову нормативну базу, чиновники поставили під сумнів не лише існування поромної переправи між Україною і Болгарією, а й міждержавні стосунки.
Fuck up держави Україна. Кому муляє справа Жанари Ахметової?
22 листопада о 14:00 Апеляційний суд Києва вдруге спробує розглянути скаргу захисників казахстанської журналістки Ахметової на її екстрадиційний арешт. Але розгляд знову ризикує бути зірваним.
Вигнане покоління, або Про що вам не скажуть у День Гідності
Стільки слухань, стільки законів. А за 26 років державності молодіжна політика так і "розглядається" за залишковим принципом. Як наслідок – молоді українці змушені шукати кращого життя за кордоном.