Чому патріарх Філарет неправий
На заклик предстоятеля УГКЦ блаженнішого Святослава до вірних своєї Церкви взяти участь у всеукраїнській прощі до Святої Софії несподівано відгукнувся патріарх Філарет.
Найавторитетніший лідер Православної Церкви України не допускає навіть думки про можливість богослужіння УГКЦ у Святій Софії і закликав Святослава відмовитися від свого наміру.
Очевидно, що з цієї ситуації можна зробити тільки один висновок: між православними і греко-католиками виник конфлікт, який може загостритися або ж навпаки – встановляться правила співіснування двох українських християнських церков.
На перший погляд, може скластися враження, що УГКЦ безпідставно претендує на богослужіння у православній святині, якою, без сумніву, є собор Святої Софії у Києві.
Але це тільки на перший погляд. Закликаючи вірних своєї Церкви до участі у всеукраїнській прощі до Святої Софії, УГКЦ тільки пригадала, що належить до однієї з церков київської традиції, яка зберігає апостольське передання з часів київського рівноапостольного князя Володимира. Принаймні, має не менше підстав так вважати, аніж, скажімо, ПЦУ, не кажучи уже про УПЦ-МП.
При цьому УГКЦ ніколи не претендувала на Святу Софію, усвідомлюючи її значення для православних братів.
Більше того, у свій час собор Святої Софії належав греко-католикам, зокрема у 1596-1633 роках він був кафедральним храмом Унійної Церкви у єдності з Римським Апостольським престолом.
Унійні священики практично безперешкодно відправляли у храмі богослужіння Так, під час свого першого пастирського візиту до Києва у 1614 році митрополит Йосиф (Велямин Рутський) звершив чотири літургії у Святій Софії за співучасті великої кількості парафіян.
А тому твердження патріарха Філарета, що "УГКЦ ніколи не звершувала літургію в центрі українського православ'я – соборі Святої Софії" не відповідає дійсності.
Доречно нагадати, що такі духовні й моральні авторитети України, як митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосип Сліпий і кардинал Любомир (Гузар) вважали Святу Софію невіддільною від історії УГКЦ і святинею українського християнства.
Патріарх Філарет у згаданому зверненні до предстоятеля УГКЦ Святослава стверджує, що богослужіння УГКЦ у Святій Софії може спричинити "протистояння між православними і греко-католиками та порушити міжконфесійний діалог в Україні".
Очевидно, що у даному випадку патріарх Філарет має на увазі можливе загострення догматичних відмінностей у віросповіданні, які існують між православною і католицькою церквами.
Візит Папи Римського яскраво продемонстрував, що православні, католики і протестанти в Україні відчувають себе насамперед християнами, що, власне, дозволяє уникати протистояння і зберігати міжконфесійний діалог.
Проти візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до Києва виступила тільки УПЦ-МП, але її протести виглядали жалюгідними на тлі багатотисячних мирних зібрань українців, які вітали лідера Католицької Церкви.
Отже, на мій погляд, УГКЦ мала усі історичні, релігійні та суспільно-політичні підстави закликати своїх вірних на святу літургію до собору Святої Софії.
Однак, зважаючи на протест патріарха Філарета, змушена визначатися із "форматом проведення громадою нашої Церкви богослужіння в Софійському соборі 7 квітня 2019 року".
Вихід із цієї делікатної ситуації можна знайти тільки тоді, коли патріарх Філарет або Православна Церква України визнають УГКЦ сестринською церквою, яка належить до церков Володимирового Хрещення, а отже, має усі підстави вважати Софійський Собор своєю святинею.
Водночас патріарх Святослав знайде такий "формат" богослужіння у Святій Софії, який покаже, що УГКЦ також визнає ПЦУ сестринською церквою і прагне разом з нею утверджувати слово Боже в незалежній і соборній Українській державі.
Слава Богу, що відтепер усі рішення складних питань уже не треба шукати в Москві. Не обов'язково – у Константинополі чи Римі. Відтепер їх треба навчитися шукати виключно у Києві.
Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для УП
