Подвиг медиків або необхідність закону про самоврядування
Ми постійно чуємо графоманські популістичні промови від представників будь-якої влади про подвиги. Геройства військових, самовідданість поліціянтів, а останній рік — подвиги медиків.
Але жоден подвиг неможливо здійснювати на перманентній основі, тому що подвиг — це спалах, це імпульс, це, зрештою, ланцюг біохімічних реакцій подібний до підліткового кохання з першого погляду. Подвиг завжди спонтанний та прямо корелює із магією біохімічних процесів мозку.
Скільки такий біохімічний процес може тривати — годину, день, тиждень, місяць? І зрозуміло, що рано чи пізно ця магія закінчується, а з нею — й ілюзії подвигу.
Саме тому медичні працівники звільняються, а активний прошарок громадян спустошується, перестає займатись волонтерством і часто покидає країну.
Свого часу американські вчені Девід Ренд і Ців Епштейн з'ясували, що штовхає людей на подвиги. Вчені опитали лауреатів, які були удостоєні медалей Фонду героїв імені Карнегі.
Висновок здивував психологів: сміливі і рішучі вчинки лауреатів викликані зовсім не почуттям обов'язку або безкорисливим бажанням врятувати чиєсь життя. Героїчні вчинки люди робили несвідомо. Вони спочатку діяли і лише потім думали і усвідомлювали, що ж вони зробили.
Людина за своєю природою — соціальна, високоорганізована істота, отже має схильність до героїчних вчинків, як ознаку видової поведінки задля збереження генофонду.
Звісно, цим користується будь-яка влада будь-якого устрою: чи то монархія, чи то республіка, чи то соціалістична чи комуністична модель.
І ситуативно завжди є сили, що використовують кризу в своїх цілях: спецслужби влаштовують стеження, держоргани посилюють тотальний контроль, бізнесмени намагаються отримати швидкий прибуток, а олігархи — вплинути на дії уряду або щось йому заборонити.
Читайте також: Вічні Круглі столи або Біг по замкненому колу
Денісова поскаржилася у КС на скорочення лікарень і підстави для карантину
Якщо ж криза затягується в часі, то такі процеси виходять з-під контролю тих самих сил, які вважають, що можуть керувати цими процесами. Світ швидко і кардинально змінюється, не залишаючи простору для маневрів, а розрахувати всю дистанцію та витримати її вже стає не реальним.
Саме тому виникає запит на подвиг. І сьогоднішня коронавірусна пандемія не стала виключенням — в суспільстві наростає системна криза відносин, яка не має кордонів.
Будь-яка тривала криза втомлює та спричиняє розлад тих самих біохімічних процесів в нашому мозку.
Нещодавно вчені з Оксфордського університету опублікували в журналі The Lancet Psychiatry ("Ланцет. Психіатрія" — ред.) дані, що у кожної п'ятої людини, яка перехворіла на коронавірусну хворобу, виявляються психічні розлади, в тому числі вперше діагностовані після зараження.
Важливо усвідомлювати, що пандемічна криза вражає все суспільство, а не лише хворих. Наприклад, у Німеччині не пройшов непомітно для здоров'я населення навіть перший локдаун, про що свідчать результати опитування, проведеного фахівцями Німецького фонду допомоги в боротьбі з депресією (Stiftung Deutsche Depressionshilfe).
Також представник ВООЗ заявив, що громадяни пішли на величезні жертви, щоб упоратися з вірусом, і за це довелося заплатити величезну ціну.
Пан Клюге зазначав, що в нинішніх обставинах легко відчувати себе апатичним, демотивованим і відчувати втому, посилаючись на дані опитувань, які проводилися в 27 європейських країнах. Окремо він заявив про зростання стомлюваності у опитаних.
Таким чином, якщо не лише хворі, а й здорові фізично та психологічно громадяни не здатні утримувати баланс, то що ми можемо сказати про втому медичних працівників, яким замість цивілізованої мотивації до праці запропонували лише необхідність "щоденного подвигу"?
Чому саме медики мають нести тягар відповідальності перед суспільством, прикриваючи своїм подвигом ту саму "злочинну недбалість когось іншого". Тож марно кивати на систему, буцімто щось не так, та підміняти власну безпорадність.
Однак уряд обрав інший шлях. Не закриваючи економіку повністю, вводити значні обмеження та оголошувати різні види карантинів.
В екстремальних ситуаціях багато що бачиться виразніше і яскравіше. Саме ігнорування владою експертної думки медиків, вірусологів і епідеміологів призвело до нездатності стримати COVID-19.
Отже, про жодний діалог медичної спільноти із владою не може йти мова, доки з медичних працівників "роблять героїв", доки нас не чують, доки немає можливості отримати на законодавчому рівні владні права відповідним об'єднанням, як то медичні палати.
Несхоластична відповідь, вочевидь, не сподобається широкому загалу, утім, будь-яка людина, її жертва чи подвиг, в епоху інформаційних бульбашок та інформаційних торнадо за нетривалий проміжок часу йде в забуття.
Коли криза не вирішується з часом, невідворотно наступає розчарування, яке веде до спаду цільової поведінки і порушення мотивації, або так звана апатія. І починається біг по колу (про це я писала в попередніх публікаціях) із відволіканням на циклічні політичні, економічні, чи то соціальні невдачі.
А це неприпустима розкіш для нас, медичних працівників, бо саме таким чином вкотре уникають відповідальності за злочинну недбалість чергові наступники та їхні чергові попередники.
Уникають, кидаючи нам замість гідних умов кістку геройства із абстрактною подякою за медичний подвиг та ілюзію підтримки.
Про яку підтримку людини і громадянина можна говорити, якщо людина і громадянин відчуває себе безправним і беззахисним, і вчергове виявляє, що його чи її життя нічого не варте?
При цьому суспільство вже сприймає медичних працівників не як фахівців, які завдяки власним знанням, професійним і управлінським рішенням захистять їхнє здоров'я. А сприймають як жебраків-героїв, що роблять щось, незважаючи на…
То хто ми, медичні працівники, насправді? Здатні на пожиттєвий подвиг безправні раби системи, чи високоосвічена еліта, здатна доводити та приймати рішення у своїй окремій спеціальності?
На це варто зважувати щоразу, коли черговий активний "захисник" медичних працівників, буде розказувати про те, що самоврядування медичних професій — це кабала або зрада.
Запитайте себе: хто ми, і хто вони?
Лариса Дахно, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
