Від ЖАДАНого до дійсного: "Депеш Мод" Сергія Жадана

2773 перегляди
Отар Довженко, для УП
Субота, 2 жовтня 2004, 14:37
Люди можуть бути різні. Але кожному колись було (є, або буде) дев'ятнадцять років.

І, напевно, кожен відчував себе покинутим і загубленим на порозі третього десятка. Багато хто, напевно, зловживав у цей період алкоголем і непевними зв'язками, панкував і хуліганив, ухилявся від роботи й навчання, споглядаючи, як життя йде шкереберть.

А надто, якщо ця криза "пізнього тинейджерства" збіглась із крахом радянської імперії, з чергами, купонами, талонами, гугнявим дубляжем перших голлівудських фільмів, безробіттям і абсолютною непевністю щодо майбутнього, минулого й теперішнього. Це – ранні 90-ті в Україні.

А ще це – автобіографічна книжка харківського письменника Сергія Жадана "Депеш мод". Якщо ви пережили щось подібне, то, ймовірно, впізнаєте в ліричному герої себе.

Якщо ж нічого такого з вами не траплялось, то маєте нагоду познайомитись із середовищем, у якому зродився цей унікальний для сучасної української літератури талант. Майте на увазі: автор запевняє, що 99% написаного – щира документальна правда.

Ви ще не чули про "Депеш мод"? Значить, вас якимось дивом оминув шумний і веселий "Панк-тур", організований видавництвом "Фоліо" на підтримку нової серії "Ґрафіті". Крім Жаданового роману, в цій серії вийшли дві книги Ірени Карпи, а також перевидана "Колекція пристрастей" Наталки Сняданко.

Ці порівняно недорогі книжки формату покет-бук уже з'явились на прилавках українських книгарень, а Жадан із Карпою побували зі своїми екстремальними, навіть частково нецензурними літературно-музичними хепенінгами в Києві, Дніпропетровську, Москві, Харкові, Львові, Івано-Франківську та інших містах.

Можна було бачити незадоволення Сергія Жадана, коли він укотре переказував сюжет свого роману: "молоді люди шукають свого товариша, в якого помер вітчим..."

Хоч яким динамічним і захопливим є сюжет, хоч які пригоди доводиться переживати юнакам із мальовничими іменами Вася Комуніст, Саша Карбюратор і Собака Павлов, а все ж головне – настрій, яким ця книга просякнута.

За формою це соціально-філософська алкогольно-наркотична подорож (є такий класичний наркоманський термін – trip). Та не поспішайте звинувачувати Жадана у пропаганді нездорового способу життя. Горілки, марихуани, таблеток та інших засобів зміни свідомості в романі рівно стільки, скільки їх є в реальному житті.

Те саме можна сказати про нецензурну лексику, зловживання якою часто закидають Сергієві. На відміну від багатьох сучасників, натуралізм і матюки у Жадана не покликані епатувати читача. Що епатує, так це щирість і безпосередність авторського викладу.

Щоб написати правду про свою юність, Жаданові довелось терпіти до тридцяти. Він став знаним в Україні поетом, випустив кілька збірок віршів і книжку прози "Біг Мак". Прожив досить тривалий час у Відні, де перекладав українською австрійських поетів і сприяв діалогу культур.

В Україні Жадан зажив слави найбільш безкомпромісного й непередбачуваного поета, залишаючись при цьому ліриком. "Депеш мод" також сповнений своєрідного ліризму.

У найнесподіваніших ситуаціях молоді маргінали виявляють м'якість і зворушливу незахищеність своїх душ. Вони покинуті батьками у вузькому сенсі й Батьківщиною, якій не до них, у широкому. І вони бувають такими смішними, жалюгідними, розгубленими, неадекватними, якими можуть бути лише реальні люди – а не літературні герої.

Ви не зможете їм не співчувати. Можливо, ви навіть будете обурені тією легкістю, з якої автор обриває лінії своїх героїв у кінці роману. Комусь із них ви захочете зателефонувати й запитати: як ти там тепер, за десять років?

А втім, захопливий сюжет може виявитись лише приманкою. Можливо, головне – Жаданові філософські самокопання, якими пронизаний цей (знов наркоманський термін) flashback?

Вік, юність, дорослість і старість, старіння й дитиніння, а головне – покоління, все це давно стало його нав'язливою темою. В романі Сергій знов, як у "Музиці для товстих", цитує бітлівську "When I’m 64".

Він знов намагається окреслити покоління, дати йому визначення, а тоді, попри всі наявні (покинуте, втрачене, загублене, оксамитове, ікс, пі й навіть ґы) імена, - охрестити.

Символ покоління на цей раз знайдено: "Депеш мод". І це не тільки британська група, що її псевдоісторію загнані в глибини алкогольно-канабісного очманіння герої слухають по радіо; це той формат, у якому західну культуру перекачували на схід у ранні 90-ті.

В це покоління, як і в музику "Depeche Mode", треба вслухатись і вчитатись, аби за індустріально-урбаністичним панциром побачити все ті самі, такі банальні й незмінні, людські цінності.

Насправді, Сергію, нема чого хвилюватись. We will still need you, when you’re 64. Запорукою цього нехай буде те, що "Депеш мод" не залишив байдужим нікого, хто хоча б погортав сторінки цього роману.

Хтось обурився, знайшовши замість красного письменства "синє". Когось дратує чистий, як сльоза, український молодіжний сленг, якого начебто немає й бути не може. У той самий час для когось роман, напевно, стане біблією й вікном у нову реальність.

Але головне, - і це так помітно, - письменникові вдалось написати книгу, в принципі, для себе. Задовольняючи якісь свої внутрішні, цілком егоїстичні, потреби. При цьому зловити кайф від процесу писання, не йти на жодні компроміси з мораллю, і після цього всього ще й масовому читачеві догодити. Це тішить, бо це не може не тішити.



powered by lun.ua
Пилорами, контрабанда, зниклий аеродром. Чим живе мала батьківщина прем'єра Гончарука
"Формула Зеленського", санкції, шлях до НАТО та Донбас: велике інтерв'ю міністра Пристайка
Хто такі поліамори: хаотичний секс чи кохання за згодою?
Україна Зеленського. Від "гасіння пожеж" до "перезавантаження країни"
Усі публікації