Від ЖАДАНого до дійсного: "Депеш Мод" Сергія Жадана

Субота, 2 жовтня 2004, 14:37
Люди можуть бути різні. Але кожному колись було (є, або буде) дев'ятнадцять років.

І, напевно, кожен відчував себе покинутим і загубленим на порозі третього десятка. Багато хто, напевно, зловживав у цей період алкоголем і непевними зв'язками, панкував і хуліганив, ухилявся від роботи й навчання, споглядаючи, як життя йде шкереберть.

А надто, якщо ця криза "пізнього тинейджерства" збіглась із крахом радянської імперії, з чергами, купонами, талонами, гугнявим дубляжем перших голлівудських фільмів, безробіттям і абсолютною непевністю щодо майбутнього, минулого й теперішнього. Це – ранні 90-ті в Україні.

А ще це – автобіографічна книжка харківського письменника Сергія Жадана "Депеш мод". Якщо ви пережили щось подібне, то, ймовірно, впізнаєте в ліричному герої себе.

Якщо ж нічого такого з вами не траплялось, то маєте нагоду познайомитись із середовищем, у якому зродився цей унікальний для сучасної української літератури талант. Майте на увазі: автор запевняє, що 99% написаного – щира документальна правда.

Ви ще не чули про "Депеш мод"? Значить, вас якимось дивом оминув шумний і веселий "Панк-тур", організований видавництвом "Фоліо" на підтримку нової серії "Ґрафіті". Крім Жаданового роману, в цій серії вийшли дві книги Ірени Карпи, а також перевидана "Колекція пристрастей" Наталки Сняданко.

Ці порівняно недорогі книжки формату покет-бук уже з'явились на прилавках українських книгарень, а Жадан із Карпою побували зі своїми екстремальними, навіть частково нецензурними літературно-музичними хепенінгами в Києві, Дніпропетровську, Москві, Харкові, Львові, Івано-Франківську та інших містах.

Можна було бачити незадоволення Сергія Жадана, коли він укотре переказував сюжет свого роману: "молоді люди шукають свого товариша, в якого помер вітчим..."

Хоч яким динамічним і захопливим є сюжет, хоч які пригоди доводиться переживати юнакам із мальовничими іменами Вася Комуніст, Саша Карбюратор і Собака Павлов, а все ж головне – настрій, яким ця книга просякнута.

За формою це соціально-філософська алкогольно-наркотична подорож (є такий класичний наркоманський термін – trip). Та не поспішайте звинувачувати Жадана у пропаганді нездорового способу життя. Горілки, марихуани, таблеток та інших засобів зміни свідомості в романі рівно стільки, скільки їх є в реальному житті.

Те саме можна сказати про нецензурну лексику, зловживання якою часто закидають Сергієві. На відміну від багатьох сучасників, натуралізм і матюки у Жадана не покликані епатувати читача. Що епатує, так це щирість і безпосередність авторського викладу.

Щоб написати правду про свою юність, Жаданові довелось терпіти до тридцяти. Він став знаним в Україні поетом, випустив кілька збірок віршів і книжку прози "Біг Мак". Прожив досить тривалий час у Відні, де перекладав українською австрійських поетів і сприяв діалогу культур.

В Україні Жадан зажив слави найбільш безкомпромісного й непередбачуваного поета, залишаючись при цьому ліриком. "Депеш мод" також сповнений своєрідного ліризму.

У найнесподіваніших ситуаціях молоді маргінали виявляють м'якість і зворушливу незахищеність своїх душ. Вони покинуті батьками у вузькому сенсі й Батьківщиною, якій не до них, у широкому. І вони бувають такими смішними, жалюгідними, розгубленими, неадекватними, якими можуть бути лише реальні люди – а не літературні герої.

Ви не зможете їм не співчувати. Можливо, ви навіть будете обурені тією легкістю, з якої автор обриває лінії своїх героїв у кінці роману. Комусь із них ви захочете зателефонувати й запитати: як ти там тепер, за десять років?

А втім, захопливий сюжет може виявитись лише приманкою. Можливо, головне – Жаданові філософські самокопання, якими пронизаний цей (знов наркоманський термін) flashback?

Вік, юність, дорослість і старість, старіння й дитиніння, а головне – покоління, все це давно стало його нав'язливою темою. В романі Сергій знов, як у "Музиці для товстих", цитує бітлівську "When I’m 64".

Він знов намагається окреслити покоління, дати йому визначення, а тоді, попри всі наявні (покинуте, втрачене, загублене, оксамитове, ікс, пі й навіть ґы) імена, - охрестити.

Символ покоління на цей раз знайдено: "Депеш мод". І це не тільки британська група, що її псевдоісторію загнані в глибини алкогольно-канабісного очманіння герої слухають по радіо; це той формат, у якому західну культуру перекачували на схід у ранні 90-ті.

В це покоління, як і в музику "Depeche Mode", треба вслухатись і вчитатись, аби за індустріально-урбаністичним панциром побачити все ті самі, такі банальні й незмінні, людські цінності.

Насправді, Сергію, нема чого хвилюватись. We will still need you, when you’re 64. Запорукою цього нехай буде те, що "Депеш мод" не залишив байдужим нікого, хто хоча б погортав сторінки цього роману.

Хтось обурився, знайшовши замість красного письменства "синє". Когось дратує чистий, як сльоза, український молодіжний сленг, якого начебто немає й бути не може. У той самий час для когось роман, напевно, стане біблією й вікном у нову реальність.

Але головне, - і це так помітно, - письменникові вдалось написати книгу, в принципі, для себе. Задовольняючи якісь свої внутрішні, цілком егоїстичні, потреби. При цьому зловити кайф від процесу писання, не йти на жодні компроміси з мораллю, і після цього всього ще й масовому читачеві догодити. Це тішить, бо це не може не тішити.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді