Зразкова революціонерка
Вівторок, 7 грудня 2004, 12:00
Ця тендітна заколотниця надихнула українців дії. В одному зі своїх рідкісних інтерв'ю Юлія Тимошенко розповідає Тому Ріду про те, що підтримує її бунтарський дух.
За останні сім років Юлія Тимошенко пережила позбавлення волі, тюремне ув'язнення свого чоловіка й кілька замахів. Але навіть незважаючи на драму, що супроводжувала її протягом всього життя, вона ніколи не могла уявити тих подій, які зробили її ключовим гравцем в одному з найнесподіваніших політичних переворотів у сучасній історії.
З 21 листопада Тимошенко стала силою, яка стоїть за протестами, в ході яких майже півмільйона людей мітингували біля будинку парламенту в Києві. В міру того, як країна розганяється для останнього ривка на шляху до справжньої демократії, чарівна радикалка, заступник лідера опозиції Віктора Ющенка відчуває зростаючий тиск - зберегти імпульс для реформ.
Однак, коли я приїжджаю на її дачу під Києвом, там немає ні фанфар, ні візуального обшуку з боку чоловіків з пістолетами "Глок". Я просто штовхаю задні двері, і бачу перед собою мініатюрну миловиду жінку з оберемком золотаво-медового волосся, одягнену в рожеві джинси й чорну сорочку-поло. Вона посміхається тією самою приголомшливою посмішкою.
Згадую статтю в журналі "Economist", яка попереджає, що, хоча вона й виглядає як Одрі Хепберн (Audrey Hepburn), кожен, хто піднявся на таку висоту в країні, де політика часто нагадує помсту якобітів, повинен мати стрижень. Але навіть якщо це так, його важко розгледіти, коли вона, вибачаючись, сплескує руками: "Хочете кави або чаю?"
Почуваю себе не в своїй тарілці. Хіба нервувати повинен не я? Зрештою, вороги прозвали Тимошенко "газовою принцесою" і зображують її безжалісним олігархом. Її представляють баронесою-розбійницею, що нажилася на енергетичній галузі України під час божевільної приватизації 1990-х, коли люди мерзнули, а фабрики закривалися. Не поступаються їм за чисельністю прихильники Тимошенко, які вважають її святою.
Сільські старики приїжджають до Києва, щоб подарувати їй ікони. У декого на стінах висять її фотографії. Для шанувальників вона українська Аун Сан Чи Су (Aung San Suu Kyi, лідер демократичної опозиції Бірми, лауреат Нобелівської премії миру - Прим.пер.), Маріанна постперебудовного покоління (Маріанна - традиційний символ Французької республіки - Прим.пер.).
"Україна завжди казала, що ці вибори будуть вирішальними, - каже Тимошенко, нахиляючись уперед. - Але я можу із упевненістю сказати, що за останні чотири роки влада східних кланів настільки зміцніла, що якщо народ не поверне собі владу зараз, він уже не зробить цього ніколи".
Тимошенко народилася 1960 року в Дніпропетровську, російськомовному селі (так в оригіналі), де народився Леонід Брежнєв. Вона одержала економічну освіту й заробила величезні статки на угодах в енергетичній сфері. Потім вирішила зайнятися політикою. В 2001 році, у віці 41 року, із представника нової й непопулярної фінансової еліти країни вона перетворилася у віце-прем'єра.
"Я поняття не мала, як функціонує демократія, - розповідає вона. - Уперше я проголосувала сама за себе на виборах у парламент. Ми створили бізнес, брокерську компанію, що торгує сталлю, вугіллям, бавовною й іншою сировиною в обмін на російський газ. Ви повинні зрозуміти, що після розпаду Радянського Союзу старі торговельні зв'язки розпалися, і в України не було адекватних ринків для збуту сировини. Я побачила, як можна допомогти з їхнім відродженням, але в країні не було законів для підтримки приватного бізнесу. Уряд як і раніше складалося головним чином з комуністів і не хотів нічого міняти".
Намагаючись домогтися змін, вона виявилася в парламенті. "Незабаром я зрозуміла, що більша частина ухвалених там рішень була лише механічним затвердженням указів президента Кучми".
І вона закликала до імпічменту. "Він брав хабарі за номенклатурну приватизацію. Брав хабарі за призначення на впливові посади. Він казав: "За умови, що ви будете працювати на мене, я продам вам цю фабрику або ділянку за мінімальною ціною". Він стоїть на чолі тіньової економіки".
В 2000 році Тимошенко стала міністром енергетики, але успішне руйнування влади регіональних ділових кланів привело до того, що вона швидко потрапила в немилість. Виявилося, що вона занадто хороша для своєї роботи. Через посередників українські олігархи спробували "переконати" її відмовитися від програми реформ або бути готовою до неназваних наслідків. Вона відмовилася.
Спочатку український уряд скасував контракти її компанії з Росією. Потім зажадав, щоб компанія виплатила державі 5 млрд. доларів і повернула Росії весь газ, що Україна вже спалила в будинках і генераторах. Під тягарем цих боргів компанія, ЄЕСУ, розпалася, але вороги Тимошенко на цьому не зупинилися. Вони кинули у в'язницю її чоловіка Олександра, співвласника ЄЕСУ. Потім забрали її свекра. А 13 лютого 2001 року міліціонери, розмахуючи автоматами, увірвалися в будинок Тимошенко, щоб заарештувати її саму.
"Після арешту чоловіка я знала, що незабаром прийдуть і за мною, - згадує Тимошенко. - Я склала все найнеобхідніше до сумки, з якою не розлучалася. Я могла б виїхати й попросити притулку, але всерйоз це не розглядала. Я почувала, що якщо виїду, це буде капітуляцією, і якщо всі нормальні люди будуть вигнані, країна не зможе вижити. Я провела у в'язниці 43 дні".
Олександру вдалося врятуватися, зараз він ховається за кордоном. Її свекра, Геннадія, звільнили лише недавно після кількох років ув'язнення. Дочка Юлії Женя розповідає: "Його утримували в жахливих умовах, і він ледве не вмер. В останній момент його перевезли в реанімацію. Він усе ще заново вчиться ходити".
Тепер Юлія живе з дочкою, двома домробітницями й, час від часу, мовчазним охоронцем. Злегка наляканий тим, що вона називає себе "нормальною", я запитую про умови її утримання у в'язниці. І вперше її рівновага порушується.
Я розумію, що вона от-от розплачеться. Як це не абсурдно, але мені хочеться поплескати її по коліну. Але вона не хоче розповідати про свої страждання. Каже тільки про інших ув'язнених і про долю судді, який постановив звільнити її - це погубило його кар'єру і його дітей.
На перший погляд, перемога опозиції видається практично неможливою. Москва, яка боїться впливу Заходу на своїх кордонах, що підсилюється, дала зрозуміти, що підтримує нинішній режим.
Вдало вибравши час, російська прокуратура пред'явила Тимошенко обвинувачення в корумпуванні російських чиновників. Крім ведення передвиборчої кампанії, їй також доводиться відбивати спроби екстрадиції й жити в страхові викрадення спецслужбами.
То що зробить опозиція у випадку перемоги? Чи виступить Тимошенко проти олігархів? Подібні спроби приборкати тіньових бізнесменів у Сербії вартували життя прем'єр-міністрові країни Зорану Джинджичу (Zoran Djindjic) - торік він був застрелений снайпером. У Росії президент Володимир Путін обрав іншу тактику, надавши неофіційну амністію олігархам, що залишилися після президентства Бориса Єльцина.
Зненацька Тимошенко знову посміхається своєю приголомшливою посмішкою. "Ми не можемо починати з економіки. Ми повинні відновити диктатуру закону й вільну пресу. Крім того, олігархи - боягузи. Як тільки вони зрозуміють, що система змінилася, їм доведеться змінити свої методи, щоб не сісти у в'язницю".
І, нарешті, в який бік схилятиметься Україна, знову ставши нормально функціонуючою країною? Чи буде вона схилятися до Європи, чи стане чекати вказівок Росії?
"Я не ринковий фундаменталіст, - каже Тимошенко. - Мені не подобається ні [Френсіс] Фукуяма (Francis Fukuyama), ні Маркс (Karl Marx) - ці радикальні філософи не повинні квапитися із пророкуваннями кінця світу. Я вважаю утопії нудними. Україні настав час вирости".
Переклад Иносми.ру
Оригінал статті читайте тут:
A model revolutionary
За останні сім років Юлія Тимошенко пережила позбавлення волі, тюремне ув'язнення свого чоловіка й кілька замахів. Але навіть незважаючи на драму, що супроводжувала її протягом всього життя, вона ніколи не могла уявити тих подій, які зробили її ключовим гравцем в одному з найнесподіваніших політичних переворотів у сучасній історії.
З 21 листопада Тимошенко стала силою, яка стоїть за протестами, в ході яких майже півмільйона людей мітингували біля будинку парламенту в Києві. В міру того, як країна розганяється для останнього ривка на шляху до справжньої демократії, чарівна радикалка, заступник лідера опозиції Віктора Ющенка відчуває зростаючий тиск - зберегти імпульс для реформ.
Однак, коли я приїжджаю на її дачу під Києвом, там немає ні фанфар, ні візуального обшуку з боку чоловіків з пістолетами "Глок". Я просто штовхаю задні двері, і бачу перед собою мініатюрну миловиду жінку з оберемком золотаво-медового волосся, одягнену в рожеві джинси й чорну сорочку-поло. Вона посміхається тією самою приголомшливою посмішкою.
Згадую статтю в журналі "Economist", яка попереджає, що, хоча вона й виглядає як Одрі Хепберн (Audrey Hepburn), кожен, хто піднявся на таку висоту в країні, де політика часто нагадує помсту якобітів, повинен мати стрижень. Але навіть якщо це так, його важко розгледіти, коли вона, вибачаючись, сплескує руками: "Хочете кави або чаю?"
Почуваю себе не в своїй тарілці. Хіба нервувати повинен не я? Зрештою, вороги прозвали Тимошенко "газовою принцесою" і зображують її безжалісним олігархом. Її представляють баронесою-розбійницею, що нажилася на енергетичній галузі України під час божевільної приватизації 1990-х, коли люди мерзнули, а фабрики закривалися. Не поступаються їм за чисельністю прихильники Тимошенко, які вважають її святою.
Сільські старики приїжджають до Києва, щоб подарувати їй ікони. У декого на стінах висять її фотографії. Для шанувальників вона українська Аун Сан Чи Су (Aung San Suu Kyi, лідер демократичної опозиції Бірми, лауреат Нобелівської премії миру - Прим.пер.), Маріанна постперебудовного покоління (Маріанна - традиційний символ Французької республіки - Прим.пер.).
"Україна завжди казала, що ці вибори будуть вирішальними, - каже Тимошенко, нахиляючись уперед. - Але я можу із упевненістю сказати, що за останні чотири роки влада східних кланів настільки зміцніла, що якщо народ не поверне собі владу зараз, він уже не зробить цього ніколи".
Тимошенко народилася 1960 року в Дніпропетровську, російськомовному селі (так в оригіналі), де народився Леонід Брежнєв. Вона одержала економічну освіту й заробила величезні статки на угодах в енергетичній сфері. Потім вирішила зайнятися політикою. В 2001 році, у віці 41 року, із представника нової й непопулярної фінансової еліти країни вона перетворилася у віце-прем'єра.
"Я поняття не мала, як функціонує демократія, - розповідає вона. - Уперше я проголосувала сама за себе на виборах у парламент. Ми створили бізнес, брокерську компанію, що торгує сталлю, вугіллям, бавовною й іншою сировиною в обмін на російський газ. Ви повинні зрозуміти, що після розпаду Радянського Союзу старі торговельні зв'язки розпалися, і в України не було адекватних ринків для збуту сировини. Я побачила, як можна допомогти з їхнім відродженням, але в країні не було законів для підтримки приватного бізнесу. Уряд як і раніше складалося головним чином з комуністів і не хотів нічого міняти".
Намагаючись домогтися змін, вона виявилася в парламенті. "Незабаром я зрозуміла, що більша частина ухвалених там рішень була лише механічним затвердженням указів президента Кучми".
І вона закликала до імпічменту. "Він брав хабарі за номенклатурну приватизацію. Брав хабарі за призначення на впливові посади. Він казав: "За умови, що ви будете працювати на мене, я продам вам цю фабрику або ділянку за мінімальною ціною". Він стоїть на чолі тіньової економіки".
В 2000 році Тимошенко стала міністром енергетики, але успішне руйнування влади регіональних ділових кланів привело до того, що вона швидко потрапила в немилість. Виявилося, що вона занадто хороша для своєї роботи. Через посередників українські олігархи спробували "переконати" її відмовитися від програми реформ або бути готовою до неназваних наслідків. Вона відмовилася.
Спочатку український уряд скасував контракти її компанії з Росією. Потім зажадав, щоб компанія виплатила державі 5 млрд. доларів і повернула Росії весь газ, що Україна вже спалила в будинках і генераторах. Під тягарем цих боргів компанія, ЄЕСУ, розпалася, але вороги Тимошенко на цьому не зупинилися. Вони кинули у в'язницю її чоловіка Олександра, співвласника ЄЕСУ. Потім забрали її свекра. А 13 лютого 2001 року міліціонери, розмахуючи автоматами, увірвалися в будинок Тимошенко, щоб заарештувати її саму.
"Після арешту чоловіка я знала, що незабаром прийдуть і за мною, - згадує Тимошенко. - Я склала все найнеобхідніше до сумки, з якою не розлучалася. Я могла б виїхати й попросити притулку, але всерйоз це не розглядала. Я почувала, що якщо виїду, це буде капітуляцією, і якщо всі нормальні люди будуть вигнані, країна не зможе вижити. Я провела у в'язниці 43 дні".
Олександру вдалося врятуватися, зараз він ховається за кордоном. Її свекра, Геннадія, звільнили лише недавно після кількох років ув'язнення. Дочка Юлії Женя розповідає: "Його утримували в жахливих умовах, і він ледве не вмер. В останній момент його перевезли в реанімацію. Він усе ще заново вчиться ходити".
Тепер Юлія живе з дочкою, двома домробітницями й, час від часу, мовчазним охоронцем. Злегка наляканий тим, що вона називає себе "нормальною", я запитую про умови її утримання у в'язниці. І вперше її рівновага порушується.
Я розумію, що вона от-от розплачеться. Як це не абсурдно, але мені хочеться поплескати її по коліну. Але вона не хоче розповідати про свої страждання. Каже тільки про інших ув'язнених і про долю судді, який постановив звільнити її - це погубило його кар'єру і його дітей.
На перший погляд, перемога опозиції видається практично неможливою. Москва, яка боїться впливу Заходу на своїх кордонах, що підсилюється, дала зрозуміти, що підтримує нинішній режим.
Вдало вибравши час, російська прокуратура пред'явила Тимошенко обвинувачення в корумпуванні російських чиновників. Крім ведення передвиборчої кампанії, їй також доводиться відбивати спроби екстрадиції й жити в страхові викрадення спецслужбами.
То що зробить опозиція у випадку перемоги? Чи виступить Тимошенко проти олігархів? Подібні спроби приборкати тіньових бізнесменів у Сербії вартували життя прем'єр-міністрові країни Зорану Джинджичу (Zoran Djindjic) - торік він був застрелений снайпером. У Росії президент Володимир Путін обрав іншу тактику, надавши неофіційну амністію олігархам, що залишилися після президентства Бориса Єльцина.
Зненацька Тимошенко знову посміхається своєю приголомшливою посмішкою. "Ми не можемо починати з економіки. Ми повинні відновити диктатуру закону й вільну пресу. Крім того, олігархи - боягузи. Як тільки вони зрозуміють, що система змінилася, їм доведеться змінити свої методи, щоб не сісти у в'язницю".
І, нарешті, в який бік схилятиметься Україна, знову ставши нормально функціонуючою країною? Чи буде вона схилятися до Європи, чи стане чекати вказівок Росії?
"Я не ринковий фундаменталіст, - каже Тимошенко. - Мені не подобається ні [Френсіс] Фукуяма (Francis Fukuyama), ні Маркс (Karl Marx) - ці радикальні філософи не повинні квапитися із пророкуваннями кінця світу. Я вважаю утопії нудними. Україні настав час вирости".
Переклад Иносми.ру
Оригінал статті читайте тут:
A model revolutionary
