Без голови

3 перегляди
Вахтанг Кіпіані, "Контракти", для УП
Четвер, 3 березня 2005, 16:03
Оголошення про остаточне розкриття справи про вбивство Георгія Гонгадзе захоплює дух якоюсь ірреальною сумішшю радості, зловтіхи і суму.

Ловлю себе на думці, що прагну крові, наджорстокого покарання вбивць і замовників, можливо, навіть їхньої публічної страти. Здається ще трохи – і проголосував би за електричний стілець, побивання каменюками та дифамацію до п'ятого коліна тих, хто причетний до цього "середньовічного варварства", як назвав цей злочин президент.

Все. Більше не вірю у ніби добрі наміри політиків і прокурорів "встановити обставини" і "визначити коло свідків".

Бо немає сил більше витримувати процедурну рутину з запитами, експертизами, клопотаннями та відводами, спалахами фото та брутально-безжальними запитаннями колег, в яких це сьогодні друга чи третя зйомка – після чергової піар-акції міністра N та фуршету в залі УНІАНу.

Добра і зла точно немає. Бо у цій справі немає невинних. Є тільки жертви: сам Гія, його світла і нещасна мама...

Не заздрю вразливому Вікторові Ющенку, який першим із нас отримав можливість прочитати (подивитись? прослухати?) зізнання двох "орлів без моралі", душогубів у міліцейській формі. Я хотів би бути на місці президента України у цей момент тільки для того, щоб на власні очі переконатися – те, що нам сказали – правда.

Чому ми маємо у це вірити?... Навіть Ющенку, який є заручником не тільки слова, яке він дав Лесі Теодорівні Гонгадзе, але й слова, даному вже йому. Святославом Піскуном.

Генпрокурора не люблять. Цілком очевидно – чому. І стовідсотково – є за що. Під час сенсаційної, як оголошувалося, прес-конференції, я не раз знизував плечима з незручності від його надто визивної, що межує з хамством, поведінки. Але, принаймні, один раз щиро захотілося йому поспівчувати, і я майже зробив це.

Момент істини, точка неповернення назад. Піскун каже, що як кожна нормальна людина боїться за своє життя, і має маленьку дитину... Гія теж має дівчат-близнючок і, думав саме про них, коли спішив додому у той злощасний пізній вечір 16 вересня 2000 року.

Відтак молоді і допитливі журналісти по-хазяйському цікавляться – а де голова? Люди! Чи так важливо зараз, якщо "справу розкрито", шукати у дніпровських затоках те, що нам мають пред'явити як доказ.

Невже незрозуміло, як за цей час природа помстилася відомому тепер всьому світові обличчю?! Дайте Гії спокій.

Чи не варто зупинитись і зрозуміти, що все найгірше ми, сучасники, з керівником "Української правди" Гонгадзе вже зробили.

Доречні публікації:

Ющенко, де Гонгадзе?

Леся-Українка, мама Георгія

powered by lun.ua
З точки зору Революції
#УрядГройсмана: Гра в одну лузу. Як Порошенко програв Кабмін
На уламках імперії
Мармур, айфони і позолота. Як живе найбагатше ромське село Закарпаття
Усі публікації