Пропала інтрига
Все, далі буде нецікаво. Єдиний більш-менш пристойний юридичний епізод, з принципового розгляду якого можна було б розгортати системний наступ опонентів на президента Ющенко, втрачено.
Виявляється, Ющенка лякатимуть імпічментом так само зухвало і так само безрезультатно, як колись Кучму. А про справжній імпічмент ніхто, навіть комуністи, і не думає. Самі кажуть: і голосів цьому парламенту апріорі не вистачить, і процедура так досі й не встановлена...
Нудьга та й годі...
Звісно, йдеться про "феодосійський інцидент", точніше про порушення таки головнокомандувачем та його міністрами Конституції і законів України щодо здійснення на території країни військових навчань за участю іноземних контингентів.
І нехай "кований чобіт НАТівського загарбника", за лексикою панів Симоненка та Вітренко, ще не встиг потоптати українську землю. Себто, за аргументами МО та МЗС, власне контингент іноземних учасників традиційних навчань не перетнув кордонів України, що передбачено законом.
Але починати підготовку до цих навчань, маючи трикратну відмову попередньої ВР і лише сподівання, що БЮТ та СПУ в обмін на посади прем'єра та спікера дадуть цю згоду, було не можна. Ну, не записано в Конституції та законах, що схвалення указу президента може існувати у формі авансу. Потрібен папір з підписами й печатками...
Власне, визнання порушення, на якому галаслива опозиція впіймала урядовців та президента, було видно в усьому.
Передусім - у незграбних виправданнях міністра Гриценка та його заступника Полякова, яким чомусь не допомогли вивернутися з ситуації ані високочолі експерти, ані вірні політичні прибічники з "коаліції демократичних сил".
Таким самим некоректним і недипломатичним в цій ситуації було тицяння пальцем в порушення, що коять на території Криму військові ЧФ РФ...
Не краще виглядала й відсторонена лаконічність Ющенка з незрозуміло кому адресованим словом "провокація" – чи організаторам пікетів у Феодосії, чи все ж підлеглим, що або не зуміли здійснити таємну операцію переміщення вантажів, або взагалі навмисне підставили головнокомандувача...
Врешті, чи не час вже повчитися в тих же американців та НАТівців: свої помилки, хоч-не хоч, вони визнають самі. Тому й з чужими їм розбиратись простіше, принаймні в моральному плані.
А тут за наші ж проколи вимушений був виправдовуватись речник НАТО, мовляв, Альянс не має намірів будувати в Криму базу... Це у той час, коли стільки в Україні розмов, що треба проводити пропаганду та роз'яснення щодо НАТО. І гранти ж ніби вже надано, а роботи – катма.
Після цього не дивно, що і в Брюсселі до України, навіть попри політичну доцільність, ставлення ду-у-у-же помірковане. Не в захваті вони від кволих та незграбних в політичному та дипломатичному сенсі партнерів. Не кажучи вже про коаліцію...
От-от, саме про коаліцію. ЇЇ, демократичну, історія з американським судном захопила зненацька в найпікантніший момент: коли, за повідомленням панів Онопенка та Порошенка, саме було узгоджено формулювання майбутньої угоди про ставлення до НАТО. Формулювання таке: вступ до НАТО – лише після референдуму.
Шикарне формулювання, ні про що. Адже коаліційна угода не про ставлення учасників до конституційного права громадян на здійснення референдуму, а про зовнішньополітичний курс саме урядової коаліційної команди.
А де він тут – чіткий і беззастережний? В тому, що "Наша Україна" працюватиме на підтримку референдумом вступу до НАТО, соціалісти – проти, а БЮТ – в залежності від стосунків на той момент з Ющенком?
Зрозуміло, що коли на тлі цього "соломонова рішення" грянув феодосійський скандал – панам коаліціянтам аж заклякло. Ну, якщо один за всіх, а всі за одного - то хоч би слово від когось на підтримку міністрів та президента. Або, коли вже по-чесному, їм в докір...
Ні, красномовне мовчання, за яким – величенька ціна майбутнього голосування в парламенті за схвалення міжнародних навчань...
Можна зрозуміти й інше: важко примусити себе не просто визнати помилку чи повестися чесно під час торгів за посади. Дуже неприємно ще й опинитися на тому ж боці, де знаходяться пані Вітренко й пан Симоненко, а особливо пані Карпачова, що ніби саме для цього сюжету прокинулася від довгої сплячки, хоча за час після виборів для її правозахисних зусиль були більш адекватні підстави...
Але ж, панове коаліція, йдеться про Конституцію, і, до речі, не про кон'юнктурні зміни до неї в частині розподілу повноважень, а в частині національної безпеки. Невже це тема, яку треба віддавати на відкуп Вітренко та Грачу, Симоненку та Кушнарьову?
Невже так втішає, що на тлі влаштованого ними "шоу" – зневажлива мовчанка виглядає виграшніше?
І, нарешті, подальші переговори з Росією про кордони та незаконно використовувані території в Криму вести не їм, а саме президенту й уряду. Аргументи ж тепер ніби навмисно передані в ті, "дружньо-стратегічні" руки...
І наскільки зневажливіша буде посмішка Путіна чи Іванова, коли вони вибачатимуться за "прикол" депутатів Держдуми щодо старовинного договору про Крим, якщо стосовно сучасних територіальних порушень самі матимуть змогу тицьнути пальцем в зневажену українською ж владою Конституцію України...
Але в нас все добре: імпічменту ж не буде! Комуністи не беруться провести цю справу – от можна і заспокоїтись. Хто її, ту Конституцію, тільки не порушував...
Є, правда, погрози Кушнарьова вчергове змінити Основний закон, або усунувши інститут президента, або запровадивши кучмину ідею про обрання президента парламентом. Так, це Партія регіонів досі до Тимошенко залицяється. Бо лише з БЮТ в Партії регіонів буде більше 300 голосів, і навіть віддані цій концепції комуністи не допоможуть.
Але для такого "проекту" потрібні ще спільник-спікер та Конституційний Суд. Відтак, усунення президента виключається: ділити ж бо посади доведеться на трьох... Може виникнути й непередбачувана колізія: в кампанію попросяться одночасно і СПУ, і КПУ, конкуренція зросте і все знов завалиться.
З Конституційним Судом же і поготів відомі складнощі: відновиш його роботу для продовження "конституційної реформи", а він візьме, та й скасує її початок від 8 грудня 2004 року...
Ні, не виходить "прийом проти лому".
Є й в Тимошенко вже своя нова ідея: через референдуми виганяти з посад вищих державних керманичів. Не впорався парламент – гнати парламент, не впорався президент – його... Дарма що Конституційний Суд вже забороняв в 2000 році такі вправи. Пані Юля вважає, що волю народу замовними вердиктами не спинити.
Але оскільки наразі лідерка БЮТ не уточнює, з чим саме має не впоратись парламент або президент, аби потрапити під народний гнів, - сюжет і тут провисає.
Хоча критерії БЮТ не складно вирахувати, але ж потрібні ще деякі формальності. Ну, там, пристойне формулювання якесь, щоб 3 мільйони підписів за усунення через референдум президента чи Верховної Ради збирати. Не напишеш же – за непризначення на посаду прем'єр-міністра такої-то кандидатури...
Так що справжньої інтриги і тут не вимальовується, і саме ця відсутність хоч якоїсь реальної противаги, схоже, навіть дратує Ющенка, якого називають млявим та кволим.
Можливо, через цю порожнечу Ющенко і сам почав "нариватися". От він уже і свій ультиматум коаліції висунув: Конституційний Суд вранці – кандидатура прем'єра ввечері. А то й просто так: або президентська програма – або прем'єр...
Ну, і що це дало? З'явилися якісь нові ідеї у опонентів? Аж ніяк. Хто криком кричав на президента, той так і кричить. Але механізми його "виховання" – де? І потім, якого саме виховання, коли, звинувачуючи Ющенка мало не в узурпації влади – одночасно лають його за відсутність політичної волі стосовно створення коаліції...
А тимчасом розважливий пан Мартинюк мало того, що заперечує імпічмент, так іще сипле сіль на рани ентузіастів: така оце тепер Конституція, що ані коаліції може не бути, ані розпуску ВР, ані дострокових виборів, натомість уряд Єханурова, тричі відставлений, – на всі п'ять років...
І справді. Обіцяв же колись прем'єр – тепер тільки й попрацюємо.
І працюють, тарифи піднімають, як заповів Ющенко і закликала Тимошенко – тільки для багатих. Землю оце готуються в ринок запустити. Макулатуру російську перевести в статус контрабанди... Іще НАК "Нафтогаз" від банкрутства рятують за рахунок "нагинання" деяких його напівкомерційних "дочок" – "Укрнафти" та "Чорноморнафтогазу".
А з "русифікацією" деяких регіонів, навпаки, не працюють – чекають рішень судів...
Комусь щось не подобається – будь ласка, ваші пропозиції.
Нема пропозицій. Є крик або повна мовчанка.
Єдине, чого, як вважає той же Мартинюк, і на що сподіваються інші доброзичливці президента, побоюється Ющенко, так це дострокових парламентських виборів, на яких обов'язково програє блок "Наша Україна". Тому ніби саме розпуску парламенту і не буде...
Не сперечаючись з приводу шансів "НУ" (про це, як казала колись Тимошенко, можуть свідчити лише самі результати виборів), зауважимо лише таке: а чому, власне, Ющенко має дбати про "Нашу Україну"?
А цей блок дбав про нього, коли провадив кампанію 2006 року? І хіба "Наша Україна" є останнім бастіоном президента Ющенка в теперішніх умовах?
Та ні, "бастіон" гаранту створили автори конституційної реформи. Їхня ж теперішня бездарна поведінка і нездатність, попри шалені успіхи на виборах, зрушити з місця хоч би якусь коаліцію та узгодити хоч би якісь принципи лише свідчить, що й далі буде так само.
Нудно. Навіть лайка в бік Ющенка – не більше, як підтримання свободи слова, і це знову на його користь, в сенсі безмежної демократії...
Нема інтриги. Пропала. Відновити її, коли вже зовсім занудьгує, може лише той-таки президент, якщо всупереч очікуванням панів депутатів, які щойно зручно розташувалися в підновлених кріслах, вирішить цю Верховну Раду таки розігнати.
З іншого боку, коли нудно – це ота довгоочікувана стабільність, може – навіть інвестиції... Знов же треба порахувати, що дешевше для суспільства – податок на бездіяльний парламент з усіма пільгами та преференціями чи на перманентні вибори.
Це і багато чого іншого президент Ющенко вирішуватиме одноосібно.
І лише коли він напрактикується в цій справі, побачимо, яка в нас, власне, система влади. На жаль, всі інші багаторічні вправи інших осіб відповіді досі так і не дали.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
