Від Параски до поразки
"Ночь в грехах, день в слезах" - є така російська приказка. Погодьтеся, добре діло вночі не робиться. Тим більше – у темних коридорах будівлі на Банковій, звідки ще не вивітрився дух її попередніх хазяїв...
Слів немає. Є лише емоції, які затьмарюють розум і змушують ретельно обирати слова.
Приблизно так, як без п'яти хвилин прем'єр-міністр Янукович підбирає слова, коли мозок сигналізує – кажи "бля"!..
Важко зважити перемогу й поразку на одних терезах. Звичайно, ми ніколи достеменно не дізнаємося, як проходили переговори за зачиненими дверима в президентському секретаріаті. Нас там не було.
Але ми є громадянами і, керуючись лише цим фактом, маємо право голосу. Навіть тоді, коли політики привласнюють собі право говорити від нашого імені.
Ющенко – третій за ліком глава держави, але водночас перший президент, чиє посвідчення виписано не чиновниками центрвиборчкому, а мільйонами людей, які свято вірили в можливість приходу українського Джорджа Вашінгтона "з новим і праведним законом".
Я мав щастя бути серед цих людей і точно знаю, що якщо б не ми, не наші дії, мрії, бажання, терпіння, ніколи б Ющенкові не бачити президентського крісла.
На жаль, попри ритуальні, схожі на камлання чаклунів вуду, заклики "не зрадити", "не забути Майдан" президент та його оточення чомусь вважають, що метою мільйонів людей було не звільнення країни від страху, брехні й фарисейства, а працевлаштування політика з замашками сибарита, органічно не здатного до щоденної методичної роботи.
Ющенко був не ідеальний кандидат у президенти. Але... Мусимо визнати, що на це закривали очі – адже йому (отже, і нам) протистояло справжнє мурло. З подвійним табірним досвідом і прізвиськом "Хам", "братками" Ахметова, іклами і м'язами Медведчука, сумлінням Ківалова, інтелектом Могилевської та Баскова...
На цьому тлі делікатний і принциповий, як здавалося, лідер "Нашої України" виглядав майже янголом з крильцятами.
Ріжки у нашого обранця почали прорізуватися доволі швидко. Його прихильники, перебуваючи в полоні дивовижної атмосфери київського Майдану, одягли рожеві окуляри і воліли не зауважувати, як мінімум, дивних кроків свого улюбленця.
...Гостроконечний паркан навколо ЦВК, побудований Ківаловим і Засухою, з метою "захисту" цього лігва демократії, залишився і чудово себе почуває і до сьогодні. Так само, як і його молодший чавунний братик навколо секретаріату президента-демократа...
Справа про вбивство Георгія Гонгадзе. Без коментарів. Зразок повної імпотентності й цинізму вже нової влади – від Ющенка та Піскуна до невідомих слідчих і прокурорів.
Справа про так зване "отруєння". Не розслідувалася. Вся "вільна преса" мовчить, старанно роблячи вигляд, що її це не стосується. За місяць, 5-го вересня, буде вже друга річниця "таємної вечері", злочину без кари.
Отже, ніякого діоксину не було? А що було, Вікторе Андрійовичу?...
Справа про так звану "спробу підірвати офіс Ющенка". Закрите слідство і суд без преси. Вирок не дав відповіді на питання – хто замовляв вибух – вороги майбутнього президента чи "любі друзі".
Справа про так званий "транзитний сервер". Вибачте, але її прос...ано.
Справа про побиття людей 23 жовтня 2004 року під ЦВК. Міліцейським генералам, які привезли з Донецька уродів, які гамселили молотками людей, все вибачили. "Народна влада" нікого не покарала.
Артек – відмито й вкрадено мільйони. Оборудки міністра транспорту Кирпи – те саме, але рахунок іде на мільярди. Цензура ЗМІ, уособлена темниками. Всі ці злочини по суті не розслідувалися.
І так далі. А скільки було зроблено дурниць – від брутального наїзду на журналіста "УП" Сергія Лещенка до кришування бездипломного "проффесора" Зварича та нафтогазового жлоба на "мерседесі" Івченка, не кажучи вже про вручення ордена княгині Ольги бабі Парасці!..
А тепер задачка для першокласників.
Президент Ю., який півтора роки тому мав безпрецедентну довіру людей, але не забезпечив виконання головних пунктів своєї програми, може проводити переговори з партією реваншу, партією сєвєродонєцкіх сепаратистів, і просто донецьких "братків" і здирників, посилаючись на волю людей, які його обрали?
Відповідь очевидна. Для всіх, тільки не для Ющенка, який всерйоз вважає, що здача урядових крісел для Януковича та його людей дорівнює встановленню контакту з українським сходом.
Замість планомірної й нелегкої боротьби за декриміналізацію Донбасу – вручення портфелів тим, хто визискував і дурив людей.
Невже все це є гідною платою за підпис комуністів і регіоналів під фальшивим "універсалом"? Видавати за план національної згоди переспів Конституції, який не має жодної юридичної сили, - це треба ж уміти!
Ще кілька днів тому здавалося, що шанс вийти з кризи є. Розпуск Верховної Ради з одночасною ревізією принципів формування виборчих списків зразка зими-весни 2006 року.
Спільний список сил Майдану без екс-кучмістів з БЮТу, соціалістів, людей Кінаха (випадків із Антоньєвою, яка трохи не опинилася в Раді за квотою ПППУ, Заплатинським та Волковим-баскетболістом вистачить для такої вимоги?) та суттєве оновлення нашоукраїнських лав. Плюс авторитетні громадські діячі, молодіжні лідери, представники аналітичних центрів тощо.
Хочуть третьякови та губські бути в парламенті – нехай ідуть окремою колоною. Не заперечуватиму, навіть під назвою "Майдан!", бо таке тепле помаранчеве слово і диво, на жаль, остаточно загажено брудними руками політиків.
Розумію, що все це зробити було б непросто. Так, довелося б попрацювати. Але тоді можна було б звернутися до людей, до "нації" (словами президента), і попросити підтримки в обмін на гарантії реалізації в Верховній Раді та уряді програми реформ – у місцевому самоврядуванні, податковій, пенсійній, культурній політиці тощо.
І бажано без "благоглупостей" на кшталт "Єдиної Помісної Православної церкви".
"Не всяк праведник, кто в церковь ходит. Всяк крестится, да не всяк молится". Це не приказка. Це висновок.
Доречні публікації:
