А дурень хто?

Вівторок, 8 серпня 2006, 16:00

Вважається, що люди при владі, як мінімум, розумні.

Розказують, що деякі з них навіть мудрі, щоправда, одиниці.

Діє категоричний імператив: якщо пробилися, заробили гроші, і дурять таку масу людей постійно – значить розумні.

І тільки політологи знають, що це далеко не так.

Інакше б навіщо вони існували – політологи, консультанти, радники, іміджмейкери...?

Політик живе чужим розумом – як паразит, який добре пристосувався до можливостей природи і бере від неї тільки найкраще. Окрім того, політик любить "надувати щоки" – ось який я геніальний: всіх надурив, всіх обвів навколо пальця, себе залишив на вершині гори і гріюся.

Цар вершини. Вінець еволюції. І таких тільки в Україні набирається на триста-сторінковий фоліант "Хто є хто".

Парадокс полягає в тому, що в своїй самозакоханості політик перестає дослухатися до "руки, що годує його" – до свого оточення. Мова йде не про фаворитів, а про "робочих мурах" – назвемо їх широко - "консультанти".

Приміром, в секретаріаті президента працює аналітична команда, яка впродовж всієї політичної кризи надавала Ющенку матеріали щодо можливих сценаріїв розвитку подій та рекомендації як діяти. Президент завжди діяв протилежно, не зважаючи на думку експертів.

В США добре розуміють наслідки ігнорування порад професіоналів. Починаючи з політичного "старожила" президента Рузвельта, лідери цієї держави оточують себе максимально великою кількістю аналітичних центрів, різноманітними джерелами інформації, радниками.

Причому довіряють вони не політикам-бізнесменами (важко уявити Дональда Трампа в ролі радника президента), але науковцям. Наприклад, служби безпеки в США часто очолюють фізики, хіміки, які зарекомендували себе і як вправні менеджери.

Та прикладів протилежного теж вистачає. В США траплялися президенти, які занадто довіряли колегам-політикам, і в результаті погрузли в скандали. Лестощі "придворних" підсолювали життя і Рейгану ("Іран-констрас"), і обом Бушам.

Хоча злий жарт, який зіграло з Ющенком його власне самолюбство і впевненість, може увійти в історію: автор не знає прикладів, коли бажання толерантності і порозуміння виявлялося настільки небезпечним для власної політичної кар'єри.

Хоча ні, було: коли Винниченко і Грушевський збиралися розпустити армію УНР і на основі пацифізму домовитися з усіма ворогами.

Говорить і показує президент. Так пройшли останні декілька тижнів протистояння, і кожного дня чутки доносили новий настрій президента.

Зранку він збирався розпустити парламент, увечері йому розказували щось погане про Тимошенко, і він погоджувався на повернення тезки.

Що мав зробити мудрий президент? Очевидно, отримати максимум інформації, побачити всі можливі сценарії розвитку подій і діяти, відповідно до інформації.

Що робив Віктор Ющенко?

Отримавши всю необхідну інформацію, він продовжував покладатися на власну інтуїцію, на враження від переговорів, та на людину, яка говорила з ним останньою.

Нікого не нагадує?

Був в Україні теж президент, який всю провину завжди скидав на парламент – не забарився і Ющенко, назвавши ВРУ "фабрикою проблем". Так скоро і журналісти знову стануть кісткою в горлі.

Віктор Ющенко пішов шляхом власних переконань, а не порад спеціалістів: він вибрав красивий універсал, він показав цивілізованість країни. Відмовився увійти в історію, як президент, який тільки й робив, що розпускав парламенти. А може, не захотів бути схожим на Єльцина.

Другий прихід Януковича в Кабмін, щоправда, на цей раз – в якості прем’єра, ще потребує детального дослідження спеціалістами.

Може все і не так погано. В усякому разі Дмитро Табачник, перебуваючи на посаді гуманітарного віце-прем'єра, зібрав максимум громадських організацій в Раду з питань реклами.

Водночас його наступник – Микола Томенко, навпаки, залишив лише пару організацій. Наприклад, фонд "Відродження". Реклама – дорога справа, без фондів не обійтися. Так що питання демократії – це питання відносне.

Насамперед Ющенко зробив гірше собі і своїм колегам. Адже, очевидно, що і він, і його політичні соратники сподіваються, що теперішній союз з антикризовою коаліцією утримується не тільки завдяки домовленості про розподіл влади.

Вони сподіваються, що уряд Януковича можна буде завалити трохи пізніше. Зважаючи на холодну зиму, енергетичну кризу, і так далі.

На запитання "як завалити?" політики знизують плечима і відповідають "якось завалимо". І справді, Конституція розказує як: стаття 87 говорить про те, що парламент, за пропозицією президента, може розглянути питання про відповідальність уряду та прийняти резолюцію про недовіру КМУ більшістю свого конституційного складу.

Така недовіра тягне за собою відставку Кабміну.

Вловлюєте різницю? Наприклад, прем'єр-міністр Тимошенко робить щось погане, і Віктор Ющенко хоче позбавитися неї.

Просить парламент розглянути це питання, і досить вірогідно, що у нього "всьо буде Донбасс": конституційна більшість набирається, за умови, якщо "Наша Україна" виходить з коаліції з БЮТ.

Таким чином, Юлія Володимирівна постійно знаходилася б під загрозою звільнення, і думала б двічі. А то й тричі.

А от якщо не подобається президенту Віктор Янукович? Гіпотетично. Подає він в парламент питання про недовіру його урядові.

І добре, якщо парламент розгляне це питання. А може навіть і не розглянути – Конституція дозволяє.

Бо навіть якщо вся "Наша Україна" підтримає справедливий гнів президента, парламентська більшість все одно залишиться більшістю. Апріорі.

Таким чином, президент вибрав варіант розвитку політичних подій, коли ані він, ані жоден з його фаворитів не може гарантувати відповідальності нового уряду, не може контролювати його.

По суті, один Віктор віддав іншому Вікторові посаду прем'єр-міністра, яка після політреформи відповідає посаді президента часів Кучми. Звичайно, при професійному підході.

За що боролися? За універсал, принципи, толерантність... І за самоствердження! Бо президент сам ухвалив рішення, сам його впровадив, і сам за нього несе відповідальність.

Насамперед перед собою – бо для країни, напевно, і справді немає різниці, хто буде прем'єром. Всі ж бо такі розумні!

Артем Біденко, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді