Україна буде успішною лише як держава політично та економічно самостійних людей

6 переглядів
Микола Томенко , для УП
П'ятниця, 1 грудня 2006, 11:47

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому 90,32% громадян, що брали участь у голосуванні, підтримали Акт проголошення незалежності України.

З того часу минуло 15 років. Що змінилося в Україні?

Перше, що можемо сміливо констатувати – наша країна пройшла всі випробовування незалежністю, починаючи від руху за створення незалежної України, Акту проголошення незалежності, референдуму, перших виборів президента та ухвалення Конституції.

Фактично, з прийняттям Основного Закону у 1996 році етап формування відповідних атрибутів та структур незалежної України завершився.

Проте, вже тоді стало зрозуміло, що цій незалежній країні бракує, насамперед, демократії, що особливо гостро почало відчуватися у період другого терміну президентства Леоніда Кучми.

Внаслідок цього, наприкінці 2004 року помаранчева революція як факт суспільного спротиву утвердила свободу вибору, свободу слова, недопущення фальсифікацій тощо.

Сьогодні вже очевидно, що незалежність і демократія відіграють провідну роль в Україні. Водночас, наша країна продовжує бути роз'єднаною, нестабільною та непрогнозованою.

Тому нагальною є потреба у формуванні та реалізації нової політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України.

В основі цієї стратегії повинне бути підвищення ступеня людського розвитку країни, тобто досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави.

При цьому, нинішня політична еліта досі не запропонувала реального стратегічного плану майбутнього України.

Натомість, команда Віктора Ющенка, акцентуючи діяльність на проблемах Голодомору чи визнанні воїнів ОУН-УПА, не розуміє, що ці теми, попри свою виключну важливість для відновлення історичної пам'яті та пробудження почуття національної гідності, не можуть бути сьогодні загальнодержавною консолідуючою ідеєю для громадян України.

Так само очевидно, що зараз важко об'єднати країну проектом активного процесу входження до НАТО.

Команда Віктора Януковича теж не спромоглася знайти суспільно значимих тем, активно підтримуючи великий бізнес, віддаючи преференції певним регіонам та виступаючи за синхронізацію зовнішньополітичної діяльності України з Росією.

А це, в свою чергу, створило умови для активізації конфлікту минулих президентських виборчих перегонів – боротьби між "проамериканським" Ющенком та "проросійським" Януковичем.

Ці обидві команди у своїй щоденній роботі ведуть радше боротьбу за повноваження, аніж за цінності суспільства.

Команда Ющенка, незважаючи на те, що свого часу в повному складі голосувала за ухвалення конституційної реформи, лише після зменшення повноважень Віктора Ющенка "зрозуміла", що діюча Конституція не є ефективною.

Команда ж Януковича, всупереч концепції нинішнього Основного Закону, максимально прагне додати повноважень уряду.

Яскраве свідчення цьому – ухвалення у першому читанні закону "Про Кабінет Міністрів", підготовленого урядом, де закріплюється заборона парламенту без згоди Кабінету Міністрів розглядати будь-який законопроект, який впливає на доходну чи видаткову частину державного бюджету.

Це, по суті, означає прагнення команди Януковича будувати скоріше урядову республіку, а не парламентсько-президентську, як передбачено у чинній Конституції.

Ще одним штучним конфліктом є продовження протистояння нібито між "чесними помаранчевими політиками" та "донецькими бандитами".

Період після помаранчевої революції продемонстрував, що достатньо велика кількість помаранчевих політиків виявилася не менш схильною до корупційних дій, аніж "донецькі бандити".

Тому такий характер політичної дискусії ще більше посилює концепцію двох Україн та дискредитує вітчизняну політику загалом.

На фоні протистояння правлячих еліт суспільство виглядає більш вільним від стереотипів та протиріч влади.

Після помаранчевої революції суспільство стало більш свідомим та здатним себе захистити.

Не менш важливою є також зміна соціальної структури суспільства, де виразнішою стала роль так званого "середнього класу", тобто економічно та політично самостійних людей.

Тому найважливішим завданням сьогодні є подальша структурна перебудова українського суспільства в бік посилення у ньому ролі самодостатньої людини.

А саме – громадянина, що знає свої права і готовий їх захищати, особистості, що зацікавлена в реалізації своїх свобод, та платника податків, що не лише вчасно сплачує свої податки, а й готовий та здатний перевіряти ефективність їх використання.

Подальші кроки щодо толерування одними політичними силами інтересів виключно великого бізнесу (а отже, багатих людей), а іншими – виключно бідних, соціально незахищених громадян – не просто хибні.

Вони посилюють суспільний конфлікт та дестабілізують ситуацію в Україні у той час, коли об'єднавчою ідеєю мусила б бути державна стратегія становлення України як країни успішних людей, які повинні були б сформувати основу стабільної держави.

Необхідно створити в Україні умови, щоб людина могла реалізувати свій потенціал в економічному, політичному, культурному чи будь-якому іншому плані у власній країні.

Треба переконати громадян України у можливості реалізувати свій потенціал без сподівань на допомогу з боку держави.

У зв'язку з цим, завданнями нинішньої влади повинні бути мінімізація втручання державної бюрократії у діяльність економічно самостійних людей, а також необхідність реалізації ефективної політики щодо соціально незахищених громадян.

У цьому сенсі важливим є проведення інформаційної кампанії, яка б популяризувала моду на успішних людей, успішні підприємства та, зрештою – на успішні регіони.

Має бути подоланий український стереотип, за яким успішним можна стати тільки у політиці, через що у цій сфері зараз опинилася велика кількість бізнесменів, співаків, спортсменів, акторів – словом, тих, хто має занадто загальне уявлення про специфіку політичної діяльності загалом або законодавчої зокрема.

Я переконаний, що найближчим часом ми навчимося визнавати успіх, а не заздрити та дошкуляти популярним і авторитетним в Україні людям.

Українцям досі бракує віри в самих себе, віри у власну країну. А без цієї віри не вистачає ВОЛІ – політичної волі суспільства, волі кожного громадянина реалізовувати та захищати свої права.

Але досвід 15-річчя нашої незалежності засвідчує, що Україна таки здатна стати успішною країною, державою політично та економічно самостійних людей!

Автор Микола Томенко, голова комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму, директор Інституту політики, кандидат історичних наук



powered by lun.ua
"Український Єрусалим". Перевернутий Ісус, "Вій" і підземелля в Седневі
Коломойський двічі програє у справі Приватбанку. Що це означає?
Посол Туреччини: Зеленський сказав нам "казан-казан", і це – головна ідея нашої співпраці з Україною
Як підняти зарплати лікарям, медреформа у 2020 році та конфлікт у МОЗ: інтерв'ю міністерки Зоряни Скалецької
Усі публікації