Полковнику ніхто не пише. Полковник пише сам на всіх

"... А потім він повертався додому і пив на самоті горілку,

бо навіть штатні працівники Служби безпеки

уникали споживати алкоголь у його компанії..."

Марек Лавринович. "Погода для всіх"

Власне, полковником Микола Герасименко був у часи "України без Кучми" і подій 9 березня 2001 року. Це так – маленьке уточнення.

І ще одне: спеціально для "джерел з табору, що лобіює Герасименка" – на посаду заступника голови СБУ – і які "кажуть, що той має заслуги перед Ющенком – начебто під час помаранчевої революції він порушив кримінальну справу за сепаратизм".

Так писала минулої п'ятниці УП. Та ключове слово тут – "начебто". Насправді, справу за сепаратизм порушував Микола Обіход. Навіть цей натяк на плюс Герасименко не може зарахувати до своїх активів.

У нього – як у булгаковського Шарікова – "главним собитієм жізні", як і раніше, залишається 9 березня. І справа №74, котра фігурує в доносі Герасименка на свого начальника Головіна.

Останній, як пам'ятаємо, не захотів саджати "організаторів та активних учасників масових заворушень" через "можливу відповідальність у майбутньому". Ба, навіть заявив, що "краще напише рапорт про звільнення, ніж буде займатися цією справою".

Герасименко "нє побрєзговал" підібрати те, через що з гидливістю переступив Головін. І не лише підібрати, а ще й очолити слідчу групу по справі 9 березня, ще й "успішно завершити досудове слідство у стислі терміни", ще й принагідно настукати на колишнього шефа вищестоящим товаришам.

Бо як писав Лесь Подерев'янський, "це знають ще у яслах малі діти, шо лучше перебдіть, ніж недобдіти".

У 2001 у нього виник конфлікт із начальником СІЗО СБУ Віталієм Петрунею. Старий кадебіст Петруня чи то у пенсійному своєму віці впав у сентиментальність, чи то дійсно вболівав за збереження довіреного йому біологічного матеріалу у вигляді політв'язнів, але методи Герасименка категорично не схвалював.

І раз був схопився за серце, коли почув, як Герасименко кепкує з нього, кажучи, що Петруні, мовляв, уже виписують прогули на цвинтарі, а він все туди ж – лізе зі своїми коментарями у герасименкове слідство.

Вочевидь, то була війна між старою і новою школою КДБ-СБУ. Тобто, ця ж стара школа, напевне, колись існувала, інакше про що тоді писав Віктор Суворов (він же – колишній радянський розвідник Володимир Різун, що втік за кордон)?

У напівхудожніх, напівдокументальних творіннях Різуна постають люди з "органів", здатні ворушити мізками, вести тонку гру і взагалі справляти враження неідіотів.

Що ж стосується Герасименка, то він до цієї когорти однозначно не належить. Колись, у 2001, адвокат ув'язнених унсовців Тетяна Монтян записувала для "України молодої" коментар підсудного Олега Бурячка.

А казав Бурячок про керівника слідчої групи таке: "Герасименко запам'ятався мені тим, що постійно переливав з пустого в порожнє. Його улюблена фраза: "практіка ідьот такім путьом". До мене він взагалі приходив всього декілька разів, просив, щоб я не кипішував, коли закінчилася санкція прокурора на моє утримання під вартою. Герасименко завжди казав, що посприяє аби мене випустили на підписку, але додавав, що від нього це не залежить. Косив під рідного батька і казав, що він наш найкращий друг.

З обвинувальним висновком сталося так, тому що Герасименко поклався на своїх підлеглих, висновка не читав, а підлеглі, як водиться, його підставили. Але ж він полковник, мав думати головою. В моїй частині обвинувачення майже немає ніяких ляпів, тому що зі мною працював слідчий Чернявський – більш-менш професійна людина. Сам він з Криму, але, мабуть, з міркувань здорового кар'єризму навіть вивчив українську мову. Герасименко не спромігся навіть на це".

А що саме сталося з обвинувальним висновком? Це окрема історія. Вкупі зі стукачеством Герасименка вона дає уявлення про того, хто зараз наполегливо суне на посаду заступника голови СБУ. До речі, хто б не обійняв посаду голови – йому корисно знати, що права рука очільника Служби, хоч і не дружить ні з мовою, ні з логікою, ні з совістю, зате шпарко строчить всіляку злоякісну єресь.

Наприклад, таку: "Потерпілий Бутко одержав удар каменем по голові, чим було заподіяно ушкодження суглобу лівої ноги". Це – цитата з обвинувального висновку, який СБУ в особі Герасименка скерувала до суду. Що ж, цікавий медичний феномен являє собою організм потерпілого Бутка. Або ж слово "голова" в даному випадку слід розглядати як евфемізм, який маскує собою назву того місця, звідки ростуть ноги?

Або: "Потерпілий Лисовенко показав, що отримав удар каменем по голові, який важив п'ять кілограмів". Вагу каменя потерпілий Лисовенко визначив, мабуть, на дотик. Але чи не забагато для однієї голови п'яти кілограмів каменя, помножених, до того ж, на прискорення рухомого предмета?

Або фрагмент, що стосується міліції, яка, нібито, "оборонялася" від маніфестантів 9 березня: "На нього, Андрусенка, працівники міліції не нападали, але коли він підходив до них, вони наносили йому удари гумовими кійками". То як назвати дії людини, котра б'є іншу людину гумовою палицею за те, що та лише підходить до неї?

Або: "Косенко збуджував жестами безчинствуючий натовп…", "Шкіль продовжував збуджувати у маси осіб негативне ставлення до правопорядку" тощо.

Якщо замислитися над фразою "негативне ставлення до правопорядку", то в ній неможливо знайти сенс, а із додаваннням "жестами збуджував негативне ставлення…" твердження взагалі перетворюється на повну нісенітницю. Втім, працівникам СБУ ця фраза, напевне, видавалась неабиякою інтелектуальною знахідкою.

В принципі, все, що писали есбеушники у форс-мажорному темпі по справі 9 березня (а слідство дійсно було завершене у "стислі терміни") вилилось у виключно ганебний для СБУ документ.

Такого удару по авторитету цієї організації (якщо він у неї взагалі колись був) доти ніхто іще не наносив. Складно сказати, що було тупішим і цинічнішим: казати, як колись це зробив генерал Микола Джига, що Георгій Гонгадзе міг просто йти, спіткнутися, впасти і... загубити голову, або ж скласти подібний обвинувальний висновок?

До речі, завершувався останній нахабним твердженням про те, що вину ув'язнених "повністю доведено сукупністю зібраних у справі доказів". Що засвідчували ті докази? Те, зокрема, що Гальчик "ходив і походжав серед безчинствуючого натовпу"? (Лексика герасименкових посіпак повністю збережена). А Селега "вирішив подивитися, як відбувається насильство над працівниками міліції і поїхав туди". (Куди "туди"? Невідомо).

А от Ляхович "проніс під пахвою п'ятнадцять металевих прутів, наказавши використовувати їх як зброю проти міліції".

(І це в день, коли Кучма перебував у центрі Києва, і коли людину з оберемком металевих прутів зупинив би перший-ліпший міліціонер? Хоч, зрештою, це і неважливо, бо жодні прути у справі не фігурували, зате в якості "речових доказів" у слідчих зберігався конфіскований у підсудного Бойка кишеньковий календарик з телефонним номером штабу УНА-УНСО).

Чим завершилася справа 9 березня – підсудні з потрощеними ще під час затримання міліцією ребрами та головами довго знайомилися з принадами улюблених Карпачовою пенітенціарних закладів.

Так, вирок їм зачитував суддя Іван Волик, але усю попередню роботу провернув Микола Герасименко. Як поживає пан суддя – наразі невідомо. А от для Миколи Герасименка ця справа знаменувала початок кар'єрного злету.

Той, хто "косив під рідного батька", а заразом й під такого собі гебістського дурника, у якого навіть золоті фікси сигналізували, що ніякий він не страшний Бармалей, а просто звичайний рогуль, і саме в силу свого рогулізму лізе тобі у душу і печінку, готується застрибнути (підстеливши під ноги Головіна та інших) на вельми високу посаду.

З якої, між іншим, і до голови Служби – один щабель.

Хоча, ймовірно, цього ніколи й не станеться. Навіть попри те, що кучмівсько-есбеушно-ментівський реванш з обличчям Герасименка – вже на порозі.

Наталія Лебідь, для УП