Ідеологи і противники заколоту поки ще разом
Блакитно-червона кампанія не може бути тривалою та масовою. І, очевидно, приречена на поразку. Для цього існує кілька суб'єктивних і об'єктивних причин.
По-перше. Як не дивно, але в повній і феєричній перемозі цієї кампанії незацікавлений крупний капітал Партії регіонів, який звикли уособлювати з Ахметовим.
Успішний бізнесмен, як людина з раціональним мисленням, має прекрасно усвідомлювати, що беззаперечна та показова перемога Януковича має всі загрози уже найближчим часом привести до його безроздільної влади.
Історія має непоодинокі приклади того, що, як правило, першими "під роздачу" диктаторів потрапляли ті, хто їх привів до влади.
Згадайте хоча б досвід Сталіна або вже свіжу практику Путіна. Де зараз колись всемогутні кремлівські бізнесмени Березовський, Ходорковський та Абрамович.
Саме тому Ахметову потрібне нескінченне продовження хиткого балансу між Партією регіонів та Віктором Ющенком. Навіть, якщо б Віктора Ющенка не було – його потрібно було б створити. Це, утім, логіка всього крупного українського капіталу.
Представники цього середовища до кінця підпиратимуть Ющенка, навіть, якщо б він сам вже нічого не хотів робити. Одним словом, лідеру корпорації СКМ в жодному разі не потрібна повна перемога Януковича та повна поразка Ющенка.
Тому екшн, що зараз відбувається, напевно, і за сприяння Ахметова, буде підтримуватися ним лише до певної межі. Цією межею є вихід Регіонів з ситуації не у статусі переможених.
Партія має досягти оптимальних умов продовження подальшої гри з Ющенком в іпостасі рівносильного візаві.
Крім цього у Партії регіонів залишається навстіж відкритим вікно можливостей щодо домовленостей з президентом, а відповідно і "Нашою Україною". Позачергові вибори не вирішать суперечки між Ющенком і Тимошенко.
Навіть за умов перемоги помаранчевих, Партія регіонів буде вкрай бажаним союзником і для Ющенка, і для Тимошенко.
Якщо у наступному скликанні не вдасться створити ідеальну для великого донецького капіталу владну коаліцію Партія регіонів-"Наша Україна", регіонали можуть причаїтися в іпостасі конструктивної опозиції.
Цей статус даватиме можливість і обличчя зберегти, і дружбу з владою водити. По факту Партія регіонів стане таким собі дебелим та потужним арбітром, що сам вибиратиме кого їй підтримати сьогодні: президента Ющенка чи прем'єра Тимошенко.
По-друге. Коли Рудьковський кричить з трибуни "разом нас багато і нас не подолати", це не тільки означає бідність власного креативу. Ідеологи блакитно-червного руху непокори мали б розуміти, що аналогії з Помаранчевою революцією просто неприпустимі.
Тоді громада вийшла проти влади. Так народ може організуватись будь-коли і без додаткової допомоги, тим більше у нашій незаможній країні.
Зараз же людям пропонують встати на захист влади. Тим більше, тієї її гілки, яка завжди отримує найнижчу оцінку довіри з боку громадян.
Мова, безумовно, йде про Верховну Раду. Зрозуміло, що без суттєвого заохочення, громадян не підняти за ідею, абсурдну за своєю суттю.
Тож чи надовго вистачить терпіння навіть у мільярдних гаманців? Тим більше, коли вони незацікавлені у повній перемозі кампанії, на яку їм треба серйозно витрачатися.
По-третє. В Україні нікому не потрібна кров. Перш за все, великим промисловим корпораціям, які вже тривалий час прориваються на західні ринки.
Йдеться не лише про вартість акцій на біржах.
Капітал промислових областей України може перекрити собі один з пріоритетних напрямків розвитку своїх активів.
Майже всі потужні українські ФПГ робили менш чи більш успішні спроби прорватись у ЄС шляхом придбання там промислових підприємств та фінансових інституцій.
Яка з цивілізованих країн впустить до себе бізнесменів, які спонсорували у ХХІ столітті кровопролиття у центрі Європи?
Так хто ж тоді рухає поїзд заколоту у державі, якщо будь-який тверезомислячий чоловік вже давно розклав перед собою пасьянс?
Не будемо зараз говорити про зовнішні чинники, щоб не звинуватили у параноїдальному синдромі. Хоча і зовнішній підігрів можливий.
Загалом, можемо спостерігати за сплавом раціональних мотивів Олександра Мороза та ірраціональних у Віктора Януковича. Саме ця гримуча суміш штовхає процес.
Морозу, як прагматичному політику, не властива його сьогоднішня роль. Щоб лідер СПУ перейшов усі можливі і неможливі рамки компромісу, йому мала загрожувати майже життєва небезпека.
Так і сталося, Мороз та його партія найбільш непідготовлені до виборів.
У них існують всі шанси вилетіти з вищого дивізіону української політики. Для Мороза це може означати дострокову політичну пенсію. Він ризикує втратити у політиці все. Єдиний стовідсотковий шлях потрапити у наступний парламент – це блок або з Партією регіонів, або з КПУ.
З першими небезпечно, бо теж відправлять на пенсію, а другі можуть і не взяти.
Зараз Мороз реально бореться за своє життя – політичне.
Віктор Янукович пережив у 2004 році грандіозне психологічне потрясіння. В результаті, у сьогоднішнього прем'єра могли виникнути серйозні комплекси, які стимулюють у ньому неадекватне бажання помсти і самоствердження.
Ці ж комплекси можуть породжувати страх за те, що ситуація у певній мірі може повторитися. Саме цими ірраціональними чинниками варто пояснити непоступливість та можливу одержимість Віктора Януковича.
На цих нотах особистості прем'єра, очевидно і грають Мороз та "яструби війни" в оточенні лідера Партії регіонів. До речі, в ситуації, що склалася, прем'єр-міністр можливо лише єдиний гравець, що керується нераціональними мотивами.
В цьому є суттєва небезпека, бо такі люди здатні до неадекватної реакції на зовнішні збудники, а також готові до невиправданих, з точки зору логіки, кроків.
Втім, прем'єра можуть остудити раціонально мислячі особи з його команди. Очевидно, для цього ще не прийшов час. Такий момент, швидше за все, наступить тоді, коли Партія регіонів стане впливовим учасником гри за правилами указу президента.
Михайло Басараб, для УП
