Битва за історію
"Спекулятивна німецька політика й
торги стосовно пригнобленого
українського народу базуються на
цинізмі, віроломстві, ницості,
брехні й зловживанні довір’ям інших"
Оунівська газета"Українське
слово" (Париж), 24 вересня 1939 р.
Драматичні події в Естонії знову привернули увагу європейської громадськості до історичної спадщини Другої світової війни.
Ситуація в Західній Україні схожа за багатьма ознаками з прибалтійською. Демонтувати радянські символи там ще не збираються, але ставлення до свята 9 травня значно відрізняється від оцінок та емоцій мешканців Києва чи Харкова.
Весь час "розбудови" власної державності українці намагаються зрозуміти, як їм тепер ставитися до подій 1939-1945 років. І знову проблема "двох Україн" заплутує цю тему.
Багатовекторна історичність
Під час правління Кучми ситуація в цьому питанні була більш-менш прогнозованою. На офіційному рівні використовувалися як радянська назва "Велика Вітчизняна Війна", так і модерна "Друга світова". Дискусії про місце України в радянсько-німецькій війні відбувалися переважно в академічній площині.
Перемога Ющенка змінила ситуацію. Національно-демократичні кола вирішили скористатися ефектом Майдану - і тема Другої світової повернулася у громадсько-політичне життя.
Два роки тому президент Ющенко намагався розрубати гордіїв вузол протиріч.
Розроблений в його оточенні план святкування передбачав спільний обід ветеранів УПА та Червоної Армії. Однак, ідея не знайшла підтримки серед ветеранів обох раніше ворогуюючих сторін.
Тому замість святкового обіду було влаштовано громадянську ходу Хрещатиком, після якої президент виступив на "майдані" перед музеєм ВВВ. У своїй промові Ющенко знову наголосив на необхідності примирення ветеранів УПА і червоноармійців.
У минулому році 9 травня припало на період складних переговорів щодо формату коаліції. Сторонам так само як і зараз було не до ветеранів. Тим більше, що з кожним роком їхня кількість невпинно скорочується. Але, якщо ветерани так і не дочекаються вирішення історичних суперечок, що робити їх нащадкам?
Львівська правда
Щоб зрозуміти, як складно львів’янам кожного року в день 9 травня, згадаємо ту ж Прибалтику.
Естонія в цій війні майже стовідсотково підтримувала Німеччину. Уявімо, приміром, пам’ятник офіцерам вермахту на Манежній площі в Москві? Дико, неймовірно, провокативно. Монумент на честь Радянської армії у центрі Талліна виглядав так само безглуздо.
Його перенесення на військовий цвинтар робить ситуацію більш прийнятною для естонців. Але росіяни ображені. Пізно, панове! Естонія - член НАТО та ЄС, і як у вас кажуть: "Снявши голову, по волосам не плачут!".
У радянські часи мешканцям НДР демонстрували художні фільми режисера Озерова з Ульяновим у ролі маршала Жукова та показували "Сімнадцять миттєвостей весни" з Тіхоновим-Штірліцем.
Що чекали від східних німців у відповідь, незрозуміло. Наявність світової системи соціалізму вимагала спільного свята Перемоги. Одного 9 травня для всіх людей від Тарту до Урус-Мартану, від Елісти до Бахчисарая.
Для значної частини мешканців Західної України тема радянської перемоги так само є проблематичною. Це не Естонія, але все ж таки...
З початком війни проти СРСР були пов’язані певні сподівання в українських національних колах.
Як пише французький дослідник українського Руху Опору Володимир Косик: "Після проголошення незалежності у Львові (30 червня 1941 р. – Авт.) демонстрації за незалежність відбулися у всіх містах після приходу похідних груп ОУН Бандери. Ці групи скрізь організовували місцеве управління і міліцію. ОУН Бандери видавала газети без дозволу окупаційної влади, поширювала листівки, закликала населення не здавати німцям зброї."
Так, потім діяльність ОУН була придушена, але до 1944 року в надрах цієї організації (мельниківське крило) зберігалася надія на порозуміння з гітлерівцями.
Віддзеркаленням цієї надії стало створення дивізії "СС-Галичина", майже повністю розгромленої в боях під Бродами.
Севастополь та жертви німецьких репресій
Мабуть, для Львова німці були "меншим злом". Але ж зовсім інакше реагували на гітлерівське вторгнення на сході та півдні. Не кажучи вже про Крим.
Оборона Севастополя під час ВВВ стала частиною героїчно-патріотичного пантеону Росії, приєднавшись до спадщини Кримської війни.
На окупованих територіях Радянської України терор тривав майже з самого початку німецького правління.
Ось уривок з наказу коменданта Дніпропетровська 6 грудня 1941 року: "2 грудня 1941 року у Дніпропетровську було вчинено замах на німецького офіцера. Як покарання, 100 заручників, узятих із жителів Дніпропетровська, були розстріляні. У разі повторення подібних фактів будуть вжиті суворіші заходи".
У грудні 1941 року німці ще не знали, що програють цю війну. Але, методи управління вже тоді були жорстокими.
За даними Надзвичайної Державної комісії з розслідування німецько-фашистських злочинів за роки окупації на території України було знищено 4 496 547 людей, зруйновано 714 міст і робітничих містечок та 16 150 промислових підприємств, розграбовано 27 910 колгоспів.
Для багатьох радянських громадян вислів "чорні роки німецької окупації" надовго увійшов до пам’яті.
Але цей же вислів може викликати іронію на заході країни. Для Львова окупація була, але не німецька, а радянська.
Такі розбіжності не подолати спільними обідами чи круглими столами істориків. 9 травня нагадує нам про відсутність національної ідеї в Україні. Країна по-різному ставиться до державних свят, і в таких умовах марно шукати шляхів до примирення ветеранів.
Має пройти час. Події Другої світової війни мають справді стати історією для більшості мешканців України. Лише тоді можна буде приступати до вироблення національного "наративу" щодо подій 1939-1945 років.
Утім, сьогодні політики поглиблені у власні справи, і про суперечки щодо свята 9 травня забули практично всі. Розподіл повноважень важливіший. Можливо, що в даному разі це непогано?
Юрій Корогодський, для УП
