Гангангейт, або Іронія долі – 2008

5 переглядів
Станіслав Бєлковський, для УП
Середа, 2 січня 2008, 18:25

31 грудня минулого 2007 року співробітниками Управління з боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) МВС України разом з російськими спецслужбами був затриманий 21-річний Михайло Ганган, активіст забороненої в Росії Націонал-більшовицької партії (НБП).

Російська Федерація оголосила Гангана у міжнародний розшук за обвинуваченням в організації мирної акції громадської непокори – Маршу незгодних, який відбувся у російському місті Самара 18 травня 2007 року, у припудрений знаковими очікуваннями день саміту "Росія – ЄС".

Тепер Гангану загрожує видача в Росію, що для цього хлопця означає вірну смерть.

Мене, як постійного читача і перемінного автора "Української правди", покоробило, що настільки авторитетне видання, відоме високою якістю роботи з інформацією, опублікувало, м'яко кажучи, дивне повідомлення про арешт і перспективу екстрадиції Михайла Гангана.

Російський нацбол названий у матеріалі "УП" не більше не менше "побратимом євразійських вандалів" - членів організації Євразійський союз молоді (ЄСМ), що поглумилися в жовтні 2007 року над державними символами України на Говерлі.

Тут уже, як сказав класик російської літератури, "не можу мовчати".

Маючи під рукою Інтернет і інші відкриті джерела, зовсім нескладно переконатися, що націонал-більшовики, до яких належить Михайло Ганган, представляють собою радикальне крило опозиції сьогоднішньому кремлівському режимові.

У той час як "євразійці" на чолі з Олександром Дугіним – політтехнологічне знаряддя цього режиму.

Нацболи – і Ганган серед них - входять у число основних організаторів Маршів незгодних – головної форми мирного вуличного протесту в сучасній Росії – і творців опозиційної коаліції "Другая Россия".

Дугін, що винайшов торішню акцію на Говерлі, вийшов із НБП майже 10 років тому – у 1998-му. Він давно позиціонується як непримиренний ворог нацболів (і російської опозиції в цілому) і лютий кремлівський лизоблюд.

Наприклад, восени минулого року він цілком серйозно запропонував зарахувати Володимира Путіна до лику святих. (Знову ж – див. відкриті джерела, щоб переконатися, що автор цих рядків, на жаль або на щастя, не перебільшує).

Яке відношення, пробачте, арештований Ганган має до дугінських холуїв? євразійських вандалів? Гнаний – до своїх власних гонителів?

Кремль фактично оголосив нацболів своїми головними супротивниками. Десятки представників цієї організації, публічне згадування повної назви якої заборонено (sic!), сидять у варварських російських в'язницях за участь у ненасильницьких акціях протесту.

Сам Михайло Ганган ще в 2005 році був засуджений до 3 років позбавлення волі умовно за організацію мирної антипутінської акції в Громадській приймальні президента РФ.

Якщо ж нацбол, що знаходиться в СІЗО Вінниці, буде виданий російській владі, його чекають 12-15 років колонії суворого режиму. Але до звільнення він, цілком імовірно, може і не дожити.

Огрубілі до кам'яних меж органи внутрішніх справ РФ, схоже, уже вирішили, що легше фізично знищити радикальних опозиціонерів, ніж шукати якісь адміністративні обґрунтування для їхніх численних арештів.

Менше ніж місяць тому загинув друг і соратник Гангана - 22-річний нацбол з підмосковного Серпухова Юрій Червочкін. Його побили менти – усього лише за розклеювання опозиційних листівок. Побили на смерть.

Зайве говорити, що розправу над молодим опозиціонером російська влада просто проігнорувала. Зате впливова газета "Ведомости" оголосила Червочкіна "жертвою року".

"Гасло націонал-більшовицької партії "Так! Смерть!" перестало бути гаслом: так, смерть!". Це – цитата з редакційної статті "Ведомостей", присвяченої політичним підсумкам року минулого. Що буде з Ганганом, який на рік молодший за Червочкіна, якщо Україна віддасть його на поталу?

Іронія цієї кривавої новорічної долі полягає в тому, що російські опозиціонери – принаймні, найактивніші і найпослідовніші з них – радісно і твердо підтримали у свій час Помаранчеву революцію.

Ми чекали на нову Україну як джерело надій для усього пострадянського світу. Тоді, у 2004-му, ці надії жили і розцвітали. Що буде зараз, коли до влади в Україні повернулася "демократична коаліція"?

Звичайно, завжди знайдеться політичний прагматик, який заявить, що життя і свобода одного окремо взятого хлопчиська Гангана коштує п'яти-шести доларів за тисячу кубометрів російсько-азіатського газу. Шкода, що ми ніколи не чули цього на Майдані. Тоді б ми і не сподівалися.

Але надія на те, що Україна не видасть Гангана, а доля не з'їсть, – вмирає останньою. Спасибі і за те, що вона ще жива.

Станіслав Бєлковський


powered by lun.ua
Як редактора "Європейської правди" наймали працювати на кремлівську пропаганду
Антикорупційний тримайте крок
Люди Z. Якою є нинішня молодь, як з нею спілкуватися та до чого готуватися
Як українцю купити нерухомість за кордоном
Усі публікації