Боротьба з інфляцією, як боротьба з ілюзіями

Понеділок, 3 березня 2008, 12:42

Той, хто вважає українську інфляцію чистим злом, яке можна побороти сучасними економічними теоріями, глибоко помиляється. Це аксіома, яку не визнають у високих кабінетах, але відчуває на своїй шкірі пересічний незаможний громадянин.

Українці швидко забули першу жахливу інфляцію, яка змушувала тисячі громадян без платні, а то й без роботи, шукати виходу в спекуляції, мандрувати світом, або ж збирати по смітниках використані пластикові кульки, щоб випрати, продати і купити хлібину?

Теперішньою інфляцією нікого не злякаєш. Вона якась дивна, схожа на тихий наступ великого капіталу, який в такий спосіб захищає своє право на занадто великі, за європейськими мірками, прибутки. Заради цього створюється суспільна думка про катастрофічні наслідки від будь-якого державного регулювання економіки.

Все облаштовано дуже авторитетно, по-європейськи і науково, тому в цю пастку попадаються фахові економісти, а економісти нової школи і авторитети – майже стовідсотково. Вірить чи не вірить в це громадянин, нікого особливо не хвилює. Він – об’єкт турботи і жертва водночас.

Хто молодший, переживе ще не одну програму боротьби з бідністю чи інфляцією, якщо влада не облишить дурити народ подвійними стандартами сприйняття ринкової економіки.

Політики від великого бізнесу створюють інфляцію, не бажаючи обмежувати темпи збагачення, і ті ж самі політики оголошують боротьбу з цією інфляцією заради добра народу.

Рекомендують боротися так, щоб не дай Бог, державним регулюванням не зашкодити буквально "власній" економіці. Отже, боротьба з інфляцією має відбуватись бажано не коштом бізнесу, а за рахунок самих жертв інфляції – пересічних громадян. Такий висновок напрошується як відповідь на одвічне запитання: кому це вигідно?

Побожне, фанатичне сприйняття так званих ринкових механізмів і так званих ринкових законів змушує вітчизняних поважних економістів із сльозами жалю до власного народу його ж шмагати за методиками центрів так званої світової ринкової економіки.

Шановні, забудьте про класичний ринок – глобалізація гряде і ринкова "вільна і нерегульована" економіка насправді кимось планетарно регулюється. ХХІ століття надворі, шановні друзі!!!

На жаль, Україна не з десятки сильних, а її економіка, в очах простої людини, все більше стає схожою на базар, де хтось невідомий несподівано щораз встановлює однаково високі ціни і держава чомусь на це не впливає.

На нерозвинутий місцевий ринок дуже потужно накладається весь негатив сучасної глобалізації, але цього ніхто не хоче бачити. Хоча люди відчувають це вже майже фізично. Неспроста ціни піднімаються ніби по команді і ніби у відповідь на суто ринкові урядові заходи боротьби з інфляцією.

Невже це не схоже на боротьбу з інфляцією, щоб не зашкодити інтересам багатих, але з великим піаром про захист бідних?

На жаль, українці вже стали свідками дії так званого ринкового механізму регулювання цін на продовольчих базарах. Ціни не впали, а дехто ще й заробив на інтервенціях з держрезерву.

Невже не зрозуміло, що монополісти вже контролюють навіть базари, домовляються і диктують ціни, а людям розказують байки про вільний ринок. Тому обмеження прибутків розумними рамками потрібно встановлювати не тільки адміністративно, а й законодавчо.

Чомусь в Україні забули про ще один ринок – ринок людської праці. На цьому ринку влада впритул не помічає явно неринкового використання робочої сили, надмірної її експлуатації і занедбаності. Не варто так побиватись, що адміністративні обмеження рівня рентабельності, торгових надбавок і банківських прибутків якось обмежить зростання економіки.

Це справді обмежить безбожну, в умовах бідної держави, гонитву за розкошами в середовищі зверхбагатої верстви, але стимулюватиме чесний, спокійний бізнес і появу середнього класу.

Законодавче обмеження надприбутків вимогою збільшення платні –це крок до реалізації гасла "багаті допоможуть бідним!". Тож у багатих виникне можливість і державний стимул за рахунок розумного обмеження власних прибутків дати нормально жити тим, хто на них працює.

Народ зможе не тільки жити по-європейськи, а й інвестувати у власну економіку без допомоги Міжнародного валютного фонду і надто корисливих інвесторів.

На жаль, до нових виборів, про це доведеться забути, адже парламент в більшості представляє той бізнес, який переважно готовий "боротися" з інфляцією, але не готовий дати працюючим нормальну платню і обмежити власні апетити.

А може, і вибори не поможуть…

Немає гарантії, що зголоднілий електорат не спокуситься кілограмами гречки і демагогією комуністів з лібералами. Ні, таки вигідна інфляція для української політики, вона дозволяє тримати електорат "в готовності" і змушує народ дивитися владі в руки.

Боротьба з інфляцією взагалі є непоганим бізнесом для бізнесу. Тримаймося!

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді