Еліта? Народ? Майбутнє країни...

Понеділок, 6 жовтня 2008, 15:07

"Єдиним джерелом влади є народ" — це патетичне гасло лунає не тільки у Конституції, але у сотні інших конституцій. Тобто народ приймає рішення, і нібито це робить шляхом демократичних виборів. Все просто та ясно. Чому ж все так погано, принаймні, у нас?

Тому перше питання про народ, друге питання про людей, яких наділив цей народ владою, як-то кажуть політологи "еліта".

Чи існує український народ? Для частини громадян України – це не риторичне питання, для них це вимисел націоналістично-буржуазної пропаганди.

Для іншої частини, український народ непросто є був і буде, він є прекурсором світової історії, і ще стародавні єгиптяни тремтіли на саму згадку про мешканців Придніпров’я.

Безперечним є те, що для сучасного українського суспільства, з його багатогранністю, українська держава становить лише матеріальну цінність. Чому? Тому, що заможні та успішні бізнесмени не спроможні вести легально бізнес в умовах ринкової економіки.

Складно бути чесним, якщо немає у цьому потреби, ані внутрішньої, ані зовнішньої. Тому для всіх наших олігархів та просто багатих людей Україна є цінністю тільки тому, що вони тут, і тільки тут здатні заробляють гроші (великі гроші), які ніколи не змогли б заробити, а навіть примножити у будь-якій іншій країні.

Бізнесмени – від малого до великого – будуть дбати про Україну рівно настільки, наскільки вона їм, як актор міжнародного права, є необхідною для накопичення капіталу. Анархічна та гарна країна на передмістях ЄС є нічим іншим, як Мексика біля багатих США: можна і гроші заробити, і право нагнути, і дешево відпочити.

Для переважної більшості звичайних громадян, Україна є ситуативною матеріальною цінністю, оскільки, як свідчать більшість опитувань, близько 25% населення бажають емігрувати.

Понад 5 мільйонів вже це зробили, а мінусовий приріст населення від 1991 року говорить про те, що громадяни не бажають передавати у спадок своїм нащадкам українські паспорти.

Для молоді, а зрештою не тільки, Україна це ситуативна цінність. За можливості обрати кращу долю закордоном, вони це роблять не вагаючись. Пригадайте, скільки однокурсників та однокласників, або просто знайомих, виїхало чи збирається це зробити?

На щастя кордони, у західне ельдорадо, принаймні частково, прикриті візами, а то залишилися б в Україні самі..., адже еміграція – це виклик для найсильніших.

Отже, з одного боку, маємо великий і інший бізнес, який не бажає змін пануючої еліти, оскільки це було б рівнозначно власному самогубству. За всіма рівнями влади – від місцевих громад до Верховної Ради – стоять конкретні люди з великими і дуже великими грошима.

Тому сучасна політична еліта, опираючись на вітчизняний чи закордонний капітал не в змозі народити зміни, які б були однозначно радикальними та спрямованими на користь пересічного українця. Бо і місцевим і приїжджим вигідний такий балаган, всі хочуть заробити і то якомога скоріше.

З другого боку, маємо український народ, який від 1991 року перебуває у перманентній депресії. Чому депресії? По-перше, тому що не хоче розмножуватися! По-друге, не має наснаги до єднання. Якщо вірити істориками та філософам, справжній народ здатний до самоорганізації, щоб у момент загрози дати достойну відсіч.

У мене змішане відчуття: або не все так погано, як мені видається, або народом тут і не пахло. На виправдання варто сказати, що білоруси переживають набагато більшу загрозу національної ідентифікації чим ми, а чехи, наприклад, ніколи не вирізнялися великою національною свідомістю (мало хто з сучасної чеської молоді пам’ятає чим були події 1968 року).

Та ми не білоруси і не чехи, ми – УКРАЇНЦІ. І я постійно задаю собі питання: чи ми як народ спроможні, у даний історичний момент, породити лідера, який був би проукраїнським не за паспортам і капіталом, а за діями???

Політична еліта не народиться сьогодні або завтра, якщо її не було 70 років. Але все більше мені пригадуються слова із "Повісті врємєнних літ":  "прийдіть нами правити бо самі собою не можемо". Не вже ці слова про нас? До сьогодня?

Можна будувати українську націю на кількості з’їдених кілограмів ковбаси, бо нібито саме економічний успіх нас всіх об’єднає від Заходу до Сходу.

Можливо так і буде, але тільки за умови, коли політики будуть здатні обстоювати інтерес України ціною не популярних рішень, а ціною однозначності як у зовнішній так і у внутрішній політиці.

 

Євген Білоножко, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!