Пожалійте Маркса, не будьте марксистами!

Упродовж останнього місяця сторінки поважних видань та Інтернет-форуми зарясніли фразами на кшталт "Маркс повертається", "Історія таки рухається за Марксом", "Час знову вивчати "Капітал" тощо.

Воно наче й зрозуміло – світова фінансова криза, економічні потрясіння, падіння виробництва, загроза масового безробіття, як наслідок – неминуче зростання числа симпатиків лівої ідеології... Проте що відверто дивує, а часом і непокоїть – чи не в усіх оцих більш чи менш осяжних екскурсах інтелектуалів у царину марксизму геть відсутнє знання та розуміння ідей самого Маркса.

У кращому ж разі засвідчується таке знання на рівні системи марксистсько-ленінської освіти радянських часів – націоналізація банків, державна власність на засоби виробництва, вся влада трудящим, геть експлуататорів і таке інше.

Одне слово, кілька цитат із "Маніфесту Комуністичної партії" плюс мішанка з настанов ВКП(б). І все це нерідко подається як одкровення, як непомильні орієнтири на шляху виходу із кризи, як ідеологія порятунку України і світу. Одне слово, час жити за Марксом!

А тим часом кожен, хто справді читав згаданий "Маніфест..." і супутні тексти, добре знає: шлях політичного розв'язання економічних проблем там змальований один: націоналізація-колективізація-конфіскація плюс ҐУЛАҐ і нищення "контрреволюційних націй".

Майже два роки тому я писав про це – з розлогими цитатами – у статті "Голодомор: російський марксизм на практиці".

Публічних заперечень із боку нинішніх співців непомильності ідей марксизму, принаймні, у не комуністичних виданнях, не було. Найшвидше, втім, що сьогоднішні адепти Маркса не читали ані ту мою статтю, ані сам "Маніфест", ані – тим більше – "Капітал" у громадді всіх його томів...

А тим часом варто було б зробити це, перш, ніж реанімувати Марксове ім'я у суспільній свідомості. Адже, з одного боку, на олтар реалізації певних ідей Маркса у ХХ столітті було покладено близько 100 мільйонів життів, з іншого боку, ці ідеї заперечують будь-яку можливість побудови справді досконалого суспільства не тільки у ХІХ чи ХХ століттях, не тільки сьогодні, а й у ближчому майбутньому.

Іншими словами, велич Маркса насправді не в тому, що він окреслив шляхи побудови комунізму, а в тому, що він як науковець чітко усвідомив, що ніякий комунізм на ґрунті індустріального суспільства як такий неможливий.

А ницість Маркса у тому, що усвідомивши цей факт, він публічно відбувся фразами про те, що, мовляв, у країнах із загальним виборчим правом робітники можуть досягнути своїх цілей мирними засобами і що кооперативи та акціонерні товариства – це вихід за межі капіталістичного способу виробництва і перехід до нової організації суспільства, водночас не дезавуювавши цілу низку людожерських й економічно катастрофічних ідей донині популярного "Маніфесту".

Отже – про що йдеться, якщо коротко?

Молодий Карл Маркс у "Паризьких рукописах" або "Економічно-філософських рукописах 1844 року", як їх назвали в СРСР, спираючись на гегелівську ідею історичної необхідності, розгорнув теорію всесвітнього справедливого суспільства, заснованого на ґрунті духовної свободи, матеріального добробуту, високої культури.

Але на шляху до такого царства свободи, стверджував Маркс, лежить капіталістична система, на той час уже панівна у Західній Європі.

Головним чинником, який не дає можливості організації щасливого суспільства, є приватна власність, передусім на засоби виробництва, коли основна маса творців матеріальних та духовних благ виявляється ні при чому у розподілі та користуванні цими благами, коли ці блага протистоять своїм творцям.

А відтак слід шляхом насильницької кривавої революції знищити приватну власність, "експропріювати експропріаторів", таким чином перейшовши до царства свободи, де повною мірою розкриється творча людська сутність.

За словами Маркса, комунізм – це завершений, досконалий гуманізм. Утім, можливий і грубий, вульгарний, антигуманний комунізм, який виникає на перших етапах руху до царства свободи. Його не слід боятися, треба тільки швидко долати цю стадію, щоб навіть пам'ять про приватну власність і відчуження людини від праці стерлася із суспільної пам'яті.

От так: щасливе майбутнє, повний розквіт духовного і матеріального життя людей – а водночас неминуче кривавий шлях до цього, причому саме під час кривавої революції, за Марксом, суспільство має оновитися й очиститися.

А носієм цих змін, єдиним “правильним” суспільним класом, є промисловий пролетаріат, найбільш неосвічена та гноблена частина соціуму, що за хитрою Марксовою діалектичною логікою виступає спадкоємцем усієї класичної культури людства, його мистецтва, філософії та технології. Інші ж класи мають зникнути у вихорі революції.

Ідеї кривавої та всеочисної революції були розвинені в "Маніфесті" та ряді інших творів, вилившись у тезу про необхідність встановлення "диктатури пролетаріату".

Проте Маркс, який парадоксальним чином поєднував у собі ідеолога-публіциста і сумлінного науковця, не зупиняється на цій констатації й продовжує свої студії. 1867 року вийшов перший том "Капіталу", де був проаналізований процес утворення доданої вартості, описаний механізм капіталістичної експлуатації і накреслений вихід із майбутньої цивілізаційної кризи, яким він уявлявся Марксу: заперечення приватної власності, яке є поверненням до такого різновиду індивідуальної власності, що водночас є й власністю громадською.

Уявити собі, про що йдеться, досить складно; тривалий час марксисти трактували це як просту націоналізацію великої власності чи її усуспільнення під робітничим контролем. Насправді ключ до такого розуміння ідеї Маркса міститься у його підготовчих рукописах до "Капіталу" (Grundrisse) та у третьому, виданому посмертно, томі цієї праці.

Маркс виявив, що в індустріальному суспільстві, заснованому на машинній праці, навіть на досконалих автоматизованих системах машин, жадане звільнення людини, її повернення до свого єства неможливе.

А тим часом адекватний машинному, навіть системно-автоматизованому виробництву спосіб організації праці – це капіталізм. За Марксом, доки певний спосіб виробництва не вичерпає можливості свого розвитку, він не йде з арени історії.

Отже комунізм навіть теоретично неможливий, допоки існує індустріальне суспільство.

Подолання приватної власності стає можливим, коли в основі виробництва постає сила природи, "приручена" людиною, трансформована нею, коли наука і знання стають основою суспільного виробництва, а вільний час – мірилом багатства. Крім того, мусить бути виконана історична місія капіталізму – прищеплення людству всезагальної працелюбності.

Якщо до цього додати, що вивчення земельних відносин призвело Маркса до висновку, що далеко не вся додана вартість є наслідок експлуатації трудящих їхніми визискувачами, то картина буде більш-менш завершеною...

Не будемо тут оцінювати, наскільки реалістичними був увесь комплекс ідей "пізнього" Маркса; зауважмо лише, що вони несумісні з настановами "Маніфесту" на швидку пролетарську революцію і взагалі з рушійною роллю пролетарів.

Очевидно, не випадково сам Маркс 1872 року завершив другий том "Капіталу", але так і не передав його до друку, а третій том так і не довів до кінця - вони були видані Енгельсом.

Проте запеклі марксисти цих томів не читали, обмежуючись – у кращому разі – основними ідеями "Маніфесту" й першого тому "Капіталу". Наслідок відомий, повторю ще раз: 100 мільйонів життів, покладених на олтар реалізації комуністичної ідеї.

Карл Маркс був, м'яко кажучи, не надто моральним персонажем, оскільки у молоді роки оспівував масове насильство як єдиний засіб досягнення щастя і справедливості, а у зрілі роки не знайшов сил публічно відмовитися від хибних – як це стало зрозумілим йому самому – революціонарістських ідей.

Проте Маркс не був невігласом; він люто ненавидів невігластво, особливо таке, що прикривалося наче благородними гаслами.

У зрілі роки він не раз повторював, спостерігаючи за своїми послідовниками: "Я не марксист!" Тож пожалійте Маркса, панове, не прикривайтесь тим, чого ви не розумієте!

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників