Перші кроки

7 переглядів
Сергій Трегубенко, для УП
Вівторок, 5 травня 2009, 09:33

Абсурдно розповідати комусь про те, чого він хоче, проте всіх цікавлять способи досягнення бажаного.

Намагаючись вирішити дану проблему, багато думаючих людей сьогодні пишуть програми розвитку України. В Інтернеті їх зустрічаєш повсюди. До автора цього матеріалу також надходять звернення з проханням висловити свою думку щодо написаних кимось програм, або долучитися до реалізації.

Зауважу, що мову веду тільки про адекватні, продумані і вивірені програми, котрі, за реалізації, неодмінно принесуть користь.

Ось тут і настає час дивуватися. Якщо є потреба в змінах, і якщо є програми таких змін, то чому ж позитивні зміни не відбуваються? Дивуються мешканці України – чому ці програми не працюють і не приносять користь?

Дивуються автори програм – чому українці не підхопили їхні програми і не пішли за ними у щасливе майбутнє? Дивуються самопроголошені лідери, готові очолити реалізацію цих програм – чому вдячні українці не шикуються сотнями тисяч під їх знамена? Дивуються іноземні друзі і недруги – чому Україна не розвивається?

Відповідь дуже проста – жодна програма сама по собі ніколи і нічого не може зробити. Запитайте в українців – хто вам повинен забезпечити гарне життя, хто винен у всіх сьогоднішніх негараздах? Відповідь отримаєте швидку і однозначну – недолуга, або і злочинна влада.

А що потрібно робити? Зрозуміло, змінити погану владу на гарну, і всім нам буде щастя. Щоправда, протягом майже двох десятиліть ми жодного разу так і не обрали "правильну" владу.

Ні, спочатку всі кандидати виглядали справжніми месіями, але всі без винятку закінчували або як мерзотники, або як повні нездари. Чому так? Все просто, влада не є тим об’єктом, котрий має щось реалізовувати.

Влада – це сукупність осіб, котрі займаються єдиним – написанням програм для когось. Тобто, влада здатна тільки творити вказівки, які хтось повинен виконувати. Якщо цього не відбувається, то всі закони-укази-постанови перетворюються в макулатуру, а влада у звичайнісінький непотріб.

Слід відмітити, що існує два способи, за допомогою яких влада може бути самодостатня. Перший – це тиранія, коли урядники із застосування жорстокого насилля перетворює суспільство на рабів. Яскравим прикладом тиранії є сталінський режим.

Другий – грабіжницький, це коли за рахунок пограбування як сьогоднішніх, так і майбутніх поколінь забезпечується нинішні потреби. Як правило, це життя за рахунок руйнування надмірними податками виробничої бази, розпродаж природних ресурсів та національного майна, залучення величезних іноземних кредитів.

Обидва ці способи є настільки збоченими, що автор не розглядає їх у якості бажаних для України.

Отже, з точки зору людей, виконання програм розвитку України має забезпечувати влада. Яким чином? Цим питанням себе ніхто не обтяжує, повинна, і все.

Давайте проаналізуємо можливості влади. До них відносяться два, описаних вище збочених способи, і третій цивілізований, котрий полягає у тому, що виконувати програми повинні ми всі.

Тобто, щоденною своєю діяльністю, чи то індивідуальною, чи то колективною у складі підприємств та організацій, кожен з нас повинен забезпечувати виконання програм розвитку країни. Останнє твердження, проголошене в будь-якій цивілізованій країні, негайно віднесуть до найбанальніших. Але не в Україні.

Найперше, що потрібно для спільної діяльності в будь-якій сфері, в тому числі і у вдосконаленні суспільного життя країни, це чесність та солідарність зусиль. Якщо більша частина народу примножує національний добробут, а та його частина, що при владі, розкрадає, то у перших зникає будь-яке бажання працювати на паразитів.

Ось чому в цивілізованих країнах так принципово підходять до питання рівності всіх перед законом. Адже це не тільки, і не стільки питання справедливості, скільки питання національного розвитку чи занепаду.

Або всі позбавляються паразитів і працюють на розвиток своєї країни, а потім насолоджуються всіма заробленими благами. Або вузьке коло нахаб шматує країну на своє власне збагачення, а решта відсторонюється від суспільних справ і байдуже спостерігає за руйнуванням країни і свого життя.

Можуть всі включитися в процес створення потужної, процвітаючої України, в котрій всі люди гідно живуть? Так, але це може початися тільки за однієї умови – всі працюють на загальне покращення справ у країні, і всі справедливо ними користуються. Тобто, паразити відсутні. Доки Україна не очистилася від них, про якийсь розвиток не варто мріяти.

Ще раз перелічу шкоду від владних паразитів, починаючи з найбільшої. Вони відбивають у народу бажання працювати на покращення стану справ в Україні. Вони створюють сприятливі умови для свого паразитування, чим роблять неможливим чесне ведення справ у державі. Вони розбазарюють сукупне національне багатство. Вони отримують хабарі. Останнє, в порівняні з попереднім, наносить мінімальні збитки.

Виникає запитання, а хто ж може покласти край шкідницькій діяльності нашої влади?

Відповідь проста – тільки ті, хто до цієї корумпованої влади не належать, тільки ті, хто не вражений цією хворобою, тільки ті, хто найбільше потерпає від владної шкоди і найбільше зацікавлений у розвитку країни.

Мова йде про нас, громадян України. Ви спитаєте, що можна зробити? Поясню на власному прикладі. Я просто почав задавати питання. Члену Кабміну і РНБО Юрію Єханурову, голові парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолію Гриценку.

Це питання я адресував в СБУ, голові Верховної Ради Литвину.

Ось перша відповідь, дивитися відео. Заступник голови РНБО Степан Гавриш повідомив, що за міжнародними даними Україна по мінімальності корумпованості на 134-му місці з 180 атестованих. При цьому найбільш корумпованими є міліція, прокуратура, податкова і суди.

Це означає, що Луценка та Медведька можна відправляти консультантами сицилійської мафії, а вони у нас очолюють провідні правоохоронні відомства.

До речі, мої запитання і відповідь Степана Гавриша, напевно, співпали випадково. Але я точно знаю, що якби сьогодні не один я ставив ці питання, а сотні тисяч українців, якби ми дали зрозуміти нинішній владі, що через такий рівень їхньої продажності жоден з них більше ніколи не потрапить у владу, а багато з них ще й підуть в тюрми відпрацьовувати нанесену державі і народу шкоду, то, мабуть, щось почало б змінюватися.

До речі, особливого сарказму заслуговує "боротьба" з депутатською недоторканністю. В результаті "затяжних кровопролитних боїв", депутатська недоторканість буде скасована, довгий список осіб отримає за це звання героїв України… і абсолютно нічого не зміниться.

Бо від скасування депутатської недоторканості до торжества Закону і рівності всіх перед Законом, як до неба рачки. Це чергова локшина для українців від влади.

Цей матеріал задумувався як серйозна розмова про тих, хто творитиме майбутню квітучу Україну, про умови для них, про їх зацікавленість, про тотожність честі, чесності, патріотичності і вигідності, про взаємне доповнення особистого і суспільного, про тих, хто сам будуватиме плани та програми творення майбутнього, сам втілюватиме їх своєю працею.

І ми обов’язково будемо вести цю розмову і будемо творити своє життя і свою державу. Але сьогодні я не можу закликати до цього людей, сьогодні неможливо щось покращувати в цій країні. Бо перед тим, як починати спільними зусиллями наповнювати ємність, необхідно позатикати всі дірки, через які зникає наш добробут, позбутися всіх шкідників, котрі своєю владною діяльністю псують все, до чого торкаються, і цілеспрямовано створюють відразу до всього корисного для держави та її народу.

Отже, наш шлях у майбутнє має починатися з простих речей – жодна особа, жодна партія, яка сьогодні при владі, не має отримати жодного голосу під час виборів, якщо реальними справами протягом найближчих місяців не доведе свою ефективність у боротьбі з продажністю влади.

Варто негайно створювати в суспільстві потребу в якісно нових політичних силах, основою яких будуть реальні дії спрямовані на розвиток України вже тепер. Ми їх побачимо і зуміємо відрізнити від типових популістів.

Якщо сьогодні влада наскрізь корумпована й продажна, значить сьогодні є непочатий край роботи для тих, хто хоче відкрити народу дорогу в майбутнє. А обіцянки щось зробити, коли їх оберуть до влади, то відверті спроби в черговий раз ошукати народ. Особливо з боку тих, хто вже був, і сьогодні є при владі.

 

Сергій Трегубенко, для УП



powered by lun.ua
Ніс Клеопатри
Ярослав Грицак. Публічний інтелектуал із Галичини
Гра з "фашизмом": чому Угорщина підвищує ставки у тиску на Україну
Руслан Кошулинський: Кампанію будемо вести бандерівським методом – дійти до кожного
Усі публікації