Клоуни і шоколадки за 22 тисячі доларів і їхня роль у боротьбі зі СНІД

В Україні впродовж п’яти років ведеться широка кампанія з профілактики ВІЛ/СНІД за гроші Глобального Фонду бо боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Сюди направляються щорічно десятки мільйонів доларів на подолання інфекції. Левова частка цих грошей протікає через структуру міжнародної організації "Альянс-Україна".

Й, звісно, що не безкоштовно. За існуючою практикою, клерки цієї організації беруть за свою роботу 20% від загальної суми.

В чому ж тоді полягає така високооплачувана робота київських бюрократів?

Насправді, Альянс діє виключно через субгрантерів, тобто через організації, які пишуть проекти і здійснюють всю безпосередню роботу з цільовими групами: наркоманами, засудженими, представниками секс меншин, "особами комерційного сексу", а також хворими на СНІД, туберкульоз та на венеричні захворювання.

Для цього організація надсилає їм кошти і надає так звану технічну підтримку. Процес грантування у фінансовій частині можна описати такою схемою: Альянс направляє кошти на рахунки субгрантера, субгрантер складає фінансовий звіт і направляє його назад.

Той звіт надсилає в аудиторську компанію, яка здійснює перевірку фінансового звіту в повному обсязі і надсилає висновки в Альянс. Звідти висновки надсилаються в організації, там виправляють недоліки і знову надсилають в Альянс.

Практичної технічної допомоги Альянс у фінансовому плані майже не здійснює, за винятком проведення семінарів для всіх організацій-субгрантерів, які відбуваються не частіше ніж раз-два на рік у дорогих готельних комплексах у кращих курортних містах України.

Висновок напрошується дуже простий: діяльність фінансового відділу може замінити "кур’єрська пошта" і субгрантери могли б направляти свої звіти напряму в аудиторську компанію. А семінари для фахівців могли б проводити більш компетентні тренінгові інституції, а ніж працівники самого Альянсу.

Подібно здійснюється й програмна діяльність: Альянс затверджує робочі плани, визначає індикатори охоплення клієнтів і організації, списують тонни паперу для подачі звітів, окремі з яких мають обсяг на кілька кілограм паперу та тисячі мегабайт електронної пам’яті.

Все, що робить чиновник Альянсу – це складає до купи звіти і відправляє дані до Глобального Фонду. Робота звичайно не пильна. І ніяких стосунків з цільовими категоріями.

Українські регіональні організації навіть задоволені – головне, що гроші дають. Щоправда, й тут не все так просто. Гроші Альянс надсилає дуже часто із запізненнями на два й навіть три місяці. Тим часом кошти від Глобального Фонду "лежать" собі на рахунках і чекають рішення ради старших менеджерів Альянсу.

Очевидно, що за такої системи не завжди вдається освоїти кошти. Тому Альянс не придумав нічого кращого у таких випадках, як вимагати повернення цих коштів назад на свої рахунки.

При чому така система, на мій погляд, суперечить не тільки ідеї благодійності, але й чинному законодавству України. Для чого ж повертати кошти, які не встигли з вини Альянсу реалізувати? Чому ж їх не перепланувати, чому не направити на якісь додаткові активності?

Якщо хтось думає, що поверненню підлягають кілька гривень, то скажу, що в окремих організацій такі суми сягають десятків, а то й сотень тисяч гривень.

Причому цією та іншими процедурами, передбаченими угодами, Альянс відверто наражає регіональні організації на складні взаємовідносини з місцевими контролюючими органами, оскільки угоди мало в чому відповідають чинному українському законодавству і часто носять характер замовлень певних послуг, а не благодійної допомоги.

Як же ж отримати грант від Альянсу? За версією Глобального Фонду, це може будь-яка організація, яка подасть свою заявку у відповідній формі до Альянсу і доведе свою спроможність.

Однак і ця система в Альянсі працює специфічно. Про це знають всі організації, які хоч коли-небудь направляли туди заявки. Так от, проектні пропозиції кожного року розглядає комісія незалежних експертів, яких підбирає Альянс. Однак часто на експертів тиснуть старші менеджери, які настирливо рекомендують їм певні організації до фінансування.

Цього року дійшло вже до того, що один з керівників Альянсу Паола Павленко направляла листи електронною поштою і вимагала не задовольняти проектну заявку благодійного християнського фонду "Солідарність" з Івано-Франківська.

І навіть коли незалежні експерти не пристали на "рекомендації" й одноголосно схвалили проектну пропозицію БХФ "Солідарність" до фінансування, то гроші переможцю конкурсної комісії все одно не дали. Оскільки останнє слово за Альянсом.

Тоді виникає запитання: для чого взагалі потрібні такі "прозорі" конкурси, коли десятки організації даремно пишуть проектні пропозиції, обсяг яких складає сотні сторінок? Для кого ж тоді призначена ця клоунада з комісіями?

Тим часом керівники Альянсу не обділяють себе у фінансовому відношенні. Зарплати окремих керівників конкурують із зарплатами народних депутатів та із доходами представників великого бізнесу і сягають 5-6 тисяч доларів.

І хоча справжні розміри зарплат співробітників Альянсу закриті особливими графами надсекретності (на відміну від працівників проектів у регіонах), це не забороняє під час підготовки національної заявки від України погоджувати подібного розміру оклади для обраних осіб.

Як, зрештою, і особливі забаганки Альянсу у розвагах у так званій системі "профілактики вигорання". Так от, щоб не "згоріти" від "тяжкої" паперової роботи, чиновники влаштовують собі різні заходи, один з яких став навіть минулого року міжнародним скандалом.

Тоді за гроші Глобального Фонду Альянс замовив собі клоунів і шоколад на корпоративну вечірку на 22 тисячі доларів. Ці гроші довелося повернути, а ось винуватці й досі працюють та, напевно, мізкують над новими акціями.

Історія з використанням коштів Глобального Фонду нагадує мені біблійну притчу про господаря та трьох його слуг. Від’їжджаючи він вручив кожному з них певну суму грошей і після повернення попросив здати звіт. Так от, третій слуга, на відміну від перших двох, закопав свої гроші у землю і не придбав за них нічого.

Так й історія з Альянсом. Гроші, отримані від Глобального Фонду, це допомога Україні для того, щоб за кілька років наша держава облаштувала свою власну систему та мережу допомоги ВІЛ-інфікованим і забезпечила широку профілактику СНІДу та туберкульозу.

Однак за такої діяльності Альянсу зрозуміло, що гроші тупо закопуються в … папір. Отож, коли доведеться здавати звіт перед господарем, то йому продемонструють тонни паперу, в яких намалюють якісь неймовірні цифри охоплення та проведених заходів.

Насправді, через таку політику Альянсу за всіма тими паперами й дутими звітами ми втратили ЛЮДИНУ. Тисячі волають про допомогу, десятки тисяч потребують лікування.

Але Альянс запровадив таку систему роботи, що навіть та незначна кількість соціальних працівників за мізерні зарплати (у порівняні з зарплатами бюрократів Альянсу) займаються укладанням паперів та електронних звітів, якими потішає закордонних спонсорів.

В деяких містах вже дійшло до того, що в день "охоплюють" допомогою 10-15 тисяч наркоспоживачів. В такій арифметиці й справді без клоунів не обійтися.

Так кому потрібен такий Альянс? До речі, слово "альянс" означає "союз, об’єднання організацій задля спільної мети". Але що стосується нашого українського Альянсу, то слово "об’єднання" звучить цинічно.

І яка спільна мета може бути у київських клерків, об’єднаних круговою порукою, окрім, хіба заробляння грошей? Зрозуміло одне, що навіть в такій сфері як благодійність й доброчинність Україна наступає на звичні граблі корупції й "безпрєдєлу". І нема на то ради.

 

Андрій Микитин, Івано-Франківськ, благодійний християнський фонд "Солідарність" , для УП