Ющенко: хроніка зростання і падіння

816 переглядів
Сергій Сорока, для УП
П'ятниця, 8 січня 2010, 11:43

Уже менше, ніж за два тижні, коли будуть відомі попередні результати першого туру президентських виборів, чинний президент де-факто втратить свої лідерські позиції. Себто він, напевно, вже не вважатиметься лідером країни.

Після формалізації через голосування передвиборних рейтингів кандидатів стане ясно, що дива не сталося: досить потужна виборча кампанія практично не зрушила тренд падіння рейтингів довіри українців до президента Віктора Ющенка. 

Сумно. А все так гарно починалося... 

Спробуємо проаналізувати, які дії чинного президента України та його команди найбільше вплинули на його рейтинг. За основу візьмемо дані опитувань центру Разумкова, де позначимо основні переломні точки зміни рейтингу довіри. 

 
Точка 1. 5 липня 2004 року - урочисте висунення Віктора Ющенка кандидатом в президенти України на виборах 2004 року на Співочому полі. "Під фанфари на сцену виходить Ющенко. Перед цим на секунду зупиняється і цілується з дружиною Катериною. Потім промова, де найголосніші оплески на такій передвиборній обіцянці: "Корупції буде покладено край! Всі будуть рівними перед законом! Бандити сидітимуть у тюрмах!"

Виступ Ющенка закінчується вибухом оптимізму: "Я прийняв рішення - я йду в президенти. Ось моя заява! Я виграю вибори! Моя перемога - це перемога усіх! Скажіть усім, повернувшись додому - я вірю в Україну, я знаю свій обов'язок, разом ми переможемо!". 

Точка 2. Листопад 2004 - січень 2005 року. Вибори. Помаранчева революція. Перемога. Інавгурація. Небачений підйом рейтингу довіри до новообраного президента. 

Точка 3. Січень-лютий 2005 року - зволікання з призначенням Юлії Тимошенко прем'єр-міністром після інавгурації, незважаючи на письмові з нею домовленості. Після вимушеного подання у ВР кандидатури Тимошенко на посаду прем'єра та формування помаранчевого уряду, наділення президентом свого Секретаріату та РНБОУ деякими функціями виконавчої влади, тобто фактичне створення ще двох паралельних урядів, крім чинного. Виникнення феномену "любих друзів". 

Точка 4. Вересень 2005 року - відставка уряду Тимошенко. Хоча за 2 тижні до цього Ющенко в промові на День Незалежності похвалив чинний тоді уряд: "Молодий, енергійний, впевнений у собі уряд продемонстрував і макроекономічну культуру, і зростання соціальних стандартів. У вдалому поєднанні цих двох пріоритетів - формула сучасної економіки, яка заохочує сильних і підтримує слабких"

Як згодом виявилось, ця відставка стала початком кінця єдності помаранчевої команди, що викликало глибоку кризу демократичного руху в Україні.

Згодом відбулося підписання сумнозвісного Меморандуму з Віктором Януковичем, що фактично реанімувало його, як політичного діяча країни. Пізніше в обмін на це фракція ПР проголосувала за призначення Юрія Єханурова прем'єр-міністром України. 

Точка 5. Січень 2006 - перша газова війна з Росією. В результаті Україна відмовилась від діючого контракту з Росією про транзит газу, який мав діяти до 2013 року, за яким Україна отримувала газ за ціною 50 доларів за тисячу кубометрів. А туркменський газ почав поступати в країни не згідно міждержавних угод, а через такого собі посередника "РосУкрЕнерго". 

Ціна на газ, якою тоді Росія шантажувала Україну (230 доларів за тисячу кубометрів), наразі через чотири роки потому здається смішною.

Точка 6. 26 березня 2006 року - парламентські вибори. Хоча загалом помаранчеві сили (БЮТ, НУ і соцпартія) отримали більшість в оновленій Верховній Раді, для Ющенка і його політсили було неприємною несподіванкою саме перше місце БЮТ серед помаранчевих сил. Згідно домовленості, саме лідера БЮТ Юлію Тимошенко коаліція мала висунути на посаду прем'єра, а президент зробити відповідне подання до ВР. 

У результаті зволікання з боку президента та його фракції в підписанні коаліційної угоди, Олександр Мороз разом із фракцією Соцпартії перейшов на бік союзу Партії регіонів та комуністів, які разом із фракцією соціалістів створили так звану Антикризову коаліцію та висунули Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра. 

У Віктора Ющенка було два шляхи: або робити подання до ВР на призначення Януковича на посаду прем'єра, або йти на позачергові парламентські вибори. Саме тоді з'явився сумнозвісний Універсал Національної Єдності. Універсал було підписано Ющенком, Януковичем, тодішнім прем'єром Єхануровим, іншими лідерами парламентських сил, крім Юлії Тимошенко. 

В результаті Віктор Ющенко зробив подання на призначення Януковича прем'єром, що і відбулося 4 серпня 2006 року (точка 7).

Як відомо, вже 14 вересня Янукович порушив домовленості, скріплені Універсалом, заявивши під час візиту в штаб-квартиру НАТО, що в Україні не на часі приєднання до ПДЧ. Таким чином, вже через місяць сумнозвісний Універсал став "фількіною грамотою", як, власне і згадуваний вище Меморандум, підпис з-під якого згодом відкликав Ющенко. Але, як кажуть, "осад залишився...". 

Як видно з графіку, рейтинг Ющенка почав трохи підвищуватись, коли між Антикризовою коаліцією та урядом Януковича - з одного боку, та Ющенком - з іншого, почали накопичуватись протиріччя, а в парламенті Антикризова коаліція почала швидко приростати за рахунок перебіжчиків із опозиційних фракцій. 

Стало очевидним, що незабаром, до травневих свят 2007 року Антикризова коаліція у ВР налічуватиме 300 голосів, тобто конституційну більшість, що автоматично позбавляє чинного президента (а також і опозицію) будь-якого реального впливу на політичні та економічні процеси в країні.

З квітня Ющенко підписує один за одним ряд указів про розпуск парламенту, але чинності набуває тільки четвертий (!!!) указ про розпуск ВР і призначення позачергових виборів на 30 вересня 2007 року. Тільки до цього документу дослухались очільники ПР (тодішній голова ВР Мороз був категорично проти), як кажуть, після особистих домовленостей Ющенка із Януковичем та Ахметовим про формування в майбутній ВР коаліції між їхніми політичними силами. 

Юридичною підставою для набуття чинності указу стала неповноважність ВР через те, що 150 депутатів фракції БЮТ здали свої мандати (точка 8)

Нагадаємо, що в результаті позачергових виборів  НУНС та БЮТ отримали більшість в новій Верховній Раді і природно повинні були створити демократичну неопомаранчеву коаліцію. Знову ж таки після довгих вагань та зволікань Ющенко таки дав команду голосувати за призначення Тимошенко прем'єр-міністром, що і сталося 18 грудня 2007 року (точка 9)

"Друге пришестя" Тимошенко в Кабмін пройшло під прапором стратегічного ультиматуму Ющенка. Президент, по суті, розміняв прем'єрство Тимошенко на пакет із 12 законопроектів, спрямованих на зосередження абсолютної влади у його руках. Парадокс, але це був єдиний системний проект президента Ющенка за всю його каденцію" ("Дзеркало тижня").

Але практично зразу ж після призначення  нового уряду Тимошенко, Секретаріат президента почав систематично, практично щодня, критикувати будь-які дії як Тимошенко, так і уряду в цілому. Тобто знову замість злагодженої роботи керівників помаранчевої команди країна і світ спостерігали черговий розбрат очільників країни. 

Протягом  січня-липня 2009 року президент заветував 50 законодавчих ініціатив чинної коаліції та 34 постанов уряду, ставши рекордсменом світу з ветування! Також указами президента в період розгортання економічної та фінансової кризи були практично повністю заблоковані приватизаційні процеси, зміни до бюджету, антикризові закони та постанови уряду тощо. 

Тимошенко аж до вересня 2008 року практично не реагувала на постійні випади президентської команди. Аж поки заступник голови Секретаріату Андрій Кислинський в своїй заяві 18 серпня не звинуватив Тимошенко в державній зраді.

Тобто, нова війна, яку розпочав Ющенко проти Тимошенко з грудня 2009 року викликала, як наслідок, значну втрату рейтингу довіри серед населення України до чинного президента. Звичайно, президентові можна не зважати на рейтинги, головне - результати роботи (як заявив колишній голова його Секретаріату Олег Рибачук). Але - і рейтинг занизький, і з результатами зрештою якось не склалося...

Висновки: 

По-перше, Віктор Ющенко тричі за свою каденцію значно втрачав в показниках рейтингу, як тільки він та його команда робили ставку на розкол із частиною помаранчевої команди, орієнтованою на Юлію Тимошенко - в 2005, 2006 і 2009 роках. Причому падіння рейтингу 2009 року видається безповоротним. 

По-друге, коли ж Ющенко вимушений був іти на співпрацю із колишніми соратниками по Майдану, його рейтинг дещо збільшувався (2007 рік). Якби потому така тенденція збереглася, очевидно, що Ющенко мав би зовсім непоганий шанс вдруге стати президентом країни. Звичайно, за умови підтримки Юлією Тимошенко. 

По-третє, курс теперішньої виборчої кампанії, направлений на нищівну критику уряду Тимошенко, з огляду на досвід минулих років, принаймні не збільшить рейтинг Ющенка. 

Тоді виникає питання: яка мотивація в Ющенка та його команди, які наразі однозначно вибрали курс на поразку? Є два варіанти: або недолугість команди, або команда розуміє неминучість поразки і ставить перед собою зовсім іншу мету, ніж перемога на теперішніх виборах. 

Яку саме мету - покаже найближче майбутнє. 

Сергій  Сорока, для УП



powered by lun.ua
Стиль життя кандидатів. Гриценко на риболовлі, Ляшко з собаками, Бойко у спортивному костюмі
Титанова схема Фірташа. Чому ЗТМК уже два роки не повертають державі
Сегвеї, редагування генів та селфі-палиця: 10 найгірших технологій 21 сторіччя
Обережно, фейк: МВФ не скасовував транш у 500 млн для України
Усі публікації