Я не я і рука не моя!

34 перегляди
Брати Капранови, для УП
Четвер, 5 липня 2012, 11:41

Права рука для "здрастуй", а ліва — для хабара
Народна мудрість

Вже півроку у розмовах з притомними чи хоч півпритомними депутатами Верховної Ради ми пояснюємо, просимо, благаємо заблокувати роботу парламенту, аж поки не буде введено персональне голосування. І півроку чуємо у відповідь: "Для цього нема критичної кількості депутатів". Або: "Для цього немає волі керівництва".

Коли йдеться про акції за визволення Юлі – воля є. А як питання стосується нас із вами, звичайних людей, голоси яких крадуть щодня у Раді, тут опозиція безсило розводить руками.

І от врешті настав передбачуваний апофеоз – "ухвалення" мовного закону.

Офіційно заявляємо: основною причиною цієї події стала можливість голосування чужими картками. Вона ж спричинила і усі радівські силові акції. Якби Ельбрусу Тедеєву треба власноруч тиснути кнопку, хто б тоді займався мордобоєм?

Тепер зроблено наступний крок. Не тільки чужі картки, але й пряме "кидалово" стає процедурною нормою.

Вітаємо! Ми стали свідками встановлення нових регламентних процедур, які віднині діятимуть у парламенті, якщо можна назвати парламентом малину, де збираються кидали та дресовані багаторукі мавпи.

Стає зрозумілим, у який саме спосіб тепер ухвалюватимуть будь-який конфліктний закон – хоч тобі Трудовий кодекс, а хоч нове виборче законодавство. Точно так, до речі буде "запущено" земельну реформу і Конституцію. А що тут вигадувати – методологія відпрацьована, виконавці навчені, можна по десятку законів за годину штампувати.

В таких умовах постає логічне питання – а навіщо взагалі потрібно боротися на осінніх виборах? Картку ж у депутата забрати можна у будь-який спосіб – купівлею, шантажем, врешті можна й просто поцупити, як-от це сталося з Томенком, за його версією. Можна, до речі, просто відібрати силою – чемпіонів серед депутатів вистачає. Натуманив собі триста карток – і готово. Керуй собі державою, і чхати на результати волевиявлення.

Кожній розумній людині зрозуміло, що корінь проблеми з мовним законом Ківалова-Колесніченка – зовсім не в одіозності цих особистостей. Навпаки: якби за пультами замість спритних мавп сиділи живі депутати, це потворне дітище передвиборчої боротьби не набрало б навіть двох сотень голосів. Адже не всі регіонали є закінченими відморозками. Більш за те – дехто з них навіть здатен прочитати та зрозуміти суть законопроекту.

Ми вже писали, що запровадження технічної процедури персонального голосування повністю змінить передвиборчу ситуацію. Серйозні бізнесмени не можуть дозволити собі просиджувати штани у залі, і тому не тільки списки виглядатимуть восени зовсім інакше. Це взагалі обмежить фінансовий ресурс перегонів і тупа купівля виборців поступиться місцем справжнім політичним технологіям.

Персональне голосування – питання життя і смерті нашої держави. Зробити так, щоб депутати нового скликання Верховної ради з першого ж дня голосувати кожен за себе – критично важливо. Це – єдиний шанс зупинити владний безприділ без масштабного кровопролиття.

Проте опозиція чи то не читає наших статей, чи то не має часу подумати – вона охоче приймає запропоновані владою правила гри і відбувається абстрактними обіцянками після перемоги на виборах прийняти такий закон, що ого-го! От тільки як перемогти, коли у тих, хто встановлює правила гри, одна багаторука мавпа голосує за п’ятьох?

Втім, для зміни ситуації гіпотетичні можливості можна все-таки пошукати.

Першим і очевидним варіантом може бути ультиматум про персональне голосування під час торгів стосовно долі спікера і нинішнього парламенту. Сваволя у парламенті перейшла межу і, здається, навіть Литвин це може нарешті зрозуміти.

Проте, судячи з ухвалених за мавп’ячою технологією змін до регламенту, жодних торгів не планується. Всі ці "закони" запросто спрямують президенту без жодного спікерського підпису. Одним порушенням більше, одним – менше, яка різниця?

Другий шлях – блокування Ради опозицією не "за Юлю", не "за мову", а за те, щоб парламент припинив бути зоопарком і знову став представницьким органом влади. Проте на це, як нам говорять, нема критичної кількості депутатів і бракує волі.

Ото і все. І, як кажуть, на Галичині: нема на то ради. Чи може, у цьому випадку треба писати: нема "Ради"?

І тут раптом в голові виникає божевільна думка – а може, варто самим піти на вибори? Хоч би для того, щоб особисто ламати руки кожному, хто голосує "за того парня" А що, голосування за Харківські угоди довело, що ламати руки – вправа цілком парламентська.

До того ж справедливо помічено, що поламаною рукою дуже тяжко вставити чужу картку у систему "Рада".

powered by lun.ua
Монастир посиленого режиму. Що чекає усипальницю Скоропадських під Шосткою
Новий податок на зарплати: як уряд змінює правила гри для бізнесу
Від Криму до криміналу: репортаж з антиурядових протестів у Чехії
Фейкове майбутнє
Усі публікації