Чи стане "День ЄС" в парламенті "антивізовим"?

Понеділок, 1 липня 2013, 11:44

Цього тижня парламент та уряд можуть довести серйозність намірів у досягненні прогресу стосовно візової лібералізації, під час розгляду пакету законопроектів, необхідних для завершення першої законодавчо-планувальної фази, яку Україна виконує вже третій рік поспіль.

Тиждень, що наступив сміливо може називатись "антивізовим", адже від результатів роботи Погоджувальної Ради парламенту та розгляду депутатами відповідних законів залежить, чи зможе українська влада вчасно подати третій звіт стороні ЄС з виконанням повного списку завдань, передбачених Планом дій з візової лібералізації (ПДВЛ) та отримати рішення про перехід до другої імплементаційної фази під час Вільнюського саміту "Східного партнерства" у листопаді.

Випробуванням на відповідальність перед власними виборцями та партнерами з ЄС має стати готовність парламенту до розблокування окремих суспільно важливих напрямків політики в рамках ПДВЛ та підтримки законопроектів, які з різних причин є надто чутливими і або не здійснюються, або рухаються вкрай повільно.

До таких напрямків на даному етапі відносяться подолання дискримінації та антикорупційна політика.

Саме на цей перелік проблемних місць у виконанні завдань було вказано експертами ЄС під час нещодавнього робочого візиту по узгодженню суперечливих питань та підкреслено їх важливість у досягненні прогресу вже цього року.

Пакет проблемних завдань також було обговорено і під час відкритих слухань з візової лібералізації, організованому Комітетом з питань євроінтеграції ВРУ, де стало зрозуміло, що не всі фракції парламенту будуть готові їх підтримати, не дивлячись на суспільну значущість мети заради якої відбувається дана законотворча робота.

Отже, які саме завдання залишилось виконати в стінах парламенту, та чи мусить українська влада виконувати щось більше, аніж виконували інші країни, претендуючи на скасування віз у відносинах з ЄС?

Бути, чи не бути

Перший крок необхідно здійснити в сфері антикорупційної боротьби. Попри низку законопроектів антикорупційного спрямування, що з’явились минулого і цього року, експерти ЄС як у 2-му офіційному звіті, так і під час неформальних робочих зустрічей говорили про необхідність створення незалежного антикорупційного органу, що може мати функції розслідування корупційних справ.

За оцінками ЄС, вже існуючий Національний антикорупційний комітет не відповідає критеріям незалежного наглядового органу, зокрема через відсутність впливу громадськості на роботу комітету, конфлікт інтересів та відсутність розслідування гучних справ.

Не дивлячись на поінформованість влади щодо даного критерію, жодних рухів, окрім дискусій, останнім часом зафіксовано не було, залишається сподіватись на "підйом" даного питання у "антивізову" середу поточного тижня та, відповідно, початок роботи у даному напрямку, що має збалансувати законодавче розвинене поле з відстаючим інституційним.

Антидискримінаційне "яблуко" розбрату

Другий крок – запобігання дискримінації. Рух у даній сфері відбувався більш повільно, ніж у інших, індикатор виконання 1-ї фази на 2011 рік, згідно результатів громадського моніторингу, складав  всього 40%. Прогалина була сформована за рахунок відсутності визначеності урядом у питанні розробки комплексного антидискримінаційного законодавства.

Рух у даному напрямку пожвавився після прийняття у вересні 2012 року закону "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та з появою навесні цього року Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.

Черговий крок у правильному напрямку – у 2013 на розгляд парламенту подано проект закону "Про внесення змін до законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні" – №2342 від 19 лютого 2013 року, ухвалення якого мало би завершити список вимог за даним напрямком.

Втім, саме даний законопроект займає пальму першості суперечливих коментарів та необґрунтованої критики, з тих законотворчих новел, прийняття яких необхідне для фіксації прогресу.

Водночас, даний законопроект спрямований на посилення прав у напрямку протидії дискримінації та приведення законодавства України у відповідність до певних міжнародно-правових стандартів та зобов’язань.

Йдеться, насамперед, про запровадження в Україні мінімальних стандартів ЄС у сфері трудових відносин, згідно яких необхідно внести зміни до Кодексу законів про працю, якими передбачається заборона дискримінації з причин сексуальної орієнтації та внесення до законодавства норми, що зобов’язуватиме працедавців адаптувати умови праці для людей з обмеженими фізичними можливостями.

Перш за все, йдеться про надання особі з інвалідністю можливостей участі у трудовій діяльності, за умови якщо проведення таких змін не спричинятиме непропорційного тягаря для працедавця.

Обидва критерії є додатковими заходами у сфері боротьби з дискримінацією, втім за своїм значенням у наданні позитивної оцінки прогресу України, будуть розглядатись Європейським Союзом як одна з ключових вимог на шляху до забезпечення належної реалізації прав та свобод людини.

Разом з тим, окремі політики як з провладних так і опозиційних сил, неодноразово заявляли про неготовність підтримувати новелу антидискримінаційної сфери, що у такий мінімальний спосіб захищає права ЛГБТ-спільноти.

Не бажаючи брати на себе прогресивні і часом не дуже популярні рішення, окремі представники влади знайшли зручну аргументацію про те, що від України очікують більше, ніж від тих країн, які вже виконували та виконують завдання в контексті візової лібералізації.

Щоб розвіяти дане переконання, варто згадати досвід країн, що проходили подібний шлях у 2009-2010 роках.

Отримані уроки

Країни Західних Балкан, що одними з перших виборювали право на поїздки до ЄС без віз, ситуація з вимогами захисту фундаментальних прав людини, в першу чергу, відображала проблеми актуальні для країни.

В другу, була віддзеркаленням наявного досвіду формулювання відповідних критеріїв самого ЄС, для якого "візовий" діалог також був новою моделлю взаємин з третіми країнами.

Так, у "Дорожніх картах" всіх п’яти країн був помітний акцент на необхідності захисту національних меншин, зокрема ромів та забезпечення гендерної рівності.

Важливою інновацією у випадку Сербії, наприклад, стало прийняття закону про заборону дискримінації, який передбачав всеосяжні санкції за всі випадки дискримінації та захищав ті групи, які є особливо вразливими та можуть піддаватись дискримінації.

Окрім цього, запроваджувався Директорат гендерної рівності, виконавчий орган влади, та інститут уповноваженого – Опікуна для захисту рівності, незалежного органу влади, який пролобіював ухвалення національної Стратегії покращення становища жінок та утвердження гендерної рівності.

В тому ж напрямку були сконцентровані і зусилля Македонії з Чорногорією, які одними з перших у 2009 отримали позитивні оцінки за впровадження нових стандартів.

Втім, вже у Другому звіті ЄС, що стосувався цих трьох країн, було вказано на незавершеність нормативної бази, зокрема щодо національних меншин, жінок, та ЛГБТ-спільноти.

У випадку Македонії, що була лідером "візових" перегонів, формування антидискримінаційного пакету з урахуванням захисту всіх вразливих груп відбувалось паралельно з процесом прийняття Європейською Комісією рішення про скасування візового режиму.

Втім, поява антидискримінаційного законопроекту наприкінці 2009 року не додала прогресу у даній сфері, оскільки документ не містив згадки про захист сексуальних меншин та інших вразливих груп.

"Більше за більше"

Після отримання "зеленого" світла безвізовим поїздкам, уряд втратив серйозний стимул для удосконалення даного дражливого напрямку, а експерти з ЄС переконались у тому, що всі завдання мають бути виконані перед завершенням процесу.

Врахувавши недоліки з виконанням антидискримінаційних завдань лідерів безвізового руху – Македонії, Сербії та Чорногорії, ЄС змінює підхід для балканських країн "другої хвилі" – Боснії і Герцеговини та Албанії на "більше за більше", які повинні були завершити перетворення у антидискримінаційній політиці перед наданням ЄС звіту про виконання завдань Дорожніх карт.

З тим, щоб дискримінаційна політика не була формальною та імітаційною, з’являються також і додаткові вимоги щодо запровадження чіткого та ефективного механізму, який передбачатиме адекватні фінансові ресурси з метою забезпечення застосування антидискримінаційних заходів.

Очевидно, що апробування політики візової лібералізації у балканських країнах та перші результати дії безвізового режиму на прикладі країн Західних Балкан, що не став безпроблемним, зокрема у політиці притулку та ефективного захисту вразливих груп, спричинив перегляд Європейським Союзом не лише самого принципу оцінювання прогресу, запровадивши двоетапність у випадку України, Молдови та Грузії, але й підштовхнув до уточнення окремих завдань у бік їх конкретизації.

Тож, принцип "спочатку товар, а потім гроші" був застосований і щодо України з Молдовою. Остання вимогу щодо рівності трудових прав усіх громадян виконала ще минулого року, отримавши ПДВЛ. Як і Україна у 2010 році.

Рішучість та політична воля у виконанні ідентичних завдань ПДВЛ дозволили країні перейти до наступної фази вже після третього звіту.

Отже, у разі неприйняття законопроекту №2342 у найближчий час, або відмова від його прийняття, може призвести до втрати сприятливого для переходу України до другої фази виконання ПДВЛ політичного моменту у відносинах між Україною та ЄС, пов’язаного із проведенням Вільнюського саміту.

Крім того, така ситуація може викликати негативну реакцію ЄС та може бути сприйнята як відмова від впровадження навіть мінімальних стандартів ЄС у запобіганні та протидії дискримінації. Як наслідок, питання безвізового режиму буде відкладено на невизначений час.

Ірина Сушко, ГО "Європа без бар’єрів", для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді