Невідворотність Химери Або уроки Британії для України

100 переглядів
Дмитро Наталуха Дмитро Наталуха, для УП
Четвер, 3 липня 2014, 13:38

25 квітня українці обирали нового президента, який би очолив державу у цю пору міжвладдя.

Паралельно, Європа обирала депутатів до Європейського парламенту. У цій статті ми сфокусуємось на перемозі Партії незалежності Сполученого Королівства (ЮКІП) у Великобританії під час національних виборів представників до Європарламенту – і застосуємо аналіз до президентської гонки в Україні і до майбутніх виборів до ВР.

Отже, ЮКІП – "політична партія Великобританії, що вимагає виходу країни з Євросоюзу і дотримується консервативних поглядів". Представників партії неодноразово звинувачували у відкритих расистських і антисемітських висловлюваннях і у радикальній ксенофобії, тому в англійській пресі партію називають протестною і популістською.

Саме тому перемога ЮКІП у національних перегонах до Європарламенту із 27,5% голосів, викликала відвертий шок у британському суспільстві.

Англійські ЗМІ називають це "землетрусом", адже вперше з 1906 року національні вибори виграють не Лейбористи чи Консерватори – а третя сила. І хоча загальна явка виборців була низькою – 34,17%, такий неочікуваний результат змусив британських політиків серйозно замислитись.

Зроблені висновки вкрай цікаві і для українських реалій, тим паче, в наступних умовах – абсолютна дискредитація регіоналів зрівняла із землею і рейтинг ПР.

Втім, той електорат, який голосував за цю партію – назвемо його "про-східний", – хоч і значно скоротився, але не зник повністю і досі може "завести" в парламент певну політичну групу.

Разом з тим, ці ж виборці опинились у політичному вакуумі. Адже всі колишні лідери і публічні особи ПР і КПУ також дискредитовані, а зважаючи на президентську кампанію, Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Гриценко, у яких більше 5% – є абсолютно про-українськими і про-західними і "революціонерами". Те саме стосується і Кличка і Тягнибока і Богомолець.

Отже, коли всі вони поведуть у парламент свої команди, про-східний електорат знову лишиться у політичному вакуумі, адже його східно-орієнтовані позиції не будуть представлені жодною з відомих на сьогоднішній день партій. Ключове словосполучення – "на сьогоднішній день".

Незабаром на горизонті з'явиться нова політична сила, яка залучатиме про-східний електорат, щоб забезпечити собі місце в ВР. Чи буде такою силою новостворена Партія Розвитку України? Байдуже.

Головне – зрозуміти, чому їй це може вдатись.

*   *   *

Останні десятиріччя вибори в Англії фокусувались на середньому класі. Та коли цей обласканий і приголублений середній клас не проголосував, ЮКІП злетів до зірок. Розпещені увагою підприємці, представники сфери розваг і мистецтва й білі комірці втратили гострість почуття політичної відповідальності – і не проголосували.

В результаті, національні вибори до Європарламенту стали гонитвою за меншістю, яка останнім часом в політичному плані почувала себе покинутою.

Чому покинутою? Тому що провідні партії Англії стали надто космополітичними, надто мейнстрімними. Ліві і центристи здебільшого представляють державний сектор і сферу культури і мистецтва, праві ж – великий бізнес і сферу фінансів і консалтингу.

Як зазначають політологи Гудвін і Форд, останнім часом політика – "це боротьба представників середнього класу з університетськими дипломами за голоси представників середнього класу з університетськими дипломами".

Для робітничого класу ці партії надто метросексуальні. Тож в їхній боротьбі пролетарії і звичайні землероби – на лаві спостерігачів. Але саме робітники і фермери встали з цієї лави в день виборів, і прийшли голосувати.

Справді, статистика, яку наводять британські газети, підтверджує, що 27,5% переможних голосів ЮКІП складаються переважно із 2 груп:

– виборці із міст і приміських районів, які були або лишаються промисловими центрами чи індустріальними зонами;

– виборці із сільських місцевостей, селяни, фермери.

Ці групи не сприймають ліберальні соціальні цінності мейнстрімних партій, тому почуваються покинутими. Більш того, середньому класу їх протиставляє соціальна і фінансова нерівність, яка і стала політичним наслідком успіху протестного ЮКІП.

В Україні після Революції Гідності покинутим виявився саме про-східний електорат.

Не тому що Удар, БЮТ тощо – надто мейнстрімні чи метросексуальні, хоча і тому теж. А тому що після останніх подій майже всі партії займають переважно проукраїнську і прозахідну чи антиросійську політику, або всі позиції разом. При цьому, є робітники і селяни сходу і півдня, які не поділяють ці погляди і чекають на партію, яка запропонує про-східну альтернативу.

*   *   *

Однією з причин низької явки середнього класу називають і крах класичної репрезентативної політики.

Політолог Пітер Мейр зазначав: "Протестні партії виникають там, де зникає обумовлена політика". Під зникненням обумовленої політики Мейр розумів занепад загальних індикаторів звичної політичної участі – членства в партії, приналежності певному політичному курсу, явки виборців.

І хоча у громадян з'являється все більше електронних засобів контролювати політичні процеси, їх політична участь стала зводитись до однієї з форм вибіркового особистого досвіду, а не до реальної участі у політичному житті. Людина стала відчувати більшу ступінь політичної участі, підписуючи петицію в інтернеті чи ділячись важливим твітом політика, ніж голосуючи на виборах.

Відповідно, успіх того ж популістського ЮКІП є протестом проти класичної репрезентативної демократії через розчарування у ній середньостатистичного виборця.

В чому розчарування?

Старі політичні сили перестали виконувати класичні функції партій – висловлювання поглядів прихильників і представлення їх інтересів. З повністю розмитою ідеологічною базою, мейнстрімні партії перетворились у державний апендицит, на противагу інструменту впливу громадського суспільства, функції якого вони мали б виконувати.

В кінцевому результаті, із представників певних політичних і соціальних ідей соціуму – вони спотворились до правлячого класу, який просто шукає собі чергову посаду.

А що в Україні?

Прогресивний і професійний УДАР призначає на посади осіб, які були членами найкорумпованіших політичних блоків. Свобода серйозно втратила голоси. БЮТ – незграбний закостенілий колос на глиняних ногах, "Громадянська позиція" продукує лише політичний шум. ПР – жахливе минуле, яке намагаються реанімувати у Партії Розвитку. Інші – пусті валізи лідерів.

І головне – всі вони так само просто шукають посади.

Ланцюг "людина-ідеологія-однодумці-партія-представництво" не працює.

Ніхто не говорить, що новий "український ЮКІП" це виправить. Але якщо він грамотно зіграє на критиці цієї загнилої системи і запропонує привабливі для про-східного електорату популістські гасла – він пройде в парламент навіть без дебатів.

...До речі, відсутність справжніх дебатів – ще одна з причин, через яку ЮКІП вдалося покласти на лопатки лейбористів і торі. Останні більше не намагаються переконати людей, змінити їх думки. Натомість, під час дебатів вони пробують всіма правдами і кривдами збільшити явку виборців, які вже і так погоджуються з їхніми гаслами.

В українських реаліях це було б щось на кшталт дебатів у Шустера, на які прийшли, скажімо, Тимошенко, Порошенко і Ляшко, і всі б говорили лише про одне – "треба повернути Крим!"

Та коли українці і так згідні із цим посилом, виникає складна задача – сказати це так, щоб більшість повірила саме тобі.

Популісти заповнюють пустоти, залишені мейнстрімними партіями, пропонуючи політику як протистояння народу проти еліт. На першому етапі вони заново відкривають роль опозиції і шукають, скоріше, саме амплуа нещадного критика і "ока народу", аніж можливості керувати державою, адже критиканство не створює відповідальності.

І хоча національні вибори до Європарламенту – це політичний еквівалент мастурбації, перемога ЮКІП на них змусила мейнстрімні партії понервувати. Ці нерви примусили консерваторів і лівих зараз всіма силами переконувати покинутих виборців, що "їх почують".

Та справжній трюк полягатиме якраз в тому, яким чином залучити цей електорат і побудувати взаємодію із ним, не ігноруючи його турбот і одночасно не імітуючи популістський ЮКІП. Адже останній звинувачує мейнстрімні партії саме у тому, що вони недосяжні для звичайних людей та несправжні і нещирі.

І найгостріша проблема в тому, що намагаючись виправити перше, попадешся на другому.

Та що ще гірше – навіть якщо певній партії вдасться виглядати справжньою і щирою, даючи суперечливі обіцянки – які шанси, що вона не поразлякує навіть більше виборців ніж отримає? Це те саме, що у намаганні "приручити" про-східний електорат, БЮТ чи УДАР пообіцяють російській мові статус державної і розширення адміністративних прав регіону.

Як ви вважаєте, кого побільшає – про-східних виборців, що проголосують за БЮТ чи УДАР, чи прозахідних, які підтримають "Солідарність" чи "Свободу"?..

Політикам апріорі важко відповідати анти-політичним настроям. Втім, анти-політична позиція самообмежуюча.

Успіх на виборах штовхатиме до компромісів влади, і навіть якщо протестній партії не вдасться здобути керівні посади, сам її успіх змусить маси вернутись до мейнстрімних політичних сил. Що більше така партія отримає підтримки, то більше підтримки згодом отримають домінуючи сили.

Адже чим сильніше політик апелює з радикальними ідеями до тих, хто їм і без того симпатизує – тим сильніше він відштовхує тих, хто вагається.

В Британії це вже назвали "парадоксом Фараджа", за прізвищем лідера ЮКІП – Найджела Фараджа. Суть в тому, що ЮКІП агресивно пропагує вихід Британії з ЄС. Та аналітики помітили, що чим більше виборців голосують за Фараджа, тим менше британців підтримують ідею "євро-сепаратизму".

Цей парадокс варто пам'ятати, адже він може стати критичним в процесі передвиборчих перегонів. Тому що після останніх подій і війни на сході, будь-які ідеї порозуміння з Росією без повернення Криму, чи з сепаратистами, без їх покарання – є радикальним.

Та справа в тому, що саме про-західний електорат є головним носієм і прихильником цієї ідеї.

Намагання загравати з ним шляхом надання суперечливих обіцянок сприйматиметься проукраїнськими виборцями як пропагування цієї радикальної ідеї, життєво несумісної із сучасним світоглядом українців.

Тому, якщо, скажімо, Порошенко наполягатиме на діалозі із сепаратистами і на розширенні прав східних областей з метою припинення кровопролиття, то що більше він просуватиме цю передвиборчу обіцянку, то більше виборців голосуватиме за альтернативні політичні сили.

Тими, хто і так симпатизує радикальним ідеям, будуть мешканці Сходу, а тими, хто вагається і, врешті, відштовхується – мешканці решти України.

*   *   *

Британські ЗМІ визначили, що носіями радикальних настроїв в Англії, які дозволили ЮКІП тріумфувати, є здебільшого виборці з регіонів:

– економічно депресивних;

– віддалених від центрів економічної активності;

– у яких переважає літнє, пенсійне населення;

– де незначний відсоток мешканців має диплом про вищу освіту;

– із здебільшого білим населенням.

Для цього "середньостатистичного малоосвіченого незабезпеченого білого" вільна торгівля і етнічна різноманітність – скоріше економічна загроза, аніж перевага. Саме тому мейнстрімний лібералізм і його цінності для них – ворожі. Саме через це їм здається, що їх не чують і тому вони почуваються покинутими.

Найбільша небезпека у відвойовуванні цього "депресивного електорату" – не протистояти популістським партіям, а скотитись до їхнього рівня обіцянок і лозунгів.

Для Британії це значить змагатись у тому, хто більший ксенофоб і расист.

Для України – змагатись у тому, хто краще чує Донбас і поважає Росію.

Але це шлях у прірву, адже не можна давати опоненту те, що він хоче. Це вже зрозумів кабінет Кемерона, який почав розробляти альтернативні способи задіяння "покинутих і непочутих". Це мають зрозуміти і про-українські політики.

Колись вже Ллейбористи намагалися задіяти "депресивний електорат", обіцяючи збільшення мінімальної заробітної платні, більш доступне житло, нижчі ціни на ЖКП і врегулювання трудових відносин.

Та цього не достатньо. В Британії аналітики визнали, що ці обіцянки виглядають занадто трансакційними, їм не вистачає всеохоплюючої ідеї, всеосяжної концепції. Простих і сильних посилів, які легко зрозуміти і запам'ятати.

ЮКІП використав "покинутість і непочутість" робітничого і сільського класу. Що може бути легше для розуміння і запам'ятовування, як не провина уряду і ЄС у тому, що ти недостатньо заробляєш, а навколо іммігранти?

В Україні ж ця ідея має підкреслювати необхідність єдності країни і взаємозалежність різних її регіонів. Проблеми ж українців не відрізняються від англійських – робочі місця, гроші і пенсії. Тому, увагу треба фокусувати саме на можливості збільшення цих показників виключно у складі унітарної України.

Адже саме успішний розвиток держави, як єдиного організму, і її модернізація, дадуть змогу справедливо перерозподілити прибутки і доходи серед всіх регіонів і верств населення, дозволяючи і збільшити платню і підвищити рівень соціального забезпечення.

Це надзвичайно важке завдання. У політиці завжди легше критикувати і жалітись, аніж реформувати і змінювати.

Британські лейбористи вже заявили, що підуть шляхом старої доброї політики із дебатами і новими ідеями, відродять інститут представництва і не просто почують "покинутих", але змусять середній клас їх обійняти.

Чи здатна українська влада дати таку ж обіцянку?

*   *   *

В давньогрецькій міфології Химерою є потвора із головою лева, тулубом кози і хвостом змії. Наступний парламент України виглядатиме саме так.

Та те, наскільки ефективно домінуючі політичні сили України зможуть знайти спільну мову із про-східними виборцями, не втративши прозахідних, – визначить, наскільки велику групу з ПР і КПУ Донбас зможе завести до Ради. А головне – наскільки ця група зможе саботувати роботу нової Верховної Ради.

Іншими словами – від можливості сучасної більшості приймати вірні політичні рішення залежить те, скільки в новій парламентській химері буде левового, скільки козлиного, а скільки зміїного.

Дмитро Наталуха, спеціально для УП



powered by lun.ua
Сергій Притула: Я не знаю такого політика як Володимир Зеленський
Ігор Коломойський: Я вважаю, що Порошенко – моя маріонетка
Президент ненависті. Чого варто боятися Зеленському
Психотерапевт Олег Чабан про вибори: Всіх врешті-решт об'єднає секс
Усі публікації