Режисер Євген Афінеєвський: Важливо не дати світу звикнути до війни в Україні, як звикли до війни в Сирії

Неділя, 2 жовтня 2022, 05:30

Свій перший документальний фільм про Україну американський режисер Євген Афінеєвський знімав під час Революції гідності 2013–2014-го. 

Його робота "Зима у вогні: боротьба України за свободу" ("Winter on fire") була номінована на "Оскар" і "Еммі". 

У 2014-му році платформа "Netflix" викупила права на фільм. За словами режисера, більшу частину коштів від продажу прав він інвестував у просування фільму, що дало змогу зробити "Winter on fire" доступним для мільйонів передплатників по всьому світу. 

"Я хотів пояснити світові феномен української революції", пояснює свою мотивацію режисер Афінеєвський.

У ніч, коли на українські міста полетіли російські ракети, Євген уже планував, як документуватиме війну в Україні. 

За п'ять місяців війни йому вдалося зібрати команду з 43 операторів і 9 режисерів монтажу. Десятки людей взяли участь у зйомках фільму, більше сотні було проінтерв'юйовано. За п'ять місяців Євген Афінеєвський склав пазл восьми років російсько-української війни.

Прем'єра його нової роботи "Свобода у вогні: боротьба України за свободу" ("Freedom on fire") відбулася на початку вересня на Венеційському фестивалі. Фільм уже показали на низці фестивалів. І зараз планується його просування. 

"Українська правда" поговорила з режисером про те, чому документальне кіно важливе і як воно не дає світу забути про Україну.

 
Режисер Євген Афінеєвський та актриса Тільда Свінтон під час Венеційського кінофестивалю
всі фото надані авторами

Як для тебе почалася війна? І що мотивувало приїхати в Україну?

− Війна і для українців, і для мене почалася 2014-го року, хоча весь світ цього не відчув. Увесь світ побачив момент анексії Криму та окупації Донецького регіону, але досить швидко абстрагувався від цього. І якщо на самому початку 2014-го року ще можна було вважати, що це локальна війна, то, подивіться, як швидко сьогодні вона перетворилася на Третю світову. 

Саме тому, що у 2014-му весь світ вдавав, ніби його ця війна не обходить. 

Реклама:

Мене саме це усвідомлення змусило працювати в шаленому режимі, кинути всі сили на те, щоб створити цей документальний проєкт. 

Головна місія мого фільму − донести до світу, що він не може більше закривати очі на війну в Україні, саме це призвело до сьогоднішньої катастрофи. 

Другий момент: я хотів донести, що те, що відбувається в Україні – це не війна між Росією та Україною. Це Росія воює з усім світом на території України. І як я вже сказав, це початок Третьої світової війни. 

І це війна не тільки на фізичному фронті. Є ще й медіафронт, який зачіпає весь світ. 

Моє завдання було зафіксувати реальність, щоб ніхто потім не міг змінити історію і сказати, що "все було не так однозначно".

 
Співпраця в зумі з операторами

Для людей, які живуть у різних країнах світу своїм життям, війна в Україні проходить фоном. Що ці люди мають знати про нашу ситуацію, що відчути, коли вони подивляться цей фільм?

− Документуючи війну, я не показую те, що світова аудиторія бачить у новинах: окопи, солдатів, наступ, поразку, масові поховання. Я показав звичайних людей. Я розповів історіями мам і дітей, як вони живуть, коли в їхній країні йде війна. Створюю ось цей місток між людством, яке живе спокійним життям, і людьми, які б'ються з високо піднятою головою і з посмішкою за майбутнє своєї країни. 

За рахунок цього я свою аудиторію занурюю в життя простих українців. У те життя, де мама щовечора, укладаючи дитину, молиться, щоб вони завтра прокинулися. Те, що незнайоме іншій мамі, яка щодня лягає спати, з посмішкою дивлячись на свою дитину, і вранці прокидається без тривоги за майбутнє. Я поєднав ось ці речі. 

Я поєднав історії медиків, де люди борються за життя, не маючи нічого у своїх руках, з історіями медиків, які мають усе в наших лікарнях і не можуть собі уявити, що таке працювати у фронтових умовах, битися за життя. 

Тому аудиторії буде легко, по-перше, "з'єднатися" з моїми героями, а по-друге, як я і сказав, зануритися в той світ, де я і наші оператори побували особисто.

Як будь-яка інша людина, я так само плачу, коли дивлюся свій фільм. І так само переживаю за своїх героїв. І я впевнений, ці почуття не чужі людям, вони дають змогу залишатися людьми, здатними до емпатії.

 
Журналістка 1+1 Наталя Нагорна, режисер Євген Афінеєвський та героїня фільму Анна Зайцева, дружина захисника "Азовсталі"

У тебе є постійна команда в Україні, з якою ти працюєш, чи щоразу ти набираєш команду під проєкт?

− У мене є постійна команда для постпродакшну, з якою я робив усі свої фільми − я з ними працюю постійно. І не тільки з української тематики.

В Україні дуже хороший рівень фахівців у кіноіндустрії. І оскільки я знімаю свої власні проєкти, фільми відповідно до своїх мотивів і цінностей, тобто без підтримки будь-якої кіностудії, всі мої фільми незалежні, вони А А А: advocacy, activism and action. І для мене як незалежного режисера і кінопродюсера завжди важливе співвідношення "ціна − якість". В українській індустрії мені це співвідношення видається майже ідеальним.

Реклама:

Як вдалося побудувати роботу з 43-ма операторами і чому ти так поспішав якнайшвидше випустити фільм, адже війна ще не закінчилася?

− Від самого початку я розумів, що медіацикл інтересу до України закінчиться так само швидко, як до Сирії. Спочатку всі цікавилися війною в Сирії, а потім навіть застосування хімічної зброї проти мирного населення не викликало інтересу. У мене з Сирією своя особлива історія.

Я познайомився з сирійськими лікарями ще на Майдані. Мені стало дуже цікаво. І коли закінчився Майдан, я полетів знімати в Сирію. Мені захотілося розповісти історію цієї країни. 

У Сирії я побачив ту саму російську армію, яка, підтримуючи диктатуру Асада, знищує мирних сирійців. Я побачив зруйновані килимовими бомбардуваннями міста, мільйони біженців. 

Одночасно з цим я чув усю цю полеміку в Європі про те, що сирійські біженці захопили європейські міста. А вони просто рятували своїх дітей від загибелі. Зараз про Сирію, в якій війна триває вже понад 10 років, роблять сюжети двічі на рік. 

Я боявся, що інтерес до України також спаде протягом пів року. Тому в лютому вже розумів, що потрібен фільм. Тому що, коли настане саме пекло, люди втомляться думати про Україну, допомагати українцям.

 

У твоєму фільмі одна з головних героїнь військова кореспондентка "1+1" Наталя Нагорна. Ви були знайомі до війни?

− Побачивши, як у лютому і в березні реально мочать, вбивають і безжально полюють на журналістів, на фотографів, я вже тоді розумів, що моїм основним героєм буде журналіст. З Наташею ми були знайомі з Майдану 2014 року. Наташа працювала з темою війни всі ці 8 років. І вона, звісно, сильно за ці роки виросла. Війна робить людей сильнішими, твердішими. 

Нагорна уособлює для мене образ журналіста, який нарівні з військовими служить своїй країні, захищає своє суспільство, виконує свій обов'язок. Я хотів показати у фільмі саме молодих людей, чиї характери склалися на цій війні.

 
Режисер Євген Афінеєвський "Freedom on fire" та журналістка Наталя Нагорна

Кого ти ще зі своїх героїв вважаєш у певному сенсі рольовою моделлю?

− Наташа Нагорна познайомила мене зі Стасом Стовбаном. Для мене Стас став яскравим уособленням ось цієї молоді України, яка в 20 років пішла воювати. Він був у Донецькому аеропорту разом з Ігорем Броневицьким, якого знає вся Україна. На очах у Стаса Ігоря застрелив Моторола. Він був у полоні, втратив ногу.

Стас Стовбан − людина, яка прожила разом зі своєю країною найскладніший і найважливіший етап історії. І, повернувшись на одній нозі з полону, він майже відразу пішов у десантуру битися за свою країну. І він був одним із перших, хто звільняв Бучу.

Ось такою я бачу сьогодні українську молодь. Мені хотілося, щоб у моєму фільмі про війну говорили такі герої.

Реклама:

У фільмі є героїня Аня, чоловік якої пішов у батальйон "Азов" буквально незадовго до початку агресії.

− Він був у десанті, коли у них народився Свят. Він вирішив змінити специфіку свого життя, щоб допомогти Ані виховувати дитину, і пішов працювати на "Азовсталь". І ось тоді, коли на Маріуполь почався наступ, він вступив у батальйон "Азов".

Аня з дитиною провела два місяці в бомбосховищі під "Азовсталлю". І це, звісно, теж рольова модель зараз для України, коли жінки змушені рятувати дітей, виживаючи в нелюдських умовах, а чоловіки − битися за збереження країни. 

Я схиляюся перед Анею, яка вкладає всі сили зараз, щоб витягнути хлопців із полону (її чоловік досі там), достукатися до умів і сердець світової спільноти. І вона робить усе можливе, максимум зусиль прикладає, щоб вивільнити хлопців звідти.

 
Команда фільму та актриса Тільда Свінтон

Чого тебе навчили зйомки цього документального фільму?

− Потрібно бути всередині ситуації, а з іншого боку – зовні. Вміти відсторонено розповісти історію. Щоправда, я навчився цього, ще коли працював над "Winter on fire". 

Коли на самому початку я привіз першу версію монтажу, то для багатьох голлівудських кіношників вона була незрозумілою.

Американцям було незрозуміло: чому людей б'ють, а вони назад виходять на вулиці. І довелося заглибитися і показати, чому український народ готовий був битися до останньої краплі крові за свою країну в 2013–2014-му. Що для українців означає ідея демократії, свободи слова, права людини, і як вони бачать своє майбутнє. 

І ось тоді я навчився будь-яку історію розповідати з нуля. Саме тому на початку фільму "Freedom on fire" ми зробили анімоване інтро, над яким ми працювали з професійними істориками.

Саме для того, щоб дати необхідний історичний контекст, який би пояснив глядачеві, що Путін не 24 лютого 2022 року вирішив знищити український народ, а що цей історичний цикл триває вже не перше століття. 

Реклама:

Знаєш, чим я пишаюся? "Winter on fire", закарбована історія українського Майдану, в певному сенсі стала посібником "Революції для новачків".

Ми показали всьому світу, як народ може стояти проти диктатури. Я знаю, що для активістів із Венесуели, Нікарагуа, Лівану, Гонконгу – український досвід став "інструкцією", яка їх надихнула. І я сподіваюся, що також український досвід боротьби за своє майбутнє надихне інші народи, які зараз перебувають фактично під окупацією.

 
постер до фільму

Твій перший фільм про Україну "Winter on Fire" був проданий "Netflix". Як ти плануєш просувати "Freedom on fire"?

− У першому випадку мені було важливо повернути все, що ми з командою витратили на зйомки, і щоб "Netflix" вклався в розкрутку нашого проєкту. Для мене документалка про Майдан − це не була історія про заробіток, а про справедливість, про можливість дати голос українцям. 

Цей фільм реально відокремив Україну від Росії. Я з 91-го року живу за кордоном і можу точно сказати, що мало хто розрізняв ці країни до виходу "Winter on Fire". 

Зараз у мене теж стоїть така мета − зі швидкістю світла вивести фільм "Freedom on fire" на екрани. Зробити можливим, щоб увесь світ побачив цю війну.

Дивіться трейлер до фільму за посиланням.

Анастасія Рінгіс

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді