Скромна привабливість тероризму

Субота, 4 листопада 2023, 05:30
Скромна привабливість тероризму

Чотири тижні тому Україна втратила монополію на жорстоку війну, а світ розділився на симпатиків і критиків ізраїльської держави.

Зі зрозумілих причин в українському суспільстві переважає підтримка Ізраїлю, який зазнав віроломного терористичного нападу. Протистояння ізраїльтян та хамасівців часто розглядається як битва цивілізації з варварством. А звірячі вбивства ізраїльських дітей 7 жовтня – як злочин, якому не може бути виправдання та прощення.

Але за кордоном багато хто дотримується іншого погляду: від лівих активістів на Заході до президента Ердогана, який називає ХАМАС "визвольною організацією". І не можна сказати, що подібна симпатія до терористів не має аналогів в історії.

Реклама:

Здебільшого нинішня активність хамасівців не відрізняється від усього того, що в середині XX століття вважалося "визвольною боротьбою".

Вкладаючи в термін "деколонізація" винятково позитивні сенси, сучасна Україна рідко замислюється над тим, що в багатьох країнах Азії та Африки деколонізацію здійснювали тими самими методами, які сьогодні практикує ХАМАС.

Класичним прикладом країни, створеної безжальними терористами, може бути незалежний Алжир. У 1950-х Французькій республіці кинула виклик ліворадикальна терористична організація – Фронт національного визволення, або FLN (Front de Libération Nationale).

Але спочатку збройна боротьба проти французької влади в Алжирі не мала масової підтримки. І влітку 1955-го FLN вирішив атакувати цивільних франкоалжирців – так званих pieds-noirs, – розраховуючи спровокувати репресії у відповідь проти корінного населення та знищити саму можливість компромісу між французами та арабами.

Реклама:

Атаки було здійснено 20 серпня в районі міст Костянтина та Філіпвіль (пізніше їх назвуть "Філіпвільською різаниною") і вирізнялися вони особливою жорстокістю. Наведемо лише кілька прикладів, здатних шокувати навіть сучасника Бучі.

В шахтарському селищі Ель-Халія вбили десятки жінок і дітей, поки чоловіки перебували на роботі: жінок ґвалтували та обезголовлювали, дітям перерізали горло, немовлят жбурляли об стіни. В Айн-Абіді маленьку Бернадетт Мелло п'яти днів від народження розрізали на частини і помістили в розпоротий живіт своєї матері. На дорозі поблизу Філіпвіля алжирського єврея Хаїма Беншетрі витягли з машини, кастрували та задушили геніталіями на очах у дружини та трьох дітей 11, 5 та 3 років, яких потім також убили.

Читайте також: "Посилай хлопчиків". Три історії про помсту Моссаду воєнним злочинцям і терористам

Звірства FLN вразили Францію. "Якщо я можу зрозуміти борців за свободу і захоплюватися ними, то до вбивць жінок і дітей я відчуваю тільки огиду", – писав найбільший інтелектуал франкоалжирського походження Альбер Камю. 

Громадська думка вимагала нещадної відплати. Послідували масовані каральні акції – аналог сьогоднішніх ізраїльських ударів по Газі – внаслідок чого загинуло безліч мирних арабів. Між корінними алжирцями та Францією утворилася та прірва, до якої прагнув FLN.

Добившись свого, Фронт національного визволення продовжив діяти так само, атакуючи насамперед цивільних. "Один труп у костюмі вартий двадцяти трупів в уніформі", – наголошували ідеологи FLN. 

Реклама:

Причому частіше жертвами терору ставали навіть не pieds-noirs, а араби, лояльні до Французької республіки. Поміркованих співвітчизників страчували безжально – з кастрацією, відрізанням голів, убивством дружин та дітей.

По суті, корінне населення ставили перед вибором: або підтримати Фронт національного визволення, або померти разом із усією родиною. Зрештою ця тактика сприяла перемозі FLN у війні.

Евіанські угоди про припинення війни, укладені між FLN та французькою владою у 1962 році, не зупинили терор. Хоча франкоалжирцям було обіцяно мирну репатріацію з незалежного Алжиру до Франції, загони FLN влаштували масову різанину pieds-noirs в Орані. Потім було жорстоко вбито десятки тисяч арабських лоялістів, які не зуміли залишити країну.

Зрозуміло, дісталося і алжирським євреям, змушеним тікати до Ізраїлю. Якщо на момент проголошення незалежності 1962-го єврейська громада Алжиру налічувала близько 150 000 осіб, то до 1971-го їх залишилося не більше як 1000.

Читайте також: "Мій кошмар – це перемога будь-якої зі сторін". Як доктор Кіссінджер перемагав у війнах

Навряд чи варто дивуватися, що після здобуття незалежності в Алжирі було встановлено жорстку однопартійну диктатуру. Характерно, що вже за три роки лідера FLN та першого алжирського президента Ахмеда бен Беллу скинули та запроторили до в'язниці власні соратники. А територія Алжиру стала притулком для міжнародних терористів усіх мастей.

Але хай там що, саме FLN здобув беззаперечну перемогу в Алжирській війні. Саме FLN постав на чолі нової незалежної держави, яка отримала міжнародне визнання і стала членом ООН. Тим самим світ визнав історичну правоту FLN; визнав вчорашніх головорізів борцями за волю; визнав їх стороною добра, а не зла – і відмовив їхнім жертвам у праві на співчуття та пам'ять.

Новонароджена Бернадетт Мелло, батько трьох дітей Хаїм Беншетрі, вирізані сім'ї алжирських лоялістів: всі вони посмертно програли разом із Французькою республікою. Звірячі вбивства мирних громадян виявилися не варварством і не тероризмом, але виправданими витратами визвольної боротьби, про які можна і треба забути.

Реклама:

Кому хочеться згадувати Філіпвільську різанину, якщо самого Філіпвіля, заснованого французами в XIX столітті, більше немає на карті світу – тепер там алжирське місто Скікда?

Після поразки Франції єдиними жертвами, що заслуговують на увагу, стали вважатися жертви французької армії. І не лише мирні жителі, а й бійці FLN, яких убили французи або яких катували на допитах. Саме в такому ключі був витриманий знаменитий фільм "Битва за Алжир", знятий італійським режисером-марксистом Джилло Понтекорво у другій половині 1960-х і удостоєний "Золотого лева" та трьох номінацій на "Оскар".

Ми можемо скільки завгодно міркувати про те, що історія – на боці цивілізації, свободи чи демократії. Але насправді історія на боці переможця – хоч би хто ним був.

І не лише тому, що переможець пише власні історичні підручники на підконтрольній йому території. Не менш важливим є те, що через особливості людської психології переможцю легше продати своє трактування історії на зовнішньому ринку.

Людям властиво вірити у справедливий світ, де добро незмінно тріумфує над злом. За логікою справедливого світу, перемога в будь-якій війні має діставатися більш гідній стороні. Але що як за підсумками кровопролитної війни перемагає більш жорстока, більш підла, менш цивілізована сторона – як у Алжирі 1960-х чи, скажімо, у В'єтнамі 1970-х?

Тоді зовнішні спостерігачі намагаються переконати себе, що саме ця сторона билася за праву справу і тому перемогла. Таким чином, у відбілюванні іміджу переможців зацікавлені не лише вони самі, а й багато сторонніх осіб.

Реклама:

Перемога тероризму в будь-якій точці планети – це перемога зла. Тому терористів, які перемогли, зручніше вважати не терористами, а борцями за свободу. Так набагато легше зберегти віру в справедливий світ та справедливі закони історії.

Що це означає для Ізраїлю? Тільки те, що в ізраїльтян немає іншого шляху, окрім перемоги.

Перемога – єдина гарантія того, що у світовій історії ХАМАС залишиться злом. Що вбивці ізраїльських дітей залишаться безжальними варварами, а не борцями за праву справу. Що самі вбиті ізраїльські діти вважатимуться безневинними жертвами терористів, а не виправданими витратами визвольних змагань. І що пафосне кіно про подвиги ХАМАС ніколи не буде номіновано на "Оскар".

Михайло Дубинянський

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді