"Ми приймали присягу не народу. Ми приймали присягу судді". Як зразкова справа про держзраду перетворилася на нескінченний процес
– Я правильно розумію, що за відсутності захисників вважаєте неможливим продовжувати подальший розгляд? – буденним тоном питає суддя.
В її розкладі зо два десятки засідань на день. Це слухання – краплина в буремному потоці – зайняло приблизно 12 хвилин.
– Ваша Честь, я вважаю, що це можливо, але закон це не дозволяє, – тихим голосом каже обвинувачений. Зі сторони здається: його б воля, судовий процес тривав би до самого вироку, без перерви на їжу та сон.
Двоє його адвокатів не з'явилися на засідання: один нібито захворів, інший начебто поїхав у відрядження. Документів, що доводили б одне чи інше, на той момент суду не надали. От і довелося обвинуваченому вибачатися та запевняти, що такого більше не повториться.
Суддя оголосила перерву – більш ніж на місяць.
Так 17 листопада в Печерському райсуді Києва завершилося чергове засідання у справі колишнього голови Апеляційного суду Криму Валерія Чорнобука, якого обвинувачують у державній зраді.
Події, що привели його на лаву підсудних, датуються 2014 роком, коли історія незалежної України розділилася на "до" та "після", але мало хто тоді це розумів.
Чорнобуку інкримінують, що навесні 2014-го він закликав кримських суддів прийняти громадянство Росії та організував роботу Апеляційного та місцевих судів Криму відповідно до російського законодавства. Також його звинувачують у тому, що він забезпечив розміщення на сайті суду листа зі своїм зверненням до працівників кримських судів – про визнання російського закону щодо прийняття Криму до складу РФ.
Підозру йому оголосили лише в 2018-му – про це особисто відзвітував у фейсбуці тодішній генпрокурор Юрій Луценко.
Ця справа могла виглядати зразковим актом правосуддя щодо звинувачених у державній зраді кримчан – на відміну від інших, Чорнобук був доступний для української Феміди. Приклад для порівняння: цього року в Україні засудили колишнього міністра в окупаційному уряді Криму Дмітрія Полонського. Але 13 років з конфіскацією навряд завдадуть йому клопоту, поки він залишається на контрольованій Росією території.
Восени 2019-го розслідування по Чорнобуку завершили й передали до суду. І справа справді стала зразковою, але зовсім не так, як колись міг очікувати генпрокурор. Полюс збився на протилежний.
Ця історія гідна того, щоб одного дня шоуранер Вінс Ґілліґан перетворив її на серіальний шедевр. В ній можна виявити протагоніста, що відчайдушно мімікрує та намагається вхопитися за владу, навіть втрачаючи ґрунт під ногами. В ній можна знайти антагоніста, що втратив Батьківщину і роками шукає справедливості відносно хоча б однієї персони, що цій втраті сприяла. В ній можна спостерігати риси детектива, юридичного процедуралу та крутійського роману.
І, звісно, можна вважати її зліпком сучасного стану українського правосуддя, що в найкращих серіальних традиціях здатне повернути історію в ту точку, з якої вона починалась.
Ми приймали присягу не народу
– С сегодняшнего дня мы начинаем учебу русских законов. Об этом есть приказ председателя Апелляционного суда, который на сайте выложен, – промовляє з трибуни голова Апеляційного суду Криму Валерій Чорнобук. Його слухачі – кримські судді, похмурі й дещо розгублені.
На цьому ж сайті вони можуть знайти заклик до всіх суддів і працівників апаратів кримських судів визнати законність приєднання Криму до Росії та якнайшвидше оформити російське громадянство.
Весна 2014-го, розпал окупації. За стінами будівлі кипить хаос: росіяни викрадають командирів та активістів, українські військові залишають свої частини, кримські депутати заявляють про "націоналізацію" лісів і заповідників… Проте тут, у напівтемряві актової зали, здається, що окупація – просто низка технічних процедур, через які треба пройти. Вивчив нове законодавство, яке у чомусь схоже на українське, подався на посаду федерального судді – і можна далі вершити правосуддя, тільки вже від імені іншої держави.
На початку окупації система правосуддя в Криму практично завмерла: судді й прокурори не могли вирішити – на закони якої країни їм спиратися. Але ось тризуб на сайті кримського Апеляційного суду замінили двоголовим орлом; з'явилися посилання на російські кодекси; а сам суд прибрав з назви "автономну", залишивши тільки "республіку" – бо такий статус встановила для Криму Росія. І для когось цей вибір став відповіддю на запитання, як будувати своє життя далі.
Кримські суди, розповідає Чорнобук в інтерв'ю журналісту Сергію Мокрушину наприкінці березня 2014-го, тепер працюють на підставі російської Конституції. За його словами, є вже рішення, винесені іменем РФ.
Мокрушин обережно перепитує: чи всі судді сприйняли ці зміни? Адже вони присягали українському народові.
– Мы принимали присягу не президенту, мы принимали присягу не народу, мы принимали присягу судьи, – заперечує Чорнобук. – Поэтому ни один судья, который решил остаться работать судьей в Апелляционном суде, в местных судах Республики Крым, не нарушает присягу судьи Украины. Это как клятва Гиппократа на самом деле: то есть какая разница в какой стране врач осуществляет свои функции?
Але за кілька днів нова кримська реальність повертається до нього іншою стороною. Верховна Рада АРК, що після окупації перейменувала себе в Госсовет, вносить Чорнобука до списку осіб, яким небажано перебувати на території Криму.
– Будь ласка, коли будете статтю писати, зверніть увагу на те, що 1 квітня я і мій заступник, Андрій Мазниця, разом з (Юлією) Тимошенко і (Дмитром) Ярошем були визнані особами, які не можуть з'являтися в Криму. З мотивацією – російською мовою: "не признал результаты референдума, поддал сомнению легитимность крымской власти", – акцентує Чорнобук 11 років по тому.
– А як саме ви не визнали результати референдуму та піддали сумнівам легітимність? – уточнює в нього УП.
– Слухайте судові засідання – це в них буде.
До цього заклику – знайти відповіді самотужки чи на судових засіданнях – він вдається і під час інших запитань УП.
У Мокрушина є своя версія, чому Чорнобук раптом став "небажаним". Він припускає, що справжня причина – помста окупаційного глави Криму Сергія Аксьонова, який був на межі банкрутства після рішень кримських судів.
На старті своєї політичної кар'єри Аксьонов позичив у знайомого бізнесмена мільйон доларів і не зміг повернути гроші вчасно. Через помилку в розписці пеня почала нараховуватися в розмірі трьох відсотків на день, а не на рік. Кримські суди стали на бік кредитора, нарахувавши борг за ставкою понад 1000% річних. А однією з найбільш впливових персон у судовій системі Криму, відповідно, був голова Апеляційного суду.
Непотрібний новій владі Чорнобук повертається на материкову Україну. А кримські суди дедалі глибше вбудовуються в каральну систему Росії, що переслідує інакодумців, не переймаючись такими формальностями, як докази.
Звільняюсь з системи, щоб її не ганьбити
Незручне минуле не зітреш гумкою, але можна спробувати перекроїти його сприйняття.
У квітні, коли Україна оголосила Антитерористичну операцію на сході, Валерій Чорнобук вирушив служити.
"Коли 21 березня в Росії вийшов закон про приєднання Криму, мені запропонували посаду Голови Верховного суду Республіки Крим, для цього потрібно було стати громадянином Російської Федерації та присягнути Росії, ніяких додаткових переатестацій і іншого не вимагалося. Я не просто відмовився від такої пропозиції, але й через ЗМІ закликав усіх суддів Криму не присягати Росії, не міняти громадянство. Після цього я був оголошений особою нон ґрата і став "нев'їзним" у Крим", – цитує Чорнобука дніпровське видання "Город". Повідомляється, що він вирішив податися у прості солдати.
Чорнобук прослужив 45 днів. За повідомленнями ЗМІ, обіймав посаду начальника бані в підрозділі матеріального забезпечення. Цього виявилося достатньо, щоб у липні 2014-го знову вдягнути мантію: президент Порошенко перевів його суддею до Апеляційного суду Дніпропетровської області.
– Після його інтерв'ю про участь в АТО він знов привернув нашу увагу, – каже Мокрушин. – Ми з колегами здивувались цій історії, і я почав нею займатися впритул. Я тоді, правда, не думав, що вона затягнеться на стільки років.
Сам Мокрушин виїхав із Криму роком пізніше. У червні 2014-го його викрали та побили бойовики "кримської самооборони", проте він і далі продовжував фіксувати хроніку окупації. Дім він залишив після того, як російські силовики провели обшуки в його колег і попередили, що він – наступний.
Улітку 2015 року журналісти Сергій Мокрушин та Севгіль Мусаєва запросили в ефір Громадського першого заступника прокурора АРК Назара Холодницького. Серед інших тем вони порушили питання про Чорнобука, який продовжував ухвалювати рішення іменем України. Холодницький здивувався: він чув про цю історію уперше.
"Ви нам цей диск з відео (з інтерв'ю Чорнобука Мокрушину, – УП) дайте, а ми вже там розберемося", – пообіцяв він.
Журналісти диск передали, прокуратура відкрила провадження.
Минали місяці. Вирішивши, що справа не рухається, Мокрушин зі знімальною групою поїхав до Кривого Рогу, щоб побачити Чорнобука за роботою. Але в будівлі суду його не знайшов. У розкладі судових засідань прізвище стояло, але працівники суду запевнили: він давно у відпустці.
Недовго думаючи, журналіст подзвонив Чорнобуку й отримав неочікуване зізнання: "Я был неправ. Я неправильно оценил ситуацию. Я увольняюсь из судебной системы, чтобы ее больше не позорить".
У Вищій раді юстиції журналісту підтвердили: Чорнобук справді подав заяву про складання повноважень. У 2016-му Верховна Рада його звільнила.
Розшук і арешт
Покинувши суддівське крісло в Кривому Розі, Чорнобук із владних коридорів не зник. Одного дня депутати міськради Дніпра виявили, що він став радником мера Бориса Філатова з питань безпеки.
За короткий строк він встиг налаштувати проти себе частину депутатів. У січні 2017-го група обранців написала заяву генеральному прокурору: на їхню думку, Чорнобук не мав морального права бути радником міського голови, та й узагалі має відповісти за вчинки в минулому.
Фейсбучний допис Луценка, про який ми згадували вище, з'явився через півтора року – в липні 2018-го. Оголосивши Чорнобуку підозру, прокуратура АРК провела обшуки в його будинку та в кабінеті радника.
– Але сам Чорнобук встиг за кілька годин до початку слідчих дій зникнути, – каже Мокрушин.
Екссуддю оголосили в розшук. І за кілька місяців затримали в Києві.
Голосіївський райсуд узяв його під варту. Захищав Чорнобука маловідомий на той момент адвокат Олег Татаров.
Перебуваючи за ґратами, обвинувачений міг святкувати маленьку перемогу. Незгодний зі своїм звільненням з посади, він подавав позов до Верховної Ради. І тепер Верховний Суд скасував парламентську постанову про його звільнення.
У травні 2019-го сталася ще одна подія, яка могла мати вплив на цю історію.
"Друзья, больше пяти лет я не был в своей стране. И сегодня хочу дать уверенный сигнал тысячам людей, покинувшим Украину, – пора возвращаться, строить и восстанавливать. Привет, моя дорогая Родина!" – так Андрій Портнов, колишній заступник голови Адміністрації президента-втікача Януковича, оголосив про повернення в Україну.
І тут доречно згадати, що саме в 2011 році, коли Портнов очолював управління з питань судоустрою в Адміністрації Януковича та мав неабиякий вплив на призначення суддів, кар'єра Чорнобука раптом рвонула вгору. Спершу з судді районного суду Дніпропетровщини – до судді Апеляційного суду Києва, а пізніше – до голови Апеляційного суду Криму.
Не минуло й місяця після повернення Портнова, як Київський апеляційний суд звільнив Чорнобука з-під варти. Привід був простий: за законом він і далі вважався суддею.
У вересні 2019-го Вища рада правосуддя все ж звільнила Чорнобука з посади, але під арешт його більше не брали. А в жовтні прокуратура АРК завершила збирати докази й спрямувала обвинувальний акт до суду. Справа потрапила до Печерського райсуду Києва.
Розглядала її одноособово суддя Віта Бортницька, яку Громадська рада доброчесності раніше визнала недоброчесною. Але нам цікавий інший факт: науковим керівником Бортницької свого часу був… Олег Татаров.
Сізіфова справа
"Суддя перебуває на лікарняному". Таке оголошення на дверях суддівського кабінету побачили люди, які прийшли на перше підготовче засідання у справі Валерія Чорнобука. Ця табличка – чудова метафора всього майбутнього процесу.
Одне лише підготовче засідання розтягнулося більш ніж на рік. Журналісти нарахували, що його проведення переносили 10 разів. Лише в 2021 році суд нарешті перейшов до розгляду по суті.
Після повномасштабного російського вторгнення процес став на паузу. Чорнобук пішов служити, а суд зупинив провадження до його звільнення з військової служби й зобов'язав обвинуваченого негайно повідомити, коли це станеться.
За деякий час з'ясувалося, що екссуддя служить в одному з ТЦК Дніпра. Цей факт викликає у Сергія Мокрушина подив.
– Питання до ТЦК, в якому він проходив службу: а ви його біографією не цікавилися? Може, перевірки у вас там мають якісь бути? – риторично питає він. – Як людина з таким обвинуваченням могла працювати в ТЦК? Чи могла вона мати доступ до чутливої інформації?
У червні 2024-го Чорнобук залишив службу за станом здоров'я. Але прокуратура про це дізналася майже рік по тому, завдяки журналістам "Громадського", які надіслали запит у ТЦК.
– Ніхто нікому не доповідає (про звільнення з лав ЗСУ – УП). Механізму відстеження такого немає. Дивіться, скільки справ в судах зараз зупинено. Людина перебуває на лінії бойового зіткнення. Що з нею – хто скаже? – пояснює прокурор Трохим Луговий, який представляє у справі Чорнобука сторону обвинувачення.
У травні 2025 року Печерський суд поновив провадження. На той час десять томів доказів вже були досліджені, двох свідків допитали, і здавалося, що виснажлива Одіссея нарешті наближається до кінця.
Проте виявилося, що цей судовий процес нагадує не шлях царя Ітаки, а прокляття Сізіфа, який спустився до підніжжя гори й знову штовхає каменюку вгору. Тому що під час зупинки судового процесу трапилася подія, яка перекреслила всі попередні роки роботи.
У вересні 2023-го суддя Віта Бортницька, яка одноосібно розглядала справу, завершила свою двадцятирічну кар'єру й пішла у відставку.
– Після зміни складу суду, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, слухання справи починається з початку. Тобто всі дії, які відбулися під головуванням іншої судді, будуть проведені спочатку, – каже прокурор Луговий.
Проте в розпорядженні давньогрецького Сізіфа є вічність, а скільки часу має український?
Зараз Кримінальний кодекс не обмежує строки притягнення до відповідальності за державну зраду, але ця норма з'явилася лише після початку повномасштабної війни. У 2014 році, коли, за версією слідства, Чорнобук вчинив інкриміновані дії, строк давності становив 15 років.
Судовий процес триває вже шість.
– Чим більше затягується ця справа, тим більше зростає її ціна, – каже Сергій Мокрушин, – оскільки ми бачимо наслідки подій, які відбулися в 2014-му. Кількість кримських політв'язнів росте. А хто виносив і виносить їм незаконні вироки? Головно ті, хто дослухався до закликів взяти російські паспорти й став судити за законами Росії в Криму.
Рустем Халілов, УП