7 січня 2025 року, за кілька тижнів до інавгурації нового старого президента США, в аеропорту столиці Гренландії, місті Нуук, здійснив посадку Boeing 757 з написом "Trump" на борту. На острів висадився десант на чолі з Дональдом Трампом. Правда, не старшим, а молодшим – сином президента. В оточенні Трампа був і Чарлі Кірк, американський консервативний активіст та зірковий подкастер, якого застрелили вісім місяців по тому.
Під час візиту американці охоче фотографувалися на тлі статуї місіонеру Гансу Егеде, якого багато хто в Гренландії вважає символом колонізації, і щедро роздавали місцевим мешканцям кепки MAGA.
Острівна преса тоді писала про "інсценування, щоб створити враження, ніби ми – гренландці – прихильники MAGA і хочемо бути частиною США". Хай там що, американці залишили Гренландію у впевненості, що її мешканці лише про те й мріють, як скинути ярмо ненависних їм данців.
Повернувшись до США, Чарлі Кірк поділився зі своїми слухачами враженнями про Гренландію. "Вони терпіти не можуть своїх нинішніх данських господарів, – сказав він. – Вони хочуть змін… Це ідеально підходить для Сполучених Штатів".
Впевненість Кірка жодне соцопитування не підтверджує. А ось з Данією у корінного населення острова – інуїтів – відносини справді, як то кажуть, сенситивні. Останніми десятиліттями традиційний образ данців як "наймиліших імперіалістів у світі" почав руйнуватися. Цьому неабияк посприяли розповіді про свавілля колонізаторів щодо інуїтів.
Одна з таких історій, що стала темою гучного розслідування в Данії, сталася 75 років тому.
Починалася вона так: на борту судна M/S Disko, яке з Нуука вирушило до Копенгагена, серед інших пасажирів були 22 дитини віком від 4 до 9 років.
Гренландія від Рудого до рудого
Історія вміє жартувати. В цьому випадку – натякаючи на колір волосся нинішнього президента США.
Прізвисько першовідкривача Гренландії – Ерік Рудий. Саме він назвав цей острів "зеленою землею", хоча більша його частина вкрита льодом. Разом із іншими норвезькими вікінгами Рудий висадився тут в X-му столітті, а їхні нащадки освоювали цю землю наступні 500 років. Аж доти, доки колонії материкових європейців на острові занепали через зміну клімату, нестачу продовольства та конфлікти з корінним населенням.
Реколонізацію острова Данія почала лише в XVIII столітті. Початком данського правління історики вважають 1721 рік, коли на ці землі прибув дансько-норвезький місіонер Ганс Егеде. Двометровий пам'ятник йому дотепер стоїть на вершині пагорба в столиці Гренландії. Саме цю статую сучасні гренландці за першої-ліпшої нагоди обливають червоною фарбою не менш завзято, ніж українці – меморіальні дошки діячам радянської доби.
У 1953-му Гренландія перестала бути колонією, згодом данці проголосили її самоврядною автономною територією у складі королівства. У 2009-му її повноваження були розширені – відтоді всі сфери, крім міжнародних відносин та оборони, перебувають у компетенції місцевої влади. Проте економіка Гренландії значною мірою залежить від гранту, який щороку надає уряд Данії.
"Було зрозуміло, що не всі інуїти були раді змінам, які відбулися в Гренландії чверть тисячоліття тому завдяки Гансу Егеде.
Дзенькіт пляшок з пивом у поліетиленових пакетах, які інуїти несли до своїх крихітних квартир, свідчив про поширення алкоголізму – однієї з хвороб, які Данія принесла до Гренландії разом з усіма незаперечними поліпшеннями життя – такими, як сучасна охорона здоров'я та хороша освіта", – згадує Пітер Гармсен, данський журналіст, автор книги "Лють і лід: Гренландія, США і Німеччина в Другій світовій війні".
Найбільший острів світу з 57 тисячами жителів і територією, що в 4 рази перевищує площу Іспанії, розташований на авіашляху між Північною Америкою та Росією. Це робить його стратегічно важливою базою для протиракетної оборони. А рідкісноземельні елементи під крижаною шапкою Гренландії є важливими для сучасних технологій, зокрема в сфері мілтек.
Гренландію вважають Меккою для синоптиків. Не випадково німці, які намагалися взяти під контроль тутешні метеостанції під час Другої світової, називали цей острів "місцем, де готували погоду, щоб наступного дня її подавали в Європі".
"Діти природи" вирушають назустріч цивілізації
Після Другої світової війни данці нарешті занепокоїлися рівнем життя інуїтів.
У 1950-му чиновники з Копенгагена доповідали про ситуацію на острові, де середньорічна температура складає –19°C: "Більшість будинків настільки примітивні, малі і бідні, що з однією кімнатою і пласким дахом найбільше нагадують сарай або скромні "літні будиночки" на данській дачній ділянці". Середня очікувана тривалість життя інуїтів у 1946–1951 роках складала 32,2 роки для чоловіків і 37,5 років для жінок.
Почати будувати світле майбутнє на острові данці вирішили з дітей інуїтів. Саме з них намагалися "виховати ядро еліти" Гренландії.
Для участі в соціальному експерименті хотіли відібрати два десятки 6–7-річних фізично здорових та інтелектуально розвинених сиріт (у такому випадку можна було уникнути проблем з дозволом від батьків). Їх мали на рік поселити на материковій частині країни з тим, щоб вони вивчали данську мову та знайомилися з благами цивілізації.
Втім, критерії відбору виявилися надто суворими – потрібну кількість таких дітей не знайшли. Зрештою віковий ценз підняли до 9 років і дозволили долучати до проєкту не тільки повних сиріт, а й дітей без батька або матері.
Гелен Тізен – одна з тих, кого відібрали для поїздки на материк, через десятиліття згадувала в книзі "За старанність і добру поведінку" ("For flid og god opførsel"), як шукали учасників соціального експерименту.
В 1951 році її матір, яка щойно стала вдовою, відвідали двоє данських "рекрутерів". Мати кілька разів відмовилася відправити Гелен до Данії, але зрештою здалася:
"Коли вони пішли, мама втішила мене, сказавши, що Данія – це як рай з квітами та деревами. І що я буду там недовго, а потім повернуся додому. Я нічого не розуміла, і моя мама теж", – писала Тізен.
"Наші батьки погодилися на поїздку, але навряд чи усвідомлювали, на що погоджуються", – згодом згадувала Єва Іллум, ще одна учасниця модерністського експерименту.
7 червня 1951-го в порту Копенгагена 13-х хлопчиків і 9-х дівчат зустрічав натовп данців. На той момент місцева преса вже розпіарила цей проєкт розповідями про те, як "діти природи" вперше зустрінуться з цивілізацією.
Через рік і чотири місяці 16 з 22 дітей вирушили додому – з Копенгагена до Гренландії. Ще 6 залишилися на материку зі своїми новими батьками – їх усиновили данці.
Повернення стало шоком для більшості з них.
Чужі серед своїх
"На набережній стояли моя мати і сестра, – згадував один із учасників експерименту. – Я обережно спустився трапом і підійшов до них. Мама нахилилася, я почав їй про щось розповідати. Але вона просто посміхнулася мені. Ніколи не забуду біль, коли зрозумів, що ми говоримо різними мовами".
Гелен Тізен не дозволили повернутися додому. Як і інших дітей, її оселили в дитячому будинку Червоного Хреста, де більшість вчителів і вихователів були данцями.
Діти-інуїти не стали своїми серед данців, проте місцеві вважали їх чужинцями. Габріель Шмідт, один із учасників соціального експерименту, розповідав CNN, що гренландські діти в Нууку казали: "Ти не знаєш гренландської, ти не гренландець", і кидали в них каміння. "Але більшої частини того, що вони говорили, я не розумів, оскільки втратив свою мову в Данії", – сказав він.
До 1960 року всі діти покинули дитячий будинок. За цей час влада втратила інтерес до соціального експерименту і сфокусувалася на інфраструктурних проєктах на острові, розбудові бізнесу та реформах охорони здоров'я. А майбутнє "ядро нації" залишилося сам на сам зі своїми проблемами.
Долі учасників "Little Danes experiment" склалися по-різному, але об'єднує їх одне: елітою нової Гренландії вони не стали.
Лише 6 з 22 дітей, які брали участь в експерименті, в результаті залишилися жити на острові.
З 16 дітей, які виросли в дитячому будинку, 7 не отримали освіти вищої за початкову.
Для більшості з них від'їзд до Данії в 1951-му означав прощання з сім'ями, до яких вони не повернулися. Багато хто в майбутньому не захотів створювати свої родини і мати дітей через образу на своїх батьків за те, що ті, на їхню думку, колись від них відмовилися.
В данському урядовому звіті йдеться, що половина всіх дітей, які брали участь в експерименті, в майбутньому зловживали алкоголем і наркотиками. У деяких це супроводжувалося проблемами із психічним здоров'ям і спробами самогубства.
"Чесно кажучи, я не знаю, хто я", – зауважив один із учасників проєкту.
"Що б я не робив, я завжди буду жити зі своєю дилемою, зі своєю відірваністю від коренів. Коли я тут, в Данії, я сумую за Гренландією, а коли приїжджаю до Гренландії, я сумую за Данією", – додав інший.
***
Влада Данії майже 70 років відмовлялася визнати свою відповідальність за результати соціального експерименту. Але після публікації звіту уряду в 2020-му була змушена це зробити.
"Ми не можемо змінити те, що сталося, але ми можемо взяти на себе відповідальність і вибачитися перед тими, про кого ми повинні були подбати, але не змогли", – сказала прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен.
Шестеро з 22 інуїтів, які дожили до того часу, подали позов проти Данії, вимагаючи по 33 600 євро компенсації "за втрачене дитинство".
Фредеріксен довелося вибачатися перед інуїтами ще раз – п'ять років по тому. Цього разу за політику примусової контрацепції, яку проводила данська влада на острові в 1960–1980-х роках.
Офіційне розслідування виявило, що приблизно половина інуїток фертильного віку в Гренландії, зокрема дівчат віком від 12 років, мали внутрішньоматкову спіраль. Їх запрошували на медогляди, де встановлювали спіралі, часто без їхнього відома чи згоди. Метою кампанії було стримування зростання населення Гренландії, щоб запобігти росту фінансового тягаря для Данії.
Під час візиту Фредеріксен до Нуука в серпні 2025 року її зустрічав меморіал із квітів, свічок і розфарбованих каменів. На одному з них був напис: "Дітям, яких у нас ніколи не було".
Датчани згадують і історію рибалок, яких у 1970-х майже силоміць переселили до багатоквартирних будинків на околиці Нуука після того, як їхній традиційний спосіб життя був зруйнований. Позбавлені природного для себе середовища багато хто з них до кінця життя страждав від алкоголізму та депресії.
Чи є всі ці приклади "турботи" великого данського брата про інуїтів хоча б якоюсь мірою виправданням територіальних зазіхань Дональда Рудого на острів? Жодним чином. Швидше прикладом невблаганного правила karma is a bitch.
Рано чи пізно з'являється той, хто почне ставитися до тебе так само, як ти ставився до тубільців, яких "треба врятувати", не питаючи їхньої згоди.
А щодо ганебних сторінок історії, які має кожна країна, сила не в тому, щоби їх заперечувати, а в тому, щоб знаходити сміливість їх визнавати і виправляти все, що можна виправити.
Михайло Кригель, УП