2 березня, Київ. У напівтемряві президентського кабінету на Банковій відбувається одна з десятків нарад, про які пресслужба глави держави звітує в щоденному режимі.
Цього разу за столом сидять сам Володимир Зеленський, прем'єр-міністерка Юлія Свириденко та секретар РНБО Рустем Умєров. Тема зустрічі – підбиття підсумків найважчої зими і старт підготовки до наступної, яка, ймовірно, легшою не буде.
Але якщо подивитись на цю зустріч не як на виконання певного порядку денного, а на рівні конфігурації влади, то вже сам набір присутніх здатен багато що розповісти про зміни в президентській команді останнього часу.
Із кінця листопада минулого року такі "розсекречені" зустрічі на зеленому шкіряному гарнітурі президентської вітальні стали ледь не візитівкою нового управлінського стилю Зеленського.
На них візуально можна зафіксувати, як змінилася система влади після найбільшого корупційного скандалу каденції Зеленського, так званого "Міндічґейту".
Ще кілька місяців тому неможливо було уявити нараду президента з прем'єром і керівником РНБО без обов'язкової присутності голови Офісу президента. В епоху Андрія Єрмака члени політичного істеблішменту чітко знали, що шлях до президентського кабінету на четвертому поверсі ОП починається з приймальні глави Офісу на другому.
Однак після викриття корупції в "Енергоатомі" та превентивного вигнання Єрмака з ОП ситуація змінилася кардинально. Президент миттєво перейшов у формат тет-а-тетів і вже встиг запросити до свого кабінету ледь не всіх громадських діячів, які мають пристойний рівень суспільної довіри: від Залужного чи Стерненка до абсолютно табуйованих за часів Єрмака Дмитра Кулеби чи Олександра Кубракова.
Різниця в поведінці президента та інших дійових осіб настільки разюча, що інколи навіть не віриться, що ексглави в ОП немає всього якихось 3 місяці.
Квартал без Єрмака, а більшість опитаних членів команди президента та топів "Слуги народу" в один голос кажуть, як та ж прем'єрка Юлія Свириденко встигла перетворитися із протеже Єрмака на цілком суб'єктну фігуру в нинішній конфігурації влади.
Власне, під кінець першого півріччя при владі Свириденко отримала оперативний простір, щоб спробувати реально показати себе. Як жартує один із членів президентської команди, "всі зараз спостерігають, як Юля нарешті намагається стати прем'єром".
Як система влади пережила перший квартал без фізичної присутності Єрмака біля президента на Банковій, чи вдається Свириденко перерости себе і як саме та що найбільше заважає її уряду стати успішним – розбиралась "Українська правда".
Прем'єрка змінює опікуна
Систему влади, в якій Юлія Свириденко очолила уряд, кілька років скрупульозно вибудовував Андрій Єрмак. Перша його спроба провести заміну "вічного" прем'єра Дениса Анатолійовича на Юлію Анатоліївну відбулася ще влітку 2024-го. Тоді отримати нового прем'єра главі ОП не вдалося, але шанс провести таку ротацію в липні 2025 року він не змарнував.
Свириденко зразка 2024–2025 років, треба визнати, ідеально вписувалася в модель, де креативним центром процесів був Офіс президента.
Юлія Анатоліївна мала видатне вміння якось непомітно, вкрадливо переконувати президента в потрібності якихось проєктів, навіть тих, на які Шмигаль отримував просте і категоричне "ні", на зразок грантів для бізнесу.
Друга "суперсила" тодішньої очільниці Мінекономіки полягала в незнанні слів "не вийде", "не можна", "не варто" в тих ситуаціях, коли Зеленському приходила чергова "блискуча" ідея роздавати гранти чи кешбеки.
Власне, саме невміння відмовляти президенту і налаштувало економічний блок Ради проти Свириденко. Принаймні саме таку версію озвучували УП кілька чільних "слуг" у розмові про те, чому Рада саботувала призначення Юлії Анатоліївни прем'єркою.
Читайте також: Своя на 100%. Хто така Юлія Свириденко і як вона стала кандидаткою в прем'єри
Врешті, коли в липні 2025-го Свириденко таки очолила уряд, то її зверхники з Офісу не дали їй ні найменшого шансу заслужити швидку симпатію у партнерів по владі чи суспільства.
Буквально в перший тиждень роботи нового уряду Єрмак і Со почали скандальну атаку на НАБУ / САП, яка коштувала організаторам – посад, а країні – великих репутаційних збитків.
У вкрай напруженій атмосфері літа – осені 2025 року уряду годі було шукати якоїсь суб'єктності. Його робота звелась до ролі такого собі "виконавчого комітету" при ОП. Саме в Офісі формували порядок денний, ставили задачі, генерували ініціативи, а уряд усе це реалізував, як умів.
За таких умов Кабмін Свириденко навіть не пробував наростити "м'яз", який забезпечував би самостійну відповідальність і одноосібне ухвалення рішень. Аж до моменту "Міндічґейту", який коштував посад кільком членам уряду та всесильному главі ОП.
Несподівано в житті Кабміну утворився величезний вакуум влади, який хтось мав заповнити.
"Коли Єрмака звільнили, то прем'єрка виглядала доволі дезорієнтованою. Хоча вона його зреклася ще в процесі "революції", але після його відставки тривалий час люди в уряді не розуміли, що тепер можна робити, а що ні", – розповідає один зі співрозмовників УП в монобільшості.
"Там було цікаво, бо Свириденко одразу заявила, що вона з команди не Єрмака, а президента, і працюватиме з главою держави напряму. Перші тижні уряд погоджував у Зе навіть такі проєкти, які раніше міністерства робили собі самі. І кількість нарад в ОП не зменшилася, а навпаки — зросла", – додає інший чільний "слуга".
Однак поступово очільниця Кабміну почала набирати вагу в системі.
"Це як дитина. Вона робить перші кроки, падає, не вірить, що може іти. Але поступово вчиться і починає ходити. На останніх нарадах оце зараз Юля вже взагалі не така, як була минулого року. Вона поступово починає жучити своїх міністрів, і то так серйозно. Бо розуміє, що результату вимагатимуть від неї", – розповідає один із членів команди Зеленського.
Не в останню чергу це стало можливим в міру того, як тінь Єрмака почала розвіюватись над урядом. Коли він перестав бути операційно залучений у систему управління, Свириденко досить швидко дійшла до етапу, коли почала витискати окремих людей того ж Єрмака з уряду.
Наприклад, усі без винятку джерела УП в уряді та Раді розповідають про перманентне невдоволення прем'єрки віцепрем'єром з відновлення Олексієм Кулебою. Його прийнято вважати креатурою та протеже саме колишнього голови ОП.
Власне, саме Кулебу, як і главу ОВА на Одещині Олега Кіпера чи керівника Держфінмоніторингу Філіпа Проніна називали після відставки Єрмака маркерними фігурами. Їхня відставка означала б реальну втрату впливу Єрмаком і навпаки. Станом на зараз усі троє зберігають свої посади, що дає ґрунт для розмов про збереження тіньового впливу Андрія Борисовича.
Розслідування УП показало, що він продовжує контактувати з представниками ОП, дипломатичного корпусу, міністрами і, за даними джерел редакції, тримає контакт із президентом.
Водночас співрозмовники на Банковій пояснюють, як змінилась природа впливу Єрмака.
"Раніше він перебував поруч із Зеленським фактично 24/7 і міг впливати на його емоційний стан. Просто Андрій постійно то якийсь твіт показує, то пересилає якісь скріни критичні, то щось в Telegram на своїх же каналах підсуне, то закочує очі, бо хтось із чиновників щось насмілився написати чи просто лайкнути. І все – уже Начальник (президент – УП) накручений, на нервах.
І під такий емоційний шумок Андрій часто якісь дурні рішення свої і просував. Це працювало. Але для цього треба фізично бути з президентом. Прислати щось на телефон чи раз в день з кимось переказати – це взагалі не те", – пояснює один із чиновників команди Зеленського, який колись і сам трохи постраждав від інтриг Єрмака.
Тому вакуум у владі після фізичного відсторонення Єрмака дуже швидко заповнили інші чиновники і члени команди, намагаючись отримати собі трохи впливу.
"Щось закриває новий глава ОП Буданов, щось заступники отримали відмашку самим робити, частину питань силовикам роздали, щось перекинули на Раду. Просто президент телефонує комусь і каже: "Займись отаким". І люди побігли. Щось, у тому числі питання кадрів в уряді, намагається перетягнути на себе Свириденко", – пояснює пост'єрмаковський розклад сил один із членів президентської команди.
Прем'єрка не може не розуміти: для того, щоб бути успішною в цій моделі влади, їй потрібні сильні гравці в команді. Саме тому вона болісно реагує на активності Олексія Кулеби.
"Зараз от була жорстка зима. Асфальт зійшов разом зі снігом по всій країні. Його треба швидко перекладати, запускати ремонти. А Кулеба пояснює прем'єрці, що депутати урізали бюджет, забрали гроші з ремонту доріг. Але це ж його робота була – жити в тому комітеті в Раді, переконувати депутатів, просити грошей. Бо зараз весь цей негатив ляже на уряд і на президента", – переказує обурення прем'єрки один із депутатів "Слуги народу".
Власне, саме звідси постала ідея замінити Кулебу. У прем'єрки розглядають різних кандидатів, зокрема главу Запорізької ОВА Івана Федорова. Він має теплі стосунки зі Свириденко, з керівництвом фракції СН та і президент ставиться до нього із симпатією.
Однак чи досить того, що "він здатен бігти", тобто давати результат? Інфраструктура в умовах прицільних російських атак може потерпати не менше за енергетику. І чи може країна собі дозволити, щоб за інфраструктуру відповідала людина взагалі з іншого контексту? У самій фракції влади відповіді наразі немає, як і голосів під будь-яку кандидатуру.
А тим часом на нарадах у президента і Свириденко, і Кулеба показують ідилічну картинку взаємної поваги та співпраці.
"Вони сидять, усміхаються, створюють для Начальника ілюзію нормальної роботи. А потім поза очі розказують правду-матку одне про одного", – з посмішкою розповідає один із учасників таких нарад у президента.
"Головна проблема навіть не те, є чи нема Єрмака. І не якась там любов до когось. Проблема, що вони всі в уряді постійно вкалують, вони постійно на якихось багатогодинних нарадах, з ранку до вечора. Але це наради без рішень. Люди зашугані, бояться брати хоч якусь відповідальність і самі щось робити. Краще нічого не зробити, і хай тобі влетить десь потім, ніж почати щось робити, потрапити на радари ОП і, не дай Бог, напартачити", – ділиться додатковими спостереженнями співрозмовник УП.
Кабмін модераторів модераторів
Наочним свідченням кризи лідерства в новому уряді є ледь не щоденні енергетичні селектори. Президент Зеленський вимушений сам постійно збирати всіх – від міністрів і депутатів до голів ОВА та дрібних регіональних чиновників, бо інакше навіть у такій важливій сфері добитися нормальної роботи не вдається.
Нещодавні закриті соцопитування, з якими мала змогу ознайомитись УП, показують що проблеми з енергетикою впливають на моральний стан суспільства не менше, а часом більше, ніж війна, що триває.
"Проблема в тому, що прем'єр звикла працювати як модератор між президентом, ОП, урядом, Радою і так далі. І ключові міністри теж модератори. Але щоб у такій історії щось працювало, треба мати не лише модераторів, але й першокласних виконавців.
Кабмін Свириденко може спокійно проіснувати далі, але успішним він буде тільки тоді, коли умовних Михайлів Федорових, людей, які не бояться щось робити, у ньому буде хоч троє – четверо на ключових напрямках", – розмірковує один із колишніх урядовців, якому доводилося працювати зі Свириденко.
Під час зимової ротації силовиків в уряді відбулося кілька цікавих змін, які претендують на роль визначальних.
По-перше, повернення Дениса Шмигаля до роботи в енергетичному блоці. По-друге, перехід Михайла Федорова від проєктної роботи на військо у форматі "Армії дронів" чи подібних історій до ролі міністра оборони.
Експрем'єру Шмигалю в нинішній владі випала функція такого собі "стабілізатора струму". Таку задачу він мав у Міноборони, таку ж отримав і в Міненерго, яке очолив після скандального звільнення попередніх керівників.
Денис Анатолійович має якусь ледь не магічну здатність заспокоювати ситуацію. Він досвідчений бюрократ і вміє швидко продукувати та протискати через систему потрібні рішення. Він уже має хороші результати, які в тому ж Києві наочно видно у формі скорочення відключень чи повернення електротранспорту на дороги.
Шмигаль поступово перезапускає керівництво й перебирає контроль над напрямками, які раніше фактично перебували під впливом одіозного клану Міндіча – Галущенка та інших ділків.
Але його стиль – реакція на виклики, а не генерація, сказати б словами військових, асиметричних операцій.
Він матиме часу максимум до літа, щоб продемонструвати, чи здатен до запуску масштабних змін в енергетиці, спрямованих на капітальні ремонти старих енергооб'єктів, побудову додаткової генерації, її розподілення, захист тощо.
Це грандіозні за масштабом нові проєкти, які потребуватимуть максимальної залученості та проактивності. Чи після важких років в уряді досить цього управлінського запалу у Шмигаля – питання навіть не особистого самопочуття, а без перебільшення державної ваги.
Михайло Федоров поки демонструє, що його запалу вистачить для зміни стратегії ведення Україною війни. Він не боїться ламати усталені підходи, запускати ревізії втрат, працювати з Big Data, вводити KPI, братися за токсичні теми мобілізації чи реформування ТЦК.
За місяць після його призначення показники перехоплення російських дронів системами малого дронового ППО виросли в рази. Місяць тому дрони-перехоплювачі збивали до 30% "Шахедів", а в лютому лише в Києві, за даними головкома Сирського, цей відсоток довели до понад 70.
І такі локальні прориви в нової команди Міноборони поступово накопичуються. Якщо динаміка збережеться, то вони, цілком можливо, в недалекому майбутньому переростуть у великий перелом у війні з Росією.
Симптоматично, що ще пів року тому команда Єрмака працювала над дискредитацією Федорова та спробами вижити його з уряду, як до того були витіснені багато перспективних управлінців.
Із випаданням Єрмака з владної конструкції сама прем'єрка отримала шанс збільшити свою апаратну вагу. Для цього вона має два інструменти. Перший – пряма постійна робота особисто з президентом. Другий – контроль над групою міністрів, яких спершу заводила в Кабмін як "тимчасових" чи "нейтральних", а після звільнення колишнього глави ОП може цілком сприймати як своїх.
Мова про міністра економіки, довкілля та сільського господарства Олексія Соболева, під якого створили величезне міністерство з трьох, віцепрем'єрів з євроінтеграції Тараса Качку та гуманітарної політики Тетяну Бережну, а також міністра соцполітики Дениса Улютіна.
Окремо варто згадати держсекретаря Кабміну Свириденко Костянтина Мар'євича, який виконує для прем'єрки важливу функцію перекладу різного роду ініціатив і проговорених у президента ідей на мову бюрократичної системи.
Правда, хоч група прем'єрки в уряді досить велика, але вона поки не спромоглася на окрему суб'єктність чи перехоплення ініціативи в ОП щодо нав'язування свого порядку денного. Та і не всі міністри можуть впоратися з тими структурами, які їм дістались.
Наприклад, у більшості співрозмовників УП в команді Зеленського є переконання, що економічного монстра під Соболєвим доведеться розділити на окремі міністерства. Щонайменше повернути аграріям їхнє профільне відомство. Бо в нинішньому форматі ця конструкція просто не "летить": надто багато повноважень, надто різні завдання і, як наслідок, надто розмита відповідальність.
Ситуація в Міністерстві соцполітики теж не така однозначна. З одного боку, вихідець з Мінфіну Денис Улютін йшов на цю посаду, щоб переформатувати роботу відомства з постійним акцентом на оптимізації витрат. Але поки якихось великих успіхів на цьому напрямку від нової команди Мінсоцу не чути.
А от про різні ініціативи з популістським флером говорять багато. Як і про дивні маневри зі зміною підрядників у проєктному офісі Мінсоцу, куди заходять гроші партнерів.
Важливим залишається і питання готовності Мінфіну провести ще один сезон у режимі агресивного збору грошей по всьому світу для потреб України. Якщо Віктор Орбан програє вибори в квітні, і питання європейської допомоги перестане щоразу зависати на місяці через угорські вето, то Сергію Марченку та його людям стане відчутно легше працювати.
Але що, як угорського розвороту не буде? Чи здатна трохи оновлена в ході останніх ротацій команда Мінфіну справлятись із такими викликами? Поки що у глави Мінфіну та прем'єрки стосунки рівні й робочі – про якісь ротації в політичних колах не говорять.
***
Загалом проблема уряду і влади набагато глибша, ніж окремі прізвища. В уряді гостро бракує потужних особистостей. Багато хто з нинішніх міністрів – сильні менеджери, які були чудовими на рівні керівників департаментів або заступників міністра. Однак масштаб викликів, перед якими стоїть держава, та масштаб особистостей багатьох членів уряду просто вражаюче неспівмірні.
Але пере- чи дозавантаження уряду виглядає проблемним не лише через те, що відсутня достатня кількість сильних менеджерів. Інша перепона на цьому шляху – як провести призначення через парламент, ресурс якого майже вичерпаний.
Про складні реформи в Раді сьогодні може говорити лише невиправний оптиміст чи блаженний. За даними УП, керівництво Ради та монобільшості намагається зібрати голоси бодай на те, щоб домогтися виконання міжнародних зобов'язань у межах програм МВФ, Ukraine Facility чи руху в Європейський Союз. Утім, і це дається непросто.
Показова ситуація по уряду – призначення міністра юстиції. Посада місяцями залишається вакантною, хоч у "Слуги" наче і кандидат є, і погодження з ОП є, але депутати навіть не можуть дійти до винесення цього питання в сесійну залу.
"Та зараз, схоже, буде все, як було: всі відкладають рішення до останнього, поки президент не стукне рукою по столу і не пролунає команда згори. І тоді – якесь голосування пакетом, без "зайвих" дискусій", – іронічно резюмує один із впливових "слуг" у розмові з УП.
Отже, фактично в країні зберігається модель, у якій президент де-факто керує урядом, а прем'єр працює в режимі модератора між КМУ, ОП і Радою.
Якщо творці цієї моделі планують їхати на ній далі, то мають розуміти, що без залучення трьох – чотирьох потужних фігур-виконавців на критичні напрямки – інфраструктуру, відновлення, можливо енергетику – ніякого бусту розвитку чекати не варто. Як показує досвід останньої зими, тут хоч би колапсу не дочекатись.
Роман Романюк, УП