"Вони з кулеметів розстрілювали людей". Як іранці в Україні підтримують одну війну і засуджують іншу

Якщо попросити київського іранця Масуда Горейші порівняти акції протесту під будівлею посольства Ірану в Україні восени 2022 року, коли на країну полетіли перші "Шахеди", і акцією солідарності з антиурядовими протестувальниками в самому Ірані в січні цього року, він підкреслить одну важливу для себе різницю.

Три з половиною роки тому дехто з його знайомих, яких він переконав прийти на мітинг, закривали обличчя – боялися, що їх упізнають.

Хоча на той момент у посольстві вже ледве жевріло життя. У вересні 2022-го українська сторона вирішила позбавити посла Ірану в Україні акредитації, а також суттєво скоротити персонал іранського посольства.

У 2026-му цей страх відступив – протестувальники вже не ховали облич.

Горейші опинився в Україні наприкінці 80-х – після пережитих катувань його батько втік від режиму аятоли Хомейні. Мине ще кілька десятиліть, і Масуд прочитає у новинах про знищення його наступника, аятоли Хаменеї. Але хотілося б про інше – про падіння влади, яка позбавила Горейші дому й наповнює його очі сльозами, коли він говорить про репресії в Ірані.

Влітку 2023 року Масуд Горейші дав інтерв'ю "Українській правді", де розповів про світ очима українського іранця. Людини, яка знайшла в Україні другу батьківщину, а потім почула вибух дрона-камікадзе, створеного на батьківщині першій.

Горейші говорив минулого разу і продовжує дивуватися й зараз: чому до українського війська не залучають людей із країн Перської затоки, які могли б воювати після відповідної перевірки спецслужб?

– Мені озвучували подібні запити від людей, які готові були приїхати сюди (воювати – УП). Але у відповідь – тут я чую питання, які здаються мені ідіотськими. Наприклад: "А якщо потім вони захочуть залишитися тут жити?". Людину відправляєш на "нуль". Сьогодні вона є, а завтра може отримати кулю в лоб, а ти переживаєш, що їй дадуть пластиковий документ? – критикує він як людина, що не відокремлює себе від України.

Сьогодні в картині світу Горейші і таких, як він – українських іранців, що не підтримують політичний режим в Ісламській Республіці Іран, – з'явилися нові відтінки. Війна прийшла в обидва їхні доми.

Різниця в тому, що одну з цих воєн вони підтримують. Сподіваються, що вона зможе змінити політичний устрій Ірану, припинити вбивства незгодних і, зокрема, розірвати військову співпрацю республіки з Росією.

Країна, що відкотилася на століття

– У мене дві батьківщини: Іран і Україна. Мені 37 років, і вже 20 з них я живу в Україні – це більше як половина мого життя. Країна, де я народився й жив, допомагає Росії обстрілювати ту, де я виріс, отримав роботу, зустрів дружину, знайшов друзів, – з гіркотою каже київський архітектор Мазіар Міан.

Він приїхав до Києва в 2006-му як студент, здобув освіту архітектора й залишився. В Ірані поширена практика навчати дітей за кордоном. Дехто з батьків прагне відправити дитину подалі: дати їй шанс на інше майбутнє, уберегти від участі в антиурядових протестах або просто тому, що вступ до іранських університетів надзвичайно складний через важкі іспити. Заможні родини відправляють дітей у Європу чи, скажімо, Канаду. Сім'ї побідніше обирають, зокрема, Україну.

До повномасштабного вторгнення в Україні діяли агенції, що допомагали іранським абітурієнтам вступати до університетів у Києві та Харкові. Серед студентів були й діти представників чинної іранської влади. Після 2022 року цей потік обірвався, а більшість тих, хто не встиг довчитися, виїхали з країни.

Міан згадує, як до 2022 року українські іранці збиралися на свята великими групами. Тепер, за його підрахунками, від колишньої спільноти залишилося заледве 5%. І на Навруз – свято початку нового року, яке цьогоріч відзначатимуть у п'ятницю, 20 березня, – навряд чи десь збереться компанія більш ніж із десяти іранців.

Восени 2022 року в Ірані спалахнули масові протести після смерті 22-річної Махсі Аміні, яку силовики затримали за "неправильне носіння хіджабу". Міан створив свій телеграм-канал, щоб розповідати про ці події. Та невдовзі той набув актуальності, якої автор не міг передбачити.

Коли на українські міста й села полетіли іранські "Шахеди", стало зрозуміло: канал виконуватиме ще й просвітницьку роль. Міан пояснював у ньому, що в самому Ірані багато людей чинять опір режиму, і розповідав про історію країни, яка не завжди була ісламською республікою. Нині в його каналу більше ніж 16 тисяч підписників.

– Перший міф про Іран, який я часто чую навіть від іраністів – що всередині еліти Ісламської Республіки є люди, з якими можна домовлятися. Їх називають поміркованими, але насправді ці ж реформісти багато років були при владі. Інший міф – про те, як погано було в Ірані до 1979 року, за шаха. Я розповідаю, що це не так.

Для нього Іран в часи правління шаха Мохаммеда Рези Пахлаві (1941–1979 роки) – не феодальна країна з корумпованою владою, якою її часто зображають у ЗМІ, а місце, куди хотілося б повернутися. Міан називає це поверненням у майбутнє, адже, на його переконання, саме після Ісламської революції, яка скинула шаха, країна відкотилася на століття назад.

Читайте також: Шах і мат. Історія одного "сучого сина" і диктатури з людським обличчям

– Те, що відбувається в Ірані, – єдина війна, яка мене потішила. Зараз (на момент інтерв'ю – УП) минуло вже 14 днів війни, і від інтенсивних бомбардувань загинули дві чи три тисячі людей. Але буквально кілька місяців тому ці вбивці (влада Ірану) за 3 дні вбили 30 тисяч осіб. Із кулеметів розстрілювали людей. Тому люди дивляться на цю війну як на надію, що режим усе ж ослабне, його силовий апарат втратить міць, і люди зможуть повернути собі владу в Ірані, – емоційно пояснює Мазіар Міан.

"Спасибі, Бібі ❤️", – подякував він у своєму телеграм-каналі прем'єру Ізраїлю після того, як в Ірані визнали смерть секретаря Вищої ради національної безпеки Алі Ларіджані. Саме йому, правій руці Хаменеї, закидають накази на масові вбивства протестувальників у січні цього року.

"Я ридав, як дитина"

– В іранців є велика впевненість, що США, Ізраїль та інші міжнародні сили зараз прийшли їм на допомогу. Вони так це сприймають. Жодних думок про те, що на нас напали, немає. Усі просто радіють, що прийшли їм допомогти, – запевняє УП голова всеукраїнської діаспори іранського народу "Персополіс", харків'янин Мехрдад Пурхосейн.

Його давньоперське ім'я означає "дар сонця", але в паспорті записане зовсім інше – релігійні бабусі наполягли, щоб хлопця назвали на честь одного з онуків Пророка. Іронія в тому, що цим "офіційним" ім'ям Мехрдад не користується. Не тільки через звичку – просто ненависть до керівництва Ісламської Республіки зробила його атеїстом. І не лише його: Пурхосейн називає сучасних іранців чи не найбільш атеїстичним народом у світі.

До повномасштабної війни, за оцінкою Пурхосейна, в Україні жили приблизно тисяча іранців, якщо не рахувати студентів. Через війну багато хто виїхав. Зокрема й через проблеми з документами – продовженням віз і посвідок на проживання. Наприклад, у самому Харкові знайомих йому іранців залишилося не більше як десяток.

Втім, не всі вони обирали життя в Україні через опозиційне ставлення до власного уряду. Були серед них і прибічники режиму, що займалися тут бізнесом. Чи залишили вони країну – невідомо, але з радарів героїв цієї статті зникли.

Народжений в Ірані, Пурхосейн уперше потрапив у поле зору силовиків ще в 16 років – поставив учителю релігійне запитання, яке тому здалося провокаційним. Лише завдяки неймовірним зусиллям дядька йому дозволили закінчити навчання. До Харкова він приїхав у середині 90-х – як абітурієнт. А згодом, дізнавшись, що на батьківщині через вільнодумство йому загрожує небезпека, вирішив залишитися в Україні.

– Я зараз шкодую, якщо чесно. Я взагалі вважаю, що еміграція – це втеча від проблем. Треба було залишатися і боротися. Хоча, скоріше, мене вже не було б тоді в живих. Бо там вбивати людей з іншою думкою – це звичайна справа. Легко і просто, – каже він.

Можливо, ця травма стала причиною того, що вдруге Пурхосейн тікати не захотів – на початку повномасштабної війни він дав собі обіцянку не залишати Харків.

Його телефон тоді, в 2022-му, червонів від дзвінків. Друзі й родичі хвилювалися за його безпеку. Один навіть серйозно радив, на якого іранського генерала Мехрдаду варто послатися в разі захоплення росіянами – і у відповідь був посланий сам.

Нові приводи для напруги з'явилися в іранця після того, як над Україною полетіли перші "Шахеди" – і саме з такою асоціацією Іран увійшов у масову українську свідомість. До того, за спостереженнями Пурхосейна, українці майже нічого не знали про Іран – навіть якою мовою там говорять.

Додав неспокою й виступ Володимира Зеленського в травні 2023-го, коли він звернувся до кожної іранської родини із запитанням, для чого їм "бути співучасниками російського терору" і чому "вони на стороні держави-зла".

Пурхосейну, який вважає Ісламську Республіку не справжнім Іраном, а утворенням окупаційної влади, було боляче від думки, що всіх міряють однією міркою. Та коли в Ірані спалахнули протести, усе змінилося. Пост Зеленського перською мовою на підтримку цих протестів став для іранця і його знайомих важливим знаком підтримки.

– Я постійно писав своїм людям: прокидайтеся, вставайте, боріться з владою. І коли почалися протести, і я побачив, наскільки їх жахливо вбивають, я відчув себе дуже винним. Я ридав, як дитина. Ніхто не міг здогадатися, що почнуть із ДШК (радянський великокаліберний кулемет – УП) стріляти по протестувальниках.

Одна іранська дівчина сказала неймовірну цитату: "Життя не настільки солодке, щоб терпіти за нього все, що відбувається". І що краще померти вільним, ніж жити у рабстві. І, на жаль, вона ж загинула на вулиці, – згадує Пурхосейн.

Читайте також: Make Iran Great Again: чому спалахнули протести і чи вдарить Трамп по режиму Хаменеї

У лютому цього року Мехрдад відзначив 50-річчя, і це був найсамотніший день народження в його житті. Ще торік харків'янин планував велике святкування: друзі, шашлики. Але після придушення протестів і масових убивств в Ірані він вбрався в чорне й вирішив, що ніяких святкувань зараз бути не може.

Проте Всесвіт, схоже, мав інші плани. У найсамотніший день народження він подарував Пурхосейну те, про що той навіть не смів мріяти – новину про смерть Алі Хаменеї.

– Це якась містика, яка мені подобається, – підсумовує Мехрдад.

Рустем Халілов, УП