Болісніше за удар по НПЗ: як атаки на нафтохімію у Росії б’ють по їхньому озброєнню

У Росії 10 серпня палав найбільший нафтохімічний завод "ЗапСибНафтохім", що належить холдингу "Сібур". Він розташований у Тобольську Тюменської області, за понад 2000 кілометрів від України. Атаку влаштували підрозділи Deep Strike Сил спеціальних операцій разом із повстанським рухом "Черная Искра", який перебуває на території Росії.

На заводі переробляли рідку суміш газів на сировину для виробництва поліетилену й поліпропілену, з яких виготовляють упаковки, пакети та звичайну харчову плівку. Окрім побутового призначення, ці заводи працюють і на оборонно-промисловий сектор, що зробило їх законною військовою ціллю для України.

У новому форматі "УП.Коротко" розповідаємо, наскільки болючими для ворога є атаки на нафтохімічні заводи, а також з'ясуємо, чи вплинуть ці удари на ресурси Росії для війни.

Що відбувалось після удару по "ЗапСибНафтохім"

Росіяни зупинили роботу на заводі одразу після влучання, а вже 11 серпня стали помітними наслідки цього. Як повідомило видання Reuters з посиланням на джерела, вже наступного дня на Санкт-Петербурзькій міжнародній товарній біржі SPIMEX не продавали скраплений газ, який був би відвантажений з пункту у Тобольську, де і сталось влучання. Ситуація для Росії незвична, адже зазвичай за добу із цього пункту продавали близько 4000 метричних тонн технічної суміші пропану та бутану.

Важливо, що "ЗапСибНефтехим" у Тобольську виробляє на рік близько 40% від загального обсягу виробництва технічної суміші.

Як завод причетний до російського озброєння

Авіаексперт Анатолій Храпчинський у коментарі УП пояснив, що Тобольський нафтохімічний комплекс віддає первинну сировину, з якої далі створюють спеціальні компоненти для російського виробництва боєприпасів і ракетного озброєння. Цю продукцію використовують як основу для твердого ракетного палива у балістичних ракетах "Іскандер-М", зенітних ракетах систем С-300 і С-400 та реактивних снарядах для систем "Град", "Ураган" і "Смерч".

Із заводу беруть сировину для артилерійських порохів великих калібрів – 122 та 152 міліметра. Також для пластичних вибухових речовин, якими споряджають кумулятивні заряди, міни та бойові частини ударних безпілотників.

Другий великий блок застосування продукції з заводу – це матеріали для військової техніки, бронезахисту та безпілотних систем.

Пряма мова Храпчинського: "З цієї сировини виготовляють спеціальні пластики для виливки та штампування елементів корпусів, крил й оперення ударних БПЛА типу "Герань", баражуючих боєприпасів "Ланцет" і "Куб". Також ці компоненти йдуть на створення волокон для індивідуального бронезахисту, захисної ізоляції бортової електропроводки військової техніки та синтетичної гуми, без якої неможливе виробництво важких армійських шин для БТР-82, вантажівок "Урал" та "КаМАЗ" і паливних баків".

Наскільки швидким буде ефект від удару

За словами Храпчинського, не варто чекати миттєвих результатів від удару по промисловому гіганту, адже нафтохімія розташована на самому початку виробничого ланцюга ВПК. Зупинка технологічних установок не означає, що вже завтра на лінії фронту зменшиться інтенсивність обстрілів чи пусків ракет, оскільки завжди є оперативний резерв сировини.

Пряма мова Храпчинського: "Проте цей ефект має каскадний характер: реальний сировинний голод проявляється через 1,5-3 місяці, коли накопичені буферні запаси вичерпуються. Саме тоді оборонний комплекс агресора починає відчувати системне просідання та збої в графіках постачання нових боєприпасів і техніки".

Швидко замістити такі обсяги внутрішніми резервами Росії майже неможливо, як зазначив авіаексперт. Нафтохімічна галузь ворога критично концентрована – понад 70% випуску базової сировини тримається лише на 4-5 великих майданчиках.

Одна з проблем Росії – тотальна залежність від західного спецобладнання, яке вона не здатна виробляти самостійно. Наприклад, унікальних високонапірних компресорів та розділювальних колон. В умовах санкцій їхнє сіре ввезення перетворюється на складний логістичний квест.

Пряма мова Храпчинського: "Це нагадує історичний досвід Другої світової війни, коли у 1944 році масовані удари союзників по заводах синтетичного пального та каучуку Третього Рейху вивели з ладу унікальне обладнання, яке німецька промисловість, попри свій високий потенціал, так і не змогла відновити чи замінити до кінця війни".

Чи допоможуть Росії "друзі" – Китай та Іран

Авіаексперт вважає, що Китай чи Іран спроможні покрити лише окремі дефіцитні ніші. Вони можуть постачати готову спецхімію, нітроцелюлозу чи армійські шини, але жодна країна не здатна імпортувати залізницею чи морем мільйони тонн первинних зріджених газів для заміни цілого комбінату. Це тягне за собою здорожчання, затягує логістику та робить російський ВПК прямо залежним від зовнішніх постачальників.

Експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар у коментарі УП згадав удар по НПЗ "Газпром нафтохім Салават", який стався 13 серпня. Цей завод є унікальним для Росії, адже там виготовляють несиметричний диметилгідразин – просто кажучи, гептил.

Пряма мова Гончара: "Це високоенергетичне спеціальне паливо для міжконтинентальних балістичних ракет стратегічного призначення, які мають рідинні двигуни. Балістика, яка прилітає по Україні, має твердопаливні двигуни. Переважна більшість стратегічних МБР з ядерними боєголовками як наземного, так і морського базування, використовують якраз несиметричний диметилгідразин, який виробляють лише на Салаватському заводі. Більше в Росії його ніде не виробляють. Це специфічне і дуже токсичне паливо".

Наслідки удару по заводу достеменно невідомі, щоб оцінити, наскільки постраждало виробництво цього палива. Однак якщо ворогу не вдасться відновити завод у найближчий час, а запаси вже вичерпаються – перед Росією постане потреба щонайменше у гептилі. І хоч Росія наразі не використовує рідке паливо проти України, адже ворог запускає балістику на твердопаливних двигунах, гептил застосовують регулярно для випробувальних пусків міжконтинентальних балістичних ракет.

Це рідке паливо не виробляє жодна країна, яка потенційно могла б передати його Росії.

Пряма мова Гончара: "Це радянська розробка, все. Ніхто їм більше нічого не дасть. Також є специфічні мастила та оливи, які були спроєктовані саме для конкретного типу техніки. Замінники можна знайти на виробництвах західних компаній – наприклад, Shell чи Mobil – але це складно дістати в умовах санкцій".

Нафтохімічні заводи Росії, які атакували за останні 3 місяці

Гончар наголосив, якщо російський завод у своїй назві має частку "нефтеоргсинтез" – це означає, що там є нафтохімічне виробництво, а це вже зовсім інший рівень. Це не просто завод з переробки нафти, який випускає бензин та дизель, йдеться про виготовлення низки різної хімічної продукції.

Які найбільші нафтохімічні заводи атакували за останні 3 місяці:

• "Лукойл-Нижегороднефтеоргсинтез" у Кстово;
• "Тольяттикаучук" у Самарській області;
• "Азот" у місті Новомосковськ;
• "Газпром нафтохім Салават" у Башкортостані;
• "ЗапСибНафтохім" у Тобольську.

Варто розуміти, що удари по нафтохімічних підприємствах і по класичних нафтопереробних заводах мають різний вплив. Якщо коротко: атака на НПЗ б'є по пальному, зокрема по забезпеченні техніки на лінії фронту. Водночас удар по нафтохімії блокує безпосередньо виготовлення зброї.

І якщо пошкодження одного НПЗ можна легко компенсувати іншим, сусіднім об'єктом, то удари по нафтохімії унеможливлюють такий варіант. Гігантів рівня Тобольська лише одиниці, їхнє обладнання є значно складнішим і чутливішим. Гончар припустив, що у Росії є щонайменше 20 таких НПЗ, у яких присутній нафтохімічний кластер, але усі вони мають різні масштаби виробництва.

До слова, на початку серпня завершилась 40-денна операція СБУ, під час якої вдалося здійснити понад 100 успішних уражень стратегічно важливих об'єктів на території Росії і тимчасово окупованих територіях України. Удари по російських об'єктах не припиняться – про це вже заявляли в Офісі президента по закінченню операції.

Тетяна Кривішин, УП