"Грифон": ЗСУ схрестили роботів із дронами та розбивають росіян у глибокому тилу. Інтерв'ю з командиром "NC13"
У січні цього року підрозділ ударних наземних роботизованих комплексів "NC13" 3-ї окремої штурмової бригади випробував нову тактику на великій глибині російського тилу. Відтоді він успішно провів понад 100 аналогічних операцій, перетворивши те, що починалося як експеримент, на відпрацьовану бойову систему.
Нова тактика отримала назву "Грифон" на честь військовослужбовця підрозділу, який зник безвісти в 2023 році під час виконання бойового завдання поблизу Андріївки Донецької області. Саме на цій ділянці, неподалік від Бахмута, оскароносний український режисер Мстислав Чернов під час іншого українського контрнаступу зняв документальний фільм "2000 метрів до Андріївки".
Концепція нової тактики полягала в десантуванні НРК-камікадзе, по суті наземних роботів, у глибокий тил противника за допомогою важких дронів-бомберів. Після висадки роботичні системи продовжують рух до своїх цілей. Вони можуть застосовуватися для ураження ключових позицій, логістики та особового складу, водночас створюючи дезорганізацію в тилу противника.
Підрозділ "NC13" також стояв за операцією, яка приблизно рік тому привернула значну міжнародну увагу. Тоді українські військові захопили російські позиції, не залучаючи піхоту, використовуючи виключно НРК і дрони.
В результаті двоє російських військовослужбовців здалися роботизованим системам у полон, після чого машини супроводили їх до українських позицій як військовополонених.
Сьогодні нова тактика є частиною масштабної операції Третього армійського корпусу під назвою "Вівальді". Від початку наступальних дій українські сили звільнили 176 квадратних кілометрів території.
За даними Офісу президента, російські війська зазнали понад 5000 втрат убитими, пораненими та взятими в полон протягом перших трьох етапів операції. Наразі відомо, що українські сили взяли в полон 250 російських військових. Третій армійський корпус окремо повідомив про 2000 втрат особового складу російських військ лише під час останнього етапу. Орієнтовно 80% логістики та 90% евакуації поранених українських бійців під час усіх трьох етапів операції виконували наземні роботизовані комплекси (НРК).
Командир "NC13" Микола Зінкевич із позивним "Макар" пояснює, як працює нова тактика "Грифон", як виникла ідея десантувати наземних роботів із повітря, що відбувалося під час перших операцій, як російські війська реагують на технологію та чому він вважає, що Україна сьогодні формує майбутнє технологічної війни. А також розповідає про те, як західні партнери з кожним днем все менше розуміють українські військові технології та потреби сучасної війни загалом.
– Розкажи, будь ласка, у чому полягає нова тактика?
– Загалом йдеться про тактику диверсійних операцій, яка була повністю спланована, розроблена і реалізована підрозділом ударних наземних роботизованих комплексів "NC13" 3-ї окремої штурмової бригади.
Тактика справді нова і не має аналогів у світі, тому що ніхто раніше не десантував наземні роботизовані комплекси з безпілотних літальних апаратів.
Сама концепція полягає в тому, що за допомогою важких бомберів ми скидаємо невеликі наземні камікадзе в глибину тилу противника, на відстань від 5 до 15 кілометрів, і вже там здійснюємо різні диверсійні операції: ліквідовуємо противника, знищуємо його логістику і так далі.
– Коли почали використовувати тактику? Будь-яка перша операція фактично є випробуванням. Наскільки ви були впевнені, що у вас усе вийде?
– Першу операцію ми провели близько 8 місяців тому (в січні 2026 року – УП).
Ми досить довго розробляли саму тактику і переобладнували засоби, тому що базові наземні камікадзе самі по собі не призначені для такого застосування.
Інженери витратили багато часу, щоб це реалізувати. Пілотам також потрібно було навчитися працювати з цими засобами і правильно їх десантувати. Відділ планування, відповідно, витратив багато часу на підготовку.
Але коли все вдалося вперше, ажіотаж був шалений. Перша операція у нас була на глибину в 15 кілометрів у тил противника. Ми десантували два наземні камікадзе в район цілі, після чого заїжджали вже самими засобами в укриття.
Це була точка накопичення противника, куди він доводив свій особовий склад. Він там зупинявся перепочити і мав рухатися далі для виконання завдань. І таку точку накопичення ми ліквідували за допомогою двох наземних камікадзе.
– Якою була реакція противника? Як це виглядало з їхнього боку?
– Насправді противник не розумів, що відбулося: яким засобом, чим його уразили і так далі. А також, яку тактику ми застосовуємо.
В принципі і зараз для нього це також велика неочікуваність: оскільки ми працюємо на різних ділянках у смузі відповідальності Третього армійського корпусу.
Ми поєднуємо технології між собою, для того щоб змінювати правила на полі бою.
Ми вже давно дістаємо противника з повітря на велику глибину. А за допомогою наземних роботизованих комплексів також уже досить давно уражаємо противника.
Але такий тандем (НРК + БПЛА) дає нам можливість працювати на більшу глибину, на ту глибину, на якій противник не очікує, що його можуть дістати. Там, де він почувається вільно. Тож ми будемо забирати в нього цю свободу.
– Скільки вже відбулося таких операцій?
– Більше ста. Ми завжди працюємо системно. Якщо щось вийшло один, два чи три рази, ми ще не вважаємо це повноцінним застосуванням, тому що це може бути випадковість.
Але коли щось виконується більше десяти разів, це вже системний підхід. У нас прописані СОПи (стандартні операційні процедури), тобто системний підхід до цієї тактики: як її застосовувати, де її можна реалізувати, які є можливості.
Це може бути розвідка, мінування глибокого тилу противника, ураження цілей, вільне полювання на противника, який рухається, знищення логістики тощо. Ми повністю опрацювали цю тактику, визначили всі її можливості і використовуємо її як повноцінний інструмент на полі бою.
– Війна загалом і особливо російська війна проти України – це війна швидкостей. Усе залежить від того, хто швидше щось вигадає і адаптує. Чи росіяни вже намагаються робити щось подібне?
– Я впевнений, що ми далеко попереду за противника, оскільки навіть те, як ми вже системно використовуємо загалом ударні наземні роботизовані комплекси на полі бою протягом року – противнику навіть до цього дуже далеко.
Тому до таких тактик, як "Грифон", яку ми висвітлюємо сьогодні, ще дуже велика прірва між нами і ним.
Але не виключено те, що противник з часом колись почне це дублювати і використовувати також такі методи.
Насправді, за ці понад 100 успішних місій було дуже багато таких мемних моментів, коли ворог не знав, що це таке, підходив роздивлятись.
Був момент, коли нам вдалося повністю зірвати механізований штурм росіян, який він (ворог – УП) готував за туманних погодних умов. Ми тоді активно працювали по одній ділянці логістики противника. Ми знищили за день декілька осіб. І у них почалася паніка, вони не розуміли, що в них відбувається, вони думали, що пробилася ДРГ (диверсійно-розвідувальна група – УП). І вони відмінили механізований штурм, який у них мав бути того дня.
Тобто такими маленькими роботами можна робити дуже великі диверсії. Загалом у противника була сильна паніка на тій глибині, де ми працюємо. А паніка – це насправді дуже важлива річ, бо якщо ми сіємо паніку в рядах противника, у нього починаються проблеми з контролем особового складу. Особовий склад відмовляється виконувати задачі, це спричиняє паніку на командному рівні, бо вони не розуміють, що в їхньому тилу відбувається, і так далі. Це дає дестабілізацію, а нам це все на руку.
– Чому саме вони панікують?
– Навіть коли ти знаєш, що це, ти боїшся ще більше. Ти не знаєш, де воно може тебе очікувати, куди воно може заїхати, де воно тебе дожене і так далі. Тобто, навіть коли ти знаєш, це ще краще.
Тут, знаєш, треба дивитись і в небо, і тепер ще потрібно дивитись під ноги. Не тільки за мінами, а й за тим, що тебе щось може наздогнати.
Був такий цікавий перехват, коли противник доповідав своєму командиру, що прилетіла "Баба-Яга" (у військовому сленгу РФ назва важких дронів-бомбардувальників – УП), сіла, потім ще поїхала і почала їх доганяти. Прикольно було слухати. Але вона все-таки догнала.
– Так виглядає, що в цій тактиці багато переваг. Котру ти вважаєш найголовнішою?
– Абсолютна перевага в будь-якому застосуванні технологій – це те, що насамперед ми не залучаємо людський ресурс і бережемо людей.
Для мене як для командира підрозділу ударних НРК і як для колишнього піхотинця насправді важливіше не знищити противника, а зберегти власний особовий склад, зберегти українського піхотинця, штурмовика, солдата. А вже в другу чергу – знищити противника.
І насправді, коли ми знищуємо противника, ми таким чином унеможливлюємо його рух до наших сил і робимо цим життя наших піхотинців легшим. Тому насамперед завдяки будь-яким технологіям ми бережемо людське життя. Роботи не кровоточать, а людське життя безцінне. Це наше таке кредо загалом, на всьому шляху.
Наступне, звичайно, це глибина. Глибина, куди ми можемо працювати цими засобами. Так, 10–15 кілометрів, це не максимальна дистанція. Я просто не можу озвучувати точні дані, на жаль. Але нас десантують, а потім ми заїжджаємо дуже і дуже глибоко. Чим глибше ми заїжджаємо, тим більш "жирні", так би мовити, ресурси й цілі ми можемо знищити.
– Ти трохи торкнувся теми майбутнього. Чи вже є бачення, як ця технологія може розвиватися? Я не буду питати як саме, але чи можна очікувати, що вона ще масштабується?
– Так. До кінця 2026 року буде дуже багато масштабних, крутих, цікавих історій, анонсів і тактик від нашого підрозділу. Оскільки в нас вже є низка виконаних нових застосувань, нових тактик за допомогою наземних роботизованих комплексів (зокрема застосування НРК з гранатометами, що є також новою, унікальною тактикою – УП). Просто ще не час про них розказувати. І в планах ще великий ряд. Тому просто треба почекати трішки.
– Західні країни традиційно вважалися лідерами у військових технологіях. Ти спілкуєшся з іноземними військовими, партнерами, представниками влади. Наскільки вони розуміють той технологічний прорив, який зараз відбувається в Україні?
– Я в лютому був на Мюнхенській безпековій конференції і мав можливість там поспілкуватися з багатьма іноземними військовими, з різними партнерами і тому подібне, з різними представниками влади.
Насправді вони дуже далекі, абсолютно.
Є розуміння про те, що ми говоримо, про те, що ми застосовуємо, що ми використовуємо, як це працює. Але вони не до кінця усвідомлюють важливість і цінність цього на полі бою і наскільки насправді саме поле бою змінилось.
І я більш ніж впевнений у тому, що світ відстає від цього дуже-дуже сильно.
Навіть технології, які я бачу, що вводяться в арміях світу, вони все одно іще досить і досить далекі від того, що використовується на полі бою між Україною і Росією.
І насправді, якщо дивитись зі свого напрямку наземних роботизованих комплексів, я бачив весь шлях, як вони розвивались на фронті, починаючи з 2024 року і до сьогодні.
Ми з дуже багатьма виробниками працюємо, взаємодіємо, колаборуємось. Дуже багато засобів з'явилось за рахунок того, що ми давали свою експертизу і доктрину.
І в мене є певна кількість засобів закордонних виробників, і між ними дуже велика різниця.
Ми не говоримо навіть про ціну, теж там ціна космічна. Але, зокрема, в застосуванні західні зразки дуже сильно не дотягують до потреб сучасного поля бою.
– Чи достатньо часто зараз іноземні партнери звертаються до українських військових за цією експертизою? Чи є бажання долучитися до розвитку цих інновацій?
– Я б сказав, що звертаються, але не настільки активно, як мали б. На мою думку, за такими речами потрібно буквально ганятися, а не просто час від часу цікавитися: "А що там у вас?". Ніхто не знає, що завтра буде відбуватися у світі. Ми живемо в часи, коли не знаєш, чого очікувати.
– Якщо Україна може щось дати партнерам, що вона може отримати від них натомість?
– Україна є мечем і щитом Європи. І вона захищає не лише себе і своє майбутнє, а майбутнє всього континенту. Тому кожен раз, коли нам допомагають інші країни, вони мають розуміти, що вони допомагають не лише українцям, а допомагають і самі собі.
Зараз від партнерів Україні особливо потрібне ефективне та вчасне постачання зброї. Насамперед йдеться про засоби ППО, здатні захистити українські міста від обстрілів, а також про важке озброєння – артилерію, бронетехніку, які допоможуть перехопити ініціативу на полі бою.
Звичайно, це завжди має бути виправдано. За рахунок того, що Україна робить усе можливе, щоб захистити свою територію, повернути окуповане і відстояти майбутнє своєї країни і нації, виникають усі ці процеси і технології. Виходить, що поле бою зараз стало майданчиком для тестування інновацій.
З одного боку, це добре. А з іншого боку, це дуже сумно, тому що кожне таке досягнення має свою ціну. І ця ціна сплачується не грошима. Вона сплачується життями українських військових і людей, які мали би бути майбутнім української нації.
– В історії було багато випадків, коли існувала перспективна технологія або стався певний прорив, але його не помітили, в нього недостатньо вклали або його не масштабували…
– Це не є щось, що виникло лише сьогодні. Це те, що за певний період розробилось, спланувалося і вже довгий період реалізовується, постійно модернізується і буде модернізовуватись надалі та переростати у щось нове.
Бо є технології, які працюють сьогодні. Є технології, які працюватимуть завтра. А є технології, які працювали вчора, але сьогодні вже не працюють. Проте кожна з них стає рушійною силою для появи наступної.
Катерина Лісунова, УП