Ексочільник Держагентства з відновлення Сухомлин: Залишається сподіватися на теплу зиму й неточність російських ударів

Україна готується до найважчої зими в нашій історії – подібні заяви від представників влади почали звучати ще влітку. Саме тоді оголосив про відставку один із ключових посадовців, відповідальних за захист української енергетики – голова Державного агентства з відновлення та розвитку інфраструктури Сергій Сухомлин. Кабмін задовольнив його заяву у вересні.

До роботи в агентстві Сухомлин двічі обирався мером Житомира, де активно встановлював газопоршневі станції та сонячні панелі. Завдяки цьому мешканці не лише отримали зниження тарифів, а й мали найменше знеструмлень у періоди блекаутів і майже не відчули перебоїв з теплом.

В агентстві з відновлення Сухомлин також виступав за енергетичну децентралізацію у великих містах. Чиновник публічно критикував відновлення київських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6.

Більшість типових проєктів захисту енергетичної інфраструктури затвердили саме за його головування в Агентстві, і вони пройшли "тест-драйв" минулої зими.

Чи припинилася підготовка енергетики до зими після того, як уряд зупинив фінансування капітального будівництва? Наскільки готові міста до сценарію, за якого можуть опинитися без електрики, тепла й води одночасно? Чому Київ залишається найслабшою ланкою і що влада може зробити, щоб допомогти столиці пройти зиму? Про це – в інтерв'ю Сергія Сухомлина "Українській правді".

"Фізичний захист стає останнім рубежем оборони. І він працює"

– Який найгірший і найкращий сценарії цієї зими ви передбачаєте?

– У таких прогнозах ми можемо спиратися лише на попередній досвід: минулого року Росія ще не застосовувала такої кількості реактивних "Шахедів" і до осені практично не била по цивільній інфраструктурі.

У вересні минулого року ми побачили, що вона виносить відносно малі трансформатори, які забезпечують електроенергією мікрорайони, лікарні або критично важливі підприємства. Тоді Кабінет міністрів доручив Агентству захищати об'єкти критичної інфраструктури – йшлося не лише про енергетику, а й про водоканали, теплові станції, ТЕЦ у прифронтових регіонах, бо саме вони найбільше потерпають від ударів.

Будівництво понад 120 захисних об'єктів ми розпочали в листопаді, а до квітня виконали роботи на 95%. Не на 100%, бо ситуація змінювалася – в деяких районах Донецької та Херсонської областей продовжувати будівництво вже було неможливо, тому рівень захисту змінили на "1+" і завершили роботи в такому форматі.

Ми здобули величезний досвід і напрацювали 16 проєктів захисту об'єктів. Кабінет міністрів затвердив їх як типові. Завдяки цьому громади, державні адміністрації та підприємства могли не витрачати час на розроблення власних проєктів, а одразу застосовувати перевірені рішення.

Сказати, якою буде майбутня зима, складно, але ми бачимо результат вже виконаних робіт: Херсонська, Харківська, Запорізька області й сам Харків пройшли минулу зиму, хоча ворог постійно їх обстрілював. У Сумах велика ТЕЦ забезпечує теплом частину міста. По ній били десятками КАБів і "Шахедів", але місто вистояло.

Це дає надію, що за умови виконання всіх програм стійкості, затверджених РНБО та Кабінетом міністрів, ми пройдемо опалювальний сезон без заморожених і відключених кварталів.

Коли бракує засобів протиракетної оборони й систем, здатних збивати реактивні "Шахеди", фізичний захист стає останнім рубежем оборони об'єкта. І він працює.

В Одесі було багато влучань у 110-і трансформатори, захист яких ми збудували взимку – вони продовжують працювати. Тиждень тому в Житомирі сталося пряме влучання у велику підстанцію – вона також працює. Є підстанція у прифронтовій області, яка витримала понад 60 прямих влучань: трансформатори не знищені.

Тому проходження опалювального сезону багато в чому залежить від виконання так званих "планів стійкості".

– Одні регіони виконали спущені владою "плани стійкості" на 69%, інші – такі, як Київ, на 40%. Що це означає на практиці?

– Це не спущені згори плани. Кожна громада й область самостійно формували перелік як об'єктів будівництва, так і заходів, необхідних для нормального проходження опалювального сезону. Кабінет міністрів затверджував плани й виділяв фінансування. Для прифронтових регіонів кошти надавали без співфінансування, для решти України частка співфінансування була невеликою – приблизно 10%.

План стійкості має чотири основні напрями. Перший – генератори. Лікарні, водоканали, ТЕЦ і підприємства теплокомуненерго мають бути забезпечені резервним живленням. У деяких громадах бракувало 20–30% необхідної кількості генераторів – їх потрібно було просто доставити.

Другий напрям – децентралізована генерація електроенергії.

Якщо критична інфраструктура міста – теплокомуненерго, водоканали, транспорт – споживає 20 мегаватів, місто повинно мати щонайменше 20 мегаватів децентралізованої генерації. Це газопоршневі, газотурбінні та інші станції.

Для Харкова разом із метро потреба становить 105–107 мегаватів. Місто мало встановити стільки когенераційних станцій, щоб забезпечити критичну інфраструктуру. Зробити Харків повноцінним енергоостровом неможливо, і цієї потужності не вистачить для всього міста, але вона суттєво зменшить навантаження під час знеструмлень.

Третій напрям – децентралізована теплова генерація. У Сумах, наприклад, ТЕЦ забезпечує теплом 30–40% міста. На випадок її знищення потрібно встановити достатню кількість блочно-модульних котелень, перепідключити наявні котельні або прокласти нові мережі.

Українські системи теплопостачання переважно побудовані ще за радянських часів. Відтоді споживання тепла значно зменшилося, тому в містах є великі резерви. Іноді будувати нові об'єкти не потрібно: достатньо зробити перепідключення і замкнути все в єдину мережу, як свого часу в Житомирі.

Четвертий напрям – фізичний захист. Якщо в місті є велика ТЕЦ, її енергозабезпечення має бути захищене. Те саме стосується станцій забору води, насосних станцій першого й другого підйомів, 110-кіловольтних трансформаторів та насосних груп на об'єктах теплової генерації.

Потрібен щонайменше захист другого рівня, розрахований на пряме влучання звичайного або реактивного "Шахеда". Велику ТЕЦ складно знищити повністю, хоча по київських об'єктах уже били десятками ракет.

Знищити всі котли одразу складно, але насосна група – це серце системи. Якщо вона не працює, з мережі доводиться зливати воду. Навіть пошкоджені котли можна ремонтувати протягом 5–10 годин, паралельно прокачуючи систему. За наявності блочно-модульних та інших котелень мережа зберігатиме тепло й подаватиме його до будинків, тому зливати воду не доведеться.

Насосні групи – серце і водоканалів, і теплокомуненерго, тому вони мають бути захищені. Стовідсоткове виконання кожного з чотирьох напрямів означає повне виконання плану стійкості. Якщо один із напрямів не завершений, загальний рівень готовності міста, відповідно, знижується.

"Києву буде набагато складніше, ніж іншим містам"

– Києву не доведеться зливати воду із системи, як було минулого року?

– Києву буде набагато складніше. Прифронтові міста на кшталт Кривого Рогу, п'ятий рік живуть під постійними ударами й увесь цей час готуються до зими. Команда Вілкула разом із "Нафтогазом" переклала десятки кілометрів мереж, встановила десятки блочно-модульних котелень і когенераційних станцій, які виробляють електроенергію і подають тепло в мережу. Біля кожної лікарні та школи додатково встановили блочно-модульні котельні – фактично третій рівень резервування теплопостачання.

Так само працював Харків. Критерії планів стійкості уряд і Державне агентство відновлення розробили в лютому. Тоді ми визначили, що для децентралізованої генерації Харкову разом із метро потрібно 105–107 мегаватів. На той момент місто вже мало приблизно 70 мегаватів газопоршневої генерації. Добудувати за рік ще 30–35 мегаватів значно простіше, ніж Києву, який мав близько 10 мегаватів за потреби в 300.

Столиці за один рік набагато складніше зробити те, що інші громади робили протягом 3–5 років.

– Київ лише цього року почав шлях енергетичної децентралізації?

– Так, Київ фактично лише почав, тому прогнозувати ситуацію складно. Це велике місто з дуже централізованими системами тепло- і водовідведення. Каналізація не менш важлива за тепло, а іноді важливіша.

Минулої зими в окремих мікрорайонах Києва були серйозні проблеми, але місто все-таки пройшло сезон. Якби зупинилася каналізація, довелося б автоматично припинити водопостачання, а слідом – і теплову генерацію, адже котельні й ТЕЦ потребують десятків тисяч кубометрів води. Тому захист цих елементів критичної інфраструктури надзвичайно важливий.

– Чи вдалося в Києві вжити заходів, щоб уникнути найгіршого сценарію, коли місто може опинитися без електрики, тепла і води?

– Частково. В деяких мікрорайонах, зокрема в зоні ТЕЦ-6, ситуація, за моїм прогнозом, буде відносно нормальною: Київ виконав там значний обсяг робіт.

Набагато складніше із зоною ТЕЦ-4 – приватної Дарницької теплоелектроцентралі. Уряд доручив Агентству побудувати там децентралізовану систему теплопостачання. Після виділення коштів, земельних ділянок і проходження процедур роботи розпочали в липні.

За графіком до 1 січня мають збудувати понад 300 мегаватів теплової генерації для цього району. Якщо ТЕЦ-4 вийде з ладу, цієї потужності вистачить, щоб за морозу мінус 10–15 градусів підтримувати в квартирах мінімально комфортну температуру – приблизно 14–16 градусів.

Це вже не буде повторенням минулорічної ситуації, але лише за умови ритмічного фінансування. Усі ці об'єкти нові й складні: котельні будують у напівпідземному виконанні, захищають бетоном і ґрунтом. Раніше фактично ніхто не будував котелень під землею.

Не називатиму кількість об'єктів, але роботи відбуваються за графіком. Система має захистити зону Дарницької ТЕЦ і частково проблемну зону ТЕЦ-5 – Русанівку та Березняки.

– Про яку приблизно кількість будинків йдеться?

– Про тисячі будинків.

Але якщо ТЕЦ-5, не дай Боже, буде знищена, на значній частині цієї території може повторитися торішня ситуація.

"Бюрократія вже не може бути виправданням"

– Що найбільше заважало зробити енергетику Києва більш захищеною: необхідність починати все з нуля, бюрократичні труднощі чи корупція?

– Бюрократичні труднощі існують завжди. Реалізація будь-якого інфраструктурного проєкту і в Україні, і в Європі передусім пов'язана з бюрократією. Наведу приклад. Агентство почало будувати Миколаївський водогін у лютому 2025 року, а 1 вересня перша вода вже надійшла до міста.

У Європі проєктування такого об'єкта тривало б приблизно 3 роки, а будівництво – ще стільки ж. Ми спроєктували й побудували його за 8 місяців. Початкова оцінка становила 8,7 мільярда гривень, а фактична вартість – 6,4 мільярда.

Щодо Києва: Агентство захищає 20 великих 110-кіловольтних підстанцій, які минулого року взагалі не мали захисту. Тому цього року ситуація буде кращою, якщо ворог застосовуватиме ті самі засоби ураження, що й торік.

Три тижні тому Росія запустила по одеській підстанції два "Іскандери". Вони не влучили безпосередньо, тому підстанція і трансформатори продовжують працювати. Але цей випадок показує, що ворог точно намагатиметься знищувати ключові об'єкти. Минулого року вони не були захищені.

Раніше стандартний термін будівництва захисту для підстанції становив рік. Деякі обласні адміністрації лише зараз завершили об'єкти, розпочаті в серпні минулого року.

У прифронтових регіонах, попри тривоги й зимові умови, ми будували такі споруди приблизно за 5 місяців, а в Києві – за 3. Роботи почали в травні, і до вересня вони були виконані приблизно на 90%. На деяких дуже великих підстанціях Агентство й "Укренерго" раніше будували захист упродовж 2-х років.

Щодо одного з таких об'єктів у мене була розмова з президентом. Він постійно наголошував: Києву потрібно допомогти, столицю необхідно зберегти. Коли я сказав, що мінімальний термін будівництва – рік, він відповів: "У тебе немає року, є пів року". Ми почали 14 травня, а вже в листопаді маємо здати об'єкт.

Таких темпів раніше не було, але для цього потрібно працювати в 3 зміни. Державна частина робіт у Києві виконана на високому рівні. Водночас близько половини робіт виконує саме місто, і там темпи дещо нижчі.

Аналогічний об'єкт, який ми плануємо завершити менш ніж за пів року, Київ будує вже 2 роки. За темпами ми його вже випередили.

– Чим це можна пояснити?

– Протягом останнього року я багато спілкувався з представниками Києва. Кожен такий проєкт – це персональна відповідальність. Людина має взяти на себе і відповідальність, і ризики, адже згодом через такі проєкти можуть відкривати кримінальні провадження. Іноді необхідно за 8 місяців побудувати водогін, бо люди 3 роки живуть без води. У такій ситуації доводиться брати відповідальність і водночас забезпечувати максимально прозору звітність.

Так само ми діяли, коли будували захист другого рівня у прифронтових регіонах. Не могли оприлюднювати місця розташування та креслення об'єктів з обмеженим доступом, але щотижня публікували на сайті Агентства обсяги закупівель і вартість усіх матеріалів: арматури, цементу, металоконструкцій тощо.

У середньому ціни були майже на 20% нижчими, ніж у Prozorro. Водночас прискорення робіт іноді вимагало відхилення від стандартної послідовності процедур: спочатку виконуєш роботу, потім оформлюєш документи. Це відповідальність і ризик, особливо з огляду на велику кількість кримінальних проваджень у Києві.

– Тобто причина – політичний тиск на мера і його команду, тому столична влада не зацікавлена в тому, щоб у чомусь ризикнути?

– Це також може впливати, але коли проєкт відновлення станції віддають компанії, в якій керівницею значиться кухарка, це вже рішення самого Києва, а не центральної влади.

Альтернативні переправи в Києві: план є, питання в строках

– Ще один серйозний київський виклик – росіяни б'ють по мостах, які з'єднують правий та лівий береги Дніпра. Місто планує зводити альтернативні переправи. Наскільки реально їх збудувати в осяжній перспективі?

– Побудувати альтернативну переправу цілком реально, але не в ті строки й не з тим підходом, про які зараз заявляють. Я маю відповідний досвід. Разом із Третьою штурмовою бригадою ми будували дамбу в Харківській області – досить швидко, але там зовсім інша річка, менші глибина, обсяг води і швидкість течії.

Інший приклад – міст у Маяках. Після його руйнування ми за день відновили можливість аварійного проїзду. Згодом ми без зайвого розголосу почали будувати альтернативний міст. Наприкінці робіт по ньому вдарили "Іскандерами", були поранені.

Це відбулося після того, як у Prozorro з'явилися договори на будівництво – по об'єкту полетіло все, що могло. Але 256-метровий міст ми побудували за 3 місяці, і він працює. Знищити його майже неможливо навіть "Іскандерами", тому що він збудований із модульних металевих конструкцій, які можна швидко замінювати.

У Києві ситуація значно складніша. У травні ми розробляли план будівництва альтернативних переправ і мостів. Разом із військовими опрацювали ділянки й під'їзди, подекуди навіть розпочали підготовчі роботи. План існує, але до заявлених зараз строків я ставився б дуже обережно. Це проєкт щонайменше на рік.

– А підводний шляхопровід можливий?

– Він потребував би ще більше часу. Я знаю, скільки відповідного обладнання є в Україні: це значно складніше й триваліше.

Стосовно ж дамб я не хотів би розкривати публічно деталі.

– Як загалом оцінюєте управлінське рішення перекривати київські мости під час повітряних тривог?

– Це непопулярне, але правильне рішення. Якщо "Шахед" або балістична ракета летить у місто, на мостах під час тривоги точно стоять автомобілі. Важко навіть уявити, скільки людей може загинути внаслідок удару. Тому вибір стоїть не між зручністю і транспортною логістикою, а між ними та життям людей. Для мене відповідь очевидна. Іншого виходу просто немає.

– Як це може позначитися на логістиці всієї країни, адже у вересні періодів з повітряними тривогами було більше, ніж без них?

– Ми бачимо, куди Росія б'є по енергетиці. Її завдання – відрізати лівобережну частину країни від електропостачання. Українські атомні станції розташовані переважно на Правобережжі, і це головне надійне джерело енергії для Лівобережжя.

Те саме росіяни намагаються зробити з логістикою, і це стане серйозною проблемою. Нам потрібна власна балістика і посилення ударів по Росії.

Зараз це виглядає так: вони б'ють нас кулаком – ми вдягаємо захист; потім беруть арматуру – ми знову посилюємо захист. Поки не відповімо їм так само, завжди будемо запізнюватися з рішеннями, а наслідки будуть значно тяжчими. Нам потрібно руйнувати російську логістику й завдавати ударів, які будуть для них відчутними.

"Поки що залишається сподіватися на теплу зиму й неточність російських ударів"

– Повернімося до нашої енергетики. Ексочільник "Укренерго" Володимир Кудрицький стверджує, що за всю повномасштабну війну в Україні було запущено приблизно 700 мегаватів нової газової генерації, тоді як зимовий дефіцит, за словами Зеленського, становить 7000 мегаватів. Чому так повільно запускається альтернатива великим ТЕЦ?

– Передусім усе залежало від зацікавленості самих громад. Децентралізована газова генерація найефективніша, коли газопоршнева станція одночасно виробляє електроенергію і тепло. Наприклад, установка генерує 4 мегавати електроенергії та стільки ж тепла. Якщо тепло купує громада, строк окупності скорочується, і проєкт стає привабливішим для інвестора.

Саме так багато громад розв'язували дві проблеми: створювали децентралізовану генерацію і зменшували вартість тепла. Хмельницький, Вінниця, Чернівці, Житомир та інші міста створили умови для приватних інвесторів, які побудували десятки мегаватів потужностей.

Економічно обґрунтована собівартість тепла в громаді становить приблизно 3–3,5 тисячі гривень за гігакалорію, тоді як приватні виробники можуть продавати його приблизно по тисячі гривень. Це в 3 з половиною рази дешевше. Водночас громада отримує додаткову електроенергію і стає більш захищеною. Отже, створення умов для інвесторів на рівні громад забезпечує і резервні джерела енергії, і дешевше тепло.

– Скільки установок, переданих Україні міжнародними партнерами, досі не працюють? Що заважає їх підключити: брак газу, грошей, бюрократія чи інші причини?

– Думаю, близько 20% установок іще не підключено. Цього року запустили дуже багато. Не вірю, що до кінця року підключать абсолютно всі, але приблизно 90% мають запрацювати.

Плани стійкості в цій частині були зоною відповідальності Міністерства енергетики. Воно мало чіткий реєстр кожної установки, а держава виділила додаткові кошти на підключення.

Кабінет міністрів також значно спростив процедури. Їх розробляли за участю РНБО, уряду та Міністерства енергетики. Отримання дозволів НКРЕКП та інші процедури спростили в рази, тому бюрократія вже не може бути виправданням.

Деякі громади брали газопоршневі установки лише тому, що їм безплатно пропонували обладнання вартістю два мільйони євро. Водночас вони могли не мати навіть централізованого теплопостачання, коштів на підключення, фахівців або розуміння, що робити далі. У результаті отримана від благодійників чи міжнародних фондів установка просто стоїть без роботи.

– У чому проблема з рештою 10%, які, за вашими словами, не будуть запущені?

– Потрібно спростити процедуру вилучення такої установки з однієї громади і передачі її іншій. Зараз це майже неможливо зробити юридично, адже міжнародний фонд або державна організація, профінансована, наприклад, урядом Німеччини, передала обладнання за документами конкретній громаді.

– Скільки будинків у Києві отримають тепло від резервних котелень? Яка частина міста не матиме альтернативи і що ви радите цим людям робити вже зараз?

– Під питанням залишається зона ТЕЦ-5. Рішення є – такі самі, які ми реалізуємо в зоні ТЕЦ-4, але їх потрібно побудувати.

Уряд і прем'єр-міністр неодноразово розглядали додаткові заходи: перекидання електричних потужностей до цих районів, щоб люди могли опалювати помешкання електроенергією; створення локальних енергоостровів; забезпечення будинків акумуляторними станціями для освітлення та роботи ліфтів. Але це не розв'язує проблему повністю.

Поки що залишається сподіватися на теплу зиму й неточність російських ударів. Інших рішень, які могли б гарантувати мешканцям зони ТЕЦ-5 нормальне проходження сезону, я наразі не бачу.

– За підсумками минулого року ви вийшли не економію державного бюджету в 13 мільярдів гривень. Як це розуміти, якщо для багатьох об'єктів не вистачає грошей?

– Економія виникала на різних проєктах. Я вже згадував Миколаївський водогін: початкова оцінка становила 8,7 мільярда гривень, а ми побудували його за 6,4 мільярда. До цієї суми також увійшли антидроновий захист підземних насосних станцій, сонячні електростанції біля кожної насосної станції та інші роботи. Загальна економія становила приблизно 2,3 мільярда гривень.

Ми просто намагалися раціональніше використовувати кошти. Вони повернулися до державного бюджету.

"На нас чекає величезна демографічна яма"

– Ви публічно закликали українських посадовців, зокрема і київських, не боятися працювати і брати на себе відповідальність навіть під страхом кримінальних справ. Чому тоді ви самі подали у відставку перед зимою, яку вже називають найважчою в історії?

– Просто змінилася команда уряду й керівництво Міністерства інфраструктури. Вони мають власні підходи та бачення, тому я одразу написав заяву на звільнення. Згодом її довелося переписати ще тричі, але зрештою мене звільнили.

– Чому ви вважали, що не спрацюєтеся з урядом Сергія Корецького?

– До Корецького особисто в мене немає претензій, ми багато спілкувалися. Але в міністерство прийшла інша команда зі своїм баченням. Не кажу, що воно погане чи хороше: нехай реалізують його й покажуть результат. Я прийшов з іншою командою, тому вирішив йти.

– Вас просили залишитися чи навпаки підштовхували до відставки?

– Ні, мене просили залишитися. Я говорив і з міністром, і з прем'єр-міністром. На такій посаді точно працюєш не заради зарплати чи нагород. Потрібен внутрішній драйв. Якщо його не відчуваю – мені нецікаво.

– На що вплине ініційована прем'єром Корецьким зупинка капітального будівництва?

Це скоріше питання до міністра фінансів. Він, своєю чергою, скаже, що все залежить від Верховної Ради, голосування за необхідні закони для європейського фінансування.

Водночас я вдячний уряду й Міністерству фінансів: частину фінансування вже розблокували. Відновили фінансування київських об'єктів і споруд фізичного захисту. Також були розблоковані кошти на будівництво децентралізованої системи теплопостачання Києва.

Дорожні та більшість інших проєктів поки що зупинені. Продовжують фінансувати насамперед заходи з виконання планів стійкості. Дорожнє будівництво практично зупинилося, але ми до 1 червня виконали великий обсяг робіт з фронтової логістики.

– Чи повернулися б ви у владу? Якщо так, то на яку посаду й за яких умов?

– Ні. Я точно не повернувся б у владу – за жодних умов і на жодну посаду.

Тетяна Даниленко, УП