Полон, який не закінчується обміном: як живуть і відновлюються бійці "Азову"

23 жовтня 2026 року в межах обміну полоненими повернулися 270 українських бранців. Серед них – 35 бійців "Азову", які брали участь в обороні Маріуполя, а після наказу вищого військово-політичного керівництва України вийшли з заводу "Азовсталь" – і опинились за російськими ґратами.

Обмін для бранця часто стає емоційною, несподіваною подією, про яку ще вчора годі було й здогадатись. Зранку ти ще їси баланду та думаєш, як провести свій вечір у камері чи на бараці, а тут приходить корпусний та каже: "Збирайся з речима!".

Що це? Новий етап? Нова зона чи в'язниця? Будь-який в'язень зустрічає цей момент із чималим хвилюванням: куди відправлять, як приймуть, чи будуть бити й катувати, які люди оточуватимуть?

І рідко цієї миті думаєш про обмін, бо етапувань у різні колонії й тюрми було багато, а завітної свободи так і немає.

"Зазвичай хлопці та дівчата не знають, що їдуть на обмін. Декого за 4,5 року "обмінювали" по кілька разів, тому вони з великою недовірою відносяться до таких тверджень і більше схиляються в такі дні до того, що це просто ще один етап.

Розуміння, що вони їдуть на обмін, з'являється тоді, коли хлопці прибувають до Білорусі, а остаточна радість наступає, коли вже перетинають кордон з Україною", – розповідає УП керівниця АЗОВ.Супровід Ріна Рєзнік.

Сам обмін – це лише перша частина шляху колишнього бранця на волі, попереду його чекає довга реабілітація та відновлення. Про те, в якому стані експолонені повертаються додому, якої допомоги потребують і скільки азовців досі лишаються в полоні – читайте в "УП. Коротко".

Перші дні після обміну

Шлях на свободі починається з обов'язкової реабілітації. Вона триває 21 день у спеціалізованих військових шпиталях і центрах реінтеграції. Але може затягнутися й на кілька місяців, залежно від потреби.

"Ми зустрічаємо хлопців, і там вони отримують первинний медичний огляд. Він потрібен не для того, щоб прямо на місці людину почати лікувати, а для того, щоб зрозуміти, чи потребує вона термінового перевезення у спеціалізований центр, чи може разом з усіма їхати по стандартному маршруту в Центр реінтеграції.

Тут людину майже місяць будуть лікувати, відновлювати їй документи, з нею будуть працювати СБУ та контррозвідка", – пояснює Рєзнік.

Звільненим одразу привозять речі нагальної потреби: спортивні костюми, крокси та кросівки, футболки, шорти, натільну білизну, шапку та куртку, засоби для догляду за волоссям, тілом, лицем тощо. Це потрібно, щоб колишні полонені могли почуватися вільно і мати відчуття, що в них є їхні власні речі.

Крім цього, у лікарні Національне інформаційне бюро забезпечує звільнених з полону військовослужбовців мобільними телефонами, адже для них важливий контакт із родинами.

"Через тиждень після обміну хлопці виглядають набагато жвавішими, мають рум'яні щоки і вогники в очах. Видно, що вони досі раді тому факту, що нарешті вдома. Збалансована їжа, відпочинок, побратими та сім'ї поруч особливо сприяють покращенню їхнього стану", – підкреслює Ясочка Морюшкіна з АЗОВ.Супроводу.

Полон, який затягнувся на 4,5 року – це великий строк. Звільнені фактично повертаються в абсолютно нову для них реальність. Але крім відчуття свободи та світу, який знову відкрився перед ними, важливим є ставлення суспільства, розуміння, що про полонених не забували, хоч у кремлівських застінках росіяни казали інакше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голоси, які стихають. Чому на акції Free Azov виходить все менше людей

"Вздовж усієї дороги з кордону хлопців вітали з прапорами, їх зустрічають зовсім різні люди, які боролись за їх повернення на волю.

Після звільнення вони дізнаються і дивуються багато чому. Найбільше, що дивує за 4,5 року полону, це те, що війна стала інакшою, набагато технологічнішою, "Азов" розрісся до масштабів бригади, корпусу й угруповання військ.

А ще з'явився чат GPT", – додає Морюшкіна.

Щемлива зустріч друзів після полону

Після останнього обміну мережу облетіло фото чотирьох друзів: молоді хлопці в камуфляжі, які разом тримають оборону Маріуполя на початку 2022 року. На другому – знову вони, але вже після повернення в Україну з полону. Наймолодшого з чоловіків, Максима, обміняли 6 травня 2023 року, Артема – 15 травня 2026 року, а двох Дмитрів – 23 жовтня.

Четверо друзів змогли нарешті знову зустрітися лише через понад 4 роки. Перша їхня розмова була про те, що треба обов'язково повторити фото, яке зробили ще до неволі. Для кожного з них ця світлина є легендарною та дуже багато значить.

"Ми згадували про це фото і дуже сподівались, що воно збереглось. Дуже багато фото та відео, на жаль, вже немає", – зауважив УП азовець Артем Вишняк.

Боєць розповів, що його друзі після обміну були приємно шоковані поверненням. Їхній стан здоров'я незадовільний – як і в більшості звільнених військовополонених.

"Друзі питали, що їх очікує далі, бо я нещодавно сам був звільнений з полону. Вони знали, що я можу підказати їм актуальну інформацію. Питали чим займаюсь, запитували про підрозділ, просили вже придивитись для них місце у війську. Вже домовились обов'язково разом погуляти – ми мріяли про це у полоні", – розповів Вишняк.

Він згадує, що перші 3 тижні після повернення з неволі давались йому дуже важко: багато нової інформації, організаційних моментів та уваги, а окрім цього – безліч лікарів довкола. Тож Артем Вишняк почувався після власного обміну дуже розсіяним.

"Швидко втомлюєшся і не можеш ніяк відірватись від телефону. Зараз вже цілком звик до нормального життя. Друзям радив нормально обстежитися, не поспішати з інтенсивними фізичними навантаженнями", – сказав боєць.

Ціна полону

Азовці для росіян стали головною мішенню для катувань і тортур. Найжорстокіше з них знущаються в колоніях, які розташовані в самій Росії. У людей, яких утримували там, помітні наслідки тортур – і не обов'язково лише зовні на тілі. На знімках лікарі знаходять давні переломи й внутрішні травми, які не лікували.

Пропаганда Кремля демонізує азовців, а особливо сліпо вірять у ці історії росіяни, які не брали участь у бойових діях і ніколи не стикались з "Азовом" на полі бою. Відповідно ставлення до азовців – безжальне, нелюдське.

"Найбільше, що їм (бійцям "Азову" – УП) давало стимул весь цей час триматись – віра в те, що вони повернуться, що Україна точно буде за них боротись і поверне кожного", – зазначила Ясочка Морюшкіна.

І сотні з них вже дочекались, тепер вони вдома. У Службі супроводу бригади кажуть, що в азовців, яких звільнили з полону 23 жовтня, за майже 4,5 року неволі не залишилося гострих медичних станів, які потребували б невідкладної допомоги – усі хвороби стали хронічними, адже минуло надто багато часу від виходу в полон.

Тенденція лише посилюється – з кожним обміном стає все менше військових, яким потрібна негайна хірургічна допомога. Та це не означає, що у хлопців легкі стани здоров'я. Навпаки – їх чекає довге лікування.

Найчастіші проблеми у звільнених з полону – втрата ваги та проблеми зі шлунково-кишковим трактом. Тому їхнє відновлення вже після повернення в Україну має бути безпечним та поступовим.

"У перші два тижні найскладніше – це відмовляти хлопцям у бажанні поїсти щось смачне. Їм не можна McDonald's, жирної або дуже солоної їжі в перші дні (після звільнення – УП). Треба поступово відновлювати функціонування шлунково-кишкового тракту, щоб потім не стало гірше. Це завжди дуже щемко – нам, звісно, хочеться їх нагодувати усім найсмачнішим. Але питання здоров'я завжди буде першочерговим", – розповіла Ріна Рєзнік.

Майже у всіх бійців після полону медики діагностують проблеми із суглобами, а також із зубами, які протягом кількох років псувалися від недостатньої гігієни. Більшість військових потребують видалення зубів і подальшої імплантації. І це, на жаль, досі не покрита державою опція, наголошує керівниця Служби супроводу 12-ої бригади.

Лікування одного бійця після полону коштує сотні тисяч гривень, інколи сума сягає мільйона, розповіли в АЗОВ.Супровід. Якщо звільненому потрібне стоматологічне лікування з протезуванням – це від 100 тисяч гривень. Якщо ж ситуація гірша, і в людини взагалі немає зубного ряду, йдеться про сотні тисяч для відновлення.

"Держава надає одному бійцю понад 25 тисяч (гривень – УП) на лікування зубів, а також трохи більше 30 тисяч на протезування – на рік. Це взагалі не ті суми, які потрібні", – пояснює Рєзнік.

Багатьом звільненим із полону потрібно змінювати кульшові суглоби. Якісна операція, яка дозволить уникнути повторного втручання, обходиться теж у сотні тисяч гривень.

Натомість держава зі свого боку гарантує хлопцям і дівчатам після полону проведення 3–4 тижнів у центрі реінтеграції. Після цього вони продовжують лікування, як усі інші військовослужбовці Сил оборони, але з цілим додатковим "букетом": більшими травмами, проблемами та хронічними наслідками після років перебування у найстрашніших російських колоніях.

"В Україні немає індивідуального пакета для звільнених з полону, який покриває НСЗУ чи інша структура. Сумно, що немає державної програми, яка б дозволяла покрити все для хлопців і дівчат, які вийшли у полон за наказом, перебували там у нелюдських умовах 4,5 року, яких катували в найгірших колоніях", – висловилась керівниця АЗОВ.Супроводу.

Азовці в полоні: цифри

***

Полонених з "Азову" засуджують до десятків років або довічного ув'язнення за участь у "терористичній організації", що ускладнює обміни. Росіяни сприймають військових підрозділу не просто, як мобілізованих у Силах оборони, а як своїх ідеологічних ворогів.

Питання обміну азовців часто стає політичним, наприклад, коли росіяни хотіли отримати за них Медведчука або строковиків, яких українські війська взяли в полон під час проведення Курської операції.

"Навіть у великих звичайних обмінах азовців дуже мало. Серед оборонців Маріуполя найтяжче міняти саме "Азов". Наш підрозділ демонізований у Росії, їм треба підтримувати власну пропаганду", – розповідали УП в пресслужбі 12-ої бригади спеціального призначення "Азов" НГУ.

Проте за цими холодними політичними торгами криється жахлива гуманітарна реальність, адже ціна кожної затримки і роки полону вимірюються здоров'ям наших захисників.

Після кожного нового обміну військовополоненими, дивлячись на українських бійців, виникає щире нерозуміння: як можна поводитися з людьми, щоб довести їх до такого жахливого стану? Але це не перебільшення і не страшні історії, а реальність.

Повертати бійців "Азову" надзвичайно складно ще й тому, що за роки війни російська пропаганда перетворила їх на "головного ворога", яким страшить власне населення.

Тож над розширенням обмінного фонду працюють щодня, а дуже часто в цьому процесі допомагають міжнародні посередники. Україна повинна непохитно триматися позиції, що азовці мають бути у списках на обмін.

"Росіяни люблять своїх людей набагато менше, ніж ми своїх. Тому доводиться багато працювати", – підсумувала Рєзнік.

Наталя Боднар, Тетяна Кривішин, Володимир Фомічов, УП