Джордж Кент: Вибори показали, що американці обурені політикою Трампа

В американській політичній традиції є один закономірний патерн: партія, кандидат від якої перемагає на президентських виборах, майже завжди втрачає підтримку через 2 роки на виборах до Конгресу.

Але вперше за пів століття перемога іншої партії настільки разюча. Так, на проміжних виборах, які відбулись минулого тижня, демократи змогли отримати більшість в обох палатах Конгресу – як у Сенаті, так і у Палаті представників.

За словами Джорджа Кента, колишнього американського дипломата з понад тридцятирічним стажем роботи, такий результат голосування – прямий наслідок діяльності Дональда Трампа та його спроб "зробити Америку знову великою". Зокрема й за рахунок війни з Іраном.

Пан Кент добре розуміє американську політику, адже він працював за п'яти президентів США, був спеціальним помічником заступника Державного секретаря з політичних питань, старшим координатором по боротьбі з корупцією в Європейському бюро Державного департаменту.

Крім того, він добре розуміється на тематиці України, оскільки спочатку працював заступником політичного радника в Києві після Помаранчевої революції, а потім заступником глави місії в Києві з 2015 по 2018 роки, після Революції гідності, анексії Криму та початку війни на Донбасі.

Остання посада Кента – посол США в Естонії за каденції Джо Байдена. В січні 2025 року він був звільнений Дональдом Трампом і зараз перебуває на пенсії.

В інтерв'ю "Українській правді" Джордж Кент розповідає про причини "блакитного цунамі", про рух MAGA, про майбутню співпрацю оновленого складу Конгресу та адміністрації Трампа, про американсько-українські відносини та перспективи перемовин між Україною та РФ в Абу-Дабі.

Повну версію розмови дивіться на YouTube-каналі "Кляті питання":

"Республіканці пов'язали себе з політикою Дональда Трампа, яка була неймовірно непопулярною"

– Готуючись до цього інтерв'ю, я натрапив на цитату Нейта Коуна, журналіста з "Нью-Йорк Таймс". Він стверджує, що це найбільша перемога однієї партії за результатами загальнонаціонального народного голосування щонайменше з 1976 року, після "Вотергейту". Ви погоджуєтеся з цим твердженням чи ні?

– Так, погоджуюся. Коли він говорить про найбільше коливання голосів з 1976 року, це, власне, показує, наскільки демократи чи якась одна партія перевершили іншу. В США 50 штатів і дуже багато виборців. Так, цього тижня проголосувало понад 124 мільйони американців.

За такої кількості різних громад навіть невелика різниця в голосах між двома партіями може призвести до дуже переконливої перемоги. А це була зовсім не мала різниця. Розрив склав понад 13 відсоткових пунктів у загальнонаціональному масштабі.

І ми побачили, що демократи здобули перемогу не лише в так званих хитких регіонах, де можуть виграти як демократи, так і республіканці. Вони перемогли там, де за демократів не голосували десятиліттями, а у випадку з Канзасом – взагалі з 1932 року.

Я розумію, чому виборці змінили свою думку. Чинний сенатор не був сильною постаттю – його вважали корумпованим. Фермери були обурені, вони втрачали свої ферми.

Мита Трампа закрили китайські ринки для експорту американської сої та сорго, а потім війна за власним вибором в Ірані призвела до зростання цін на дизельне пальне, що також вдарило по фермерах під час збору врожаю. Тож торік вони не були готові, але після ще одного року невдалої політики Трампа навіть фермери в Канзасі та Айові проголосували проти республіканців.

– Республіканці акумулювали чимало коштів на передвиборчу кампанію. Були спроби маніпуляції виборчими округами. Демократи виглядали дещо деморалізованими після поразки на президентських виборах, але в підсумку вони виграли.

Що саме зробили демократи і чого не зробили республіканці? І як політика Трампа вплинула на провал його партії?

– Опитування перед голосуванням показали: рівень незадоволення президентом Трампом був найвищим з часів Другої світової війни. Тобто ще до початку голосування було зрозуміло, що американці обурені.

Що ж демократи зробили правильно? Вони виставили конкурентоспроможних кандидатів практично в усіх можливих округах. І я вважаю це критично важливим, адже це не були загальнонаціональні вибори. Люди голосували за кандидатів, які представляють їхні місцеві громади та штати.

Що республіканці зробили не так? Вони пов'язали себе з політикою Дональда Трампа, яка була неймовірно непопулярною.

І я вважаю, що якість їхніх кандидатів, чесно кажучи, була нижчою. Інші чинники пов'язані не з партіями, а із загальною ситуацією в країні.

Окрім того, президент Трамп дуже непопулярний. Питанням номер один в опитуваннях була корупція. Переважає думка, що Дональд Трамп особисто, члени його партії та його оточення використовують посади для власного збагачення.

Корупція у Сполучених Штатах є поза законом, як і в інших країнах. І я думаю, що попереду на нас чекає багато розслідувань.

Другий чинник – інфляція та вартість життя.

І хоча республіканці намагалися перекласти провину на Джо Байдена, який уже кілька років не є президентом, реальність полягає в тому, що високі ціни для американців – це результат двох речей: мита Дональда Трампа, які виявилися невдалим кроком і створили проблеми у відносинах з нашими союзниками, а також непотрібна війна в Ірані.

І тому люди, які очікували покращення економіки після приходу Трампа, були глибоко розчаровані. Війна також мала й інший ефект. Вона підняла ціни, особливо на дизель і бензин.

Але якщо подивитися на виборчу базу MAGA – людей, які віддані Трампу, – вони щиро вірили його обіцянкам поставити Америку на перше місце, зупинити війни та зосередитися на внутрішніх проблемах. Натомість він будував бальний зал, займався іншими марнославними проєктами й розпочав війну, хоча багатьом із них не хотілося, щоб США мали таку масштабну військову операцію за кордоном.

І тому частина його прихильників просто залишилася вдома й не пішла голосувати. Отже, справа була не так у діях партій, як в умовах, створених хибними рішеннями президента Трампа, та в готовності людей висловити своє обурення і подати сигнал.

І якщо можна, я додам ще один чинник: Трамп зумів залучити нових виборців на попередніх виборах. Три групи, які він схилив на бік Республіканської партії – це молодь, яка раніше голосувала здебільшого за демократів, латиноамериканці та білий робітничий клас.

На минулих виборах (2 роки тому) стався цікавий прецедент: за Дональда Трампа й республіканців проголосувало більше членів профспілок, ніж за Демократичну партію, яка традиційно має тісні зв'язки з профспілковим рухом. І ця коаліція Трампа 2024-го розпалася менш ніж за 2 роки.

Серед молоді, навіть серед молодих білих чоловіків, орієнтовно 65% проголосували за демократів, а не за Трампа.

Латиноамериканці, які на минулих виборах розділилися приблизно навпіл, цього разу підтримали демократів десь на рівні 70%.

Це сталося передусім через використання Міграційної та митної правоохоронної служби (ICE) для жорстокого поводження з латиноамериканцями та темношкірим населенням. Незалежно від того, депортували їх чи жорстоко побили, склалося враження, що невинні люди стають жертвами свавілля.

Щодо темношкірих американців, особливо на Півдні, спостерігалися спроби згорнути прогрес у сфері виборчих прав, досягнутий за останні 50 років.

Тому ми побачили вищу явку афроамериканців. Отже, молодь, латиноамериканці, темношкірі – все це ключові групи виборців, в залученні яких Трамп і республіканці раніше мали успіх.

Але цього разу кожна демографічна група, незалежно від статі, раси, місця проживання, віку чи освіти... Абсолютно кожна когорта змістилася в бік демократів.

– Згадуються слова Трампа про те, що якби його ім'я було в бюлетені, то результати були б іншими…

– Так, йому бракує самокритичності. Реальність полягає в тому, що перед проміжними виборами його рейтинг схвалення був найнижчим для чинного президента з часів Гаррі Трумена в 1946 році. Залежно від опитувань, це 35–37%, а з 30% вибори не виграють.

– Наскільки серйозним ударом це є для руху MAGA?

– Рух MAGA ніколи не становив більшості. Якщо подивитися на цифри 2024 року, президент Трамп здобув 49,8% голосів за явки 64%. Тобто лише один із трьох американських виборців підтримав Трампа, і далеко не всі з них належать до ядерного електорату MAGA.

Прихильники MAGA не є однорідною групою, але вони здебільшого ізоляціоністи. Вони проти того, щоб США витрачали кошти за межами країни, оскільки самі часто стикаються з економічними труднощами.

Ідея про те, що політика США має бути зосереджена виключно на американцях і покращенні їхнього життя – ось що для них означало гасло "Зробимо Америку знову великою". Але для Дональда Трампа це означало зовсім інше.

Дональд Трамп продав їм щось на кшталт своїх збиткових бізнес-проєктів, а потім збагачувався на державній посаді. Він не виконав свою частину угоди. Тому я вважаю, що в русі MAGA ніколи не було достатньої кількості послідовників для довгострокового успіху без реальних результатів.

Навіть якщо Джей Ді Венс чи хтось інший спробує перехопити цей рух, для перемоги на наступних президентських виборах голосів не вистачить.

– А якщо говорити про MAGA-крило в Республіканській партії – що зміниться після поразки?

– Багато з них були в політиці ще до появи Дональда Трампа.

Вони перейняли риторику MAGA й перефарбувалися. І так тісно пов'язали себе з Трампом за час його каденції, що їм буде вкрай важко заперечити свою підтримку провального курсу Трампа. Це відкриває простір для республіканців поза Вашингтоном, щоб переосмислити суть республіканської ідеології.

Саме це ми спостерігатимемо серед кандидатів у президенти від республіканців протягом наступних двох років. Шанси республіканців виграти президентські вибори в 2028 році надзвичайно низькі, адже Дональд Трамп залишатиметься президентом ще 2 роки. Державою керуватиме його політика, а сам він не зміниться.

Я сумніваюся, що він робить висновки з власних помилок, тож він припуститься нових. Відповідно, кандидату від Республіканської партії буде надзвичайно важко виграти вибори 2028 року.

"Трамп відмовлявся працювати з Конгресом навіть тоді, коли більшість була республіканською"

– Чи буде Трамп співпрацювати з демократами в Конгресі? Адже нещодавно він назвав себе "містером Вето".

– За нашою Конституцією він справді має право накладати вето на закони, ухвалені Конгресом. І я не бачу жодних ознак того, що протягом наступних двох років він збирається співпрацювати в позитивному й конструктивному руслі.

Останні 2 роки він порушував практично всі можливі закони, навіть ті, які були ухвалені за підтримки самих республіканців. У 2022 році, після масштабного вторгнення Росії, Конгрес – і республіканці, і демократи – ухвалив закон про заборону імпорту російської нафти до США.

І от Трамп оголошує дизельну угоду з РФ. Це протизаконно.

І це лише один із багатьох законів, які Трамп вирішив порушити. Тому й постає логічне запитання: якщо Трамп не підпорядковується закону й відмовлявся працювати з Конгресом навіть тоді, коли більшість була республіканською, то чому він має співпрацювати з демократичною більшістю?

Тож ви чули, як у першу добу після виборів лунали голоси демократів про те, що їм варто серйозно скористатися цією можливістю: ухвалювати закони, справді важливі для американського народу, зокрема етичні норми для запобігання корупції та ініціативи, що реально допоможуть пересічному американцю.

І якщо Трамп схоче накласти на них вето – що ж, він може це зробити й, найімовірніше, зробить. Але тоді Республіканська партія піде на вибори з багажем заблокованих рішень, необхідних американцям.

Я цілком згоден з думкою, що Трамп не піде на співпрацю, адже бачить себе альфа-самцем і головним босом, очікуючи, що всі до нього приходитимуть із поклоном і дарунками, наче до мафіозного дона чи турецького султана.

Він просто не має ані глибокого, ані бодай належного розуміння того, в чому полягає роль обраного президента країни з населенням понад 340 мільйонів людей.

– Чи зможе Демократична партія після посилення своїх позицій у Конгресі якось вплинути на зовнішню політику США?

– Зовнішню політику веде виконавча гілка влади – адміністрація, тобто президент і його команда. Незалежно від складу Конгресу чи губернаторів, зовнішньополітичний курс визначає саме адміністрація.

Марко Рубіо залишається держсекретарем (для виборчої кампанії йому доведеться піти у відставку), а Піт Гегсет очолює Пентагон.

Роль Конгресу зводиться до двох напрямів. По-перше, ухвалення бюджету (зокрема, для Держдепартаменту та закордонних програм), по-друге – наглядові функції. Саме тому конгресмени часто здійснюють закордонні візити.

Багато з них приїжджають до України, щоб краще розуміти ситуацію й ставити влучні запитання уряду. Сумна реальність полягає в тому, що зовнішня політика США лишатиметься курсом Трампа до січня 2029 року.

Це позначається на американсько-українських відносинах. Адміністрація Трампа вирішила не призначати посла в Україні. Фактично зовнішньою політикою керують із Вашингтона дві неофіційні особи без посадового статусу та допуску до держтаємниці: Стів Віткофф (бізнес-партнер) та Джаред Кушнер (зять Трампа) – девелопери з Нью-Йорка та Нью-Джерсі.

Вони не є держслужбовцями, але відповідають за Ізраїль, Газу, Іран, Росію та Україну. Навіть президент і держсекретар не здатні самотужки охопити такий обсяг, а професійні дипломати до цих процесів майже не залучаються.

Це викликає серйозні сумніви щодо інституційної спроможності. Очевидним є й питання компетентності. Зовнішня політика Трампа є глибоко некомпетентною. Марко Рубіо некомпетентний не за природою, а за власним вибором.

Трамп і Рубіо підірвали роль, довіру та лідерство США у світі так, як жодна адміністрація до них. І така ситуація триватиме ще 2 роки.

Втім, позитивний сигнал виборів полягає в тому, що американське суспільство голосно заявило про свою позицію.

Американський народ прагне, щоб уряд США надавав більшу підтримку Україні. Протягом двох років я долав тисячі кілометрів велосипедом США – від Орегону до Вашингтона й від Канади до Кі-Веста.

Спілкуючись із сотнями людей у консервативних округах, я переконався, що навіть прихильники MAGA підтримують допомогу Україні. Це те, чого хоче американський народ, навіть якщо нинішній курс уряду цьому не відповідає.

"Трамп налаштований щодо України вороже і водночас виявляє незбагненну лояльність до Росії"

– Як ви оцінюєте відносини між Україною та США на даний момент?

– Я багато років працював над зміцненням американсько-українських відносин. Я дипломат у відставці, громадський активіст, збираю кошти для українських військових підрозділів через мережу NAFO.

На моє переконання, зараз, за ці півтора року роботи адміністрації Трампа, необхідно чітко розмежовувати позицію пересічних американців і дії Білого дому.

Американці в масі своїй залишаються проукраїнськими та щиро прагнуть вашої перемоги. Дивовижно, скільки українських прапорів досі майорить по всій країні – навіть через чотири з половиною роки з моменту повномасштабного вторгнення.

Складність для України полягає в тому, що ключові рішення ухвалюють не окремі громадяни, а державні інституції.

Починаючи з лютого 2025 року, коли США почали голосувати в ООН в унісон із Росією проти України, а також після тої вкрай важкої зустрічі в Овальному кабінеті стало абсолютно очевидно: Трамп налаштований щодо України вороже і водночас виявляє незбагненну лояльність до Росії.

І цю позицію американський народ не підтримує. Недавнє опитування показало, що навіть серед республіканців MAGA лише 5% чи 6% виступають за добрі відносини з Росією. Більшість підтримує добрі відносини з Україною.

І все ж саме таку лінію адміністрація Трампа послідовно стверджує під час голосувань в ООН та в міжнародній дипломатії: це й блокування законопроєкту Грема-Блюменталя щодо санкцій та мит проти РФ, і підписання дизельної угоди, і навіть ініціативи із запрошення росіян на саміти G20.

А ще – згортання програми Starshield, відмова від постачання озброєння на тому ж рівні, який був за часів адміністрації Байдена, та припинення значної частини економічної й іншої критично важливої допомоги.

Крок за кроком приймаються подібні рішення. І через майже 2 роки це важко трактувати інакше, ніж як відверту проросійську позицію. Вона суперечить національним інтересам США, що наводить на роздуми: а чиї ж інтереси тоді відстоюються?

У випадку з Трампом завжди варто керуватися принципом "шукай, кому це вигідно". Протягом двох строків вони вибудовували щільні зв'язки з країнами Перської затоки. І цілком очевидно, що родина Віткоффа, яка стоїть за криптобізнесом, що збагачує Віткоффів, Кушнерів та Трампів, отримала свій стартовий капітал саме з регіону Затоки.

Тепер вони просувають економічні домовленості з Росією. Володимир Путін – колишній кадровий оперативник КДБ, який досконало володіє мистецтвом вербування та заохочення. У публічному полі постійно виринають можливі проєкти: активи "Лукойлу", "Північний потік-2", освоєння російської Арктики чи залучення російських інвестицій у газові родовища Аляски.

Головними бенефіціарами цих угод майже напевно стануть члени родини або близькі соратники Трампа. Жодної користі для США в цьому немає. На жаль, саме ці приватні інтереси й формують вектор американської дипломатії на переговорах із РФ та Україною.

Проте, попри все, Україна має продовжувати дипломатичну роботу і за будь-якої нагоди доводити команді Трампа, що партнерські стосунки з Україною відповідають прагматичним інтересам США. Це надскладне дипломатичне завдання, яке щодня постає перед президентом Зеленським та українськими дипломатами під час контактів з американськими посадовцями.

– Чи вірите ви в те, що новий раунд переговорів може наблизити мир?

– Україна й надалі демонструє гнучкість, реагує на пропозиції та формулює власний порядок денний.

А росіяни лише твердять своє "ні" та намагаються загарбати ще більше земель. У цьому й полягає складність дипломатичного фронту для України. Подібні переговори – це лише бутафорія, вони не спрямовані на досягнення реального миру.

Вони потрібні лише для створення ілюзії переговорного процесу для зовнішнього світу. Тим часом російська воєнна машина методично намагається захопити нові території та здійснює терористичні обстріли мирних українських міст, що є прямим воєнним злочином.

Їхня мета – повна ліквідація української держави. Тому кожен український посадовець зобов'язаний стояти на захисті суверенітету України.

З огляду на це мій прогноз такий: розмов буде багато, але жодної реальної мирної угоди підписано не буде.

Федір Попадюк, УП