Ми не плануємо перемогти, ми просимо миру на умовах противника, що рівнозначно капітуляції. З такою політикою реванш антиукраїнських сил невідворотній.
Території "ДНР" і "ЛНР" ми мали визнати окупованими Росією та відмовитися від яких-небудь державних зобов'язань на них. Ми ж надаємо бандитам безкоштовно енергоносії та беремо зобов’язання стосовно населення і територій, які не контролюємо.
Чи проводить постколоніальна Україна політику розсіювання іноземних мігрантів хоча б стосовно китайців, корейців, та інших, котрі приїхали на постійне місце проживання в Україну й отримали громадянство? Чи стають вони за духом українцями? – Ні. Вони в Україні інтегруються в російськомовне суспільство.
Як можна нехтувати фактор національності, який суттєво впливає на погляди й переконання людини, тим більше є визначальним у її позиції стосовно мови, культури, історії тощо?
Сподівання на те, що російська мова, російська культура будуть "цементувати" українську націю – це фікція. Єдине, що вона насправді "зцементує" – це російський анклав на території України.
Ми завжди порівнюємо себе з найрозвинутішими країнами Європи. У європейських країнах представники національних меншин мотивовані до вивчення державної мови, мови корінного населення, бо це неодмінна умова інтеграції у суспільство, умова психічного і матеріального благополуччя. У нас навпаки.