Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Російські метаморфози: риба гниє з голови, а дістається кісткам в хвості

Четвер, 01 квітня 2010, 15:03

Вибухи в московському метрополітені 29 березня 2010 року, та вибух 31 березня в Кізлярі, республіка Дагестан, стали черговим яскравим свідченням ганебного, але вже звичного явища.

У політичних іграх найбільше страждають звичайні члени суспільства, які волею обставин стають заручниками чиїхось "геніальних" стратегій політичного володарювання чи ведення боротьби, демонстрації потенціалу своєї сили й залякування опонента.

Втім, коли жертвами стають звичайні люди, то "ігровий" характер зникає якось сам по собі, і мимоволі починає огортати страх. Адже в будь-яку мить на місці жертви може опинитися кожен із нас...

В першу чергу хотілося б висловити щирі співчуття всім родичам та близьким тих 45 чоловік, котрих спіткала смерть внаслідок вибухів на станціях "Луб'янка" і "Парк Культури" у Москві, а також вибуху в Кізлярі. Їх, на превеликий жаль, уже не повернеш.

Однак для решти суспільства, так само як і для самої російської еліти, доцільно було б замислитися над причинами терактів. Адже вони є закономірною реакцією, або, як дехто вважає, прямим продовженням політики путінсько-мєдвєдівського режиму.

Незважаючи на те що вибухи в столиці Росії відбулися ще декілька днів тому, жодна з терористичних організацій протягом тривалого часу не брала на себе відповідальності за їхню організацію та проведення. Нарешті, лише в середу ввечері в інтернеті з'явилося відео, на якому лідер чеченських бойовиків Доку Умаров заявив про свою відповідальність за теракти, зазначивши, що вони були "помстою за тероризм Путіна".

Водночас, у середовищі російської опозиції висувалися гіпотези про можливу пряму причетність до вибухів чинної влади.

З цих причин доречно було б проаналізувати, що насправді приховують за собою вибухи й кому вони вигідні?

Вибухи організували терористи?

Росія, позиціонуючи себе як "сильна світу цього", веде постійну боротьбу за збереження та розширення своїх позицій у геополітичному просторі.

Проголосивши себе правонаступницею СРСР, Росія намагається домінувати у всьому просторі колишньої радянської республіки. Вона при першій можливості втручається у внутрішні справи своїх сусідів, використовуючи при цьому серед інших і методи економічного тиску.

Нікуди не зникли й імперіалістичні потуги Росії, яка за допомогою сили утримує під своїм контролем значну частину територій, які прагнуть до самостійного життя, й чинять постійний спротив жорсткій політиці офіційної Москви.

Відповідно, такі дії спричиняють протидію...

Тероризм являє собою один із методів боротьби в умовах, коли відкрито протистояти ворогові через неспівмірність сил та ресурсів практично неможливо.

Проводячи різноманітні терористичні акції, їхні організатори намагаються не лише виразити свій протест чи продемонструвати несприйняття режиму, але й породити почуття страху, посіяти паніку в суспільстві. Насамперед - з надією на те, що соціум змусить владу піти на поступки, та вимоги терористів будуть хоча б частково задоволені.

Міжнародний тероризм уже давно став глобальною проблемою людства. Однак найбільше від нього страждають неоімперіалістичні держави, які прагнуть глобального домінування й розширення сфери свого впливу, доступу до обмежених ресурсів та нових ринків збуту.

Найбільш яскравим прикладом реакції на таку політику стали події 11 вересня в США.

Регулярно страждає від терористичних актів й Росія.

Так, за останні 14 років, лише у самій Москві, згідно даних інтернету, відбулося не менше 25 терористичних актів, внаслідок яких загинуло близько 600 -!!! - громадян.

Варто зауважити, що серед усіх пострадянських держав від тероризму регулярно страждає лише Російська Федерація. І це закономірна реакція на дії російської владної машини.

При цьому, кожний новий терористичний акт завдає все відчутнішого удару по самій системі, демонструючи всю її прогнилість і незворотність краху. Це - лише питання часу.

Відповіддю на тероризм може бути або ефективна боротьба з ним, або кардинальна переорієнтація своєї політики. Цікаво, що ні перше, ні друге для пануючого сьогодні в Росії режиму є неможливим.

Поступитись хоч чимось для Росії означає не лише продемонструвати всьому світові свою слабкість, послаблення свого впливу в регіоні, але й понести дуже значні фінансові втрати. А це вже може виявитися фатальними не лише для російської економіки, але й для всієї системи на чолі з тандемом Путін-Мєдвєдєв.

Водночас, саме тероризм і "боротьба" з ним сприяли приходу до влади Володимира Путіна.

Та чи можливо ефективно протистояти тероризму?

Зрозуміло, що цілком убезпечити себе від нього неможливо. Російські ж реалії свідчать про те, що антитерористична політика Путіна жодного видимого результату не принесла. Суспільство й досі залишається беззахисним перед терористичною загрозою.

Один із лідерів "Другой России" Едуард Лімонов заявив, що "правоохранительные органы не в состоянии обеспечить безопасность в стране. Они показали свою эффективность в борьбе с мирной оппозицией, превентивно задерживая активистов перед акциями протеста, однако предотвратить теракты спецслужбы не в состоянии".

Чи вигідний тероризм чинному режиму?

Небезпека завдання терористичних ударів, та імітація боротьби з ними - є однією із складових продовження функціонування режиму Путіна-Мєдвєдєва.

Риторика наявності терористичної загрози давала змогу консолідувати суспільство перед зовнішнім "ворогом" й легітимізувати владу для боротьби з ним. В тому числі й для подавлення ворога внутрішнього. А саме це й становить основну загрозу для самої системи.  

Таких ворогів у Росії багато.

Найбільш яскравими зовнішніми є Грузія, Україна... Так, поряд із версією про організацію теракту кавказькими бойовиками, було озвучено необхідність з'ясування потенційної причетності до вибухів осіб слов'янської зовнішності, яких буцімто бачили поряд із "смертницями", а також перевірки можливого зв'язку із грузинською стороною.

Схоже, режим вирішив скористатися терактом, і, окрім Чеченської республіки, накласти негативний відтінок і на своїх сусідів, вплив на яких за останні п'ять років Росія значно втратила.

У минулому така політика давала певний результат. Суспільство, завдяки газовим рублям, закривало очі на суттєве обмеження особистих свобод та внутрішню ситуацію в країні загалом.

Сьогодні ситуація змінилася кардинальним чином.

Російське суспільство, схоже, більше не бажає жити за принципом забезпечення "хлібом і видовищами". В умовах, коли починає не вистачати вже "хліба", одними видовищами втримати владу практично неможливо.

Суттєве погіршення економічної ситуації в країні спричинило наростаюче невдоволення режимом. Протестні настрої почали набувати масового характеру, й загрожували систематичним й організованим характером їх проведення.

Так, напередодні вибухів, в Москві планувалося протягом тижня провести численні акції протесту проти підвищення тарифів на комунальні послуги, що могли перерости у масовий виступ проти самого режиму.

Після вибухів про будь-які масові акції, схоже, доведеться забути.

Президент Дм ітрій Мєдвєдєв офіційно заявив, що "правоохранительные органы и ФСБ должны провести разъяснительную работу и жестко контролировать ситуацию, не допуская нарушения прав граждан. Нужно жестко контролировать ситуацию и в случае необходимости вмешиваться, принимать оперативные решения по контролю... Мы с этим сталкиваемся не первый год".

Натяк зрозумілий.

Боротьба з тероризмом без вагань і до кінця, як сказав Мєдвєдєв, скоріш за все означатиме й посилення боротьби з внутрішньою опозицією. І в цьому контексті теракти певною мірою зіграли на руку чинному режимові.

У влади було принаймні півгодини для того, щоб оповістити своїх громадян про трагедію й повідомити про загрозу інших вибухів.

Замість цього, як зазначається на одному із російських сайтів, "на главных федеральных каналах с момента первого взрыва и до 9 утра пели, плясали, готовили завтраки и снимали боль движением рук"...

Чомусь одразу пригадуються методи Сталіна, який задля досягнення цілей був готовий свідомо принести в жертву мільйони людських життів.

Що далі?

Терористичні акти, що відбулися в Росії цілком ймовірно призведуть до:

- посилення й ожорсточення правління режиму тандему Путін-Мєдвєдєв;

- максимізації контролю та зв'язуванню рук внутрішньої опозиції;

- протидії будь-яким масовим протестним заходам;

- подальшого звуження реальних політичних свобод людини та громадянина;

- посилення видимості боротьби з тероризмом;

- зміни акцентів як у взаємовідносинах із суб'єктами федерації, так і у зовнішній політиці загалом.

Відповідно, така політика рано чи пізно призведе до внутрішнього вибуху й краху системи загалом. Питання полягає лише в тому, скільки часу для цього потрібно, й скількома людськими життями доведеться ще пожертвувати?

У будь-якому випадку, смерть путінсько-мєдвєдівського режиму в його сьогоднішньому форматі незворотна.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Карткове шахрайство росте. Як захиститися

Фортифікації на Харківщині: в ОВА закривали очі на відсутність податків у договорах

Як бізнес може допомогти ветеранам повернутись до цивільного життя

Копайтеся, чорнобриві: Фортифікації як нова національна ідея

Чи може величезна застава замінити правосуддя

На роботу потрібні директори. Як працює система кадрового резерву Фонду держмайна