Ми - перегній. Або згадуючи Сашка Кривенка

102 перегляди
П'ятниця, 09 квітня 2010, 16:46
Валерій СемиволосВалерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область
 

Про те, що найулюбленіше  дітище Сашка Кривенка, про котре він сам казав: "Пост-Поступ"(Post-Поступ) - найбільш яскравий та масштабний перформанс в українській пресі кін.ХХ ст." -, було  явищем не тільки медійним, але й культурним і суспільним написано чимало.

А от про те, який вплив на мізки, на світосприйняття людей (а особливо молоді), котрі мали часто-густо не пряме, а дотичне відношення до феномену Кривенка, спричинив він сам та його проекти сказано не так вже й рясно.

Спочатку була емоція.

Днями сидів, дописував років зо два як недописане оповіданнячко, згадуючи туманний, якийсь вже іншосвітній Сахалін. Але тут хтось невідомий смикнув мене відпочити думкою на одному сайті, де я веду блог. Я там вивісив свою нещодавню статтю з УП   , в якій, зокрема, згадував і Олександра Кривенка. І тут таки звернув увагу на два коменти.

Перший був від анонімного, але підозрюю в житті знайомого мені, читача.

"Сашка зараз курва бракує. Чим далі, тим гостріше відчувається брак особистості, яка може стати точкою відліку української журналістики... знати Сашка особисто є одним з привілеїв, які я маю в цьому житті .  Я лише тепер усвідомлю як багато  отримав від короткого спілкування з ним".

А другий, судячи з аватарської фотки,  дівчатко Іринка.

"Я вчилась писати з "Post-Поступу" .  

Дівчатко було  88-го року народження,  мало того - харківське,  та ще й писало, що журналістка.  Я почитав, що ж воно пише в блогах.  Мова напрочуд чиста, дзвінка і водночас трохи саркастична. Теми не те щоб значущі, але подаються і розкриваються надзвичайно своєрідно  -  так що чіпляє і око, і думку.  Дійсно -, відчувався уїдливо-іронічний стиль "Поступу".

Через "приват" я списався з Іриною, і от що з'ясувалось.  Виявляється її входження в професію почалось саме зі знайомства з "Поступом". Років в 14-ть, коли вона повідала батькові, що хоче займатися журналістикою, той спочатку категорично заперечував. Але коли зрозумів, що донька затялась у своєму виборі, то дістав з антресолей підшивку "Поступу" за 92-94 рр.  і запропонував Ірині  уважно її переглянути, зауваживши що "це справжня журналістика".

Далі Ірина написала:

 "Від тата я тоді ж вперше почула і про Кривенка. Вони не були знайомі. Просто в один із приїздів Олександра до Харкова, хтось запросив мого батька на презентацію його книжки. Скільки років пройшло, а він і досі під враженням від того творчого вечора...

Тато в мене технар, газет майже не читав і не читає, телевізор не дивиться, хіба що науково-популярні передачі з "Діскавері". Але виявляється один раз в житті він порушив цей свій принцип. Мало того, він нічого зайвого в домі намагається не тримати. Зберігає лише те, що являє якусь цінність для нього. Тому не прислухатись до поради  тата, котрий стос старих газет і досі вважає справжньою журналістикою, я не могла. І це дійсно виявилось надзвичайно цікаво, корисно і повчально.

...Я вже тоді почала позаштатно співпрацювати з деякими виданнями, але мріяла в будь-що колись потрапити до такої команди як поступівська, а то й в якийсь проект самого Кривенка. Але сталось страшне - невдовзі повідомили, що він загинув. "

Прочитавши це, я зрозумів, що мене смикнуло - сумління від невиконаної, саму собі даної обіцянки. Спробувати знайти відповідь на думку, якою мене якось збентежив Кривенко.

Я не так, щоб добре  знався особисто із Сашком, хоч познайомились ми з ним ще в грудні 89-го - не дуже-то й будеш знатися, живучи в різних кінцях країни. Але принагідно , чи то коли я приїздив до Львова, а потім з 95-го вже й до Києва, чи то коли він бував в Харкові, ми зустрічались. І якось я помітив, Кривенко інколи  проговорював яку-небудь не до кінця сформульовану ідею чи думку, якби спонукаючи співрозмовника самому її продовжити або ж завершити. Ось про одну таку думку двічі почату Сашком мова і піде далі...

Рік десь, так 1997-98-й.  Весна, тільки трохи пізніша, ніж нині. Ми із моїм другом, ще одним Сашком,  Павленком висмикнули із якогось навкололітературного, балабольного і абсолютно бєсполєзного  тусняка Cашка  Кривенка. Затягли його в кав'ярню на Гіршмана трохи підгодуватися та випити кави.

Кривенко приїхав до Харкова із двох причин. Презентувати написану ним у співавторстві з Володимиром Павлівим "Енциклопедію нашого українознавства" та з'ясувати можливості  інфільтрування в харківський медійний радіопростір якісного україномовного продукту.  Тільки от лихо -  потрапив на якісь чи то ТУМ-івські, чи то "Спадщанські" безкінечні шаровари. Той, хто хоч раз бував на такого роду збіговиськах, зрозуміє наше тодішнє компанійське роздратування.  

Головним тематичним імперативом тих потеревеньок було: "питання культури рєшать" шляхом встромлювання обвислої, здохлої, старечої цицьки совєцької соцкультури в ротенятко, очманілого від такого ґвалтування  новонародженого немовляти українського постсовкового  модерну. Але ж дитинча народилось із зубками та норовом. Цицьку не просто гризло чи випльовувало, але й  ноженятами лупило по пузу гермафродитній мамкє, а рученьки так і тяглись поскубти пейсики цього папки-мамки.  

От, пообідавши і перебравшись через Сумську  на лавочку під старезного дуба в сад Шевченка, ми і розмовляли про отой самий продукт в контексті вражень від згаданої  засідайлівки. 

Продукту  практично немає -, пояснював я Сашкові -, бо майже нікому його виробляти. Найбільш фахові і прямоходячі подались хто куди: хто до Києва, хто в бізнес, а хто й просто махнув на все і в першу чергу на себе рукою і тупо відробляє гроші.

Ну, не з цим ж виробляти -, додав Павленко і тицьнув пальцем в бік ТУМ-івського офісу

Ні, від цих вже нічого нового не отримаєш. - Сашко теж кивнув головою в бік ТУМ-івського офісу. -   Це ялове, торохнуте совком покоління. Їм бандуру б, під дуба і тужити. Знаєте, а нам же з Володею (Павлів -В.С.) сьогодні перед ними виступати. А там тітоньки такі вразливі - можуть і заплювати. Це вони нас офіційно запросили, мабуть не знаючи до пуття, що таке та енциклопедія. Може покличете ще  когось,  адекватнішого чи-що, молодь яку-небудь?

Запросто -, пообіцяли ми.

Сашко  зазбирався - у нього був запланований ефір на "Радіо вена", а ми подались гуртувати люд.  Павленко обдзвонювати знайомих адекватів (чи не одним із них бува виявився тато Ірини?). А я, молодняк, бо  мав на 20 років молодшу сестру з відповідною її віку на той час купою друзів.

Презентація, а швидше творчий вечір  в Українському культурному центрі пройшла не те щоб на славу, але без особливого скандалу. Я припізнився, бо треба ж було такому трапитись саме того дня, їдучи в підземці потрапив в якусь метрополітенівську халепу обезструмлення. Мені потім розповідали, що  Кривенко з Павлівим виступали по черзі, але перший удар взяв на себе Сашко. 

Після короткого вступного слова він почав вибірково цитувати енциклопедію і деякі означення, на кшталт нацдебілізму чи солодунства, старій спадщанській гвардії не сподобались. Хтось почав голосно обурюватись, але молодіжна гальорка (молоді з'явилось напрочуд багато) на старих зашикала і ті притихли. Правда пара тітоньок із зали подались геть. Потім пішло веселіше, Павлів читав вірші, Сашко  зачитував уривки якихось своїх, як я потім зрозумів, так і недописаних есеїв.

Після презентації якийсь старогвардієць намагався сказати Кривенкові щось таке гнівне, але набігла молодь і обступивши Сашка відтерла ветерана. Сашко десь півгодини спілкувався із молодняком, дарував книжки, відповідав на питання, розповідав про щось веселе.

Потім ми сиділи в затишному погрібку "Старого міста", пили коньяк і ділились враженнями. Довгов'язий Сашко, схилившись до мене через столик, чомусь напівпошепки промовляв:

Ти розумієш, старий, вони вже інші.  Вони проворніші, прудкіші за нас, вони агресивніші. Але вони й щиріші за нас. У них переважно непогана освіта і це дає їм можливість заробляти. І не тільки заробляти, бо коли вони зіткнуться з реальністю, що чесно заробляти копійку в цій країні є проблема - вони ту проблему будуть усувати. А ми мусимо стати перегноєм. Ми перегній, на якому зросте нова генерація, котра років через 15-20 зробить те, чого ми не спромоглись на початку 90-х.

А колишні дисиденти? -, навіщось запитав я.

А що дисиденти? Вони свою справу зробили. Вони дали поштовх нам. Єдина їхня помилка це те, що вони поперлись у владу. У цю владу. Вона їх спаплюжила.  Система ламає всіх. В мене таке враження, що вони почали боятися щурів*. Дисидентами мусимо стати ми. Треба творити якийсь неодисидентський рух, аби стати добрим перегноєм...

Тут хтось втрутився в нашу розмову, перебивши Сашків монолог. І більше ми до цієї теми не повертались.

А я так і не встиг його запитати, а власне кого він мав на увазі означаючи займенником "ми"? І якими мусять бути оті самі неодисиденти?

Після того ми пересікались із Сашком ще декілька разів в Києві. Але все було якось на швидку, і ми так і не змогли завершити ту розмову . А тепер я сам шукаю відповіді на цю недокінчену Сашкову думку...

У ніч з 8 на 9 квітня в автокатастрофі загинув один із найвідоміших українських журналістів, президент "Громадського радіо", колишній головний редактор Post-Поступу та ПіКу  Олександр Кривенко. Трагедія сталася о 2.20 ночі на трасі Київ-Чернігів, за 39 кілометрів від Києва.

 Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл.. село Губарівка, Товариство "Малого Кола"

*Хтось розповів Сашкові, як кадебісти зламали одну людину, змусивши її стати сексотом. Вони просто посадовили її в камеру повну щурів.

  



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.