Ми - перегній. Або згадуючи Сашка Кривенка

74 перегляди
П'ятниця, 09 квітня 2010, 16:46
Валерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область, Товариство "Малого Кола"
 

Про те, що найулюбленіше  дітище Сашка Кривенка, про котре він сам казав: "Пост-Поступ"(Post-Поступ) - найбільш яскравий та масштабний перформанс в українській пресі кін.ХХ ст." -, було  явищем не тільки медійним, але й культурним і суспільним написано чимало.

А от про те, який вплив на мізки, на світосприйняття людей (а особливо молоді), котрі мали часто-густо не пряме, а дотичне відношення до феномену Кривенка, спричинив він сам та його проекти сказано не так вже й рясно.

Спочатку була емоція.

Днями сидів, дописував років зо два як недописане оповіданнячко, згадуючи туманний, якийсь вже іншосвітній Сахалін. Але тут хтось невідомий смикнув мене відпочити думкою на одному сайті, де я веду блог. Я там вивісив свою нещодавню статтю з УП   , в якій, зокрема, згадував і Олександра Кривенка. І тут таки звернув увагу на два коменти.

Перший був від анонімного, але підозрюю в житті знайомого мені, читача.

"Сашка зараз курва бракує. Чим далі, тим гостріше відчувається брак особистості, яка може стати точкою відліку української журналістики... знати Сашка особисто є одним з привілеїв, які я маю в цьому житті .  Я лише тепер усвідомлю як багато  отримав від короткого спілкування з ним".

А другий, судячи з аватарської фотки,  дівчатко Іринка.

"Я вчилась писати з "Post-Поступу" .  

Дівчатко було  88-го року народження,  мало того - харківське,  та ще й писало, що журналістка.  Я почитав, що ж воно пише в блогах.  Мова напрочуд чиста, дзвінка і водночас трохи саркастична. Теми не те щоб значущі, але подаються і розкриваються надзвичайно своєрідно  -  так що чіпляє і око, і думку.  Дійсно -, відчувався уїдливо-іронічний стиль "Поступу".

Через "приват" я списався з Іриною, і от що з'ясувалось.  Виявляється її входження в професію почалось саме зі знайомства з "Поступом". Років в 14-ть, коли вона повідала батькові, що хоче займатися журналістикою, той спочатку категорично заперечував. Але коли зрозумів, що донька затялась у своєму виборі, то дістав з антресолей підшивку "Поступу" за 92-94 рр.  і запропонував Ірині  уважно її переглянути, зауваживши що "це справжня журналістика".

Далі Ірина написала:

 "Від тата я тоді ж вперше почула і про Кривенка. Вони не були знайомі. Просто в один із приїздів Олександра до Харкова, хтось запросив мого батька на презентацію його книжки. Скільки років пройшло, а він і досі під враженням від того творчого вечора...

Тато в мене технар, газет майже не читав і не читає, телевізор не дивиться, хіба що науково-популярні передачі з "Діскавері". Але виявляється один раз в житті він порушив цей свій принцип. Мало того, він нічого зайвого в домі намагається не тримати. Зберігає лише те, що являє якусь цінність для нього. Тому не прислухатись до поради  тата, котрий стос старих газет і досі вважає справжньою журналістикою, я не могла. І це дійсно виявилось надзвичайно цікаво, корисно і повчально.

...Я вже тоді почала позаштатно співпрацювати з деякими виданнями, але мріяла в будь-що колись потрапити до такої команди як поступівська, а то й в якийсь проект самого Кривенка. Але сталось страшне - невдовзі повідомили, що він загинув. "

Прочитавши це, я зрозумів, що мене смикнуло - сумління від невиконаної, саму собі даної обіцянки. Спробувати знайти відповідь на думку, якою мене якось збентежив Кривенко.

Я не так, щоб добре  знався особисто із Сашком, хоч познайомились ми з ним ще в грудні 89-го - не дуже-то й будеш знатися, живучи в різних кінцях країни. Але принагідно , чи то коли я приїздив до Львова, а потім з 95-го вже й до Києва, чи то коли він бував в Харкові, ми зустрічались. І якось я помітив, Кривенко інколи  проговорював яку-небудь не до кінця сформульовану ідею чи думку, якби спонукаючи співрозмовника самому її продовжити або ж завершити. Ось про одну таку думку двічі почату Сашком мова і піде далі...

Рік десь, так 1997-98-й.  Весна, тільки трохи пізніша, ніж нині. Ми із моїм другом, ще одним Сашком,  Павленком висмикнули із якогось навкололітературного, балабольного і абсолютно бєсполєзного  тусняка Cашка  Кривенка. Затягли його в кав'ярню на Гіршмана трохи підгодуватися та випити кави.

Кривенко приїхав до Харкова із двох причин. Презентувати написану ним у співавторстві з Володимиром Павлівим "Енциклопедію нашого українознавства" та з'ясувати можливості  інфільтрування в харківський медійний радіопростір якісного україномовного продукту.  Тільки от лихо -  потрапив на якісь чи то ТУМ-івські, чи то "Спадщанські" безкінечні шаровари. Той, хто хоч раз бував на такого роду збіговиськах, зрозуміє наше тодішнє компанійське роздратування.  

Головним тематичним імперативом тих потеревеньок було: "питання культури рєшать" шляхом встромлювання обвислої, здохлої, старечої цицьки совєцької соцкультури в ротенятко, очманілого від такого ґвалтування  новонародженого немовляти українського постсовкового  модерну. Але ж дитинча народилось із зубками та норовом. Цицьку не просто гризло чи випльовувало, але й  ноженятами лупило по пузу гермафродитній мамкє, а рученьки так і тяглись поскубти пейсики цього папки-мамки.  

От, пообідавши і перебравшись через Сумську  на лавочку під старезного дуба в сад Шевченка, ми і розмовляли про отой самий продукт в контексті вражень від згаданої  засідайлівки. 

Продукту  практично немає -, пояснював я Сашкові -, бо майже нікому його виробляти. Найбільш фахові і прямоходячі подались хто куди: хто до Києва, хто в бізнес, а хто й просто махнув на все і в першу чергу на себе рукою і тупо відробляє гроші.

Ну, не з цим ж виробляти -, додав Павленко і тицьнув пальцем в бік ТУМ-івського офісу

Ні, від цих вже нічого нового не отримаєш. - Сашко теж кивнув головою в бік ТУМ-івського офісу. -   Це ялове, торохнуте совком покоління. Їм бандуру б, під дуба і тужити. Знаєте, а нам же з Володею (Павлів -В.С.) сьогодні перед ними виступати. А там тітоньки такі вразливі - можуть і заплювати. Це вони нас офіційно запросили, мабуть не знаючи до пуття, що таке та енциклопедія. Може покличете ще  когось,  адекватнішого чи-що, молодь яку-небудь?

Запросто -, пообіцяли ми.

Сашко  зазбирався - у нього був запланований ефір на "Радіо вена", а ми подались гуртувати люд.  Павленко обдзвонювати знайомих адекватів (чи не одним із них бува виявився тато Ірини?). А я, молодняк, бо  мав на 20 років молодшу сестру з відповідною її віку на той час купою друзів.

Презентація, а швидше творчий вечір  в Українському культурному центрі пройшла не те щоб на славу, але без особливого скандалу. Я припізнився, бо треба ж було такому трапитись саме того дня, їдучи в підземці потрапив в якусь метрополітенівську халепу обезструмлення. Мені потім розповідали, що  Кривенко з Павлівим виступали по черзі, але перший удар взяв на себе Сашко. 

Після короткого вступного слова він почав вибірково цитувати енциклопедію і деякі означення, на кшталт нацдебілізму чи солодунства, старій спадщанській гвардії не сподобались. Хтось почав голосно обурюватись, але молодіжна гальорка (молоді з'явилось напрочуд багато) на старих зашикала і ті притихли. Правда пара тітоньок із зали подались геть. Потім пішло веселіше, Павлів читав вірші, Сашко  зачитував уривки якихось своїх, як я потім зрозумів, так і недописаних есеїв.

Після презентації якийсь старогвардієць намагався сказати Кривенкові щось таке гнівне, але набігла молодь і обступивши Сашка відтерла ветерана. Сашко десь півгодини спілкувався із молодняком, дарував книжки, відповідав на питання, розповідав про щось веселе.

Потім ми сиділи в затишному погрібку "Старого міста", пили коньяк і ділились враженнями. Довгов'язий Сашко, схилившись до мене через столик, чомусь напівпошепки промовляв:

Ти розумієш, старий, вони вже інші.  Вони проворніші, прудкіші за нас, вони агресивніші. Але вони й щиріші за нас. У них переважно непогана освіта і це дає їм можливість заробляти. І не тільки заробляти, бо коли вони зіткнуться з реальністю, що чесно заробляти копійку в цій країні є проблема - вони ту проблему будуть усувати. А ми мусимо стати перегноєм. Ми перегній, на якому зросте нова генерація, котра років через 15-20 зробить те, чого ми не спромоглись на початку 90-х.

А колишні дисиденти? -, навіщось запитав я.

А що дисиденти? Вони свою справу зробили. Вони дали поштовх нам. Єдина їхня помилка це те, що вони поперлись у владу. У цю владу. Вона їх спаплюжила.  Система ламає всіх. В мене таке враження, що вони почали боятися щурів*. Дисидентами мусимо стати ми. Треба творити якийсь неодисидентський рух, аби стати добрим перегноєм...

Тут хтось втрутився в нашу розмову, перебивши Сашків монолог. І більше ми до цієї теми не повертались.

А я так і не встиг його запитати, а власне кого він мав на увазі означаючи займенником "ми"? І якими мусять бути оті самі неодисиденти?

Після того ми пересікались із Сашком ще декілька разів в Києві. Але все було якось на швидку, і ми так і не змогли завершити ту розмову . А тепер я сам шукаю відповіді на цю недокінчену Сашкову думку...

У ніч з 8 на 9 квітня в автокатастрофі загинув один із найвідоміших українських журналістів, президент "Громадського радіо", колишній головний редактор Post-Поступу та ПіКу  Олександр Кривенко. Трагедія сталася о 2.20 ночі на трасі Київ-Чернігів, за 39 кілометрів від Києва.

 Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл.. село Губарівка, Товариство "Малого Кола"

*Хтось розповів Сашкові, як кадебісти зламали одну людину, змусивши її стати сексотом. Вони просто посадовили її в камеру повну щурів.

  



powered by lun.ua
Обнулення "зелених" тарифів для домашніх СЕС: вбити середній клас на догоду олігархам?
Якщо держава вже взялась через "зелені" тарифи субсидувати альтернативну енергетику, то кому треба допомогати — олігархам чи власникам дрібних домашніх СЕС?
Чому нам всім потрібні ліки від байдужості
Не варто думати, що ліки від байдужості можуть бути потрібні тільки для оточуючих. Так само точно не можна бути байдужим до самих себе, до свого здоров'я. (рос.)
5% виборців про яких ви могли забути
ЛГБТ-спільнота зазвичай частина соціального конфлікту, а не особистого.
Чи готова українська система освіти до STEAM?
Саме STEAM може вирішити дуже актуальну сьогодні проблему втрати інтересу у молодого покоління до навчання.
Крим має здобути свободу, а Україна – повернути свої території
Наша маленька Батьківщина має отримати свободу! А Україна – повернути свої території. І зробити це можливо тільки одним шляхом – шляхом відновлення права на самовизначення, створення у конституційному плані ще до того моменту, як Крим буде деокуповано, кримськотатарської національно-територіальної автономії, відтворення її парламентських інститутів на материковій Україні.
Чи зняла Рада Європи санкції з РФ? 5 питань про рішення у Гельсінкі
Росію не повернули в ПАРЄ, проте рішення Комітету міністрів - це позитивний розвиток подій для РФ. Проте нашим опонентам ще треба пройти довгий і складний шлях. А ми будемо гальмувати їх рух.
Помиритися та перемогти: чому Києву потрібна нова стратегія в Центрально-Східній Європі
У відносинах Києва з Варшавою, Будапештом та Бухарестом потрібні зміни в підходах та стратегії. І зараз слушний момент для цього. Україна має шанс для перезапуску відносин із сусідами.