Проблеми незаконної агітації
Сьогодні громадськість майже не приділяє уваги наявності політичної агітації в суспільстві. Ніби її незаконне існування всіх влаштовує.
Але важливо усвідомити, що всі українські громадяни є свідками унікального явища - абсолютного порушення законодавства всіма можливими політичними силами, які від імені суспільства здійснюють державну й місцеву владу в країні.
Визначимось з термінами.
Коли ми йдемо вулицею й бачимо великий щит про те, що смачна ковбаса продається в гіпермаркеті через 300 метрів за 30 гривень, то розуміємо, що це комерційна реклама, і нас закликають відвідати гіпермаркет. І рано чи пізно ми все ж по своїй волі опиняємось в гіпермаркеті. І в принципі, тут немає нічого дуже поганого.
Також ми повинні усвідомлювати й те, що, ідучи по вулиці й спостерігаючи білборди з обличчям політичного діяча, з назвою його партії, з їхніми девізами й гаслами - ми рано чи пізно опиняємось на виборчій дільниці. І робимо певний вибір за одного з тих, хто внесений у виборчий бюлетень. Чи проти всіх. Чи не приходимо взагалі, тому що в сортах цієї ковбаси не розбираємось.
І знову ж, у принципі дуже поганого тут нічого немає. Країна нібито розвиватиметься, влада в державі нібито змінюється нібито демократичним шляхом.
От тільки раз від разу залишаються дивні відчуття.
На практиці ми завжди робимо вибір саме за тих, хто має потужну рекламу.
Кожні вибори - це завжди успішний маркетинговий експеримент. Якість і кількість рекламного інформування завжди відіграють визначальну роль у нашому виборі.
Саме із цих причин агітація має сенс. І незаконна агітація передусім.
Необхідно це пояснити детально.
Ось 47-а стаття діючого закону "Про місцеві вибори": "Місцева організація партії, кандидати в депутати в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови мають право розпочати свою передвиборну агітацію із дня, наступного за днем прийняття відповідною територіальною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів.
Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.
Ведення передвиборної агітації до початку й після закінчення встановлених у цій статті строків забороняється".
На сьогоднішній день у країні не існує жодного відповідного рішення виборчих комісій, яке б зареєструвало хоча б одного кандидата в депутати.
Тим не менше, вулиці українських міст та селищ рясніють зображеннями українських політичних діячів. І це при тому, що законодавство встановлює можливості для передвиборчої агітації на цих місцевих виборах лише строком близько одного місяця.
Тож наявна політична реклама, розміщена раніше дозволеного строку в порушення законодавства, дозволяє здійснювати передвиборчу агітацію довше. Це суттєво збільшує шанси цієї реклами залишити відбиток у свідомості виборця.
Чому ж громадяни та державні органи не реагують на такі тотальні порушення законодавства?
Чи ми вважаємо, що таке агітування відбувається не на порушення законодавства, або відбувається в інтересах суспільства? На яких підставах усі політичні сили здійснюють рекламування своїх логотипів, назв, девізів та облич своїх місцевих та національних лідерів до реєстрації своїх кандидатів? Та яку відповідальність можуть нести ті, хто незаконно друкує та розвішує по нашим вулицям усі ці численні агітплакати, білборди та інші рекламні форми?
Після детального аналізу та консультацій з експертами в сфері юриспруденції стає зрозумілим, що розміщення та розповсюдження такої політичної реклами є незаконним і небезпечним у найближчому майбутньому не тільки для замовників, але й, у першу чергу, для виробників та розповсюджувачів такої політичної реклами.
При цьому, сьогодні дуже поширеним є міф про те, що поки кандидат у майбутні міські голови чи депутати не зареєстрований кандидатом, йому нічого не загрожує.
Це є неправдою. Навпаки, демонструє суспільству, як партії, їхні місцеві та національні лідери ігнорують діюче законодавство.
Те саме законодавство, яке вони обіцяють неухильно дотримуватись, ідучи на чергові вибори, щоразу на публічних виступах.
Які ризики є найбільш суттєвими?
З юридичної точки зору - кримінальна відповідальність. Для забезпечення можливостей протидії замовленню, виготовленню та розповсюдженню незаконної агітації в правоохоронних органів є реальний арсенал положень Кримінального кодексу.
По-перше, це стаття 159-1 КК: "Виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, не оплачених із виборчого фонду ... карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк".
Наведеною статтею чітко визначено, що злочином є не тільки поширення, розміщення та розповсюдження, але й виготовлення агітації, яка не оплачена з виборчого фонду.
Таким чином, друкарні, засоби масової інформації, власники носіїв зовнішньої реклами - усі разом безпосередні виконавці, виробники та поширювачі політичної реклами, не оплаченої з виборчих фондів, - опиняються під потенційним ударом майбутнього кримінального переслідування.
По-друге, існує ще одна стаття, яка приховує потенційне кримінальне переслідування саме виробників та поширювачів політичної реклами - 203-я стаття КК: "Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років". А якщо розмір отриманих доходів від такої діяльності буде визнано великим, то обсяг відповідальності є ще більш суттєвим.
Необхідно пояснити, що це означає.
Закон "Про місцеві вибори" встановлює пряму заборону на здійснення передвиборчої агітації до початку й після закінчення строку передвиборчої агітації. Також цей закон встановлює пряму заборону на використання коштів для здійснення передвиборчої агітації не з виборчих фондів.
Ну й, нарешті, цим же законом встановлене визначення політичної реклами, 50-а стаття: "Політична реклама - це одна з форм передвиборної агітації, розміщена за допомогою рекламних засобів, яка спонукає виборців голосувати за або не голосувати за певного суб'єкта виборчого процесу.
До політичної реклами належить: використання символіки або логотипів політичної партії, місцевої організації партії, яка є суб'єктом виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку місцевої організації партії, кандидата в депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови шляхом видовищних чи інших публічних заходів, або привернення уваги до участі в таких заходах місцевих організацій партії чи певних осіб як кандидатів".
Що це все означає?
Наведене вище може тлумачитись таким чином, що виготовлювач або поширювач рекламної продукції з логотипом партії, назвами, політичними слоганами та навіть з ім'ям та зображенням політичного діяча, що прийматиме участь у виборчому процесі, - займається забороненими видами господарської діяльності.
При цьому навряд чи слід у наведених юридичних формулюваннях шукати можливості для їхнього тлумачення на захист виробників рекламної продукції, власників білбордів, редакторів засобів масової інформації та керівників друкарень.
Коли закінчаться ці чергові вибори, усі вони, порушуючи законодавство сьогодні, ризикують зіштовхнутись з репресивною машиною, яка безперешкодно встановлюватиме над ними політичний контроль.
І ті, хто уявляє свій бізнес у галузях ЗМІ та реклами незалежним від політики, спокушаючись на легкі політичні кошти сьогодні, завтра через це ризикуватимуть повною політичною залежністю від центральної влади.
Натомість майбутнім кандидатам буде дуже просто уникнути відповідальності за замовлення виготовлення незаконної агітації. Бо, як показує життя, їм завжди легко уникати відповідальності за будь-що.
Та й абсолютна більшість виборців не зверне уваги на те, що політичні фаворити їхніх розумів порушують законодавство.
Тож для наших політиків навіть політична відповідальність у цьому питанні не є страшною.
Але всього цього не можна буде сказати про виконавців незаконної агітації. Адже вони із цієї діяльності отримують прибуток.
Саме друкарні, ЗМІ, власники білбордів та інші виготовлювачі й поширювачі незаконної політичної реклами, - усі вони й будуть нести відповідальність. І політичну, адже громадяни остаточно розчаровуватимуться в таких ЗМІ. І економічну, адже прийдеться зароблені гроші віддавати прокурорам та суддям.
А може й кримінальну, якщо будуть надто опозиційними.
Можливо, я занадто драматизую ситуацію та демонізую нашу центральну владу. Може, вона й не захоче, за допомогою підконтрольних правоохоронних органів та судової влади, поставити під свій контроль ще й засоби масової інформації разом із власниками друкарень та рекламних носіїв.
Втім, внутрішній голос та відчуття підказують, що таке може бути. Для цього є й можливості, і політична необхідність.
І найголовніше - це буде справедливо по відношенню до суспільства.
Друкарі, ЗМІ та рекламісти, що так вперто заробляють гроші на незаконній політичній агітації - мало відрізняються від людей, що заробляють гроші на незаконному розповсюдженні наркотиків.
Вони просто торгують різною ковбасою.
У них просто різний опіум для народу.
Микола Фельдман, спеціально для УП
